Глава 3. Методологічні проблеми соціально-психологічного дослідження

Значення методологічних проблем в сучасній науці. Проблеми методології дослідження є актуальними для будь-якої науки, особливо в сучасну епоху, коли у зв'язку з науково-технічною революцією украй ускладнюються завдання, які доводиться вирішувати науці, і різко зростає значення тих засобів, якими вона користується. Крім того, в суспільстві виникають нові форми організації науки, створюються великі дослідницькі колективи, усередині яких ученим необхідно розробити єдину стратегію досліджень, єдину систему прийнятих методів. У зв'язку з розвитком математики і кібернетики народжується особливий клас так званих міждисциплінарних методів, що застосовуються в якості «наскрізних» в різних дисциплінах. Все це вимагає від дослідників все більшою і більшою мірою контролювати свої пізнавальні дії, аналізувати самі засоби, якими користуються в дослідницькій практиці. Доказом того, що інтерес сучасної науки до проблем методології особливо великий, є факт виникнення особливої ​​галузі знання усередині філософії, а саме логіки і методології наукового дослідження. Характерним, однак, потрібно визнати і те, що аналізом методологічних проблем все частіше починають займатися не тільки філософи, фахівці в області цієї дисципліни, але й самі представники конкретних наук. Виникає особливий вид методологічної рефлексії - внутрінаучних методологічна рефлексія.
Все сказане відноситься і до соціальної психології (Методологія і методи соціальної психології, 1979), причому тут вступають в дію ще і свої особливі причини, першою з яких є відносна молодість соціальної психології як науки, складність її походження і статусу, що породжують необхідність керуватися в дослідницькій практиці одночасно методологічними принципами двох різних наукових дисциплін: психології та соціології. Це породжує специфічну задачу для соціальної психології - своєрідного співвіднесення, «накладання» один на одного двох рядів закономірностей: суспільного розвитку і розвитку психіки людини.
Становище ускладнюється ще й відсутністю свого власного понятійного апарату, що породжує необхідність використання і двох пологів різних термінологічних словників. Перш ніж конкретніше говорити про методологічні проблеми в соціальній психології, необхідно уточнити, що ж взагалі розуміється під методологією. У сучасному науковому знанні терміном "методологія" позначаються три різних рівня наукового підходу.
1. Загальна методологія - деякий загальний філософський підхід, загальний спосіб пізнання, що приймається дослідником. Загальна методологія формулює деякі найбільш загальні принципи, які - свідомо чи несвідомо - застосовуються в дослідженнях. Так, для соціальної психології необхідне певне розуміння питання про співвідношення суспільства і особистості, природи людини. В якості загальної методології різні дослідники приймають різні філософські системи.
2. Приватна (або спеціальна) методологія - сукупність методологічних принципів, що застосовуються в цій галузі знання. Приватна методологія є реалізація філософських принципів стосовно специфічного об'єкту дослідження. Це теж певний спосіб пізнання, але спосіб, адаптований для вужчої сфери знання.
У соціальній психології у зв'язку з її двоїстим походженням спеціальна методологія формується за умови адаптації методологічних принципів як психології, так і соціології. Як приклад можна розглянути принцип діяльності, як він застосовується у вітчизняній соціальній психології. У самому широкому сенсі слова філософський принцип діяльності означає визнання діяльності сутністю способу буття людини.
У соціології діяльність інтерпретується як спосіб існування людського суспільства, як реалізація соціальних законів, які і проявляються не інакше як через діяльність людей. Діяльність і виробляє, і змінює конкретні умови існування індивідів, а також суспільства в цілому. Саме через діяльність особистість включається в систему суспільних відносин. У психології діяльність розглядається як специфічний вид людської активності, як деякий суб'єктно-об'єктне відношення, в якому людина - суб'єкт - певним чином стосується об'єкта, оволодіває нею. Категорія діяльності, таким чином, «відкривається тепер у своїй дійсній повноті як осяжний обидва полюси - і полюс об'єкту, і полюс суб'єкта» (Леонтьев, 1975. С. 159). В ході діяльності людина реалізує свій інтерес, перетворюючи предметний світ. При цьому людина задовольняє потреби, при цьому ж народжуються нові потреби. Таким чином, діяльність постає як процес, в ході якого розвивається сама людська особистість.
