Глава 25. Припинення права власності 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 25. Припинення права власності



Стаття 346. Підстави припинення права власності

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

1. Коментована стаття є новою порівняно з ЦК 1963 p. Вона закріплює вичерпний перелік підстав припинення права власності з метою забезпечення принципу непорушності права власності, який закріплений у ст. 321 ЦК.

Підставами припинення права власності, як і підставами його набуття, є певні юридичні факти, визначені законом. Підстави припинення права власності, що визначаються у ст. 346 ЦК, можна поділити на дві групи. Першу групу становлять підстави, що залежать від волі власника: 1) відчуження власником свого майна. У цьому випадку йдеться про різноманітні угоди, що спрямовані на відчуження власником свого майна (купівля-продаж та всі її різновиди, міна, дарування, оренда з викупом тощо). Порядок припинення права власності у відчужувача й виникнення права власності в набувача регулюються нормами про правочини та договори; 2) відмова власника від права власності, що являє собою оголошення власником про відмову або вчинення інших дій, які свідчать про відмову від права власності (ст. 347 ЦК).

Другу групу становлять підстави, що не залежать від волі власника: 1) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі (ст. 348 ЦК); 2) викуп пам'яток історії та культури (ст. 352 ЦК); 3) викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК); 4) викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК); 5) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 6) реквізиція (ст. 353 ЦК); 6) конфіскація (ст. 354 ЦК); припинення юридичної особи чи смерть власника. Проте є і такі, які не можна беззастережно віднести ні до першої, ні до другої групи підстав припинення права власності (наприклад знищення майна — ст. 349 ЦК).

2. Частина 2 ст. 346 ЦК встановлює, що право власності може бути припинене і в інших встановлених законом випадках. Ці підстави можуть визначатись як у спеціальних законах (ст. 348 ЦК), так і в інших статтях ЦК (наприклад, у ст. 330, яка встановлює набуття права власності на майно добросовісним набувачем проти волі власника).

 

Стаття 347. Відмова від права власності

1. Особа може відмовитися від права власності на це майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

1. Стаття 347 ЦК встановлює такий спосіб припинення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.

Особа може відмовитися від права власності двома способами — заявити про відмову та вчинити інші дії, що свідчать про її відмову від права власності на це майно (наприклад знищити річ, викинути її).

2. Право власності на майно припиняється з моменту оголошення про відмову та вчинення інших дій, що свідчать про відмову від права власності. Проте коментована стаття містить виняток із цього правила, оскільки п. З ст. 347 ЦК встановлює, що право власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. До майна, права на яке підлягають державній реєстрації, належать перш за все об'єкти нерухомості (ст. 181 ЦК). Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру». Особливій державній реєстрації підлягають космічні об'єкти, повітряні та морські судна.

 

Стаття 348. Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати

1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу за вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові виплачується сума, визначена за рішенням суду.

2. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.

1. У коментованій статті встановлюється порядок припинення права власності на майно, яке не може перебувати у приватній власності фізичної чи юридичної особи, та на майно, яке може бути придбано ними лише з особливого дозволу.

За ступенем свободи участі в цивільному обороті речі поділяються на вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту (ст. 178 ЦК). Кожна держава може визначати об'єкти, які з міркувань державної безпеки, суспільного порядку не можуть перебувати у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з дотриманням спеціальних правил.

Постановою ВР України «Про право власності на окремі види майна» було затверджено «Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України» та «Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна». До Переліку входять: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї та боєприпасів до неї, які набуваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, бойові отруйні речовини, вибухові речовини і засоби вибуху та інші види майна.

До визначених у додатку 2 видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття громадянами права власності, зокрема належать: вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети й револьвери та деякі види пневматичної зброї; пам'ятки історії та культури; радіоактивні речовини. Затвердження цих переліків Постановою ВР України суперечить положенню ст. 92 Конституції України, відповідно до якої правовий режим власності визначається виключно законами України. Отже, ці переліки мають бути затверджені законом України.

Коментована стаття встановлює, що якщо майно такого виду набуте володільцем незаконно, то це не створює права власності на нього. Але якщо майно набуто у власність з підстав, що не заборонені законом (наприклад, зброя перейшла від одного громадянина до іншого в порядку спадкування за законом чи від однієї юридичної особи до іншої при реорганізації), і особа за законом, який був прийнятий пізніше, не має можливості володіти ним, це майно підлягає примусовому відчуженню за нормами ст. 348 ЦК.

