Глава 2 підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

1. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків закон, зокрема, виділяє: юридичні факти; рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; акти цивільного законодавства; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування; а також настання або ненастання певної події у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором.

2. Найбільш поширеною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти. Юридичними фактами є конкретні обставини реальної дійсності, з якими норми цивільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Серед найбільш поширених юридичних фактів, які є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, закон визначає, зокрема: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти (наприклад дії, не зазначені у ст. 11 ЦК, а також події, що не залежать від волі людини: смерть фізичної особи, стихійні явища та ін.). Отже, зазначений у ст. 11 ЦК перелік юридичних фактів не є вичерпним, що дуже важливо в умовах розвитку сучасного економічного обороту.

Юридичні факти як обставини характеризуються такими ознаками: це обставини конкретні, визначені зовні; такі, що дістають вираз у наявності або відсутності визначених явищ матеріального світу; такі, що несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання; прямо або опосередковано передбачені нормами права; викликають передбачені законом правові наслідки. Від юридичних фактів слід відрізняти юридичні умови, тобто обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через одну або кілька проміжних ланок. До них можна віднести, наприклад, обставини, що обумовлюють правосуб'єктність учасників цивільних відносин (громадянство, стать, вік та ін.), або елементи правостворюючих складів, що передують даному, наприклад, право власності на річ є юридичною передумовою для розпорядження нею власником — його вступу в правовідносини купівлі-продажу, міни, дарування тощо.

Характеризуючи юридичні факти як підставу виникнення цивільних прав та обов'язків, треба зазначити, що всі вони залежно від їх вольового чи не вольового характеру поділяються на дії та події. Під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти (наприклад укладення цивільного договору, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної влади), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У свою чергу, дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені законом або такі, що не суперечать йому, в яких відображається правомірна з точки зору закону поведінка учасників цивільних відносин. Правомірні дії, в свою чергу, поділяються: за суб'єктами (дії фізичних осіб, юридичних осіб приватного права, суб'єктів публічного права); за способом вчинення (особисто або через представника); за способом виразу та закріплення (мовчання, жестом, документом) та ін. Правомірними є переважна більшість юридичних фактів, наприклад велика кількість цивільних право-чинів та актів органів державної влади. Останнє обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини, які опосередковують дію звичайного економічного обороту в суспільстві.

Правомірні дії також поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичними вчинками є правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове значення, бажав або ні настання відповідних правових наслідків. Прикладами юридичних вчинків є створення автором об'єктів інтелектуальної власності, виявлення скарбу, знахідка, які за умов, визначених законом, ведуть до виникнення у суб'єктів цивільних правовідносин права власності на такі об'єкти. Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, які породжують правові наслідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. До юридичних актів належать правочини та адміністративні акти. Оскільки саме правочини виражають притаманні цивільному праву принципи та методи регулювання суспільних відносин, найбільш поширеним видом юридичних фактів у цивільному праві є саме правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Поряд з правочинами цивільні права та обов'язки можуть породжуватись і адміністративними актами органів державного управління, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування. Останні вчиняються, як правило, з наміром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки, у зв'язку з цим підставою виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути лише такі адміністративні акти, що вчиняються з наміром викликати не тільки адміністративні, а й цивільно-правові наслідки. Адміністративні акти за своєю правовою природою не мають нормативного характеру та спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків у конкретного учасника цивільних відносин (наприклад прийняття рішень про реквізицію майна або оформлення державного завдання). Однак, на відміну від часів існування планової державної економіки, значення адміністративних актів як підстави цивільних правовідносин у сучасних умовах значно зменшилося.

Неправомірними діями є дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. До неправомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчинені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що суперечать нормам інших галузей права (наприклад карного або адміністративного).

На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (наприклад стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть тощо). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як загибель корабля під час бурі є юридичним фактом, який породжує право страхувальника отримати страхове відшкодування від страховика. Однак не в усіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи. Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій вони поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасників цивільних відносин, наприклад стихійне лихо (повінь, землетрус, бурі та ін). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються незалежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила жилий будинок, може виникнути не лише від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал та ін.). Однак не всі події є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки для виникнення останніх необхідною є наявність відповідних правових норм, які пов'язували б з їх настанням певні правові наслідки.