Соціальна психологія, приймаючи принцип діяльності як один із принципів своєї спеціальної методології, адаптує його до основного предмету свого дослідження - групі. Тому в соціальній психології найважливіший зміст принципу діяльності розкривається в наступних положеннях:
а) розуміння діяльності як спільної соціальної діяльності людей, в ході якої виникають абсолютно особливі зв'язки, наприклад комунікативні;
б) розуміння як суб'єкта діяльності не тільки індивіда, а й групи, суспільства, тобто введення ідеї колективного суб'єкта діяльності; це дозволяє досліджувати реальні соціальні групи як певні системи діяльності;
в) за умови розуміння групи як суб'єкта діяльності відкривається можливість вивчити всі відповідні атрибути суб'єкта діяльності - потреби, мотиви, цілі групи і т.д.;
г) в якості висновку слід неприпустимість зведення будь-якого дослідження лише до емпіричного опису, до простої констатації актів індивідуальної діяльності поза певним «соціального контексту» - даної системи суспільних відносин. Принцип діяльності перетворюється, таким чином, в свого роду норматив соціально-психологічного дослідження, визначає дослідницьку стратегію. А це і є функція спеціальної методології.
3. Методологія - як сукупність конкретних методичних прийомів дослідження, що найчастіше в російській мові позначається терміном «методика». Однак у ряді інших мов, наприклад в англійській, немає цього терміна, і під методологією часто-густо розуміється методика, а іноді тільки вона. Конкретні методики (або методи, якщо слово «метод» розуміти в цьому вузькому сенсі), що застосовуються в соціально-психологічних дослідженнях, не є абсолютно незалежними від більш загальних методологічних міркувань.
Суть впровадження запропонованої «ієрархії» різних методологічних рівнів полягає саме в тому, щоб не допускати в соціальній психології відома всіх методологічес-ких проблем тільки до третього значення цього поняття. Головна думка полягає в тому, що, які б емпіричні або експериментальні методики не застосовувалися, вони не можуть розглядатися ізольовано від загальної та спеціальної методології. Це означає, що будь методичний прийом - анкета, тест, соціометрія - завжди застосовується в певному «методологічному ключі», тобто за умови вирішення низки найбільш важливих питань дослідження.
Суть справи полягає також і в тому, що філософські принципи не можуть бути застосовані в дослідженнях кожної науки безпосередньо: вони заломлюються через принципи спеціальної методології. Що ж до конкретних методичних прийомів, то вони можуть бути відносно незалежні від методологічних принципів і застосовуватися практично в однаковій формі в рамках різних методологічних орієнтацій, хоча загальний набір методик, генеральна стратегія їх застосування, звичайно, несуть методологічну навантаження.
Тепер необхідно уточнити, що ж розуміється в сучасній логіці і методології науки під виразом «наукове дослідження». Слід пам'ятати при цьому, що соціальна психологія ХХ ст. особливо наполягала на тому, що її відмінність від традиції ХIХ ст. полягає саме в опорі на «дослідження», а не на «спекуляції». Протиставлення дослідження спекуляції законно, але за умови, що воно дотримується точно, а не підмінюється протиставленням «дослідження - теорія». Тому, виявляючи риси сучасного наукового дослідження, важливо коректно ставити ці питання. Зазвичай називають такі риси наукового дослідження:
1) воно має справу з конкретними об'єктами, іншими словами, з доступним для огляду обсягом емпіричних даних, які можна зібрати засобами, наявними в розпорядженні науки;
2) у ньому диференційовано вирішуються емпіричні (виділення фактів, розробка методів виміру), логічні (виведення одних положень з інших, встановлення зв'язку між ними) і теоретичні (пошук причин, виявлення принципів, формулювання гіпотез або законів) пізнавальні завдання;
3) для нього характерно чітке розмежування між встановленими фактами і гіпотетичними припущеннями, оскільки відпрацьовані процедури перевірки гіпотез;
4) його мета - не тільки пояснення фактів і процесів, а й передбачення їх. Якщо коротко підсумувати ці відмінні риси, їх можна звести до трьох: отримання ретельно зібраних даних, об'єднання їх в принципи, перевірка і використання цих принципів в прогнозах.

