Глава 32. Право користування чужим майном

Стаття 401. Поняття користування чужим майном

1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут (servitus) у перекладі з латинської означає «рабство речі». Римське право передбачало два види сервітутів — реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо — право користування чужими рабами або тваринами, operae servorum vel animalium — який не отримав розповсюдження). Реальні (земельні) сервітути встановлювалися на користь відповідної земельної ділянки (пануючої) з метою задоволення потреб її власника за рахунок сусідньої земельної ділянки (службової). Реальні (земельні) сервітути були різних видів: право проходу, проїзду, прогону худоби, прокладення трубопроводів тощо. Щодо особистих сервітутів, то вони встановлювалися на користь певної особи (право проживання), а їх об'єктом могла бути будь-яка річ, не лише земельна ділянка. Особистий сервітут представлений у ЦК лише одним із видів, який по суті можна віднести до хабітаціо. Цей вид визначається як право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом (ст. 405 ЦК).

У ЦК визначається, що земельний сервітут, тобто право обмеженого користування чужим майном, може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом. На відміну від земельного сервітуту, особистий сервітут може належати лише конкретній особі.

Сервітути можуть бути встановлені законом, договором або рішенням суду. Тобто підстави виникнення земельного та особистого сервітутів є однаковими. Виняток стосується лише вимог щодо форми договору. Так, договір про земельний сервітут підлягає державній реєстрації (ст. 402 ЦК).

 

Стаття 402. Встановлення сервітуту

1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут — це певне правовідношення, яке можна віднести до абсолютних речових цивільних правовідносин. Як і будь-яке цивільне правовідношення, сервітут виникає на підставі визначених законом юридичних фактів. Цивільне законодавство передбачає, що сервітут виникає на підставі правомірних дій (договору, заповіту або рішення суду) або у прямо передбачених законом випадках — наприклад особистий сервітут права проживання, який передбачено для членів сім'ї власника житла.

Сервітути можуть бути встановлені законом, договором або рішенням суду. Тобто підстави виникнення земельного та особистого сервітутів є однаковими. Виняток стосується лише вимог щодо форми договору. Так, договір про земельний сервітут підлягає державній реєстрації (ст. 402 ЦК).

Земельне законодавство передбачає додаткові вимоги щодо встановлення сервітуту. Вимагати його встановлення може не лише власник, а й землекористувач земельної ділянки. Відмінності у правовому регулюванні встановлення земельного сервітуту передбачені щодо підстав виникнення. У нормах ЗК існує лише дві підстави виникнення земельного сервітуту: 1) домовленість між співвласниками земельних ділянок; 2) рішення суду (ст. 100 ЗК).

 

Стаття 403. Зміст сервітуту

1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

3. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

4. Сервітут не підлягає відчуженню.

5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Зміст сервітуту повністю залежить від правової сутності даного права, що становить різновид прав на чужі речі.

Інституту прав на чужі речі належать як загальні ознаки речового права, так і особливі, що поєднують різні види прав на чужі речі у певну систему. Отже, необхідним виявляється встановлення загальних ознак прав на чужі речі:

1) речові права на чужі речі обтяжують право власності.

Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших управоможених осіб на це майно за винятками, встановленими законом або договором.

Вказане положення видається надто важливим моментом щодо з'ясування співвідношення права власності і прав на чужі речі. Внаслідок реалізації принципу слідування, тобто через те, що останні слідують за річчю, незважаючи на зміну суб'єктів права власності, складається становище, згідно з яким права на чужі речі обтяжують кожне право власності, як те, що існувало при їх встановленні, так і кожне наступне, що виникатиме у майбутньому. Такий тягар має вираз у тому, що власник речі, на яку поширене інше речове право, втрачає певні повноваження і не може реалізувати право власності в повному обсязі. Сервітут зберігає чинність у разі переходу права власності до іншого суб'єкта;

2) права на чужі речі здійснюються незалежно від волі власника.

Так, на думку багатьох вчених, речові права становлять юридичні форми, що забезпечують можливість тривалої, незалежної від згоди власника участі однієї особи у праві власності іншої. Обсяг прав при користуванні чужим майном визначається сервітутом, тобто залежить від виду сервітуту;

3) права на чужі речі здійснюються лише в певних межах.

Вказані межі залежать від виду речового права. Вони встановлюються законом і конкретизуються у договорі з власником. Проте сервітут хоч і обтяжує право власності, але не позбавляє власника у здійсненні його правомочностей;

4) права на чужі речі захищаються від усіх осіб і в тому числі від власника.

