Глава 12. Динамічні процеси В малої групі

Загальна характеристика динамічних процесів в малій групі. Дослідження малих груп має в якості своєї передумови характеристику деякої «статики» групи: визначення її кордонів, складу, композиції. Але природно, що головним завданням соціально-психологічного аналізу є вивчення тих процесів, які відбуваються в житті групи.
Розгляд їх важливо з двох точок зору: по-перше, необхідно з'ясувати, як загальні закономірності спілкування та взаємодії реалізуються саме в малій групі, тому що тут створюється конкретна тканина комунікативних, інтерактивних і перцептивних процесів, по-друге, потрібно показати, який механізм, за допомогою якого мала група «доводить» до особистості всю систему суспільних впливів, зокрема, зміст тих цінностей, норм, установок, яке формується у великих групах. Разом з тим важливо виявити і зворотний рух, а саме: яким чином активність особистості в групі реалізує засвоєні впливу і здійснює певну віддачу. Отже, важливо дати як би розтин, зріз того, що відбувається в малих групах. Але це тільки один аспект проблеми. Інша, не менш важливе завдання полягає в тому, щоб показати, як розвивається група, які етапи вона проходить у своєму розвитку, як модифікуються на кожному з етапів різні групові процеси. Тому репертуар тих явищ, які можуть бути віднесені до динамічних процесів малої групи, набагато ширше, ніж він визначався, наприклад, в школі групової динаміки.
Тут доречно сказати про те, що сам термін «групова динаміка» може бути вжито (і справді вживається) у трьох різних значеннях. Насамперед даним терміном позначається певний напрям дослідження малих груп в соціальній психології, тобто школа К. Левіна. Природно, що при цьому мається на увазі не тільки набір вивчаються в цій школі проблем, а й весь властивий їй концептуальний лад, тобто певна форма вирішення цих проблем. Друге значення терміна пов'язане з позначенням певних методик, якими можна користуватися при вивченні малих груп і які переважно були розроблені в школі Левіна. Однак ці методики надалі часто використовуються і в інших теоретичних схемах, тому друге значення терміна не обов'язково прив'язане до школи Левіна, а скоріше до специфічних видів лабораторного експерименту, в ході якого виявляються різні характеристики груп. «Групова динаміка» в даному випадку - особливий вид лабораторного експерименту, спеціально призначений для вивчення групових процесів. Але може бути і третє вживання поняття, коли терміном «групова динаміка» позначається на відміну від статики групи сукупність тих динамічних процесів, які одночасно відбуваються в групі в якусь одиницю часу і які знаменують собою рух групи від стадії до стадії, тобто. її розвиток.
Найважливішими з таких процесів є наступні. Перш за все, процес утворення малих груп, причому сюди можуть бути віднесені не тільки безпосередні способи формування групи, а й такі психологічні механізми, які роблять групу групою, наприклад феномен групового тиску на індивіда (який в традиційній соціальній психології до «групової динаміки» не відноситься). Далі, це традиційно розглядаються в «груповий динаміки» процеси групової згуртованості, лідерства та прийняття групових рішень з тією поправкою, що вся сукупність процесів управління групою і керівництва нею не вичерпується лише феноменом лідерства та прийняттям групового рішення, а включає в себе ще багато механізмів. Інший аспект динамічних процесів представлений явищами групового життя, що виникають при розвитку спільної діяльності (феномени, супутні йому, вимагають окремого розгляду). Як своєрідний підсумок розвитку групи може бути розглянуто становлення такої специфічної її стадії, як колектив. Процеси утворення колективу - в соціально-психологічному розрізі - можуть бути тому віднесено також до динамічних процесів, що відбуваються в групі.

