Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Глава 3 захист цивільних прав та інтересівСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 1. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. І у випадку, коли порушено або порушуються права чи свободи уповноваженої особи; створено або створюються перепони для реалізації нею своїх прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації її прав є недостатніми; на неї покладено обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без урахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; її притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до неї застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав або неправомочною службовою особою чи органом, особа може застосувати як передбачені законом, так і не передбачені законом, але що йому не суперечать, способи захисту свого порушеного чи оспорюваного права. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права. Захист відрізняється від поняття «охорона» тим, що останнє — ширше і включає, крім захисту, вжиття заходів для недопущення порушення суб'єктивних цивільних прав, у тому числі правовиховного, освітнього характеру, а також застосування норм про відповідальність до осіб, які порушили або не дотримуються приписів норм цивільного законодавства. Відповідно право на захист — це передбачені законом вид і міра поведінки уповноваженої особи, цивільні права якої зазнали посягання, що полягають у можливості застосування самостійних дій, спрямованих на поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, а також звернутися до юрисдикційних органів з вимогою про захист. Здійснення захисту можна визначити через право (можливість) або через обов'язок і залежить від суб'єкта здійснення діяльності щодо захисту, а також волевиявлення учасника цивільного правовідношення, право якого зазнало несприятливого впливу. Для уповноваженої особи застосування захисту становить право, яке включає як право самостійно здійснити поновлення порушеного права у межах і у порядку, визначених законом (самозахист) (див. коментар до ст. 19 ЦК), так і звернутися до уповноваженого державного, самоврядного чи громадського органу чи особи за захистом свого права чи інтересу. Для останніх здійснення такого захисту, якщо воно складає їх повноваження, є обов'язком. ЦК проводить класифікацію способів захисту залежно від суб'єкта його здійснення: судом (ст. 16 ЦК), органами державної влади, органами влади АРК (ст. 17 ЦК), органами нотаріату (ст. 18 ЦК), самостійно (ст. 19 ЦК). І вже серед судових форм захисту проводиться поділ залежно від форм захисту, хоч окремі з них можуть використовуватися не тільки у судовому порядку. Так, наприклад, у випадку захисту цивільного права в адміністративному порядку може застосовуватися така форма, як визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності нижчестоящого органу чи особи, нотаріальні органи шляхом вчинення виконавчого напису уповноважують органи виконання (державного виконавця) до примусового виконання обов'язку в натурі, відновлення становища, яке існувало до порушення та ін. Серед органів, які можуть вжити заходів до захисту цивільних прав, можливо визначити й інші органи та особи, які уповноважені актами цивільного законодавства на здійснення відповідних дій щодо захисту. Так, наприклад, сприяти захисту цивільного права можуть органи прокуратури. Відповідно до ст. 121 та Перехідних положень Конституції України на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. У ході вказаної діяльності, яка регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХИ, одночасно з виконанням своїх посадових обов'язків органи прокуратури здійснюють безпосередній або опосередкований захист цивільних прав фізичних та юридичних осіб, наприклад шляхом подання припису до відповідного органу чи особи про негайне усунення порушення правових норм, у тому числі цивільно-правових. Суб'єктом захисту прав фізичних та юридичних осіб може бути і Уповноважений ВР України з прав людини (ст. 55 Конституції України та Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР), однак його діяльність має характер, який сприяє у поновленні порушеного, невизнаного чи оспореного права. Після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, наприклад до Європейського Суду з прав людини, який діє відповідно до «Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року)». За конституційними положеннями (ст. 55 Конституції України) кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі здійснюючи поновлення порушеного чи оспореного права самостійно (самозахист) (див. коментар до ст. 19 ЦК). 2. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання — це дії учасника цивільного правовідношення, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільного правовідношення, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може бути як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні. Оспорювання — це такий стан цивільного правовідношення, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також приналежності такого права певній особі. Оспорюване право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони щодо уповноваженого. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності сторони правовідносин спільної власності (співвласники) звертаються до суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну частку кожного із співвласників. Формами оспорення також можна визначити пред'явлення претензії, позову до суду, заяв та скарг до компетентних органів. Частина 1 коментованої статті визначає, що уповноважена особа має право на захист свого (особистого, власного) права. Це є основним проявом дії принципу диспозитивності у процесуальному законодавстві, одним із аспектів якого є положення про те, що кожна особа повинна дбати про своє право, і ніхто не зобов'язаний дбати про права інших, якщо останнє не є обов'язком в силу закону чи договору. У випадках, встановлених законом, особи можуть вжити заходів щодо захисту інтересів інших осіб. Так, відповідно до ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України справа може бути порушена за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатися до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (частини 2, 3 ст. 154 Сімейного кодексу України), повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ч. 1 ст., 172 СК) та ін. 3. Предметом захисту може бути не тільки цивільне суб'єктивне право, яке зазнало посягання. Захищений може бути й інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Інтересом, який охороняється законом, є не заборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначені як суб'єктивні права. Прикладом може бути інтерес кредитора боржника — фізичної особи, яка тривалий час відсутня у місці її проживання і відсутні відомості про її місцезнаходження, щодо встановлення режиму безвісної відсутності такої особи. Цей інтерес полягає у тому, що у подальшому був призначений опікун над майном безвісно відсутньої особи, який і здійснить майнове виконання із майна особи, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою.
