Об’єкти та суб’єкти авторського права. Співавторство та його види.

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Твір – це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняються твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи).

Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який відповідає двом умовам:

а) має творчий характер (є новим та оригінальним, результатом особистої творчої праці автора; не вважається об’єктом авторського права суто технічна робота);

б) виражений в об’єктивній формі (твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але обов’язково придатній для відтворення, сприймання. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об’ємно-просторова тощо. Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права).

У ст. 433 ЦК і ст. 8 Закону про авторське право закріплено перелік об’єктів авторського права. Так, відповідно до ст. 433 ЦК об’єктами авторського права є результати інтелектуальної, творчої діяльності, які належать до трьох груп: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

До літературних та художніх творів належать: письмові твори (романи, поеми, статті та ін.); усні твори (лекції, промови, проповіді та ін.); сценічні твори (драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні твори); музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори (кінофільми,відеофільми, слайдофільми); твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва (декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо); ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; похідні твори (переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів); збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

Законодавство не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об’єктом авторського права може бути як твір загалом, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. Таким чином, назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об’єкти авторського права у тому випадку, коли вони є результатом творчої діяльності автора і є оригінальними.

Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права, і навпаки.

Відповідно до ст. 8 Закону про авторське право охороні підлягають усі твори як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети.

Не всі твори відповідно до ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону про авторське право отримують правову охорону. Охорона авторського права не поширюється на:

– акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

– державні символи України, державні нагороди, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

– повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

– інші твори, встановлені законом (твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis).

Окрім того, авторське право не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Суб’єкти авторських відносин. Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, намалював картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені Законом про авторське право.

Поняття «автор твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору може бути тільки його творець, тобто особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Відповідно до ст. 435 ЦК суб’єктом авторського права є автор твору науки, літератури і мистецтва. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Первинне авторське право також належить перекладачам, упорядникам збірників, видавцям енциклопедичних словників, журналів, інших періодичних видань, продюсеру кіно- або телефільмів. Авторами аудіовізуального твору визнаються: режисер-постановник; автор сценарію і (або) текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник (ст. 17 Закону про авторське право).

Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. У порядку правонаступництва переходять лише майнові права авторів. Особисті немайнові права залишаються за його автором.

Авторське право автора прийнято називати первинним, а авторське право правонаступників – похідним.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб – співавторів. Відповідно до ст. 436 ЦК авторське право на твір може одночасно належати кільком особам, творчою працею яких створено твір, відносини між ними називаються співавторством. Співавторство можливе при створенні будь-яких творів.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора – нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів написав ту чи іншу частину, – роздільне співавторство.

Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів. Так, якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Якщо ж твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Особливості виникнення і здійснення авторського права окремими суб’єктами можуть бути пов’язані з особливостями створених ними творів. Законом про авторське право окреслено деякі такі випадки. Зокрема, свою специфіку мають авторські права упорядників складених творів, перекладачів і авторів інших похідних творів.

Авторське право на твір науки, літератури чи мистецтва виникає у творця завдяки факту його створення. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається реєстрація права на твір чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Цей знак складається з латинської літери «c», обведеної колом – ©, імені особи, яка має авторське право та року першого опублікування твору.

Суб’єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у Державному реєстрі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Реєстрація авторського права в Україні здійснюється Державною службою інтелектуальної власності відповідно до приписів ст. 11 Закону про авторське право та постанови КМУ від 27 грудня 2001 року №1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». У разі реєстрації авторського права його суб’єктові видається свідоцтво – документ, що засвідчує авторство на оприлюднений чи не оприлюднений твір, а також факт і дату оприлюднення твору (за наявності). Проте слід пам’ятати, що реєстрація не має правовстановлюючого характеру, вона лише засвідчує наявність суб’єктивного авторського права.