Освіта малої групи. При характеристиці процесів, пов'язаних з утворенням малих груп, дотримуючись прийнятого принципу, будемо мати на увазі лише процес утворення реальних природних малих груп. Оскільки вони існують в найрізноманітніших сферах суспільного життя, способи їх утворення дуже різні. Найчастіше вони визначаються зовнішніми по відношенню до групи факторів, наприклад, умовами розвитку будь-якого соціального інституту або організації, в рамках яких виникає мала група. У більш широкому сенсі можна сказати, що мала група задається певною потребою суспільного розподілу праці і взагалі функціонування суспільства.
Так, виробнича бригада створюється у зв'язку з виникненням нового виробництва, шкільний клас - у зв'язку з приходом нового покоління в систему освіти, спортивна команда - у зв'язку з розвитком спорту в якійсь установі, районі і т.д. У всіх цих випадках причини виникнення малої групи лежать поза нею і поза індивідів, що її утворюють, у більш широкій соціальній системі. Саме тут створюється деяка система приписів щодо структури групи, розподілу ролей і статусів, нарешті, цілі групової діяльності. Всі ці чинники поки що не мають нічого спільного з психологічними механізмами створення групи, вони є передумови її існування, сукупність зовнішніх обставин, що зумовлюють виникнення групи.
Друга частина питання: як здійснюється психологічний оформлення цієї виникла, заданої зовнішніми обставинами групи, перетворення її в таку спільність, якій властиві всі психологічні характеристики групи? Іншими словами, це питання про те, як зовні задана група стає групою в психологічному значенні цього слова. При такому підході до питання знімається проблема, неодноразово виникала в історії соціальної психології, а саме: що змушує людей об'єднуватися в групи? Відповіді, які давалися на це питання, звичайно абстрагувалися від реального факту виникнення групи у зв'язку певними потребами суспільства, тобто намагалися пояснити соціальний процес (а виникнення соціальних груп є соціальний процес) чисто психологічними причинами. Соціальні групи, у тому числі малі, дані соціальному психологу як об'єкт дослідження, і його завдання - крок за кроком простежити факт перетворення об'єктивно виникли груп в справді психологічну спільність. На цьому шляху виникають дві можливості для досліджень. Перша, коли досліджується питання про прийняття вже існуючих норм групового життя кожним знову вступаючим в неї індивідом. Це не стільки проблема власне створення групи, скільки «підключення» до неї нового члена. У цьому випадку аналіз можна звести до дослідження феномена тиску групи на індивіда, підпорядкування його групою.
Друга, коли вивчається процес становлення групових норм і цінностей за умови одночасного вступу в групу багатьох індивідів і подальше все більш повне прийняття цих норм, поділ всіма членами групи групових цілей. У цьому випадку аналіз можна звести до вивчення формування групової згуртованості.
Хоча перша можливість в традиційній соціальній психології була реалізована не в рамках групової динаміки, а в окремій галузі, що отримала назву дослідження конформізму, важливо уважно проаналізувати характер цих досліджень, щоб більш точно визначити місце проблеми конформізму в новому підході до вивчення малих груп.
Те ж можна сказати і про групової згуртованості. Традиційно і вона досліджувалася не як умова розвитку реальних соціальних груп, а як деяка загальна, абстрактна характеристика всякої, у тому числі, лабораторної групи. Обидва ці явища необхідно переосмислити з точки зору процесу перетворення створеної зовнішніми обставинами групи в психологічну спільність людей, в рамках якої організується їх діяльність, не просто як зовні запропонована, але як «присвоєна» групою. Точніше, мабуть, в даному випадку говорити не про освіту, а про формування малої групи.

