Особисті немайнові та майнові суміжні права.

З моменту вико­нання твору, виробництва фонограми, відеограми або оприлюднення програми (передачі) мовлення у їх створювача без будь-яких фор­мальностей виникає комплекс виключних суміжних прав немайнового та майнового характера. Але для того, щоб сповістити всіх можли­вих користувачів продукту про приналежність виключних повнова­жень певному виконавцю, виробнику фонограм, відеограм або орга­нізації мовлення, останні вправі скористатися спеціальним знаком охорони суміжних прав ®. Цей знак проставляється на фонограмах, відеограмах, їх примір­никах або на упаковках. Поряд з ним вказується ім'я чи назва право-володільця та рік першого виготовлення фонограми або відеограми. Наявність знака охорони свідчить про необхідність одержання дозво­лу на використання об'єкта від особи, яка зазначена на фонограмі чи відеограмі. Крім того, саме сповіщення про суміжні права надає їх суб'єктам можливості доказово підтверджувати володіння цими пра­вами, відповідно до принципу презумпції приналежності суміжних прав тим особам, які зазначені на правомірно розповсюджених при­мірниках.

Немайнові суміжні права надані всім суб'єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними. Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мов­лення належить немайнове право на ім'я,тобто право на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об'єкта. Виконавцеві також надано право на ім'я, але воно має більш широкий зміст і включає можли­вість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його висту­пом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця поширюється на мож­ливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця. Поряд з цим₅ викона­вець має право на недоторканність свого виконання від дій, які мо­жуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-пер­ше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вима­гати забезпечення належної якості запису його виконання.

У зв'язку з необхідністю захистити творчу індивідуальність вико­навця йому надане право на визнання його творцем (ч.1 ст. 423 ЦК, ч.1 ст. 38 Закону). Право особи вимагати суспільного визнання того факту, що саме вона є виконавцем, забезпечує можливість захистити себе у випадках, коли запис виконання привласнюється іншою осо­бою та видається за своє власне виконання.

Зміст будь-якого майнового права щодо об'єктів суміжних прав складається з наступних правомочностей: використання об'єкта, можливість дозволяти використання іншим особам, право перешкод­жати неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке. Види майнових прав розрізняються за способами використання, які можуть бути різними залежно від того чи іншого об'єкта суміжних прав. Тому, види майнових прав виконавця, виробника фонограм чи відеограм, а також організації мовлення передбачені окремо у стат­тях 453-455 ЦК, а також статтями 39-41 Закону. Перелік майнових прав суб'єктів суміжних прав на відміну від переліку майнових прав автора, є вичерпним. Отже, вказані правомочності можуть бути ре­алізовані тільки щодо зазначених у законі способів використання ви­конань, фонограм, відеограм та програм (передач) мовлення.

Виконавцеві належать наступні види майнових прав:

Право на фіксацію виконання під час його здійснення. Це право поширюється на випадки запису виконання у вигляді фонограми чи відеограми, що дає можливість сприймати виконання, відтворювати його та переда­вати за допомогою технічних засобів. Тобто фіксацією є закріплення «живого» виконання за допомогою технічних засобів у матеріальній формі, яка надає виконанню стабільність, незмінність та дозволяє ви­користовувати його незалежно від участі самого виконавця. Фіксація виконання здійснюється на будь-якому матеріальному носи, який мо­же містити фонограму або відеограму.

В окремих випадках дозвіл виконавця на фіксацію його виконання презюмує дозвіл на інші способи використання запису. Так, згідно з ч. З ст. 39 Закону, у разі використання, виконання в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру останнього всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.

Право доведення виконання до відома публіки. Доведення вико­нання до відома публіки відбувається у двох формах: доведення його під час самого здійснення виконання, а також доведення виконання, яке зафіксоване у фонограмі або відеограмі. Відповідно, дещо різним є зміст майнового права щодо кожної з цих форм. Перша форма пе­редбачає такі способи, коли доведення можливо зробити одночасно із здійсненням самого виконання, тобто коли сповіщаються так звані «живі» виконання. Найчастіше це відбувається на концертах, розва­жальних програмах та шляхом публічного сповіщення у прямий ефір, у тому числі через супутник. Саме таким чином дане право конкрети­зується у п. «а» ч. 1 ст. 39 Закону та визначається як право на публічне сповіщення незафіксованих виконань у прямий ефір.

Щодо доведення публіці зафіксованого у фонограмі чи відеограмі виконання, то право виконавця у даному випадку поширюється на способи розповсюдження за допомогою будь-яких засобів зв'язку, які дозволяють представникам публіки одержувати доступ до запису з будь-якого місця і у будь-який час за власним бажанням (п. «е» ч. 1 ст. 39 Закону). Це може бути розміщення записів у загальнодоступ­них інформаційних базах чи архівах з відкритим доступом та можли­вістю одержання в них примірника або розміщення відеограм у гло­бальній інформаційній мережі Інтернет, що робить їх доступними для публічного споживання. Такі та подібні дії потребують окремого дозволу виконавця, крім випадків, коли при першій фіксації він дав згоду на даний вид розповсюдження.