Специфіка наукового дослідження в соціальній психології. Кожна з названих тут рис наукового дослідження має специфіку в соціальній психології. Модель наукового дослідження, пропонована в логіці і методології науки, зазвичай будується на прикладах точних наук і насамперед фізики. Внаслідок цього багато істотних для інших наукових дисциплін риси виявляються втраченими. Зокрема, для соціальної психології необхідно обумовити ряд специфічних проблем, що стосуються кожної з названих рис.
Перша проблема, яка постає тут, - це проблема емпіричних даних. Даними в соціальній психології можуть бути або дані про відкрите поведінці індивідів у групах, або дані, що характеризують якісь характеристики свідомості цих індивідів, або психологічні характеристики самої групи. З питання про те, «допускати» чи у дослідження дані цих двох видів, у соціальній психології йде запекла дискусія: у різних теоретичних орієнтаціях це питання вирішується по-різному.
Так, в бихевиористской соціальної психології за дані приймаються лише факти відкритої поведінки; когнітивізм, навпаки, робить акцент на дані, що характеризують лише когнітивний світ індивіда: образи, цінності, установки та ін В інших традиціях дані соціально-психологічного дослідження можуть бути представлені обома їх видами. Але це відразу висуває певні вимоги і до методів їх збору. Джерелом будь-яких даних в соціальній психології є людина, але один ряд методів придатний для реєстрації актів його поведінки, інший - для фіксації його когнітивних утворень. Визнання як повноправних даних і того, і іншого пологів вимагає визнання і різноманіття методів.
Проблема даних має ще й іншу сторону: який повинен бути їх об'єм? Відповідно тому, який обсяг даних присутній в соціально-психологічному дослідженні, всі вони діляться на два типи:
а) кореляційні, засновані на великому масиві даних, серед яких встановлюються різного роду кореляції, і
б) експериментальні, де дослідник працює з обмеженим обсягом даних і де сенс роботи полягає в довільному введенні дослідником нових змінних і контролі за ними. Знову-таки і в цьому питанні дуже значима теоретична позиція дослідника: які об'єкти, з його точки зору, взагалі «припустимі» у соціальній психології (припустимо, чи включаються в число об'єктів великі групи чи ні).
Друга риса наукового дослідження - це інтеграція даних в принципи, побудова гіпотез і теорій. І ця риса досить специфічно розкривається в соціальній психології. Теоріями в тому розумінні, в якому про них говориться в логіці і методології науки, вона взагалі не володіє. Як і в інших гуманітарних науках, теорії в соціальній психології не носять дедуктивного характеру, тобто не представляють собою такий добре організованою зв'язку між положеннями, щоб можна було з одного вивести будь-яке інше.
У соціально-психологічних теоріях відсутня строгість такого порядку, як, наприклад, в теоріях математики чи логіки. В таких умовах особливо важливе місце в дослідженні починає займати гіпотеза. Гіпотеза «представляє» в соціально-психологічному дослідженні теоретичну форму знання. Звідси найважливіша ланка соціально-психологічного дослідження - форму-лювання гіпотез. Одна з причин слабкості багатьох досліджень - відсутність в них гіпотез або неграмотне їх побудова.
З іншого боку, як би не складно було побудова теорій у соціальній психології, більш-менш повне знання і тут не може розвиватися за відсутності теоретичних узагальнень. Тому навіть хороша гіпотеза в дослідженні не є достатній рівень включення теорії в дослідну практику: рівень узагальнень, отриманих на підставі перевірки гіпотези і на підставі її підтвердження, є ще тільки сама первинна форма «організації» даних. Наступний крок - перехід до узагальнень більш високого рівня, до узагальнень теоретичним. Звичайно, оптимальним було б побудова якоїсь загальної теорії, що пояснює всі проблеми соціальної поведінки та діяльності індивіда в групі, механізми динаміки самих груп і т.д.
Але більш доступною поки представляється розробка так званих спеціальних теорій (в певному значенні вони можуть бути названі теоріями середнього рангу), які охоплюють більш вузьку сферу - якісь окремі сторони соціально-психологічної реальності. До таких теорій можна, наприклад, віднести теорію груповий згуртованості, теорію групового прийняття рішень, теорію лідерства і т.д. Приблизно так, як найважливішим завданням соціальної психології є завдання розробки спеціальної методології, також вкрай актуально тут і створення спеціальних теорій. Без цього накопичується емпіричний матеріал не може представляти собою цінності для побудови прогнозів соціальної поведінки, тобто для вирішення головного завдання соціальної психології.