Феномен групового тиску. Цей феномен отримав у соціальній психології найменування феномена конформізму. Саме слово «конформізм» має в звичайній мові абсолютно певний зміст і означає «пристосовництво». На рівні буденної свідомості феномен конформізму давно зафіксовано в казці Андерсена про голого короля (Кон, 1967). Тому в повсякденній мові поняття набуває певний негативний відтінок, що вкрай шкодить досліджень, особливо якщо вони ведуться на прикладному рівні. Справа ускладнюється ще й тим, що поняття «конформізм» придбало специфічний негативний відтінок в політиці як символ угодовства і примиренства. Щоб якось розвести ці різні значення, в соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформності або конформному поведінці, маючи на увазі чисто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або відкидання ним певного стандарту, думки, властивого групі, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. У роботах останніх років часто вживається термін «соціальний вплив». Протилежними конформності поняттями є поняття «незалежність», «самостійність позиції», «стійкість до групового тиску» і т.п. Навпаки, подібними поняттями можуть бути поняття «однаковість», «умовність», хоча в них міститься і інший відтінок. Однаковість, наприклад, теж означає прийняття певних стандартів, але прийняття, здійснюване не в результаті тиску.
Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи. Міра конформності - це міра підпорядкування групі в тому випадку, коли протиставлення думок суб'єктивно сприймалося індивідом як конфлікт. Розрізняють зовнішню конформність, коли думка групи приймається індивідом лише зовні, а на ділі він продовжує йому чинити опір, і внутрішню (іноді саме це і називається справжнім конформізмом), коли індивід дійсно засвоює думку більшості. Внутрішня конформність і є результат подолання конфлікту з групою на її користь.
У дослідженнях конформності виявилася ще одна можлива позиція, яку виявилося доступним зафіксувати на експериментальному рівні. Це - позиція негативізму. Коли група чинить тиск на індивіда, а він у всьому пручається цьому тиску, демонструючи на перший погляд вкрай незалежну позицію, у що б то не стало заперечуючи всі стандарти групи, то це і є випадок негативізму. Лише на перший погляд негативізм виглядає як крайня форма заперечення конформності. Насправді, як це було показано в багатьох дослідженнях, негативізм не є справжня незалежність. Навпаки, можна сказати, що це є специфічний випадок конформності, так би мовити, «конформність навиворіт»: якщо індивід ставить за мету будь-якою ціною протистояти думку групи, то він фактично знову залежить від групи, бо йому доводиться активно продукувати антігрупповое поведінку, антігрупповую позицію або норму, тобто бути прив'язаним до групового думку, але лише з протилежним знаком (численні приклади негативізму демонструє, наприклад, поведінка підлітків). Тому позицією, яка протистоїть конформності, є не негативізм, а самостійність, незалежність.
Вперше модель конформності була продемонстрована у відомих експериментах С. Аша, здійснених
http://ua-referat.com

 

3. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.

 

З початку дамо визначення поняття соціалізації. Г. Андреєва розглядає соціалізацію як двосторонній процес, що включає: з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, з іншого боку, активне відтворення системи соціальних зв’язків індивіда за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище [3, 269].

Процес соціалізації розгортається в трьох сферах, які тісно взаємопов'язані: діяльності, спілкуванні, самосвідомості [4, 56].

В діяльнісній сфері процес соціалізації відбувається як розширення «набору» діяльностей, як засвоєння все нових і нових форм і моделей рольової поведінки, в результаті чого у індивіда поступово формується орієнтація в існуючій системі соціальних ролей і формування його як соціального суб' єкта діяльності.

Формування особистості і як суб'єкта діяльності стає можливим завдяки розгортанню процесу соціалізації в сфері спілкування, в якій відбувається розвиток і примноження його контактів з іншими людьми і в умовах суспільнозначущої сумісної діяльності.

Зі сферою спілкування тісно пов'язана третя сфера соціалізації - сфера самосвідомості. Завдяки спілкуванню відбувається формування у людини певних структур індивідуальної самосвідомості, яке пов'язане з процессом самовизначення і становлення соціальної ідентичності особистості.

 

Є. Соколов представив соціалізацію як єдиний процес антро­погенезу (становлення людини як родової істоти) та соціогенезу (становлення суспільної людини), виокремивши в ньому:

- гомінізацію, тобто залучення індивіда до роду;

- соціальну адаптацію, яка виявляється у стандартизації мови, жестів, сприймання, формування характеру, цінностей;

- енкультурацію - засвоєння класичної культурної спадщини;

- інтеграцію, тобто розвиток ієрархії мотивів, цінностей, форму­вання почуття єдності, тотожності особистості протягом життя.