Доведення до відома публіки виконання у запису можливе також шляхом публічного сповіщення фонограми чи відеограми. Проте в даному разі право виконавця дозволяти сповіщення обмежується ви­падками, коли фонограма або відеограма виконання були створені не для комерційного використання, тобто без мети отримання прибутку (наприклад, архівні, репетиційні записи). Навпаки, якщо виконання зафіксоване у фонограмі чи відеограмі, яка була опублікована з ко­мерційною метою, то, згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, його публічне спо­віщення допускається без дозволу виконавця, але з виплатою йому винагороди. Остання збирається та виплачується виконавцям орга­нізаціями колективного управління у розмірах, встановлених поста­новою КМУ.

Право на пряме чи опосередковане відтворення запису виконан­ня будь-яким способом та у будь-якій формі. Відтворенням визнаєть­ся виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фо­нограми, що містять запис виконання у будь-якій матеріальній формі, включаючи електронну, оптичну та іншу, яку може зчитувати ком­п'ютер. Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону це право застосовується тільки то­ді, коли відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку ви­конавцем було надано згоду при фіксації виконання на матеріальний носій. Це означає, що виконавець не вправі заборонити тиражування запису виконання особі, яка здійснює його з метою, передбаченою попередньо наданим їй дозволом на фіксацію цього виконання на ма­теріальний носій. Однак якщо відтворення здійснюється з іншою ме­тою, яка не узгоджувалася під час фіксації виконання, відтворення примірників потребує окремої згоди виконавця.

Право на розповсюдження записів виконання. Розповсюджен­ням виконання законодавство визнає перший продаж його записів, інше перше їх відчуження (міна, дарування, поставка) або передачу у користування (майновий найм, комерційний прокат) навіть, якщо во­но здійснюється після першого розповсюдження виконань.

За принципом «вичерпання прав» після першого правомірного введення записів виконання в обіг шляхом їх відчуження, їх подаль­ше розповсюдження таким способом є вільним. При розповсюдженні записів шляхом їх передачі в комерційний прокат, принцип «вичер­пання прав» не діє, тому таке використання примірників потребує до­зволу правоволодільця як у випадках, коли здійснюється до першого відчуження записів, так і після такого.

Право на розповсюдження виконання є самостійним виключним правом виконавця, тому, за загальним правилом, таке використання виконання третьою особою можливе тільки за умови попереднього дозволу на це з боку виконавця або його правонаступника. Але ч. 4 ст. 39 Закону передбачає випадок, коли такий дозвіл презюмується. Так, якщо виконавець під час першої фіксації виконання безпосеред­ньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її по­дальше відтворення, вважається, що виконавець передав йому ви­ключне право на розповсюдження фонограм, відеограм та їх примір­ників. При цьому виконавець зберігає право на одержання справед­ливої винагороди за зазначені види використання через організації колективного управління або іншим способом.

Виробникам фонограм і виробникам відеограм надані майнові суміжні права наступних видів. Право на пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми, Термін відтворення має такий самий зміст, що і відтво­рення виконання, тобто виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, включаю­чи електронну, оптичну та іншу форму, яку може зчитувати комп'ю­тер. Оскільки фонограма є записом звуків, який сприймається на слух, її відтворенням вважається виготовлення примірників у тій ма­теріальній формі, яка може відображати звукозапис ідентично з ори­гіналом. Тому не може вважатися відтворенням фонограми, наприк­лад, створення нотного запису зафіксованих у фонограмі звуків. Аналогічна вимога ставиться до примірників відеограм, які повинні бути точною копією відеограми і сприйматися таким самим чином, що й оригінал, тобто у вигляді рухомих зображень із звуковим супроводом або без нього. Так, не є примірниками відеограми копії окре­мих її кадрів, виготовлені на її основі слайди, фотографії, звукозапи­си без відеосупроводження, тощо.

Право на розповсюдження фонограм і відеограм. Дії щодо роз­повсюдження фонограм і відеограм визначаються законодавством наступним чином:

• перший продаж або інше перше відчуження фонограми, відео­грами та їх примірників;
• майновий найм, комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників;
• доведення до відома публіки фонограм та відеограм за допомо­гою засобів зв'язку, які дозволяють отримувати доступ до них з місця та у час за вибором будь-якої особи (наприклад, розміщення у загаль­нодоступних фоно- та відеотеках, сповіщення через мережу Інтернет).