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу. 1. Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується насамперед на положеннях статей 55, 124 Конституції України, рішень Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 р. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи та від 25 грудня 1997 р. у справі за зверненнями жителів міста Жовті Води та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Тобто в силу положень цивільного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідносини, включаючи ті підстави, виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально-дозвільного принципу регулювання приватно-правових відносин породжують правові наслідки. Конституція України у ст. 55 гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції України). Тобто будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. Причому за ст. 64 Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану. Обмеженням щодо реалізації права на судовий захист визнається встановлення законодавством обов'язкових досудових процедур вирішення правового спору. Однак відповідно до Конституції України та згаданої Постанови ПВСУ суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. При цьому відповідно до роз'яснення Конституційного Суду України у справі про досудове врегулювання спорів (рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р.) встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. 2. Способи захисту цивільних прав у багатьох випадках передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини. Наприклад, для захисту права власності чи іншого речового права може використовуватися позов про визнання права власності, негаторний чи віндикаційний позови. Визнання права — спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права щодо наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. Слід визнати, що такий спосіб захисту може стосуватися не лише наявності права, а й невизначеності правового стану особи (наприклад у справах окремого провадження про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення фізичної особи померлою; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та ін.). У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред'явлення позову про визнання, який може поєднувати не тільки правову вимогу про визначення наявності чи відсутності правовідносин, а й про присудження певного обов'язку на підставі наявності чи відсутності права. Визнання правочину недійсним — спосіб захисту, який застосовується у випадку укладення оспорюваного правочину. Такий спосіб захисту може застосовуватися судом у випадках та у порядку, визначених цивільним законодавством. Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, яке продовжує тривати і впливати на суб'єктивні права, свободи та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовується як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову). Відповідно до ст. 152 ЦПК позов може бути забезпечений забороною проводити певні дії, включаючи і дії протиправного характеру. Так, одним із способів захисту права інтелектуальної власності є зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 432 ЦК). Відновлення становища, яке існувало до порушення, має місце у випадку, коли визнання факту порушення суб'єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а потрібно поновити порушене право у повному обсязі (застосувати реституцію). Такий спосіб захисту застосовується, наприклад, у разі укладення нікчемного правочину, адже для визнання останнього недійсним немає потреби звертатися до юрисдикційного органу для визнання його таким. Такий правочин є недійсним, тобто таким, що не породжує правових наслідків, незалежно від звернення до суду. Однак необхідним може стати звернення до суду для застосування наслідків нікчемності право-чину. Примусове виконання обов'язку в натурі — спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов'язання. Цей спосіб полягає у зобов'язанні вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної шкоди, накладення штрафу, пені та ін.). У судовій практиці зазначені способи захисту реалізуються через позови про присудження, рішення за якими можуть виконуватися, зокрема, у примусовому порядку. Виконання рішення загального територіального чи господарського суду покладається на Державну виконавчу службу у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p. № 606-XIV, які встановлюють безпосередній порядок та засоби правового впливу на осіб, які не виконують рішення суду, в тому числі передбачені кримінальним законодавством. Зміна правовідношення — це спосіб захисту, який полягає у заміні одного правовідношення іншим, переростанні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків або неправомірного використання кредитором (носієм) свого суб'єктивного права. У судовій практиці такі позови називають перетворювальними, або конститутивними. До них слід віднести, наприклад, позови про розірвання цивільно-правових договорів у разі їх невиконання або неналежного виконання. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як правило, мають місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вину заподіювача. В окремих випадках, визначених законом, може застосовуватись усічений (неповний) склад цивільного правопорушення (див. коментар до ст. 22 ЦК). Відшкодування моральної шкоди застосовується у випадках заподіяння останньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав потерпілий у разі порушення, невизнання чи оспорення його суб'єктивного цивільного права (див. коментар до ст. 23 ЦК). Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов'язання вказаних суб'єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного чи оспорюваного права чи законного інтересу. І хоча наведений спосіб судового захисту цивільного права не є виключною прерогативою суду, судовий контроль за законністю актів та дій у сфері управління є більш ефективним порівняно з адміністративним, оскільки суд незалежний і підпорядковується виключно закону, судовий розгляд дає можливість більш повно і відкрито виявити дійсні обставини справи і прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі (див. коментар до ст. 21 ЦК). 3. Коментована стаття не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Так, до способів захисту слід віднести позов про визнання правочину дійсним у випадках, передбачених ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 226 ЦК. Способом захисту слід також визначити можливість особи у судовому порядку спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32 Конституції України, ст. 277 ЦК). До «інших способів» захисту цивільного права чи інтересу також можна віднести судову діяльність, яка має характер попереднього судового контролю. Тобто коли для вчинення тієї чи іншої дії, яка може потягнути правові наслідки і зачіпати права та законні інтереси уповноваженої особи, необхідно попередньо звернутися до суду. Так, відповідно до положень Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41), ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47). 4. Передбачається, що суд при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи може відмовити уповноваженій особі у захисті, не застосовуючи жоден із зазначених способів, у випадку зловживання своїми правами, а саме посягання на права інших осіб, моральні засади суспільства, завдання шкоди навколишньому природному середовищу, культурній та історичній спадщині, використання права з метою неправомірного обмеження конкуренції, недобросовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем та інші форми зловживання правом (див. коментар до ст. 13 ЦК). Більше того, суд, встановивши такі обставини, відмовляючи у правовому захисті і наявності зустрічного позову про припинення зловживання правом, повинен зобов'язати уповноважену особу припинити ці дії.
Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування 1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. 2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. 3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду. 1. Відповідно до ст. З Конституції України зміст і спрямованість діяльності держави та її органів визначаються необхідністю утвердження та забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини й громадянина. Тому саме наявність коментованої статті визначає участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування як учасників охорони та захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів учасників цивільних правовідносин і насамперед фізичних осіб. Однак захист в адміністративному порядку, звичайно, не обмежується тільки фізичними особами, але й стосується юридичних осіб, безпосередньо держави, АРК, територіальних громад та інших учасників цивільних правовідносин. Правову основу адміністративного захисту становить ст. 40 Конституції України, за якою всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь в установлений законом строк. Тому, зважаючи на положення статей 102, 106 Конституції України, відповідно до яких президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом прав і свобод людини і громадянина, він займає належне місце в структурі суб'єктів захисту цивільних прав та інтересів. Так, Президент України має право скасовувати акти KM України та акти Ради Міністрів АРК, які містять цивільно-правові норми, внаслідок яких порушуються цивільні права та законні інтереси фізичних, юридичних осіб та інших учасників цивільних правовідносин. Президент України також наділений правом вето щодо прийнятих ВР України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд ВР України, у тому числі щодо правового регулювання цивільних відносин (ст. 106 Конституції України). 2. Крім Президента України повноваженнями щодо захисту цивільних прав та інтересів наділені органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування. До адміністративного порядку захисту цивільних прав можна віднести: 1) оскарження дій та актів державних органів у вищестоящий орган виконавчої влади; 2) прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту, визначених ст. 16 ЦК. На відміну від судового способу захисту цивільних прав та інтересів, захист в адміністративному порядку може здійснюватися виключно у випадках, коли це прямо передбачено Конституцією та законами України. KM України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (ст. 117 Конституції України). 3. Найпоширенішим способом захисту в адміністративному порядку є визнання правового акта незаконним або його скасування. Так, наприклад, відповідно до ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Участь фізичної та юридичної особи приватного права у правовідносинах визначена в Україні загальнодозвільним принципом, тобто дозволено все те, що прямо не заборонено законом. На відміну від вказаного положення, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Це означає, що на відміну від судового порядку захисту цивільного права чи інтересу, органи державної влади (органи влади АРК, органи місцевого самоврядування) можуть використати лише той спосіб захисту, який визначений у кожному конкретному випадку при визначенні юрисдикції того чи іншого адміністративного органу щодо здійснення захисту цивільного права. Так, наприклад, ряд органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть зобов'язати правопорушника відшкодувати майнову шкоду, завдану адміністративним проступком (пункти 1-4 ст. 213, статті 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Питання щодо відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, може вирішуватися не тільки у судовому порядку (див., наприклад, ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР). Положення коментованої статті ще раз відображають пріоритет судової діяльності щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників цивільних правовідносин. Такі положення закріплені не лише безпосередньо в Конституції України, а й у галузевому законодавстві. Конституційний Суд України також дає ряд роз'яснень щодо застосування конституційних положень з цього приводу. Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 2482 ЦП К (справа громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 р. подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом 1. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. 1. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Під виконавчим написом нотаріуса слід розуміти підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості. Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на борговому документі. Порядок вчинення виконавчих написів визначений главою 14 Закону України «Про нотаріат» та «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами — не більше одного року (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). 2. Стягнення за виконавчим написом нотаріусів допускається у випадках, чітко передбачених чинним законодавством. Такі підстави наведені у «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою KM України від 29 червня 1999 р. № 1172. До цього переліку входить вчинення виконавчих написів у таких випадках: стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами; стягнення з громадян (фізичних осіб) податкової заборгованості; стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; стягнення за диспашею; стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів; повернення об'єкта лізингу; стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном; стягнення за чеками. 3. Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», який визнає виконавчий напис як підставу виконання і як виконавчий документ (статті 3, 181 Закону). Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог — протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків. Хоча відповідно до ст. 91 Закону України «Про нотаріат» питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійснюється у порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження, останнє не передбачає поновлення пропущеного строку, пред'явлення виконавчого документа до виконання (виконавчої давності) щодо виконавчих написів нотаріуса (ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження»).
