Зобовязальні засоби захисту права власності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зобовязальні засоби захисту права власності



Негаторний позов

Поняття негаторного позову. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України) .

Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

Об'єкт негаторного позову. Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них може бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб. Отже, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати володілець майна, а власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

 

Предмет негаторного позову. Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.

Прикладами негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні користування майном є: позов власника до відповідача, який без належних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для зберігання свого майна; позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень;

позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його гаража будматеріали, що перешкоджають виїзду його машини та ін. Одним із прикладів негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є позов власника про виключення майна з опису. Останній може мати місце, наприклад, у випадку арешту майна позивача державним виконавцем. Негаторним буде і позов про усунення перешкод з розпорядження майном, що встановлені податковими органами: податкова застава, адміністративний арешт активів платника податків.

Цивільне законодавство України, на відміну від ЦК УРСР 1964 р., надає позивачу, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, право звернення до суду з вимогою про заборону відповідачеві вчинення дій, що можуть порушити право позивача, або вимагати вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 ЦК України). Отже, позивач має право не тільки вимагати усунення перешкод у здійсненні прав, що вже існують, а й вимагати попередження їх можливого порушення у майбутньому, якщо є підстави очікувати їх наступ.

Умови задоволення негаторного позову. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, у резолютивній частині рішення суд визначає дії, які має вчинити відповідач для усунення порушень прав позивача, і строк виконання цих дій. У разі, коли відповідач доведе суду, що його дії щодо прав позивача є правомірними, або якщо правовідносини між позивачем та відповідачем є договірними, негаторний позов задоволенню не підлягає.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Тому негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.

Суб'єкти наукових відкриттів

Автором відкриття може бути лише людина або група людей, як правило, ті, які займаються науковою діяльністю.

Авторство наукового відкриття, його авторський і державний пріоритет засвідчується дипломом. Автор чи автори відкриттів можуть заохочуватися одноразовою премією. Права на винагороду за використання наукового відкриття автори не мають. Але вони можуть наділятися певними правами і пільгами. Якщо відкриття зроблено групою авторів, їм видається один диплом із зазначенням усіх співавторів.

Пріоритет наукового відкриття визначається за датою, коли вперше було сформульоване наукове положення, заявлене як відкриття, або за датою оприлюднення зазначеного положення в пyблікаціях, або за датою доведення його іншим шляхом до відомі третіх осіб.

Наукові відкриття є науковою основою для створення винаходів, корисних моделей та інших науково-технічних досягнень

Зміст права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок

Негаторний позов

Поняття негаторного позову. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України) .

Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

Об'єкт негаторного позову. Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них може бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб. Отже, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати володілець майна, а власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

 

Предмет негаторного позову. Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.

Прикладами негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні користування майном є: позов власника до відповідача, який без належних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для зберігання свого майна; позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень;

позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його гаража будматеріали, що перешкоджають виїзду його машини та ін. Одним із прикладів негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є позов власника про виключення майна з опису. Останній може мати місце, наприклад, у випадку арешту майна позивача державним виконавцем. Негаторним буде і позов про усунення перешкод з розпорядження майном, що встановлені податковими органами: податкова застава, адміністративний арешт активів платника податків.

Цивільне законодавство України, на відміну від ЦК УРСР 1964 р., надає позивачу, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, право звернення до суду з вимогою про заборону відповідачеві вчинення дій, що можуть порушити право позивача, або вимагати вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 ЦК України). Отже, позивач має право не тільки вимагати усунення перешкод у здійсненні прав, що вже існують, а й вимагати попередження їх можливого порушення у майбутньому, якщо є підстави очікувати їх наступ.

Умови задоволення негаторного позову. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, у резолютивній частині рішення суд визначає дії, які має вчинити відповідач для усунення порушень прав позивача, і строк виконання цих дій. У разі, коли відповідач доведе суду, що його дії щодо прав позивача є правомірними, або якщо правовідносини між позивачем та відповідачем є договірними, негаторний позов задоволенню не підлягає.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Тому негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.

