Глава 7 загальні положення про юридичну особу 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 7 загальні положення про юридичну особу



Стаття 80, Поняття юридичної особи

1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

1. Юридична особа, поряд з державою та фізичними особами, є одним із суб'єктів цивільних правовідносин.

2. В ЦК юридична особа визначається через термін «організація», під яким в науці розуміють об'єднання фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету та діють на основі певних правил та процедур. Але не всі організації є юридичними особами. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ одним із видів релігійних організацій є релігійна громада, яка є місцевою релігійною організацією віруючих громадян того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Але релігійні громади не є юридичними особами, тому Закон встановлює, що реєстрація та повідомлення про створення релігійної громади не є обов'язковими.

3. Стаття 80 ЦК виділяє лише три ознаки юридичної особи:

1) створення та реєстрація в установленому законом порядку (див. коментар до статей 87, 88, 89 ЦК);

2) можливість мати цивільну правоздатність та дієздатність (див. коментар до статей 91, 92 ЦК);

3) право бути позивачем і відповідачем у суді.

Але аналізуючи загальні положення про юридичну особу в ЦК, додатково можна виділити такі ознаки: організаційну єдність (див. коментар до ст. 97 ЦК), самостійну майнову відповідальність (див. коментар до ст. 96 ЦК); здатність виступати в цивільному обороті від свого імені (див. коментар до ст. 90 ЦК).

 

Стаття 81. Види юридичних осіб

1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

1. ЦК визначає різні критерії класифікації юридичних осіб: залежно від способів об'єднання осіб та (або) майна; порядку їх створення. Така класифікація проведена в ЦК вперше.

2. Залежно від способів об'єднання осіб та (або) майна виділяються такі види юридичних осіб:

юридичні особи, які об'єднують тільки осіб (об'єднання громадян, політичні партії, благодійні організації, релігійні організації);

юридичні особи, які об'єднують осіб та майно (виробничі кооперативи);

юридичні особи, які об'єднують майно (товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства);

Залежно від способів створення ЦК виділяє:

юридичних осіб приватного права, які створюються на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК;

юридичних осіб публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (див. коментар до статей 167,168 ЦК).

ЦК щодо поділу юридичних осіб публічного та приватного права дає тільки один критерій розмежування, а саме порядок створення, проте не лише це є їх характерною ознакою. Публічні юридичні особи ще виконують певні функції держави, АРК, територіальної громади. Так, однією з функцій держави є захист її суверенітету. Тому для забезпечення державної політики у сфері оборони створено Міністерство оборони України, яке є юридичною особою і діє на підставі «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. № 888 (в редакції від 4 липня 2002 р. № 618/2002).

3. ЦК регулює лише порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права (господарських товариств, виробничих кооперативів (див. коментар до ст. 87 ЦК).

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та законом. Так, представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада є юридичною особою і наділяється цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

4. Частина 4 ст. 81 ЦК встановлює, що юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України мають право приймати рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище у випадку, коли останній зловживає монопольним (домінуючим) становищем. Стаття 13 Закону встановлює, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню в установлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

 

Стаття 82. Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах

1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Юридичні особи публічного права (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства, державні заклади, державні установи) можуть виступати у цивільних відносинах, як і будь-яка юридична особа приватного права. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХИ Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва мають право бути орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю. У зв'язку з чим вони є стороною цивільного договору, тому укладають договори оренди, мають права і несуть цивільну відповідальність за невиконання зобов'язань, які випливають із договору оренди.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать укладення і забезпечення виконання в установленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

 

Стаття 83. Організаційно-правові форми юридичних осіб

1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

1. Організаційно-правова форма — це сукупність ознак, які визначають правовий статус юридичних осіб і дають підстави для виокремлення однієї юридичної особи від іншої. Такими ознаками можуть бути порядок створення та припинення діяльності юридичної особи, порядок участі її засновників, учасників (членів) в діяльності юридичної особи. Поняття організаційно-правової форми використовується щодо визначення не лише окремих видів юридичних осіб, а й організаційно-правових форм господарських товариств, непідприємницьких товариств тощо.

ЦК виділяє два види організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права — товариства та установи.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.

Товариство може бути створене як однією особою, так і декількома особами.

Однією особою може бути створене:

товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю відповідно до ч. 1 статей 140, 151 ЦК;

акціонерне товариство (ч. 4 ст. 153 ЦК);

благодійна організація (ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР);

командитне товариство (ст. 134 ЦК).

Існують юридичні особи, щодо яких законодавчими актами встановлено мінімальну кількість засновників (учасників, членів). Так, ст. 7 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 p. № 1087-IV встановлює, що чисельність кооперативу не може бути меншою, ніж три особи. Творча спілка, згідно із Законом України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР, створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.