Власник майна, яке не може йому належати, зобов'язаний здійснити його відчуження будь-яким способом (наприклад продати через комісійний магазин або реалізувати у спеціальному порядку) особі, яка має право набути його у власність, чи здати до органів держави (наприклад до органів внутрішніх справ) протягом визначеного законом строку. Якщо майно не буде відчужене власником, то за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади воно підлягає примусовому продажу, а колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна (наприклад витрат, що були зумовлені проведенням аукціону, конкурсу). Якщо майно не було продане (наприклад, не було бажаючих набути таке майно у власність або конкурс чи аукціон визнаний таким, що не відбувся), воно за рішенням суду передається у власність держави. Колишній власник має право на одержання суми, розмір якої визначається рішенням суду.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає припинення права власності на майно, для якого встановлюється спеціальний порядок його набуття. Спеціальним порядком набуття на певні види майна є отримання відповідного дозволу (органів внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки тощо). У тих випадках коли особі було відмовлено у видачі відповідного дозволу (наприклад, особа не досягла відповідного віку, з настанням якого вона має право володіти майном, чи за станом здоров'я не може мати майно на праві власності), це майно підлягає відчуженню в порядку, встановленому ч. 1 коментованої статті.

 

Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення майна

1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.

2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

1. Коментована стаття є спеціальною щодо ст. 347 ЦК, оскільки знищення майна є дією, яка свідчить про відмову від права власності. Знищення майна є підставою припинення права власності, яка не пов'язана з правонаступництвом. Під знищенням слід розуміти використання майна, в результаті якого воно припиняє своє існування (наприклад продукти харчування) або коли право власності припиняється на майно поза волею власника в результаті непереборної сили, неправомірних дій третіх осіб тощо.

За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад об'єкти нерухомості (ст. 181 ЦК), таке право припиняється з моменту внесення реєструючим органом за заявою власника змін до державного реєстру.

 

Стаття 350. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю

1. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

2. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається у межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

3. Орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, зобов'язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про це не пізніше ніж за рік до викупу земельної ділянки.

4. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником земельної ділянки, а в разі спору — судом.

5. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі.

6. За домовленістю з власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, орган, який пред'явив позов про викуп земельної ділянки у зв'зку з суспільною необхідністю, може надати йому іншу земельну ділянку, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

1. Коментована стаття є новою порівняно з ЦК 1963 p. і визначає одну з підстав припинення права власності на земельну ділянку (ст. 378 ЦК).

Стаття 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права власності. Водночас це не виключає випадків, коли законодавець допускає примусове відчуження об'єктів права приватної власності для суспільних потреб. Вони мають визначатися тільки законом. Стаття 350 ЦК передбачає один із таких випадків, а саме — викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю.

Викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю здійснюється відповідним органом державної влади: ВР України — щодо особливо цінних земель (ст. 6 ЗК); KM України в порядку, визначеному ст. 13 ЗК; органом влади АРК (ВР АРК) згідно зі ст. 7 ЗК; РМ АРК (ст. 16 ЗК) або органом місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими радами (ст. 12 ЗК); Київською і Севастопольською міськими радами (ст. 9 ЗК); місцевими державними адміністраціями (ст. 17 ЗК).

Зміст поняття «суспільна необхідність» розкривається у ст. 146 ЗК через суспільні інтереси, згідно з якою земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, підлягають викупу для таких суспільних потреб: під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності; під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного

призначення; оборони та національної безпеки; під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); під розміщення дипломатичних і прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій; під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

2. Для власника, земельна ділянка якого викуповується у зв'язку із суспільною необхідністю, коментована стаття встановлює гарантію, яка полягає в тому, що про викуп земельної ділянки власник має бути письмово повідомлений не пізніше ніж за рік до пред'явлення позову.

3. У разі викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю на осіб, за позовами яких здійснюється викуп, покладається обов'язок сплатити власнику викупну ціну. її розмір, строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником, а в разі спору — судом.