Третя риса наукового дослідження, відповідно до вимог логіки та методології науки, - обов'язкова перевірюваність гіпотез і побудова на цій базі обгрунтованих прогнозів. Перевірка гіпотез, природно, необхідний елемент наукового дослідження: без цього елементу, строго кажучи, дослідження взагалі позбавляється сенсу. І разом з тим у справі перевірки гіпотез соціальна психологія випробовує цілий ряд труднощів, пов'язаних з її двоїстим статусом.
В якості експериментальної дисципліни соціальна психологія підкоряється тим нормативам перевірки гіпотез, які існують для будь-яких експериментальних наук, де давно розроблені різні моделі перевірки гіпотез. Однак, володіючи рисами і гуманітарної дисципліни, соціальна психологія потрапляє в труднощі, пов'язані з цією її характеристикою. Існує стара полеміка всередині філософії неопозитивізму з питання про те, що взагалі означає перевірка гіпотез, їх верифікація. Позитивізм оголосив законної лише одну форму верифікації, а саме зіставлення суджень науки з даними безпосереднього чуттєвого досвіду. Якщо таке зіставлення неможливо, то щодо перевіряється судження взагалі не можна сказати, істинно воно або помилково; воно просто не може в такому випадку рахуватися судженням, воно є «псевдосужденіе».
Якщо строго дотримуватися такого принципу (тобто приймати ідею «жорсткою» верифікації), жодне більш-менш загальне судження науки не має права на існування. Звідси випливають два важливих наслідки, що приймаються позитивистски орієнтованими дослідниками:
1) наука може користуватися тільки методом експерименту (бо лише в цих умовах можливо організувати зіставлення судження з даними безпосереднього чуттєвого досвіду) і
2) наука по суті не може мати справу з теоретичними знаннями (бо не всяке теоретичне положення може бути верифіковано).
Висування цієї вимоги у філософії неопозитивізму закривало можливості для розвитку будь-якої неексперіментальних науки і ставило обмеження взагалі всякому теоретичного знання; воно давно піддано критиці. Однак у середовищі дослідників-експериментаторів досі існує відомий нігілізм щодо будь-яких форм неексперіментальних досліджень: поєднання всередині соціальної психології двох начал дає відомий простір для нехтування тією частиною проблематики, яка не може бути досліджена експериментальними методами, і де, отже, неможлива верифікація гіпотез у тією єдиною формою, в якій вона розроблена в неопозитивістському варіанті логіки та методології науки.
Але в соціальній психології існують такі предметні області, як область дослідження психологічних характеристи великих груп, масових процесів, де необхідно застосування зовсім інших методів, і на тій підставі, що верифікація тут неможлива, області ці не можуть бути виключені з проблематики науки; тут потрібна розробка інших способів перевірки висунутих гіпотез. У цій своїй частині соціальна психологія схожа з більшістю гуманітарних наук і, подібно до них, повинна затвердити право на існування своєї глибокої специфіки. Іншими словами, тут доводиться вводити й інші критерії науковості, крім тих, які розроблені лише на матеріалі точних наук. Не можна погодитися з твердженням про те, що всяке включення елементів гуманітарного знання знижує «науковий стандарт» дисципліни: кризові явища в сучасній соціальній психології, навпаки, показують, що вона часто-густо програє саме через нестачу своєї «гуманітарної орієнтації».
Таким чином, всі три сформульованих вище вимоги до наукового дослідження виявляються застосовними в соціальній психології з певними застереженнями, що примножує методологічні труднощі.

Проблема якості соціально-психологічної інформації. Тісно пов'язана з попередньою проблема якості інформації у соціально-психологічному дослідженні. По-іншому ця проблема може бути сформульована як проблема отримання надійної інформації. У загальному вигляді проблема якості інформації вирішується шляхом забезпечення принципу репрезентативності, а також шляхом перевірки способу отримання даних на надійність. У соціальній психології ці загальні проблеми набувають специфічного змісту. Будь то експериментальне або кореляційне дослідження, інформація, яка в ньому зібрана, повинна задовольнити певним вимогам. Врахування специфіки неексперіментальних досліджень не повинен обернутися зневагою до якості інформації. Для соціальної психології, як і для інших наук про людину, можуть бути виділені два види параметрів якості інформації: об'єктивні і суб'єктивні.