Залежно від мети діяльності та права учасників на отримання прибутку товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (див. коментар до статей 84, 85 ЦК).

3. ЦК вперше виділяє таку організаційну правову форму юридичних осіб приватного права, як установа. На відміну від товариства, де учасники мають право брати участь в його управлінні, засновники установи не мають права управління установою. Засновник установи лише бере участь в її створенні шляхом об'єднання (виділення) майна, яке передається установі для досягнення за рахунок цього майна певної мети, і не бере участі в його управлінні.

ЦК прямо не вказує на те, чи належить установа до підприємницьких або непідприємницьких юридичних осіб. Але посилання у ст. 86 ЦК на можливість установами здійснювати поряд з основною діяльністю і підприємницьку, дає підставу для висновку, що основна діяльність установи не має на меті отримання прибутку.

До цього термін «установа» в законодавчих актах застосовувався як вид юридичної особи, нарівні з підприємствами та організаціями. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХП дає визначення поняття науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі — наукова установа) — це юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

Відповідно до ч. З ст. 83 ЦК особливості статусу окремих видів установ можуть встановлюватися законом.

4. ЦК не встановлює вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб, визначаючи, що крім зазначених у ст. 83 ЦК закон може передбачати й інші організаційно-правові форми юридичних осіб. Чинне законодавство України не має єдиного законодавчого акта, який чітко визначив би перелік організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Але, наприклад, ГК виділяє такі види юридичних осіб, як підприємства та об'єднання. Так, ГК виділяє такий вид підприємства, як селянське фермерське господарство.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. № 973-IV визначає, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Закон встановлює особливі права та обов'язки членів фермерського господарства, які дають підстави виділення фермерського господарства як окремої організаційно-правової форми. Так, член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при йото зйквіданн або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства (ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»).

 

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Відповідно до ст. 42 ГК підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Основними принципами підприємницької діяльності є:

вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільний найм підприємцем працівників;

комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

вільне розпоряджання прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницькими визнаються лише ті товариства, які підпадають під дві такі ознаки:

мета товариства — отримання прибутку;

учасники, члени товариства мають право на отримання прибутку від діяльності товариства.

ЦК дає вичерпний перелік видів підприємницьких товариств, виділяючи такі:

господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) (див. коментар до статей 119, 133, 140, 151, 152 ЦК);

виробничі кооперативи (див. коментар до ст. 163 ЦК).

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

1. Основною відмінністю між підприємницькими та непідприємницькими товариствами є мета їх діяльності та можливість отримання їхніми учасниками (членами) прибутку.

2. ЦК встановлює, що правовий статус непідприємницьких юридичних осіб встановлюється законом. Сьогодні існує значна кількість законодавчих актів, які визначають статус окремих видів непідприємницьких товариств, зокрема:

Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» визначає правовий статус творчих спілок, встановлюючи, що творчі спілки — це добровільні об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Творчі спілки України можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всеукраїнським творчим спілкам може надаватися статус національних;

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p. № 1045-XIV дає визначення правового статусу професійних спілок, відповідно до якого професійною спілкою є добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб. Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі. Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:

наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених ч. 2 ст. 133 Конституції України;

наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Статус республіканських профспілок АРК визначається за ознаками всеукраїнських профспілок щодо території АРК.

Правове положення непідприємницьких юридичних осіб визначають також такі закони:

громадських організацій — Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. 2460-ХИ;

творчих спілок — Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;

громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості — закони України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р. № 3808-ХП, «Про об'єднання громадян»;

благодійних організацій — Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»;

громадських організацій жертв нацистських переслідувань — закони України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 р. № 1584-ІП, «Про об'єднання громадян»;

молодіжних та дитячих громадських організацій — закони України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. № 281-XIV, «Про об'єднання громадян»;

громадських наукових організацій — закони України «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про об'єднання громадян»;

саморегулятивних організацій — закони України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-ІП, «Про об'єднання громадян» та ін.;

політичних партій — Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІИ;

релігійних організацій — Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

громадських організацій ветеранів війни — Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551 -XII;

громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону — Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІН.

 

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

ЦК закріпив право непідприємницьких товариств здійснювати підприємницьку діяльність. Стаття 86 ЦК, посилаючись на можливість здійснення непідприємницькими товариствами підприємницької діяльності, виділяє дві умови її здійснення:

якщо обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності не встановлені законом;

якщо це відповідає меті, для якої було створене непідприємницьке товариство та сприяє її досягненню.