4. Плата за земельну ділянку, що викуповується, є викупною ціною. Викупна ціна визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом. Підставою для визначення викупної ціни є вартість ділянки, яка визначається згідно з грошовою та експертною оцінкою земель, що проводиться відповідно до «Тимчасової методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», затвердженої постановою KM України від 23 березня 1995 р. № 213, та відповідно «Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок», затвердженої постановою KM України від 11 жовтня 2002 р. № 1531. До викупної ціни включається ринкова вартість земельної ділянки й розташованого на ній нерухомого майна, а також збитки в повному обсязі (див. коментар до ст. 625 ЦК). Під ринковою вартістю майна, відповідно до постанови ПВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 слід розуміти грошову суму, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення за необхідності може бути призначена незалежна експертиза. Коментована стаття не визначає, коли саме викупна ціна має бути сплачена власнику — до викупу земельної ділянки чи після. При вирішенні даної ситуації слід керуватися ст. 41 Конституції України, яка встановлює, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього й повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

В окремих випадках власнику за його бажанням може бути надана інша земельна ділянка. Рішення про її надання приймає в межах своєї компетенції орган державної влади, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування. Вартість такої земельної ділянки враховується при визначенні викупної ціни.

 

Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене

1. Право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені (стаття 350 цього Кодексу), може бути припинене за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі.

2. Позов про викуп житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, може бути поданий органами, встановленими частиною другою статті 350 цього Кодексу.

Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої у зв'язку з суспільною необхідністю, є неможливим без припинення права власності на це майно.

3. Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо.

У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на поліпшення якості земельної ділянки, та упущеної вигоди.

4. Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю, земельної ділянки в межах даного населеного пункту.

5. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї, а також особи, яка проживала в ньому як наймач, та членів її сім'ї помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом.

6. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу у зв'язку з суспільною необхідністю, є власником житлового будинку, інших будівель, споруд чи насаджень, що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної ділянки.

7. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу у зв'язку з суспільною необхідністю, не є власником житлового будинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній, власник цих об'єктів залучається до участі у справі.

8. До набрання законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник має право розпорядитися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд.

1. Коментована стаття є новою порівняно з ЦК 1963 p. і встановлює порядок припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене. Якщо на земельній ділянці, щодо якої прийнято рішення про її викуп у зв'язку із суспільною необхідністю, розташовані житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження, то вирішення питання про долю цього майна залежить від того, чи є власник земельної ділянки, що вилучається, також власником цього майна. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, є одночасно і власником нерухомого майна, що розміщене на ній, то відповідно до ч. б коментованої статті вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної ділянки. Якщо земельна ділянка й нерухоме майно, що на ній розміщене, належать різним особам, то власник такого майна залучається до участі у справі про викуп земельної ділянки.

2. Право власності на нерухоме майно, що розміщене на земельній ділянці, яка підлягає викупу, може бути припинене за рішенням суду шляхом його викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі.

Позов до суду про викуп житлового будинку, споруд, насаджень та іншого нерухомого майна подається органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, встановлених ЗК.

3. За результатами розгляду справи суд може постановити рішення або про знесення житлового будинку чи іншого нерухомого майна, або (якщо є така можливість і бажання власника) про перенесення такого майна на іншу земельну ділянку та його відбудову. При цьому орган, який подав позов до суду про викуп земельної ділянки, має довести, що земельну ділянку, викуплену у зв'язку із суспільною необхідністю, неможливо використовувати без припинення права власності на розташоване на ній майно.

4. Власник земельної ділянки, що викуповується, має право вимагати надання йому іншої земельної ділянки, яка має бути рівноцінною за якістю та розташовуватись у межах даного населеного пункту. За такої ситуації вартість цієї земельної ділянки враховується згідно з ч. б ст. 350 ЦК при визначенні викупної ціни. Розмір земельної ділянки, яку вимагає надати власник, не повинен бути меншим за розмір ділянки, що вилучається, а також не має перевищувати максимальних розмірів земельної ділянки даної категорії, визначеної ЗК.

5. Право на житло є одним з основних прав, що гарантується Конституцією України. З огляду на це закон забороняє знесення житлового будинку до забезпечення особи, яка проживала в ньому як наймач, та членів її сім'ї помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом.

6. З метою захисту прав власників на об'єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, яка підлягає викупу, їх власники мають право розпорядитися ними на власний розсуд до набрання законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки.

 

Стаття 352. Викуп пам'ятки історії та культури

1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури робить власнику пам'ятки відповідне попередження.

Якщо власник пам'ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп.

3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.

4. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.

5. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

1. Коментована стаття за своїм змістом деякою мірою відповідає ст. 136 «Наслідки безгосподарного утримання і незабезпечення схоронності майна, що є пам'яткою історії та культури» ЦК 1963 p.

Правова охорона статті поширюється на пам'ятку історії та культури, на речі, що мають особливу цінність для держави та суспільства у цілому. Звідси зрозуміло, чому законодавець приділяє значну увагу таким пам'яткам.