Таке припущення випливає з тієї особливості дисципліни, що джерелом інформації в ній завжди є людина. Значить, не рахуватися з цим фактом не можна і слід лише забезпечити максимально можливий рівень надійності і тих параметрів, які кваліфікуються як «суб'єктивні». Звичайно, відповіді на запитання анкети або інтерв'ю складають «суб'єктивну» інформацію, але і її можна отримати в максимально повної і надійної форми, а можна упустити багато важливих моментів, що виникають з цієї «суб'єктивності». Для подолання помилок такого роду і вводиться ряд вимог щодо надійності інформації.
Надійність інформації досягається насамперед перевіркою на надійність інструменту, за допомогою якого збираються дані. У кожному випадку забезпечуються як мінімум три характеристики надійності: обгрунтованість (валідність), стійкість і точність (Ядов, 1995).
Обгрунтованість (валідність) інструменту - це його здатність вимірювати саме ті характеристики об'єкта, які і потрібно виміряти. Дослідник - соціальний психолог, будуючи якусь шкалу, повинен бути впевнений, що ця шкала зміряє саме ті властивості, наприклад, установок індивіда, які він має намір виміряти. Існує кілька способів перевірки інструменту на обгрунтованість. Можна вдатися до допомоги експертів, кола осіб, компетентність яких у досліджуваному питанні загальновизнана. Розподілу характеристик досліджуваного властивості, отримані за допомогою шкали, можна порівняти з тими розподілами, які дадуть експерти (діючи без шкали). Збіг отриманих результатів певною мірою переконує в обгрунтованості використовуваної шкали.
Інший спосіб, знову-таки заснований на порівнянні, - це проведення додаткового інтерв'ю: питання в ньому повинні бути сформульовані так, щоб відповіді на них також давали непряму характеристику розподілу досліджуваного властивості. Збіг і в цьому випадку розглядається як деяке свідоцтво обгрунтованості шкали. Як видно, всі ці способи не дають абсолютної гарантії обгрунтованості вживаного інструменту, і в цьому одна з істотних труднощів соціально-психологічного дослідження. Вона пояснюється тим, що тут немає готових, вже довели свою валідність способів, навпаки, досліднику доводиться по суті кожен раз заново будувати інструмент.
Стійкість інформації - це її якість бути однозначною, тобто при отриманні її в різних ситуаціях вона повинна бути ідентичною. (Іноді це якість інформації називають «достовірністю»). Способи перевірки інформації на стійкість наступні:
а) повторне вимірювання;
б) вимір одного і того ж властивості різними спостерігачами;
в) так зване «розщеплення шкали», тобто перевірка шкали по частинах.
Як видно, всі ці методи повторної перевірки засновані на багаторазовому повторенні вимірів. Всі вони повинні створити у дослідника впевненість в тому, що він може довіряти отриманим даним. Нарешті, точність інформації (в деяких роботах збігається зі стійкістю - див Саганенко, 1977. С. 29) вимірюється тим, наскільки дробовими є приємним метрики, або, іншими словами, наскільки чутливий інструмент.
Таким чином, це ступінь наближення результатів вимірювання до істинного значення вимірюваної величини. Звичайно, кожен дослідник повинен прагнути отримати найбільш точні дані. Проте створення інструменту, що володіє потрібним ступенем точності, - в ряді випадків досить важка справа. Завжди необхідно вирішити, яка міра точності є допустимою. При визначенні цього заходу дослідник включає і весь арсенал своїх теоретичних уявлень про об'єкт.
Порушення однієї вимоги зводить нанівець й інше: скажімо, дані можуть бути обгрунтовані, але нестійкі (у соціально-психологічному дослідженні така ситуація може виникнути тоді, коли проводиться опитування виявився ситуативним, тобто час його проведення могла відігравати певну роль, і в Через це виник якийсь додатковий фактор, що не проявляється в інших ситуаціях); інший приклад, коли дані можуть бути стійкі, але не обгрунтовані (якщо, припустимо, весь опитування виявився зміщеним, то одна і та ж картина буде повторюватися на тривалому відрізку часу, але картина-то буде помилковою!).
Багато дослідників відзначають, що всі способи перевірки інформації на надійність недостатньо досконалі в соціальній психології. Крім того, Р. Пенто і М. Гравітц, наприклад, справедливо зауважують, що працюють ці способи тільки в руках кваліфікованого фахівця. У руках недосвідчених дослідників перевірка «дає неточні результати, не виправдовує закладеного праці і служить основою для неспроможних тверджень» (Пзнто, Гравітц, 1972. С. 461).