Стаття 19. Самозахист цивільних прав 1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. 2. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. 1. Самозахист — один із способів захисту цивільних прав, якому в ЦК вперше дано легальне визначення. Для нього характерним є те, що суб'єкт цивільного права захищає себе власними діями. Порівняно з іншими способами захисту — це захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права. Цю форму захисту ще називають неюрисдикційною. Відповідно до коментованої статті дії, спрямовані на самостійний захист цивільного права, можуть мати місце лише у разі його порушення або протиправного посягання. У першому випадку самозахист цивільного права полягає у діях, які вчиняються вже після вчинення цивільного правопорушення, що спрямовані на припинення самого триваючого правопорушення, а також недопущення інших несприятливих наслідків, зумовлених таким порушенням (недопущення збільшення завданої шкоди та ін.). У другому випадку факту порушення ще немає, однак існують реальні підстави вважати, що у разі нездійснення заходів самозахисту цивільне право зазнає посягання. Самозахистом не слід визнавати проведення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги забезпечення схоронності майна чи особи. Самозахистом у даному випадку буде тільки перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, фізична відсіч, заподіяння шкоди майну (а іноді й іншим об'єктам) осіб, які порушують цивільні права тощо. Можливе і знищення об'єктів, за допомогою яких порушуються права особи, а іноді і заподіяння шкоди здоров'ю громадян (фізичних осіб), які допускаються, наприклад фізичне знищення майна і нематеріальних цінностей фізичних та юридичних осіб. Самозахистом також не є звернення до уповноважених державних чи громадських органів (осіб) з вимогою про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. Суб'єктами права на самозахист можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Правомірним слід визнати застосування заходів самозахисту і у разі протиправних посягань і порушення цивільних прав та інтересів інших осіб, незалежно від того, чи зобов'язана особа сприяти особі, яка зазнала посягань, у захисті її прав. Прикладом може бути вжиття заходів щодо вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення (глава 79 ЦК). Самозахист може здійснюватись і колективно у разі захисту спільного права. 2. Самозахист допускається за таких умов: а) порушення права або ймовірність (небезпека) його порушення; б) необхідність припинення (попередження) порушення; в) застосування заходів, які відповідають характеру та змісту правопорушення. Коментований спосіб захисту має відповідати таким вимогам: співрозмірний, тобто заподіяні несприятливі наслідки суб'єктивному праву іншої особи, яка посягала на права особи, яка захищається, є такими, що відповідають один одному, тобто заподіяння шкоди особі не повинно обумовлюватися посяганням на майнові права уповноваженої особи; відповідати вимогам закону, тобто дії, які вчиняються на самостійний захист свого права, повинні бути санкціоновані законом, не виходити за межі дозволеного у цьому випадку; перебувати у межах здійснення захисту, що означає здійснення зменшення чи позбавлення права іншого суб'єкта тільки внаслідок протиправного посягання або небезпеки такого. Одним із проявів самозахисту слід визнати притримання майна кредитором, незважаючи на те, що цивільне право визнає цю дію як один із способів забезпечення виконання зобов'язання (статті 594-597, 856, 874, 916, 1019 ЦК та ін.). Притримання речі допускається, доки зобов'язання не буде виконане. Крім того, вимоги кредитора, який притримує річ, можуть бути задоволені із вартості цієї речі. У таких випадках володілець (носій) майнових прав захищає свої права та інтереси власними діями, не звертаючись до суду. Усі дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення власного права. Якщо мета припинення правопорушення досягнута, то подальші дії особи, яка допустила порушення інтересів уповноваженої особи, не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами.
Стаття 20. Здійснення права на захист 1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. 2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом. 1. Серед способів захисту, визначених ст. 16 ЦК, можна виділити: способи, які можуть застосов<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 980; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.132.80 (0.013 с.) |