Майнові та особисті немайнові права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Суміжні права

Суб'єктивні суміжні права (ст. 452 ЦК). Важливим аспектом реалізації виконавцями своїх прав є передумова додержання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм мають додержуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні додержуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Надання правової охорони об’єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р, обведеної у колі , імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Майнове право інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав складається з таких правомочностей: право на використання об’єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання. У спеціальних нормативних приписах містяться окремі майнові права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення.

Права виконавців. Виконавцям належать особисті немайнові і майнові права. До немайнових прав виконавців належать: право вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; право вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); право вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Виключне майнове право виконавця полягає у можливості дозволяти чи забороняти іншим особам здійснювати досить широке коло дій, регламентованих ст. 39 Закону про авторське право, зокрема:

– публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

– фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;

– відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;

– розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробникові фонограми (виробникові відеограми) на її подальше відтворення;

– комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їхньої згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;

– розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їхньої згоди на такий вид розповсюдження.

Права виробників фонограм та відеограм. У ст. 38 Закону про авторське право закріплено особисте немайнове право виробника фонограм чи відеограм: виробник фонограми, відеограми має право зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).

У ст. 40 цього Закону передбачено виключні майнові права виробників фонограм та відеограм, а саме:

– відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь–яким способом;

– розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

– комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;

– публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

– будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;

– ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників для розповсюдження їх серед публіки.

Права організації мовлення. Організації мовлення наділені немайновим правом вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

До майнових прав організацій мовлення належить виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

– публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції і ретрансляції;

– фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

– публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їхні програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх програм та передач.

Майнові права первинних суб’єктів суміжних прав можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються способи і строки використання відповідних об’єктів, строк дії договору, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому Законом про авторське право порядку внаслідок ліквідації юридичної особи – суб’єкта суміжних прав.

Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені КМУ.

Щодо майнових прав суб’єктів суміжних прав допускаються такі самі обмеження, як і щодо прав авторів літературних, художніх, наукових творів, за умови збереження особистих немайнових прав усіх суб’єктів.

Строки чинності суміжних прав визначаються ст. 456 ЦК. Так, майнові права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису – з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Особисті немайнові права охороняються безстроково.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування – протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення, з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення передачі (програми).

До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах вищезазначених строків.

Суб’єкти авторських та суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм автором та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права.

За захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Норми права, закріплені у ЦК (ст. 432) та Законі про авторське право (ст. 50–53), забезпечують особі, авторські або суміжні права якої порушені, широке коло можливостей щодо їх захисту.