Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу)

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволо-ділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на певний строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, на­лежних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотри­муватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Характеристика договору комерційної концесії (франчайзингу)

1. Договір комерційної концесії передбачає наявність двох
сторін — правоволодільця і користувача. Ними можуть виступа-
ги фізична та юридична особи, які t суб'єктами підприємниць­
кої діяльності. Відповідно, органи державної влади та ІНШІ
суб'єкти, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької ді­
яльності, права брати участь (бути сторонами) у договорі ко­
мерційної концесії не мають.

2. Передача комплексу прав правоволодільцем користуваче­
ві може відбуватися на строк або без визначення строку.

Положення ЩОДО можливості укладення договору комер­ційної концесії на невизначений строк створює колізію із за­гальним положенням ч. З ст. 180 ГК, шо передбачає необхід­ність при укладенні господарського договору (в тому числі до­говору комерційної концесії) у будь-якому разі погоджувати предмет, ціну та строк його дії. Проте, незважаючи на це, у цьому разі пріоритет повинен віддаватися саме спеціальним нормам, які безпосередньо присвячені договору комерційної концесії і дозволяють укладення такого договору на невизначе­ний термін.

3. Договір комерційної концесії передбачає використання
комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і ко­
мерційного досвіду правовололільця в певному обсязі. Части­
на 1 ст. 1116 ЦК деталізує категорію «права», встановлюючи
можливості користувача «на використання об'єктів права інте-

7* 179

лектуальної власності (торговельних марок, промислових зраз­ків, винаходів, творів, комерційних таємниць тошо), комерцій­ного досвіду та ділової репутації».

Згідно зі ст. 155 ГК об'єктами прав інтелектуальної власнос­ті у сфері господарювання визнаються:

— винаходи та корисні моделі;

— промислові зразки;

— сорти рослин та породи тварин;

— торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

— комерційне (фірмове) найменування;

— географічне зазначення;

— комерційна таємниця;

— комп'ютерні програми;

— інші об'єкти, передбачені законом.

Комерційною таємницею суб'єкта господарювання можуть бути визнані відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта госпо­дарювання, шо не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Предметом договору комерційної концесії може бути і ко­мерційний лоснід. Таким може вважатися сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у ви­гляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того <іи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»).

Ділова репутація правоволодільця може бути одним з об'єк­тів, шо передається за договором комерційної концесії. Фак­тично ж йдеться про асоціювання споживачем підприємств ко­ристувача з підприємствами правоволодільця¹.

4. Права надаються користувачеві для використання у його
підприємницькій діяльності. При цьому правоволоділець несе
субсидіарну відповідальність за вимогами, шо пред'являються
до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт,
послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За ви­
могами, шо пред'являються до користувача як виробника про­
дукції (товарів) правоволодільця, правовололілець відповідає
солідарно з користувачем.

5. Користувач зобов'язується сплачувати правоволодільцеві
обумовлену договором винагороду. Згідно зі ст. 369 ГК така ви­
нагорода може виплачуватися користувачем правоволодільцеві

¹ Дні.: Цират А. Франчайзинг и фран'іайіннгояий договор ~ К. 2002. — С. 90.

у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

6. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. При цьому у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії ма­ють право посилатися на договір лише з дня його державної ре­єстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.