Вимоги, які вважаються елементарними в дослідженнях інших наук, у соціальній психології обростають рядом труднощів в силу насамперед специфічного джерела інформації. Які ж характерні риси такого джерела, як людина, ускладнюють ситуацію? Перш ніж стати джерелом інформації, людина повинна зрозуміти питання, інструкцію чи будь-яке інше вимога дослідника. Але люди мають різну здатність розуміння, отже, вже в цьому пункті дослідника чекають різні несподіванки.
Далі, щоб стати джерелом інформації, людина повинна володіти нею, але ж вибірка випробовуваних не будується з точки зору підбору тих, хто інформацією володіє, і відкидання тих, хто нею не володіє (бо, щоб виявити це розходження між випробуваними, знову-таки треба проводити спеціальне дослідження). Наступна обставина стосується властивостей людської пам'яті: якщо людина зрозуміла питання, володіє інформацією, він ще повинен згадати все те, що необхідно для повноти інформації. Але якість пам'яті - річ строго індивідуальна, і немає ніяких гарантій, що у вибірці випробувані підібрані за принципом більш-менш однаковою пам'яті.
Є ще одна важлива обставина: людина повинна дати згоду видати інформацію. Його мотивація в цьому випадку, звичайно, певною мірою може бути стимульована інструкції, умов проведення дослідження, але всі ці обставини не гарантують згоди випробовуваних на співпрацю з дослідником. Тому поряд із забезпеченням надійності даних особливо гостро стоїть в соціальній психології питання про репрезентативності. Сама постановка цього питання пов'язана з двоїстим характером соціальної психології.
Якби мова йшла про неї лише як про експериментальну дисципліни, проблема вирішувалася б відносно просто: репрезентативність в експерименті досить строго визначається і перевіряється. Але у випадку кореляційного дослідження соціальний психолог стикається з абсолютно новою для нього проблемою, особливо якщо мова йде про масові процесах. Ця нова проблема - побудова вибірки. Умови вирішення цього завдання подібні з умовами вирішення її в соціології. Природно, що і в соціальній психології застосовуються ті ж самі норми побудови вибірки, як вони описані в статистиці і як вони вживаються всюди. Досліднику в галузі соціальної психології в принципі дані, наприклад, такі види вибірки, як випадкова, типова (або стратифікована), вибірка за квотою і пр.
Але в якому випадку застосувати той чи інший вид - це питання завжди творчий: потрібно чи ні в кожному окремому випадку ділити попередньо генеральну сукупність на класи, а лише потім робити з них випадкову вибірку, це завдання кожного разу доводиться вирішувати наново стосовно до даного дослідження, до даного об'єкта, до даних характеристикам генеральної сукупності. Само виділення класів (типів) всередині генеральної сукупності суворо диктується змістовним описом об'єкта дослідження: коли мова йде про поведінку і діяльності мас людей, дуже важливо точно визначити, за якими параметрами тут можуть бути виділені типи поведінки.
Найскладнішою проблемою, однак, виявляється проблема репрезентативності, що виникає у специфічній формі і в соціально-психологічному експерименті. Але, перш ніж висвітлювати її, необхідно дати загальну характеристику тих методів, які застосовуються в соціально-психологічних дослідженнях.

Загальна характеристика методів соціально-психологічного дослідження. Весь набір методів можна підрозділити на дві великі групи: методи дослідження та методи впливу. Останні ставляться до специфічної галузі соціальної психології, до так званої «психології впливу» і будуть розглянуті в розділі про практичних додатках соціальної психології. Тут же аналізуються методи дослідження, в яких у свою чергу розрізняються методи збору інформації та методи її обробки. Існує й багато інших класифікацій методів соціально-психологічного дослідження. Наприклад, розрізняють три групи методів:
1) методи емпіричного дослідження,
2) методи моделювання,
3) управлінсько-виховні методи (Свєнціцький, 1977. С. 8).
При цьому в першу групу потрапляють всі ті, про які піде мова і в цій главі. Що ж до другої та третьої груп методів, позначених у наведеній класифікації, то вони не мають якоїсь особливої ​​специфікою саме в соціальній психології (що визнають, принаймні щодо моделювання, і самі автори класифікації).