2. Відповідно до положень коментованої статті державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури спочатку робить власнику попередження про необхідність покращити утримання таких речей у такий спосіб, щоб воно не загрожувало їх пошкодженню або знищенню. У разі відмови або неможливості власника (наприклад недостатність коштів, відсутність спеціальних знань) здійснювати належне утримання пам'ятки історії та культури такий орган звертається до суду з позовом про викуп речей. Примусовий викуп означеної категорії майна не залежить від характеру поведінки власника, тобто його вини в безхазяйному утриманні культурних цінностей.

3. З метою охорони інтересів суспільства щодо майна, що є пам'яткою історії та культури, в разі невідкладної необхідності забезпечення умов для його збереження (наприклад загроза знищення і загибелі речі) позов про його викуп може бути пред'явлено без попередження.

4. Власнику пам'ятки історії та культури виплачується викупна ціна, яка визначається за згодою сторін. Якщо між сторонами не буде досягнуто згоди щодо її розміру, то спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування на підставі дійсної вартості майна. У необхідних випадках для визначення вартості майна суд може призначити відповідну експертизу (експертом може бути особа, яка володіє достатніми знаннями у відповідній сфері). Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави.

 

Стаття 353. Реквізиція

1. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

3. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

5. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

6. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

1. Коментована стаття є новою порівняно з ЦК 1963 p. і передбачає примусове вилучення майна у його власника за надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності, але з обов'язковою повною і попередньою компенсацією його вартості.

2. Реквізиція може здійснюватись і в умовах воєнного або надзвичайного стану. Режим надзвичайного або воєнного стану запроваджується з метою відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу. Відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» надзвичайний стан — це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій, який тимчасово допускає встановлені обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, і покладає на них додаткові обов'язки. За умов воєнного або надзвичайного стану примусове відчуження майна може відбуватися з наступним повним відшкодуванням його вартості. Така ситуація є виправданою, адже державний орган чи посадова особа за умов воєнного чи надзвичайного стану не володітиме необхідними засобами й можливостями для попередньої компенсації, тим більше в повній формі.

3. Реквізиція допускається лише за надзвичайних обставин (стихійне лихо, аварії, епізоотії та ін.) з метою забезпечення суспільної безпеки. Практика знає випадки, коли право власності припиняється в результаті прийняття відповідного акта органами державного управління, зокрема в разі вилучення худоби при епізоотіях. Отже, реквізиція передбачає досудове позбавлення власника майна. Порядок та умови вилучення майна шляхом реквізиції мають визначатися спеціальним законом.

4. Для власника, майно якого підлягає вилученню шляхом реквізиції, коментована стаття встановлює конкретні гарантії. По-перше, можливість судового оскарження оцінки, за якою власникові була відшкодована вартість реквізованого майна. По-друге, власник у разі реквізиції може вимагати взамін надання йому іншого майна. По-третє, після припинення надзвичайної обставини при збереженні реквізованого майна особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення.

Після повернення особі майна, вилученого шляхом реквізиції, в неї поновлюється право власності на це майно. Право власності поновлюється без винесення відповідного судового рішення. Особа, в якої поновлено право власності на майно, має повернути грошову суму або річ, що була отримана нею у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

 

Стаття 354. Конфіскація

1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

1. Стаття 354 ЦК встановлює такий спосіб припинення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.

Конфіскація є примусовим вилученням майна у власника без компенсації його вартості, яке застосовується за вчинення ним правопорушення в установлених законом випадках. Конкретні підстави для застосування конфіскації передбачаються, зокрема, КК за здійснення корисливих злочинів, тяжких та особливо тяжких злочинів, МК, а також КпАП.

Конфіскація майна може провадитися лише за рішенням суду. Це положення є надзвичайно важливим, адже воно унеможливлює проведення досудової конфіскації майна і ґрунтується на нормах Конституції України, яка прямо встановлює, що «конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом» (ст. 41).

2. Коментована стаття визначає, що порядок та обсяг конфіскації встановлюються відповідним законом. Нині конфіскаційні відносини врегульовано спеціальними нормативними актами. Так, постановою KM України від 25 серпня 1998 р. № 1340 затверджено «Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним».

Від конфіскації як санкції за скоєний злочин потрібно відрізняти випадки судового обернення в доход держави об'єктів безпідставного збагачення (хабарів, прибутків від незаконної підприємницької діяльності тощо), звернення стягнення на майно боржника чи заподіювача шкоди тощо.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 239; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.245.71 (0.074 с.)