Стаття 86 ЦК наводить декілька прикладів непідприємницьких юридичних осіб, які мають право здійснювати підприємницьку діяльність. Зокрема, ЦК виділяє такі види непідприємницьких юридичних осіб, як споживчі кооперативи та об'єднання громадян, правовий статус яких встановлено іншими законодавчими актами.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію» непідприємницькими видами кооперативів є:

обслуговуючий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу;

споживчий кооператив (споживче товариство) — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Стаття 3 Закону встановлює, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Отже, отримання прибутку кооперативами не суперечить їх діяльності. Тому ці юридичні особи мають право здійснювати підприємницьку діяльність.

Заборонено займатися підприємницькою діяльністю політичним партіям. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.

 

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

1. Характерною ознакою юридичних осіб приватного права є те, що вони створюються та діють на підставі установчих документів. Зазначені документи розробляють та підписують всі учасники (засновники), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади. Так, відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» вимагається погодження створення деяких суб'єктів господарювання, створення яких призведе до можливості зловживання монопольним становищем.

Установчі документи можуть не підписуватися всіма засновниками у випадку, коли вони приймаються відповідно до законодавства на установчих зборах. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про кооперацію» рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, — дані документа, який його замінює); для юридичної особи — прізвище, ім'я, по батькові уповноваженого представника юридичної особи, дані про державну реєстрацію, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його нотаріально завіреною копією, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу — підписом її уповноваженого представника. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

2. Частиною 2 ст. 87 ЦК встановлено, що установчим документом товариства є затверджений статут або засновницький договір між учасниками. На підставі договору діють повні та командитні товариства, всі інші юридичні особи — на підставі статуту.

Зазначена стаття допускає можливість встановлення законом інших видів установчих документів. Так, відповідно до ст. 134 ЦК командитне товариство може діяти на підставі заяви (меморандуму) у випадку, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником, або якщо воно створюється одним повним учасником. При створенні деяких видів юридичних осіб допускається укладення договору, але цей договір не є установчим документом (див. статті 142, 151, 153 ЦК).

3. Частина 3 ст. 87 ЦК визначає, що установа діє на підставі індивідуального або спільного установчого акта, який може бути скасований лише до державної реєстрації. Особливістю установчого документа установи є те, що засновник (засновники) не мають права вносити до нього зміни. Це правило випливає зі ст. 101 ЦК, яка передбачає, що засновники не мають права на управління установою. Вимоги до установочного акта встановлює ст. 101 ЦК.

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (див. ст. 89 ЦК).

 

Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

1. Стаття 88 ЦК визначає основні вимоги, які повинні міститися в установчих документах товариств та установ — статуті та засновницькому договорі товариства, установчому акті установи.

У статуті вказується найменування юридичної особи (див. коментар до ст. 90 ЦК), її місцезнаходження (див. коментар до ст. 93), адреса, органи управління (див. коментар до ст. 97 ЦК), їх компетенція та порядок прийняття ними рішення (див. коментар до статей 145,159 ЦК), порядок вступу до товариства та виходу (див. коментар до ст. 116 ЦК), якщо інші вимоги не встановлені ЦК та іншими законами.

ЦК встановлює такі вимоги до установчих документів повного товариства (див. коментар до ст. 120 ЦК), командитного товариства (див. коментар до ст. 134 ЦК), товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (див. коментар до ст. 143 ЦК), акціонерного товариства (див. коментар до ст. 154 ЦК). Інші вимоги до установчих документів встановлюють законодавчими актами. Так, ст. 12 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» вимагає також зазначення у статуті благодійної організації таких відомостей: статус та організаційно-правова форма благодійної організації; предмет, цілі, завдання та основні форми благодійної діяльності; джерела фінансування та порядок використання майна і коштів благодійної організації; порядок внесення змін до статуту (положення) благодійної організації; порядок реорганізації або ліквідації благодійної організації, використання її майна і коштів у разі припинення діяльності; права і обов'язки членів благодійної організації.

2. Засновницький договір товариства повинен визначати зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. Додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору встановлюються для повного товариства у ст. 120 ЦК, для командитного товариства — у ст. 134 ЦК.

3. В установчому акті установи вказується мета, а також визначається майно, яке засновник (засновники) передає установі для досягнення її мети, а також структура управління. Якщо у заповіті відсутні зазначені вимоги, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

 

Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

1. Державна реєстрація є невід'ємною ознакою юридичної особи, оскільки лише з цього моменту вона набуває статусу юридичної особи. Державна реєстрація юридичних осіб — це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» реєструються всі види юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування. Особливості державної реєстрації можуть бути встановлені іншими законами для об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Але у будь-якому випадку вони набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 243; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.88.211.227 (0.079 с.)