Методи обробки даних часто просто не виділяються в спеціальний блок, оскільки більшість з них також не є специфічними для соціально-психологічного дослідження, а використовують деякі загальнонаукові прийоми. З цим можна погодитися, але тим не менш для повного уявлення про весь методичному озброєнні соціальної психології слід згадати про існування цієї другої групи методів.
Серед методів збору інформації потрібно назвати: спостереження, вивчення документів (зокрема, контент-аналіз), різного роду опитування (анкети, інтерв'ю), різного роду тести (в тому числі найбільш поширений социометрический тест), нарешті, експеримент (як лабораторний, так і природний). Навряд чи доцільно в загальному курсі, та ще й на його початку детально характеризувати кожен з цих методів. Логічніше вказати випадки їх застосування при викладі окремих змістовних проблем соціальної психології, тоді такий виклад буде значно зрозуміліше.
Зараз необхідно дати лише саму загальну характеристику кожного методу і, головне, позначити ті моменти, де в застосуванні їх зустрічаються певні труднощі. У більшості випадків ці методи ідентичні тим, що застосовуються в соціології (Ядов, 1995). Спостереження є «старим» методом соціальної психології і іноді протиставляється експерименту як недосконалий метод. Разом з тим далеко не всі можливості методу спостереження сьогодні вичерпані в соціальній психології: у разі отримання даних про відкрите поведінці, про дії індивідів метод спостереження грає дуже важливу роль.
Головна проблема, яка постає при застосуванні методу спостереження, полягає у тому, як забезпечити фіксацію якихось певних класів характеристик, щоб «прочитання» протоколу спостереження було зрозуміло й іншому досліднику, могло бути інтерпретовано в термінах гіпотези. На звичайною мовою це питання може бути сформульований так: що спостерігати? Як фіксувати спостережуване?
Існує багато різних пропозицій для організації так званого структурування даних спостереження, тобто виділення заздалегідь деяких класів, наприклад, взаємодій особистостей у групі з подальшою фіксацією кількості, частоти прояву цих взаємодій і т.д. Нижче буде детально охарактеризована одна з таких спроб, зроблених Р. Бейлс. Питання про виділення класів спостережуваних явищ є по суті питання про одиниці спостереження, як відомо, гостро стоїть і в інших розділах психології.
У соціально-психологічному дослідженні він може бути вирішене тільки окремо для кожного конкретного випадку за умови врахування предмета дослідження. Інше принципове питання - це часовий інтервал, який можна вважати достатнім для фіксації будь-яких одиниць спостереження. Хоча й існує багато різних процедур для того, щоб забезпечити фіксацію цих одиниць у певні проміжки часу і їх кодування, питання не можна вважати до кінця вирішеним. Як видно, метод спостереження не так примітивний, як здається на перший погляд, і, безсумнівно, може з успіхом бути застосований в ряді соціально-психологічних досліджень.
Вивчення документів має велике значення, оскільки за допомогою цього методу можливий аналіз продуктів людської діяльності. Іноді необгрунтовано протиставляють метод вивчення документів, наприклад, методу опитувань як метод «об'єктивний» методом «суб'єктивного». Навряд чи це протиставлення доречно: адже і в документах джерелом інформації виступає людина, отже, всі проблеми, що постають при цьому, залишаються в силі.
Звичайно, міра «суб'єктивності» документа різна в залежності від того, чи вивчається офіційний або суто особистий документ, але вона завжди присутня. Особлива проблема виникає тут і в зв'язку з тим, що інтерпретує документ - дослідник, тобто теж людина зі своїми власними, властивими йому індивідуальними психологічними особливостями. Найважливішу роль при вивченні документа грає, наприклад, здатність до розуміння тексту.
Проблема розуміння - це особлива проблема психології, але тут вона включається в процес застосування методики, отже, не може не прийматися до уваги. Для подолання цього нового виду «суб'єктивності» (інтерпретації документа дослідником) вводиться особливий прийом, який отримав назву «контент-аналіз» (буквально: «аналіз змісту») (Богомолова, Стефаненко, 1992). Це особливий, більш-менш формалізований метод аналізу документа, коли в тексті виділяються спеціальні «одиниці», а потім підраховується частота їх вживання.
