Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону «Про нота­ріат» тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридич­ним особам — суб'єктам підприємницької діяльності у здій­сненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчи-

няються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити. Крім того, нотаріус перевіряє відповідність доку­ментів, що подаються для вчиненим і к і чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнарод­ним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють осо­бу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовується обсяг цивільної дієз­датності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряються його повно­важення. При перевірці обсягу цивільної правоздатності юри­дичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані оз­найомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєс­трацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та органі­зацій України), положенням про філію та представництво юри­дичної особи, наказом юридичної особи про призначення керів­ника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нота-lM.Lii.ii.і дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи. У випадках, передбачених законодавством, нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) не здійснення юридичною особою окремого виду діяльності

Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчування угод вимогам закону і дійсним намірам сторін. Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підля­гає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках — державну реєстрацію прав на це майно.

Договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У разі наявності заборо­ни договори про відчуження майна, обтяженого боргом, посвід­чуються за умови згоди кредитора на заміну боржника (переве­дення боргу).

Договори про відчуження або заставу нерухомого та рухомо­го майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після пе-

ревірки відсутності податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застав рухомого майна. Договори про від­чуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умо­ви письмової згоди відповідного податкового органу.

Отже, нотаріальне посвідчення набуття та передачі прав власності як вид захисту прав підприємців, з одного боку, ви­конує функцію запобігання порушенням прав власника, оскіль­ки учасники відносин, що випливають з права власності, нота­ріально посвідчують факт передачі прав іншому власнику, що певною мірою стримує їх можливі посягання на права нового власника. З іншого боку, нотаріальне посвідчення факту набут­тя права власності є юридичною фіксацією набуття такого пра­ва, яке лежить в основі вирішення судами (господарськими су­дами) спорів про порушення прав власності, тобто у цьому ви­падку нотаріальне посвідчення використовується при застосу­ванні іншого виду захисту — судового захисту прав власника. У цьому аспекті нотаріальний захист є невід'ємною складовою за­гальної системи захисту прав власності¹.

100. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності сулами загальної юрисдикції

Вирішення справ загальними сулами

Загальним судам підвідомчі:

1) екрани щодо спорів, шо ВИНИКАЮТЬ < цивільних, сімей­
них, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б од­
нією зі сторін у спорі є громадянин;

2) справи, що виникають з адміністративно-правових від­
носин;

3) справи окремого провадження.

Суди також розглядають справи, в яких беруть участь іно­земні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємс­тва та організації.

Суд приступає до розгляду цивільної справи:

1) за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав
або охоронюваних законом інтересів;

2) за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках,
передбачених законом, звертатися до суду за захистом прав та

¹ Дии: Праюи основи пілпрні мниіикиї діяльності / За ред. В І ІІІакуна. II В Мель­ника, ВМ Поповича. - К, 1997

свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

У справах позовного провадження подаються позовні заяви; у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження — скарги і мини

Позови пред'являються в суді за місцем проживання відпо­відача. Позови до підприємств, установ, організацій, об'єднань юридичних осіб подаються за місцем знаходження їх органу уп­равління.

До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо по­зовна заява подається представником позивача — також довіре­ність чи інший документ, що підтверджує повноваження пред­ставника.

Після прийняття позовної заяви суддя провадить підготов­ку справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного та правильною вирішення справи. Після її закін­чення призначена до слухання справа має бути розглянута в та­кі строки:

— трудові справи — в 7-денний строк;

— справи про стягненні аліментів і про відшкодування шко­
ди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а
також втратою годувальника, — у 10-дежшп сірок;

— всі інші справи — у 15-дснний строк

Суд чи суддя на прохання осіГ>, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може нам і и іаходів шодо забеліечения позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.

Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові суми, що на­
лежать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною провадити певні дії;

3) забороною іншим особам провадити платежі або переда­
вати майно відповідачеві;

4) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано по­
зов про право власності на це майно або про виключення його
з опису;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого напису
нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у по­
зовному порядку.

Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду має бути законним і обгрунтованим. Суд об-ірунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд приймає рішення шодо:

1) наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались
вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджу­
ються;

2) наявності інших фактичних даних (пропушення строку
позовної давності тошо), які мають значення для вирішення
справи, а також доказів на їх підтвердження;

3) правовідносин, зумовлених встановленими фактами;

4) правової норми, яка регулює ці правовідносини;

5) задоволення позову чи відмови в його задоволенні;

6) розподілу судових витрат між сторонами;

7) наявності підстав для негайного виконання судового рі­
шення;

8) наявності підстав для скасування заходів шодо забезпе­
чення позову.