Юридичні факти також поділяються залежно від характеру наслідків на:

правостворюючі, з якими закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин (наприклад народження фізичної особи, створення художнього твору; побудова, будинку та ін.);

провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих цивільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідношенні шляхом уступки вимоги чи переводу боргу або зміна правовідносин судовим рішенням);

правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існуючих цивільних правовідносин (наприклад смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи, знищення речі, прощення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.);

правоперешкоджаючі, які перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин (наприклад, визнання судом фізичної особи недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочинів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК);

правовідновлюючі, наявність яких веде до відновлення існуючих раніше правовідносин (наприклад поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою (див. ст. 48 ЦК).

Залежно від тривалості існування фактичних обставин юридичні факти поділяються на: факти короткотривалої дії (наприклад договір перевезення транспортом загального користування) та факти довготривалої дії, тобто фак-ти, які характеризуються стабільністю та тривалим часом існування (наприклад перебування у шлюбі, під опікою).

3. Серед інших підстав виникнення цивільних прав та обов'язків слід зазначити акти цивільного законодавства, а також акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування. Згідно з цим цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, наприклад безпосередньо із закону виникають права та обов'язки представництва за законом (ст. 242 ЦК), обов'язок складення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу ліквідаційною комісією юридичної особи у випадку ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК), обов'язок юридичної особи у разі зміни свого найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації (ст. 90 ЦК) та ін. Акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування можуть бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

4. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також судові рішення, які встановлюють цивільні права або обов'язки. Як акт правосуддя, судове рішення впливає на поведінку учасників цивільних відносин, оскільки, власне, підтверджує наявність або відсутність цивільних відносин, їх зміну або припинення. Рішення суду може бути правовстановлюючим (наприклад рішення про визнання права власності на майно або рішення про надання фізичній особі повної цивільної дієздатності), правозмінюючим (наприклад рішення про примусовий обмін жилого приміщення), правоприпиняючим (наприклад рішення про визнання правочину недійсним), правопоновлюючим (наприклад скасування рішення суду про оголошення особи померлою), правоперешкоджаючим (наприклад рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною).

5. Цивільні права та обов'язки можуть виникати за наявності одного юридичного факту, наприклад для встановлення правовідносин купівлі-продажу сторонам достатньо укласти між собою відповідний договір, так званий «простий юридичний факт». Однак настання більшості цивільно-правових наслідків буває зумовлено, як правило, сукупністю юридичних фактів, яка має назву складного юридичного факту (юридичного складу), наприклад передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм на строк не менш одного року вимагає не лише укладення сторонами відповідного договору, а і його державної реєстрації (ст. 794 ЦК).

 

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

3. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Коментована стаття визначає право учасників цивільних правовідносин вільно, на власний розсуд розпоряджатися своїми цивільними правами, що по суті означає закріплення в ЦК принципу «що не заборонено законом, то дозволено». Згідно з цим учасники цивільних правовідносин можуть на власний розсуд здійснювати суб'єктивні цивільні права або не здійснювати їх. Визначаючи вільне здійснення особою цивільних прав, закон встановлює для цього низку гарантій. По-перше, закон встановлює, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Останнє викликане тим, що здійснення цивільних прав стимулюється перш за все майновою зацікавленістю учасників цивільних правовідносин. По-друге, закон встановлює презумпцію добросовісності та розумності здійснення особою свого цивільного права, що діє до того часу, коли інше буде встановлено судом. По-третє, закон встановлює, що учасники цивільних відносин мають право відмовитися від свого майнового права (наприклад від права власності) або передати відплатно або безвідплатно своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом (наприклад, не можуть бути передані іншій особі об'єкти обмеженої оборотоздатності, якщо інша особа не має відповідного спеціального дозволу). При цьому відмова від речей, зазначених у ч. З коментованої статті, повинна здійснюватись у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Так, наприклад, відмова від права власності на майно, право на яке підлягає державній реєстрації, потребує внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру (ст. 347 ЦК).

Водночас здійснення учасниками цивільних відносин своїх цивільних прав є обмеженим, оскільки межі здійснення цивільних прав визначені законом (див. ст. 13 ЦК та коментар до неї).