Метод контент-аналізу є сенс застосовувати тільки в тих випадках, коли дослідник має справу з великим масивом інформації, так що доводиться аналізувати численні тексти. Практично цей метод застосовується в соціальній психології при дослідженнях в області масових комунікацій. Ряд труднощів не знімається, звичайно, і застосуванням методики контент-аналізу, наприклад, сам процес виділення одиниць тексту, природно, багато в чому залежить і від теоретичної позиції дослідника, і від його особистої компетентності, рівня його творчих можливостей. Як і при використанні багатьох інших методів в соціальній психології, тут причини успіху чи неуспіху залежать від мистецтва дослідника.
Опитування - дуже поширений прийом у соціально-психологічних дослідженнях, що викликає, мабуть, найбільше число нарікань. Зазвичай критичні зауваження виражаються в подиві з приводу того, як же можна довіряти інформації, отриманої з безпосередніх відповідей випробовуваних, по суті з їх самозвітів. Звинувачення такого роду засновані або на непорозумінні, або на абсолютній некомпетентності в області проведення опитувань. Серед численних видів опитувань найбільшого поширення отримують в соціальній психології інтерв'ю і анкети (особливо при дослідженнях великих груп).
Головні методологічні проблеми, які виникають при застосуванні цих методів, полягають в конструюванні запитальника. Перша вимога тут - логіка побудови його, передбачення того, щоб запитальник доставляв саме ту інформацію, яка потрібна по гіпотезі, і того, щоб інформація ця була максимально надійною. Існують численні правила побудови кожного питання, розташування їх у певному порядку, угрупування в окремі блоки і т.д. У літературі детально описані (Лекції з методики конкретних соціальних досліджень. М., 1972) типові помилки, що виникають при безграмотному конструюванні запитальника. Все це служить тому, щоб запитальник не вимагав відповідей «в лоб», щоб зміст його було зрозуміло автору лише за умови проведення певного задуму, який викладений не в запитальнику, а в програмі дослідження, в гіпотезі, побудованої дослідником. Конструювання запитальника - важка робота, вона не може виконуватися поспішно, бо всякий поганий опитувальник служить лише компрометації методу.
Окрема велика проблема - застосування інтерв'ю, оскільки тут має місце взаємодія інтерв'юера і респондента (тобто людини, що відповідає на питання), яке саме по собі є деяка соціально-психологічне явище. У ході інтерв'ю виявляються всі описувані в соціальній психології способи дії однієї людини на іншого, діють всі закони сприйняття людьми один одного, норми їхнього спілкування. Кожна з цих характеристик може впливати на якість інформації, може привносити ще один різновид «суб'єктивності», про яку йшлося вище. Але потрібно мати на увазі, що всі ці проблеми не є новими для соціальної психології, з приводу кожної з них розроблені певні «протиотруту», і завдання полягає лише в тому, щоб з належною серйозністю ставитися до оволодіння цими методами. На противагу поширеній непрофесійному погляду, що опитування - самий «легкий» для застосування метод, можна сміливо стверджувати, що хороший опитування - це найбільш «важкий» метод соціально-психологічного дослідження.
Тести не є специфічним соціально-психологічним методом, вони широко застосовуються в різних галузях психології. Коли говорять про застосування тестів у соціальній психології, мають на увазі найчастіше особистісні тести, рідше - групові тести. Але і цей різновид тестів, як відомо, застосовується і в загальнопсихологічних дослідженнях особистості, ніякої особливої ​​специфіки застосування цього методу в соціально-психологічному дослідженні немає: всі методологічні нормативи застосування тестів, прийняті в загальній психології, є справедливими і тут.
Як відомо, тест - це особливого роду випробування, в ході якого випробуваний виконує або спеціально розроблене завдання, чи відповідає на питання, що відрізняються від питань анкет чи інтерв'ю. Питання в тестах носять непрямий характер. Сенс подальшої обробки у тому, щоб за допомогою «ключа» співвіднести отримані відповіді з певними параметрами, наприклад, характеристиками особистості, якщо мова йде про особистісні тестах. Більшість таких тестів розроблено в патопсихології, де їх застосування має сенс лише в поєднанні з методами клінічного спостереження. У певних межах тести дають важливу інформацію про характеристики патології особистості.
Зазвичай вважають найбільшою слабкістю особистісних тестів то їх якість, що вони схоплюють лише якусь одну сторону особистості. Цей нед<