Зобовязальні засоби захисту права власності

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання. Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на Договорах, але можуть ґрунтуватись і на позадоговірних зобов'язаннях. До зобов'язально-правових позовів належать позови: про визнання правочинів недійсними; відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору; повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення); повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

У договірних зобов'язаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом: примусу боржника виконати обов'язок у натурі, у тому числі передати кредиторові майно у власність; розірвання договору; застосування мір відповідальності; застосування інших заходів, передбачених договором або законом (напр., повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тимчасове користування). Захист права власності у зобов'язальних правовідносинах може мати місце лише тоді, коли їх об'єктом є майно, належне учасникам цих правовідносин на праві власності.

Такими є всі договори, що забезпечують перехід права власності від однієї сторони до іншої (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо), перехід майна у тимчасове користування, для зберігання (договори майнового найму, схову та ін.), створення нового майна (договори підряду).

Теме №3

1 Поняття права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв´язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Окремий розділ Закону України «Про власність» закріплює вихідні положення щодо суб´єктів, об´єктів та встановлює законодавство, яке врегульовує відносини щодо створення і використання об´єктів права інтелектуальної власності (ст.ст. 40-42).

Разом з тим право інтелектуальної власності складає окремий інститут цивільного права. Його норми закріплені у книзі четвертій ЦК України - «Право інтелектуальної власності» (12 глав, які об´єднують 90 статей). Відповідно до статті 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об´єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом та іншим законом. Навіть розміщення цього інституту в ЦК України одразу за книгою «Право власності та інші речові права» ще раз засвідчує вагомість суспільної цінності інтелектуальної власності.

Давно відомо, що творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Рівень виробництва, економіки в цілому і, врешті-решт, добробуту людей визначається рівнем розвитку освіти, науки, техніки і культури. Не випадково захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов´язком нашої держави.

В об´єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які врегульовують відносини щодо створення, використання та захисту об´єктів інтелектуальної власності.

У суб´єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать суб´єкту у зв´язку зі створенням і використанням об´єкту інтелектуальної власності.

Суб´єктами права інтелектуальної власності є особи (творці), чиєю працею створено об´єкт. Це може бути автор твору, винахідник, виконавець та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об´єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об´єкта права інтелектуальної власності. Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть бути передбачені окремим законом. Вони належать творцеві об´єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Такі права не можуть відчужуватися, за винятком випадків, передбачених законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об´єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об´єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об´єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання та ін.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених законом чи договором. Останні можуть бути припинені у випадках, передбачених законом чи договором.

Перелік об´єктів інтелектуальної власності, яким за законом надано правову охорону, викладено у ст. 420 ЦК України. Вони не є вичерпними і з часом можуть доповнюватись.

До об´єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

- літературні та художні твори;

- комп´ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеозаписи, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

Всі ці об´єкти є різними за походженням, природою створення, тому їм відповідають різні методи законодавчого забезпечення. Так, літературні і художні твори, комп´ютерні програми, виконання, фонограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права. Об´єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі і промислові зразки) захищаються патентним правом.

Зважуючи на особливості об´єктів інтелектуальної власності, законодавець закріплює їх правове регулювання у різних главах. Так, право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) врегульовано главою 36 ЦК України. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) врегульовується главою 37 ЦК України і т. д. Окремі глави чинного законодавства закріплюють право інтелектуальної власності на: наукове відкриття; винахід, корисну модель, промисловий зразок; компонування інтегральної мікросхеми; раціоналізаторську пропозицію; сорт рослин, породу тварин; комерційне найменування; торговельну марку; географічне зазначення; комерційну таємницю.

Важливо, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Це положення закріплене ст. 419 ЦК України. Перехід права на об´єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об´єкт права інтелектуальної власності. Приміром, особа, яка придбала у власність книгу, звичайно ж не набула прав автора цього твору. Вона стала власником книги, набула право власності на неї. Автором книги є інша особа.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.223.5 (0.013 с.)