Щодо права продажу діє принцип вичерпання прав, який закріпле­но у ч. 3 ст. 40 Закону. Після введення примірників фонограми (відео­грами) їх виробником чи за його згодою у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні наступне їх розповсюдження допуска­ється без згоди виробника чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Щодо здавання таких примірників фонограм (ві­деограм) у майновий найм чи комерційний прокат, то виключне пра­во дозволяти таке залишається у виробника незалежно від того, чи здійснюється воно до першого продажу примірників, чи після нього.

Право на будь-яку видозміну фонограм та відеограм. Видозмі­ною запису може бути будь-яке перетворення запису, яке призведе до появи нової, звукової або відеоформи, що відрізняється від оригіна­лу. Такі перетворення можуть бути зроблені за допомогою технічних засобів: накладення на зображення іншого звуку, поєднання і монтаж частин різного звукового або відеоматеріалу, супроводження відео­грами додатковим текстом, коментарями, додавання електронних ефектів до звучання фонограми, збільшення чи зменшення сили зву­ку тощо. В результаті новий запис може використовуватися як само­стійна фонограма або відеограма. Будь-яка видозміна фонограми, відеограми потребує згоди її виробника.

Право на імпорт фонограм, відеограм в Україну з метою їх по­ширення серед публіки. Ввезення на митну територію України фоно­грам, відеограм та їх примірників може бути здійснено тільки за зго­дою їх виробника, але за умови, що метою такого ввезення є їх поширення серед публіки. Причому правомірність виготовлення при­мірників, що ввозяться, не виключає необхідності одержання дозволу правовласника на їх імпорт. Навіть, коли фонограма чи відеограма була правомірно відтворена за межами України, її виробник вправі заборонити імпорт їх примірників в Україну. Дане виключне право не поширюється на фонограми та відеограми, які переміщуються через територію України транзитом чи ввозяться фізичними особами для власного використання та не призначені для використання в комер­ційних цілях.

До виключних майнових прав організацій мовлення належить право на фіксацію своїх програм на матеріальному носії. Це право надає правову можливість дозволяти чи забороняти фіксацію будь-якої частини програми на будь-якому носії, який дозволяє сприймати програму (передачу) незалежно від ефірного сповіщення, а також відтворювати її шляхом виготовлення примірників матеріальних носіїв.

Право організацій мовлення на відтворення програми (передачі) має аналогічний зміст, що і право на відтворення фонограм та відеограм. Особливо слід відмітити те, що виготовлення одного чи більше примірників матеріального носія запису будь-якої частини програми (передачі) потребує дозволу правовласника незалежно від того, чи будуть копії повторно сповіщені публіці чи ні, оскільки відтворення є завершеною дією з моменту виготовлення хоча б одного примірника матеріального носія.

Право на публічне сповіщення програм (передач). Публічне сповіщення являє собою дії щодо передачі програм на віддаль через ефір та їх передачу за допомогою проводів або кабелю. Передача в ефір є передачею звукової та зорової інформації за допомогою радіохвиль, лазерних променів, гама-променів, що поширюються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів. До поняття передачі в ефір відтепер входить й передача з вико­ристанням супутників, що поширило виключне право організацій мовлення на дії щодо трансляції на супутник своїх програм і на прий­няття із супутника програм для їх подальшого використання. Спо­віщення по проводам означає передачу звуків та зображень за допо­могою проводів або наземного, підземного чи підводного кабелю. Публічність сповіщення виявляється у тому, що програми стають до­ступними необмеженій кількості осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зобра­ження чи звуки не можуть бути сприйняті.

Право представляти програму (передачу) мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату. Це право поширюється на ви­падки представлення публіці програми (передачі) мовлення у клубах, ресторанах, на показах мод, будь-яких видовищних заходах (виста­вах, розважальних програмах, святах новорічної ялинки, балах), на спортивних змаганнях та у інших місцях, куди можна потрапити за вхідну плату. Таке представлення обов'язково має бути публічним, тобто бути доступним особам, які не належать до кола однієї сім'ї або її близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і у один і той самий час або у різних місцях і в різний час.

