Методологічні принципи порівняльно-правових досліджень

Методологія порівняльно-правових досліджень складається також із методологічних принципів як основоположних пізна­вальних установок, в рамках яких проводяться порівняльно-правові дослідження. Вони формуються в рамках і під впливом концептуальних підходів (ідей). Іншими словами, основоположні пізнавальні установки (методологічні принципи) формуються під впливом початкових думок, аксіоматичних ідей, що визначають загальні стратегії дослідження (концептуальні підходи), тобто їх співвідношенням є співвідношення конкретного і загального.

Методологічні принципи, на думку В.П. Малахова, виступають як розумові передумови, пізнавальні алгоритми теоретичного збаг­нення предмета. Вони служать умовами проникнення в предмет і дозволяють конструювати смислову модель предмета в результаті його теоретичного збагнення. Вибір методологічних принципів зу­мовлює результат дослідження².

Основними методологічними принципами порівняльно-правових досліджень є: принцип об'єктивності; принцип функціоналізму; принцип порівнянності; принцип всебічного урахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов та ін. Принцип об'єктивності в рамках методологи порівняльно-правових досліджень належать до найважливіших методологічних принципів, оскільки в порівняльному правознавстві немає і не повинно бути місця релігійним або культурним упередженням щодо тієї чи іншої правової системи або проти певного народу. «Головна мета порівняльного аналізу правових систем, — справедливо відзначає К. Осакве, — не хвалити одну систему і ганьбити іншу, не обілити одну правову культуру і очорнити іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них»¹. Наприклад, у рамках даного принципу виходить на перший план дотримання» оптимальної різноманітності правових систем і підсистем (правових явищ, норм і інститутів) при їх класифі­кації, відповідно до якого необхідно уникати хаотичного захаращу­вання системи непотрібною різноманітністю і визначення реальної цінності правових перетворень у правовій системі за загальним результатом правотворчою і правозастосовною практикою.

Наступним методологічним принципом порівняльно-правових досліджень v принцип всебічного врахування історичних, на­ціональних, економічних, соціально-політичних умов, в яких, на думку М.М. Марченко, «виникають і розвиваються порівнювані правові норми, інститути, галузі і системи права. Даний принцип передбачає встановлення не тільки спільних рис і ознак порівню­ваних правових систем, але і їх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і друго­рядних ознак і рис порівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці і ін.»².

Теоретична концепція функціоналізму виступає основопо­ложним методологічним принципом порівняльного правознавства, який передбачає, що правова система володіє системоутворювальними атрибутами і загальносистемними закономірностями, що розглядають правову систему не просто як умову життя людей у державно організованому суспільстві, або як комплекс зв'язків між індивідуумами, а швидше, як достатньо самостійну цілісну

освіту, основним завданням якої є самозбереження і самовідтворювання в різночасовому аспекті існування системи.

Функціоналізм розуміється К. Цвайгертом і X. Кьотцем як фун­даментальна невід'ємна якість систем права, тобто порівнюється в праві лише те, що виконує одну і ту ж функцію¹.

Правова система є функціональною системою, а щодо свого конкретного середовища, щодо суспільства — підсистемою, ос­новним завданням якої є досягнення внутрішньої стабільності суспільства. Дотримання принципу функціоналізму дозволяє по­яснити ті чи інші тенденції в розвитку правових систем різних типів і припустити можливі напрями їх еволюції.

Серед методологічних принципів також виділяється принцип порівнянності даних явищ і інститутів, який випливає з попе­реднього методологічного принципу, суть якого зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-пра­вових досліджень необхідно дотримувати вимоги, згідно з якою об'єкти порівняння повинні бути «порівнянними», інакше між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок². Даний принцип прередбачає наявність у різних явищ, інститутів і установ спільних рис, ознак належності їх до одного і того ж роду або виду, наявність у них схожих структур, функцій, спільної сфери застосування, схожих завдань і цільових установок.

Як відзначав О.В. Сурілов, відносини, в яких об'єкти пере­бувають у процесі порівняння, називаються компаративними, а властивість (або властивості), за якими ці об'єкти утворюють компаративні відносини один з одним, називаються підставою порівняння. Головна функція порівняння полягає в зведенні порів­нюваних державно-правових інститутів до певної єдності, завдяки чому вони стають якісно порівнянними і кількісно вимірними³.

Таким чином, використання методологічних принципів, разом із концептуальними підходами, дозволяє об'єктивно і всебічно досліджувати предмет порівняльного правознавства.