У цьому положенні втілюється абсолютність прав на чужі речі. Незважаю чи на свою обмеженість, вони захищаються так само, як і право власності.

Сервітут має також і додаткові ознаки. У цивільному законодавстві встановлено презумпцію відплатності сервітуту. Презумпція не діє, якщо умова безоплатності прямо передбачена договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітути можуть бути строковими або безстроковими залежно від мети використання об'єкта, на який вони поширюються.

Здійснення сервітуту повинно відбуватися найменш шкідливим чином. У разі спричинення шкоди майну власника суб'єкт сервітутного права відповідатиме на загальних підставах.

 

Стаття 404. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном

1. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності — від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

У чинному ЦК земельному сервітуту присвячено значно більше положень, ніж особистому сервітуту. У статті 404 ЦК визначаються види земельного сервітуту. Зазначається, що він може полягати в можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Строк встановлення сервітуту може бути визначений або не визначений.

Земельний сервітут може встановлюватися щодо іншого виду нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Більш детально земельний сервітут регламентується в ЗК. Йому навіть присвячена окрема глава 16, яка включає п'ять статей.

Земельний сервітут має здійснюватися з урахуванням норм земельного законодавства: ЗК, Закону України «Про охорону земель» тощо.

 

Стаття 405. Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом

1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Щодо особистих сервітутів, слід зазначити, що у чинному ЦК вони обмежені лише одним видом, який у римському праві визначався як хабітаціо — право проживання.

У даній статті передбачене, зокрема, право членів сім'ї власника помешкання на користування цим помешканням. Зазначені особи, які проживають разом з власником, мають право користуватися цим помешканням відповідно до закону. Припинення цього права відбувається в разі відсутності його суб'єкта без поважних причин понад один рік.

Безумовно, ця стаття залишає відкритими деякі питання. По-перше, хто належить до членів сім'ї? У законодавстві України, зокрема СК і ЖК, по-різному визначається поняття сім'ї і членів сім'ї. По-друге, не зрозуміло, коли і на

яких підставах виникає право проживання — на підставі прямої вказівки закону чи договору з власником. Потрібно встановлювати одну з таких підстав.

Проте у законодавстві передбачається, що власник може визначити конкретне приміщення, яке можуть займати суб'єкти даного права (наприклад певну кімнату у квартирі). Приміщення має бути придатним для проживання в ньому. Власникові житла надається також право визначати термін відсутності суб'єкта права проживання, що надає можливість припинити його право. Якщо власник своїми діями заважатиме праву проживання і особа змушена буде залишити житлове приміщення і переїхати, то таку відсутність не можна визначати як відсутність без поважних причин. Дії власника слід визначати як поважну причину відсутності суб'єкта права проживання, і його право припиненим не буде.

 

Стаття 406. Припинення сервітуту

1. Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Законом можуть бути встановлені додаткові підстави припинення сервітуту, не зазначені у цій статті. Проте основними підставами припинення сервітутів вважаються передбачені в даній статті основні підстави припинення сервітуту. Поєднання в одній особі власника майна і особи, в інтересах якої встановлювався сервітут, спричиняє його припинення, оскільки відпадає потреба в обмеженні права власності. Це відбувається, наприклад, внаслідок спадкування, вчинення договорів з відчуження майна, якщо сторонами договору будуть власник і суб'єкт сервітутного права.

Відмова особи від сервітуту означає, що не існує більше потреб у встановленні обтяжень права власності і вони можуть бути зняті. Така відмова має бути підтверджена документально. Якщо об'єктом є нерухоме майно, потрібно подати заяву про відмову від сервітуту до органів, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Згідно з цивільним та земельним законодавством сервітути можуть бути строковими і безстроковими (постійними) — ст. 403 ЦК, ст. 98 ЗК. Строковий сервітут припиняється у разі спливу строку, на який він був встановлений.

Підстави встановлення сервітуту залежать від його виду, наприклад, потреба проходу і прогону худоби через сусідню земельну ділянку до водойми відпала, оскільки водойма перестала існувати, суб'єкт права проживання придбав собі квартиру у тому самому населеному пункті.

Невикористання сервітуту протягом тривалого строку означає, що майно власника не потрібно більше суб'єкту сервітутного права. Безумовно, що обмеження права власності, що було встановлено в інтересах іншої особи, потрібно зняти як тільки відпадає потреба у такому обмеженні. Законом встановлюється загальний строк у три роки. Проте спеціальний строк невикористання майна власника в один рік передбачено для особистого сервітуту права проживання (ст. 405 ЦК).

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд може припинити сервітут за заявою власника.