Одночасно з будь-яким майновим правом суб'єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продук­ту. Розмір і порядок її виплати узгоджується сторонами за їх власним вибором у договорі про розпорядження майновими правами. Розмір винагороди залежить від способу використання об'єкта, його обсягу, території розповсюдження примірників чи території сповіщення, строку використання, але у будь-якому разі не може бути меншим, ніж мінімальна ставка за відповідне використання, що затверджена постановою КМУ «Про затвердження мінімальних ставок винагоро­ди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав». В окремих випадках, передбачених законом, суб'єкт суміжних прав не може вимагати винагороди на свій розсуд, а вправі одержува­ти лише ту суму за використання об'єкта його інтелектуальної влас­ності, яка встановлена законодавством. Це випадки так званого «при­мусового ліцензування», коли закон допускає використання об'єкта без згоди правовласника, але з виплатою йому винагороди, розмір якої фіксується в імперативному порядку. Закон вичерпно встанов­лює такі випадки у ст. 42 і ст. 43 стосовно відтворення у особистих цілях виконань, фонограм, відеограм у домашніх умовах, а також що­до публічного виконання, демонстрації та публічного сповіщення ви­конань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, які були опубліко­вані з комерційною метою. Розмір винагороди за відтворення в домашніх умовах встановлений постановою КМУ від 27 червня 2003 р. № 992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах». Винагорода у такому разі у вигля­ді певних відсотків включається до ціни обладнання і матеріальних носіїв і сплачується їх виробниками на рахунок організацій колектив­ного управління для подальшого їх розподілу між суб'єктами автор­ського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Згідно з ч. 7 ст. 42 Закону автори вправі одержати 50 відсотків виру­чених коштів, виконавці - 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм - 25 відсотків.

Винагорода виробникам фонограм, виробникам відеограм і вико­навцям за публічне виконання, демонстрацію та сповіщення без їх згоди опублікованих з комерційною метою виконань, фонограм, відеограм та їх примірників сплачується уповноваженим організа­ціям колективного управління майновими правами суб'єктів суміж­них прав відповідно до тривалості кожного використання, розміру доходів, одержаних від діяльності, пов'язаної з використанням цих об'єктів, або розміру витрат на здійснення їх використання. Винаго­рода розподіляється між суб'єктами суміжних прав у такому співвід­ношенні: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм і вироб­никам відеограм - 50 відсотків загальної суми винагороди. Розмір винагороди встановлюється постановою КМУ від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використан­ня опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та по­рядку її виплати».

Винятки та обмеження майнових суміжних прав. Правомірне використання об'єктів суміжних прав без згоди правовласників та без виплати їм винагороди, тобто винятки у виключних правах, допус­каються тільки у випадках, встановлених законом. Ці винятки аналогічні виняткам та обмеженням майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів і можуть мати місце у разі:

1) використання коротких уривків з фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою у обсязі, виправданому цією метою;

2) доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освіт­лення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою;

3) відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для вико­ристання в адміністративному та судовому провадженні у обсязі, що виправдовується цією метою;

4) публічного виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похоронів,

Обмеження майнових суміжних прав допускаються законом та­кож тільки у визначених випадках і означають звуження виключного права до можливості одержувати винагороду за певне використання об'єкта, але без права забороняти таке. Обмеження встановлені щодо використання фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також програм мовлення з учбовою або науково-дослідницькою ме­тою у обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справед­ливої винагороди суб'єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників. Проте відтворені таким чином примірники не можуть бути експортовані за межі України.

Як обмеження майнового права допускається без згоди виконав­ців, виробників фонограми і відеограми, але за умови виплати їм ви­нагороди, відтворення у домашніх умовах в особистих цілях фоног­рам, відеограм, зафіксованих у них виконань, та їх примірників, Виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, призначених для відтворення у до­машніх умовах. Порядок відрахування цих платежів правовласникам було розкрито вище.

Ще одне обмеження щодо використання фонограм та відеограм, опублікованих з комерційною метою, встановлено ст. 43 Закону. Воно поширюється на випадки публічного виконання та публічного спо­віщення таких комерційних фонограм та відеограм, які дозволяються без згоди суб'єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди за­лежно від тривалості кожного використання та розміру одержаних від цього доходів. Розмір, порядок отримання та розподіл цієї винагороди між правовласниками регулюється постановою КМУ від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за вико­ристання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати».

Важливими принципами застосування винятків та обмежень май­нових прав є обов'язкове додержання особистих немайнових прав суб'єктів суміжних прав₅ а також недопущення завдання шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мов­лення.

Строк охорони суміжних прав. Згідно з ст. 425 ЦК особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстрокове, як­що інше не передбачено законом. Майнові суміжні права діють про­тягом строку, встановленого ст„ 456 ЦК та ст.44 Закону. Охорона суміжних прав триває протягом 50 років. Початок перебігу цього строку відліковується по-різному залежно від об'єкта охорони. Так, права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису вико­нання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протя­гом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком опублікування фонограми чи відеограми, а за його відсутності - з 1 січня наступного року після року їх вироблення. Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення.

У межах п'ятидесятирічного строку майнові права, включаючи право на винагороду за використання об'єктів, можуть переходити до спадкоємців у разі смерті фізичної особи-правовласника або до пра­вонаступників суб'єктів суміжних прав.

Після спливу строку охорони майнових суміжних прав їх об'єкти можуть використовуватися вільно, без будь-якого погодження із пра-вовласником, але з обов'язковим додержанням особистих немайно-вих прав.