Поняття права інтелектуальної власності

Однією з рушійних сил розвитку цивілізації є творча інтелектуальна діяльність. Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання і належної охорони результатів творчої діяльності, об’єднуваних у понятті «інтелектуальна власність», для темпів соціального та економічного розвитку. Україна, прагнучи стати рівноправним учасником світової спільноти, повинна активізувати інтелектуальний потенціал нації, створивши дієву систему правової охорони інтелектуальної власності.Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності з іншими майновими та немайновими правами, слід звернути увагу на те, що у спеціальній цивілістичній літературі жваво дискутується питання про правовий режим результату інтелектуальної діяльності.

Справа у тому, що в законодавстві про інтелектуальну власність більшості країн світу права автора результатів творчої діяльності розглядають як різновид права власності. Теорія, яка розглядає досліджуваний правовий феномен у рамках відносин права власності, почала називатися пропрієтарною (від латинського слова: proprietas – власність). До послідовників цієї теорії належать О. І. Харитонова, В. Є. Макода, О. М. Мельник, В. В. Бондін та інші.

Прихильники другої концепції – теорії виключних прав (В. А. Дозорцев, Г. Ф. Шершеневич, Я. М. Шевченко, О. П. Сергєєв та багато інших) – розглядають інтелектуальну власність як сукупність виключних прав, що належать суб’єкту правовідносин у досліджуваній сфері, не зводячи такі права до права власності.

На підтвердження цієї теорії у літературі виділяють ознаки, які відмежовують об’єкти права інтелектуальної власності з-поміж інших об’єктів цивільних правовідносин, зокрема це нематеріальний характер, унікальність, корисність, значна чутливість до фактора часу, оригінальність, новизна. На відміну від матеріальних об’єктів, об’єкти права інтелектуальної власності не наділені предметно-просторовою дискретністю. У цьому полягає докорінна відмінність права інтелектуальної власності від права власності, яке є речовим.

Співвідносячи ці правові категорії, виокремлюють їх спільні та відмінні риси.

Спільними ознаками є те, що право інтелектуальної власності як і право власності є абсолютними. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Окрім того, суб’єкт права інтелектуальної власності, як і суб’єкт права власності, має право вчиняти щодо належних йому результатів інтелектуальної, творчої діяльності будь-які дії, не заборонені законом; у той же час він може заборонити усім іншим особам вчиняти ці дії без його дозволу.

Відмінними ознаками між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності є наступні:· результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогами закону;· існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежене певним строком;

· зміст права інтелектуальної власності складають майнові та особисті немайнові права, зміст права власності полягає лише в майнових правомочностях;

· неможливість застосування правомочності володіння до об’єктів права інтелектуальної власності;

· можливість перебування об’єктів права інтелектуальної власності в користуванні одразу великої або невизначеної кількості осіб;

· збереження змісту права інтелектуальної власності (можливість використання) після відчуження цих прав;

· неможливість тиражування об‘єктів права власності.

Окрім того, у ст. 419 ЦК регламентовано, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. І навпаки, перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності. Таким чином, при відчуженні речі (книги, картини), у якій відтворений об’єкт права інтелектуальної власності, автор зберігає усі свої суб’єктивні особисті немайнові та майнові права на цей результат творчості. З наведеного випливає, що законодавець дотримується концепції виключних прав.

Враховуючи викладене, можна дійти до висновку, що фундаментом права інтелектуальної власності є не власність як така, а сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, і саме з цих позицій має відбуватись правове регулювання права інтелектуальної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом.

Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слід враховувати, що воно може вживатися у суб’єктивному та об’єктивному розумінні.

В об’єктивному розумінні право інтелектуальної власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення, легітимації, використання та захисту результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

У суб’єктивному розумінні право інтелектуальної власності – особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені ЦК та іншим спеціальним законодавством.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст. 54 Конституції гарантовано громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Правові основи охорони виключних прав інтелектуальної власності в Україні закріплені у Книзі четвертій «Право інтелектуальної власності» ЦК та Книзі п’ятій ЦК (глави 75, 76), у якій врегульовані договірні засади з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а також у численних спеціальних законах і підзаконних нормативно-правових актах та міжнародних угодах.

У цивільному праві всі результати творчої діяльності поділяються на дві групи: авторське право (результати духовної творчості) і право промислової власності (результати науково-технічної творчості).

У регулюванні відносин, що складаються у зв’язку зі створенням, використанням і охороною об’єктів авторського права та промислової власності, є багато спільного, але є й відмінності.

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об’єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об’єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. З-поміж того, результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й в установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук.

Третя спільність, що поєднує зазначені правові інститути, полягає у тому, що простір дії авторських і патентних прав – це територія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальний характер, вони діють лише у межах України.

Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, що пов’язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб’єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні фізичні особи, так і неповнолітні.

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду та підстави її виплати.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні розглядуваних правових інститутів, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Передусім це різні об’єкти відносин. Так, об’єктом авторських відносин є твори у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері науково-технічної діяльності, охоплює відносини зі створення і використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей.

Відмінність цих об’єктів зумовлюється особливістю їх правової охорони. Для надання правової охорони об’єктам промислової власності чинне законодавство передбачає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. У зв’язку з цим, права на об’єкти промислової власності виникають лише з того моменту, який визначено відповідним законом. Для одержання правової охорони об’єктів, що охороняються авторським правом, достатньо надати їм об’єктивну форму. Відповідно, права на твори у галузі науки, літератури і мистецтва виникають внаслідок факту їх створення.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Щодо вказаного поділу інтелектуальної власності на види існують деякі розбіжності. Так, останніми роками намітилася тенденція до формування ще однієї – третьої групи результатів творчої діяльності. Вона відокремлюється від групи промислової власності. Такий підхід закладено у Модельному цивільному кодексі для держав-учасниць СНД, зокрема в окрему групу виокремленні засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг (Глава 63).

За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності такі об’єкти, як знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару, належать до промислової власності. У той же час помітно, що зазначені об’єкти не дуже вписуються в групу промислової власності, принаймні за своїм функціональним призначенням. Знаки для товарів і послуг, комерційне (фірмове) найменування та зазначення місця походження товарів мають своїм призначенням індивідуалізацію учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Фірмові найменування та зазначення місця походження товару індивідуалізують саме учасників цивільного обороту як виробників, так і продавців. У той же час вони індивідуалізують і самі товари чи послуги. Знаки для товарів і послуг мають своїм завданням відрізняти товари і послуги одних виробників від однорідних товарів і послуг інших виробників. Водночас вони індивідуалізують і самих виробників.

Варто підкреслити й те, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від інших об’єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості – одна справа створити винахід, інша – знак для товарів і послуг чи комерційне найменування. У цілому, об’єкти промислової власності мають своїм призначенням підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Засоби індивідуалізації – вирізнення товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Таким чином, значимість об’єктів промислової власності дещо вища.

Окрім того, серед цивілістів поширена думка про існування ще однієї групи, яка отримала назву – нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності (компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні таємниці тощо).

Проте у ЦК такий поділ на розділи відсутній, а відтак питання про концепцію вітчизняного законодавства з цього приводу залишається відкритим.