Поняття, ознаки та сутність об’єктів права інтелектуальної власності.

Правова охорона інтересів учасників суспільних відносин неможлива без чіткого уявлення про об’єкт таких відносин. У теорії права об’єктом прийнято вважати матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Це саме правило торкається і об’єктів права інтелектуальної власності.

Будь-який об’єкт права інтелектуальної власності, у якому фігурують інтелектуальні цінності або блага, створені інтелектуальною працею, несе в собі певне інформаційне навантаження. Інформація, у якій відображено розуміння тими чи іншими суб’єктами навколишньої дійсності, є тим об’єднуючим фактором, який поєднує усі об’єкти права інтелектуальної власності.

Можна сказати, що інститут виключних прав цілком присвячений регулюванню правового режиму інформації. При цьому з останнього твердження неважко вивести перше, тому що творча праця є різновидом інтелектуальної діяльності, а продуктом останньої є інформація, яка, у свою чергу, є специфічною формою надання правової охорони результатам інтелектуальної діяльності.

Варто відзначити, що традиційно діяльність творців зі створення об’єктів права інтелектуальної власності ототожнювалась з творчою діяльністю. Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

При цьому, не кожен результат інтелектуальної, творчої діяльності є об’єктом права інтелектуальної власності, а лише той творчий результат, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом і видачі правоохоронного документа.

Слід звернути увагу й на той факт, що не будь-який результат творчості стає об’єктом права інтелектуальної власності – він повинен бути втілений у певній об’єктивній формі. Об’єктивна форма вираження об’єктів права інтелектуальної власності – це зовнішня форма вираження результату творчої діяльності, що забезпечує його сприйняття і допускає можливість його відтворення або повідомлення іншим особам безпосередньо або за допомогою технічних пристроїв.

З огляду на зазначені постулати, об’єктом права інтелектуальної власності слід вважати нематеріальний результат творчої діяльності особи, який відповідає вимогам, встановлених законом, виражений в об’єктивній формі і представляє собою нове рішення задачі пізнання світу.

Перелік об’єктів права інтелектуальної власності вперше був легалізований на міжнародному рівні у Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Так, відповідно до положень ст. 2 Стокгольмської конвенції, інтелектуальна власність включає права на конкретні результати інтелектуальної діяльності. Хоча країни, що приєдналися до цієї конвенції, не зобов’язані у своєму законодавстві відтворювати наведений перелік, а самі визначають коло об’єктів права інтелектуальної власності, проте практика законотворчості йде шляхом врахування цих рекомендацій. Тому в ЦК значною мірою відтворено перелік об’єктів права інтелектуальної власності, вказаний у Стокгольмській конвенції.

Так, у ст. 420 ЦК регламентовано перелік об’єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону, зокрема, ними вважаються:

– літературні та художні твори;

– комп’ютерні програми;

– компіляції даних (бази даних);

– виконання;

– фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

– наукові відкриття;

– винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

– компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

– раціоналізаторські пропозиції;

– сорти рослин, породи тварин;

– комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

– комерційні таємниці.

Наведена стаття не містить припису, за яким цей перелік слід визнавати невичерпним. Проте, враховуючи ту обставину, що ст. 420 ЦК починається зі слів: «До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать...», можна вважати, що перелік невичерпний, оскільки інакше слово «зокрема» не мало б смислового навантаження. Закріплення таких положень є цілком оправданим, адже діяльність людини у руслі загального розвитку економічних відносин постійно дає привід говорити про появу нових результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які будуть визнаватися об’єктами вказаного права.

Зауважимо, що перелік об’єктів права інтелектуальної власності, який наведений у ЦК, не співпадає з таким за ГК. Ст. 155 ГК не містить серед них наукових відкриттів та раціоналізаторських пропозицій, бази даних.

3. Первісні та похідні суб‘єкти права інтелектуальної власності.

У цивілістичній науці суб’єктом права прийнято вважати особу (фізичну особу, організацію, інше соціальне утворення), що може бути носієм суб’єктивних цивільних прав та обов’язків і, відповідно, виступати учасником цивільних правовідносин. Серед кола цих учасників вагоме місце посідають суб’єкти права інтелектуальної власності. Легальне визначення окресленого терміна регламентоване ст. 421 ЦК. Так, суб’єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та/або майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону або договору. Зі змісту вказаної норми випливає, що дефініція терміна подана через зазначення окремих груп осіб, які визнаються творцями, та характеристики прав, якими вони наділені.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути два види суб’єктів:

– творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності;

– інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

З огляду на цю класифікацію, усіх носіїв виключних прав інтелектуальної власності поділяють на дві групи – первинні та похідні. Первинні суб’єкти – це безпосередні створювачі об’єктів права інтелектуальної власності. До похідних відносять тих суб’єктів, які набули суб’єктивні права на результати інтелектуальної діяльності відповідно до договору або закону.

Творець – це особа, творчою працею якої створюється результат інтелектуальної, творчої діяльності. Коло суб’єктів, які визнаються творцями, у законі (ст.421 ЦК) не визначено, лише наведений орієнтовний перелік осіб, які створюють той чи інший об’єкт: автор, виконавець, винахідник тощо. Помилковою, на нашу думку, є позиція фахівців, які вважають, що творцями об’єктів права інтелектуальної власності не можуть бути юридичні особи. Наочним прикладом юридичних осіб-творців є організації мовлення, які беззаперечно є творцями створюваного ними інформаційного контенту.

На законодавчому рівні також не регламентовані вимоги щодо віку, стану здоров’я, дієздатності цих осіб. Звідси випливає, що «творча правосуб’єктність» не збігається із загальною цивільною дієздатністю. Суб’єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати суб’єктивні майнові права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).

Інші особи визнаються суб’єктами права інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. У більшості випадків мова йде про так званих правонаступників, якими можуть бути спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Спадкоємці можуть стати суб’єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Проте лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить норму про спадкування авторських і суміжних прав. Інші закони про інтелектуальну власність не містять приписів про перехід майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права цих суб’єктів не можуть передаватися у спадщину.

Окрім того, правонаступниками первинних суб’єктів можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які набули майнових прав відповідно до договору у порядку, передбаченому главою 75 ЦК. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить статтю, у якій проголошено, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі повністю чи частково (ст. 31).

У Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» регламентовано, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь–якій особі, яка стає його правонаступником (ст. 28). Такі норми містять й інші патентні закони України.

Правонаступником може бути й держава. Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання.

Суб’єктом патентного права може стати особа за рішенням суду (ст. 30 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

ЦК визначив загальні засади відносин щодо об’єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. Так, суб’єктом права інтелектуальної власності на об’єкт, який створений працівником у зв’язку з виконанням службових обов’язків, є роботодавець.

Причому особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт належать працівникові, який його створив. Водночас, у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній чи фізичній особі, де або у якої працює творець.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який його створив, та юридичній чи фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Тут слід звернути увагу на те, що це правило є диспозитивним і застосовується за умови, якщо інше не встановлено договором, укладеним між творцем об’єкта права інтелектуальної власності і роботодавцем.

Аналогічні правила діють щодо визначення суб’єкта особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, тобто замовника (ст. 430 ЦК).