Вирішення справ господарськими судами Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, то виникають при укладанні, зміні, ро­
зірванні і виконанні господарських договорів та з інших піл
ствв, а також у спорах про питания недійсними актів з підсіли.
означених у законодавстві, крім:

— спорів, шо виникають при погодженні стандартів та тех­
нічних умов;

— спорів про встановлення пін на продукцію (товари), а та­
кож тарифів на послуги (виконання робіт), якшо ці ціни і та­
рифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені
за угодою сторін;

— інших спорів, вирішення яких відповідно до законів Ук­
раїни, міждержавних договорів та угод віднесено до відання ін­
ших органів;

 

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету
України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­
ми актами до їх компетенції.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

— підприємств та організацій, які звертаються до господар­
ського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом ін­
тересів;

 

— державних та інших органів, які звертаються до господар­
ського суду у випадках, передбачених законодавчими актами
України;

— прокурорів та їх заступників, які звертаються до господар­
ського суду в інтересах держави;

— Рахункової палати, яка звертається до господарського су­
ду в інтересах держави в межах повноиажень, шо передбачені
Конституцією та законами України

Справи про банкрутство порушуються господарським судом за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження. Позовна заява подасться до господар­ського суду в письмовій формі і підписується уповноваженою посадовою особою позивача або його представником, прокуро­ром чи його заступником, громадянином — суб'єктом підпри­ємницької діяльності або його представником Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження іИНОСИТЬ і надсилає сторонам, прокурору, якшо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, приз­начення справи до розгляду в всіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні ДІЇ шодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи Mat пра­во вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення по­зову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, як­шо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити немож­ливим виконання рішення господарського суду.

Спір мас бути вирішено господарським судом у строк, який не перевишує двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк, шо не пере-ішшує одного місяця віл дня одержання позовної заяви. У ви­няткових випадках голова господарського суду чи заступник го­лови господарського суду мають право подовжити строк вирі­шення спору, але не більш як на один місяць.

Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові суми, шо на­
лежать відповідачеві;

2) забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

 

3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються
предмета спору;

4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого докумен­
та або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у без-
спірному порядку.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. При цьому господарський суд має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'яза­
ний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для за­
хисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з са­
мостійними вимогами на предмет спору і про це с клопотання
заінтересованої сторони;

3) зменшити у виняткових випадках розмір неустойки
(штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що поруши­
ла зобов'язання:

4) стягти у доход державного бюджету України із сторони,
що порушила строки розгляду претензії, штраф;

5) стягти в доход державного бюджету України з винної сто­
рони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів до­
ходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених гос­
подарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

101. Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності Конституційним Судом України

Можливості щодо захисту прав і законних інтересів Консти­туційним Судом України визначені Законом України ВІД 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», відпо­відно до ст. ІЗ якого Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

— конституційності законів та інших правових актів Верхов­
ної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Мі­
ністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим;

— відповідності Конституції України чинних міжнародних до­
говорів України або тих міжнародних договорів, шо вносяться до
Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

— додержання конституційної процедури розслідування і
розгляду справи про усунення Президента України з поста в
порядку імпічменту;

— офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду не належать питан­ня щодо законності актів органів державної клади, органів вла­ди Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовря­дування, а також інші питання, які віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Зважаючи на те, що Конституцій­ний Суд вважається єдиним органом конституційної юрисдик­ції в Україні, перелічені повноваження с його виключною ком­петенцією.

Стосовно підприємницької діяльності найчастіше Консти­туційним Судом приймаються рішення щодо офіційного тлу­мачення положень того чи іншого нормативного акта. Наприк­лад, Рішенням Конституційного Суду України вія 9 липня 1998 р. № І2-ри/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про пра­цю України було дано офіційне тлумачення терміна «законо­давство», який охоплює закони України, чинні міжнародні до­говори України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, а також постанови Верховної Ради Укра­їни, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відпо­відно до Конституції України і законів України. Рішенням від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99 у справі за конституційними подан­нями Вищого арбітражного суду України та Генеральної про­куратури України щодо офіційного тлумачення положень стат­ті 2 Арбітражного процесуального кодексу України встановле­но, шо прокурори та їх заступники подають до господарських судів позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підпри­ємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Вони самостійно визначають і обґрунтовують у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є підста­вою для порушення справи в господарському сулі.

У Рішенні від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2ОО1 у справі за кон­ституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлума­чення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конститу­ції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що положен -

ня Кодексу України про адміністративні правопорушення не поширюються на юридичних осіб. Рішенням від 2 липня 2002 р. № 13-рп/2002 у справі за конституційним шерпом ним відкри­того акціонерного товариства «Концерн Стирол» щодо офіцій­ного тлумачення положення абзаца першого пункту І частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу Укра­їни до підвідомчості господарських судів віднесено справи про визнання недійсними чинних як нормативних, так і ненорма­тивних актів незалежно від дати їх прийняття.

У Рішенні від 5 лютого 2004 р. № 2-рп/2004 у справі за кон­ституційним поданням Світязької сільської ради Шацького ра­йону Волинської області про офіційне тлумачення терміна «пе­редача», який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», Конститу­ційний Суд України встановив, шо під цим терміном розумієть­ся набуття (перехід) права на земельні ділянки (права власнос­ті або права користування) на підставі відповідних юридичних актів. З моменту прийняттяТішення Конституційного Суду Ук­раїни вії 24 лютого 2004 р. № З-рп/2004 у справі за конститу­ційним терпениям спільного підприємства «Мукачівський плодоовочевий консервний завод» про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення третейських судів набули ознак вико­навчих документів, на підставі яких за заявою статута або йо­го представника про примусове виконання рішення держанні виконанні районних, міських (міст обласною значення), район них у містах відділів державної виконавчої служби мають забез­печити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом. Рішенням від II листопада 2004 р. № 16-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Зако­ну України «Про кооперацію» Конституційний Суд України визначив особливості правового статусу майна організацій спо­живчої кооперації.