 

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Учасники цивільних правовідносин повинні здійснювати цивільні права розумно, добросовісно, відповідно до вимог актів цивільного законодавства або договору, додержуючись моральних засад суспільства. Під здійсненням цивільних прав слід розуміти реалізацію учасником цивільних правовідносин на власний розсуд можливостей, визначених змістом його суб'єктивних цивільних прав. Однак будь-яке з суб'єктивних цивільних прав має свої межі, оскільки це міра можливої поведінки учасника в цивільних правовідносинах. Цими межами є встановлені договором або актами цивільного законодавства положення, що визначають міру можливої поведінки учасників цивільних правовідносин. Закон, визначаючи межу можливої поведінки учасників цивільних правовідносин:

а) зобов'язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні ними своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно з цим здійснення цивільних прав з порушенням прав інших осіб є протиправною поведінкою і може бути підставою для виникнення деліктних зобов'язань;

б) зобов'язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні ними своїх прав утримуватися від завдання шкоди довкіллю та культурній спадщині. При цьому під довкіллям слід розуміти навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і ті, які не використовуються в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Правовий режим охорони останнього визначається законодавством (див., наприклад, Конституцію України та Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХП). У свою чергу, під культурною спадщиною слід розуміти сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, включаючи об'єкт культурної спадщини — місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Правовий режим охорони останньої визначається законодавством (див., наприклад, Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІИ);

в) забороняє дії осіб, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням цивільним правом слід розуміти недозволену поведінку учасника цивільних правовідносин, який спирається на суб'єктивне право, що належить йому. Спираючись на нього, він виходить за межі можливо допустимої поведінки (наприклад, власник будинку навмисно погіршує житлові умови і на цій підставі вимагає виселення наймача) або використовує суб'єктивне право з метою завдати шкоди іншій особі;

г) зобов'язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав додержуватися моральних засад суспільства. Норми моралі в суспільстві є одним із способів регулювання поведінки людини за допомогою установлених приписів, які підтримуються суспільним порядком, силою звичок, велінь, громадською думкою. Закон визначає суспільну мораль як систему етичних норм, правил поведінки, що склались у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість (див. ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 p. № 1296-IV). Оскільки порушення норм моралі в суспільстві можуть бути дуже різноманітними, більш та менш серйозними, у законі йдеться саме про засади моралі. Під останніми треба розуміти найбільш серйозні порушення норм моралі, які можуть зачіпати інтереси однієї або багатьох осіб чи суспільства в цілому;

ґ) забороняє учасникам цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав зловживати монопольним становищем на ринку та обмежувати конкуренцію (наприклад шляхом антиконкурентних узгоджених дій). Поняття конкуренції, монопольного становища на ринку та перелік дії, що класифікуються як зловживання монопольним становищем на ринку та антиконкурентні узгоджені дії, визначається розділами І, II Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-ІП;

д) забороняє недобросовісну конкуренцію, під якою розуміються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Перелік дій, що є недобросовісною конкуренцією, встановлений у главах 2-4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 коментованої статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Водночас особі, яка недодержувалася при здійсненні свого права вимог, встановлених частинами 2-5 коментованої статті, суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ст. 16 ЦК).

 

Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків

1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Норми коментованої статті визначають вимоги щодо виконання цивільних обов'язків. Згідно з вимогами закону учасники цивільних правовідносин виконують цивільні обов'язки у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Якщо вчинення тих чи інших дій не є обов'язковим для особи згідно з договором або актом цивільного законодавства, то особа не може бути примушена до їх вчинення.

Виконання цивільних обов'язків може забезпечуватися засобами заохочення (матеріального або морального) та відповідальністю, що встановлені договором або актом цивільного законодавства (наприклад главою 51 ЦК та главою 5 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Виконання цивільних обов'язків, наприклад, може забезпечуватися видами забезпечення, встановленими ст. 546 ЦК, або іншими видами забезпечення встановленими законом або договором.

Особа повинна виконати цивільний обов'язок належним чином відповідно до умов договору або акта цивільного законодавства. Однак вона може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актом цивільного законодавства, наприклад внаслідок смерті фізичної особи — кредитора, якщо цивільний обов'язок є нерозривно пов'язаний з його особою (ст. 608 ЦК), або внаслідок ліквідації юридичної особи — кредитора або боржника (ст. 609 ЦК).