Соціологічне дослідження як вид соціально – наукового пізнання.

Соціологічне дослідження як вид соціально – наукового пізнання.

Соціологічне дослідження згідно із визначенням енциклопедії – визначається в соціології як система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно - технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані в практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.

Інакше кажучи, соціологічне дослідження являє собою багатогранний науковий процес вироблення нових знань, який об'єднує як теоретико-методологічний, так і емпіричний рівні соціального пізнання, що відповідно забезпечує його цілісність і дає конкретне уявлення про будь-які сторони соціальної реальності, про різноманітні види суспільної діяльності людей. Важливо зазначити, що будь-яке соціологічне дослідження (а це стосується і досліджень в різних галузях соціології) містить у собі чотири взаємопов 'язаних етапи: 1) підготовка соціологічного дослідження; 2) збирання первинної соціологічної інформації (отримані в різній формі дані, що потребують подальшого опрацювання та аналізу); 3) підготовка зібраної інформації до опрацювання та безпосереднє її опрацювання; 4) аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробка відповідних висновків і рекомендацій.

Кожне соціологічне дослідження містить у собі об’єкт і предмет дослідження

Об'єкт – це все те, на що спрямована діяльність дослідника, те, що протистоїть йому як об'єктивна реальність. Стосовно цього об'єктом соціологічного дослідження є суспільство. Термін суспільство у сучасному розумінні виникло у 18 ст. На даний час існує декілька підходів до його визначення. Наприклад,

· Дедуктивний (спрощений)

· Трансцендентальний (суспільство не само розвивається, а виникає з Божої волі

· Діяльнісний – опирається на теорію еволюції

· Структурно – функціональний

· Інтерактивний (суспільство – результат взаємодії спільнот)

Типи суспільства: суспільство мисливців і збирачів, аграрне, індустріальне (2 половина 17 поч. 18 ст.- наслідок науково – технічної революції, інформаційне (60 рр ХХ ст.)

Визначальною же властивістю предмета соціологічного знання є те, що він являє собою всю сукупність зв'язків та відносин, які мають назву соціальних. Предмет науки соціології не може бути стабільним. Він знаходиться в постійному русі, розвитку, як і сам процес пізнання. Його рух залежить від 2 факторів: прогресу самого наукового знання і змінними потребами суспільства. Соціальні спільності є головним предметом соціологічного дослідження. Вони охоплюють всі можливі стани і форми буття індивідів в системі соціальних взаємовідносин і взаємозв’язків

Включаючи елементи теоретичного знання, які необхідні для попереднього аналізу соціального об'єкта, що вивчається, та узагальнення отриманих результатів, емпіричне соціологічне дослідження потребує від соціолога відповідних умінь вирішувати багато методологічних, методичних, організаційних і технічних проблем, а також передбачає професійне володіння специфічними дослідницькими навичками, процедурами й технологіями отримання первинної соціологічної інформації (наприклад, при проведенні спостереження, опитування, інтерв'ю тощо), математичними та статистичними методами її опрацювання та аналізу.

Будь – яке соціологічне дослідження має містити свою програму. Програма СД складається з 2 частин: методологічної та методичної, це науковий документ, який відображає логічну і методичну обґрунтовану схему переходу від теоретичного осмислення проблеми до інструментарію апробації теоретичних тверджень.

 

Методологічне обґрунтування соціологічного дослідження.

Методологія СД передбачає пошук науково – адекватної інформації за допомогою аналізу документів, опитування громадської думки чи дедуктивного умовиводу.

У загальному вигляді під методологією розуміють систему принципів наукового пізнання. У більш вузькому сенсі методологія визначається як вчення, по-перше, про структуру, логічну організацію, методи і засоби наукової діяльності; а по-друге, — про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання. Саме методологія соціологічного дослідження визначає, якою мірою зібрані соціальні факти можуть бути реальною і надійною основою об'єктивного знання. Це поняття застосовується в значенні системи прийомів дослідження, наприклад,вімірювання соціальних характеристик. На відміну від методології, методи і процедури соціологічного дослідження становлять систему формалізованих правил збирання, опрацювання та аналізу соціологічної інформації.

Метод являє собою головний спосіб збирання, опрацювання або аналізу даних. Іншими словами, метод — це певна сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки соціальної дійсності. В цьому випадку методи виступають складовою частиною методології тієї або іншої науки, соціології зокрема.

Техніка, у свою чергу, є сукупністю спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу.

Методика — це поняття, яким визначають сукупність технічних прийомів, пов'язаних з певним методом, включаючи конкретні операції, їх послідовність та взаємозв'язок.

Що стосується процедури соціологічного дослідження, то під нею розуміють певний алгоритм, тобто послідовність усіх операцій, загальну систему дій і способів організації та здійснення соціологічного дослідження. Це найбільш загальне поняття, яке належить до системи прийомів бирання та опрацювання соціологічної інформації.

Слід зауважити, що серед основних категорій соціологічного дослідження часто-густо використовується і таке поняття, як технологія. За аналогією з промисловою технологією ця категорія з погляду соціологічного дослідження являє собою сукупність прийомів, методів і дій, що їх застосовують для досягнення поставленої мети в процесі планування,організації та проведення соціологічного дослідження. Тому технологія соціологічного дослідження завжди базується на емпіричному досвіді й теоретичних закономірностях, відкритих та апробованих соціальною дослідницькою практикою.

Необхідно також підкреслити, що у загальному випадку будь-яке соціологічне представляти собою самостійне дослідження.

Перша стадія — власне методологічна — пов'язана з розробкою програми соціологічного дослідження на основі або вже наявних знань і методів, або сформованих заново та спеціально призначених для даного дослідження. Тут можуть вирішуватися питання, що торкаються застосування загальнонаукових принципів або методів. Як теоретичні, так і емпіричні знання виконують на цій стадії методологічну функцію.

Класифікація методів і технік емпіричного соціологічного дослідження.

Методи

Способи збирання та аналізу інформації про соціологічні факти

Сфера збору первинної інформації (A)	Сфера аналізу первинної інформації (B)
Реєстрація одиничних подій (A1)	Система збору даних (A2)
Спостереження Вивчення документів Опитування	Обстеження: монографічне суцільне вибіркове	Опис та класифікація Типологізація Методи якісного аналізу: смислова інтерпретація даних Статистичний аналіз (пошук статистичної закономірності) Експериментальний аналіз (реальний та мислений експеримент) Системний аналіз Генетичний або історичний аналіз Соціальне моделювання

 

Техніки

Сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання відповідних методів

A1	A2	B
Прийоми контролю надійності первинної інформації на обґрунтованість, усталеність, точність	Статистичний апарат вибірки одиниць спостереження	Логічні засоби (наприклад, системний аналіз). Статистичні прийоми (описова статистика виведення та встановлення взаємозв'язків і каузальних залежностей). Математичні нестатистичні засоби (наприклад, лінійне програмування, застосування теорії графів, теорії ігор, математичне моделювання, детермінаційний аналіз). Таксономічні процедури та непараметричні статистики.
Вимірювання кількісних характеристик явищ (квантифікація та шкалювання)
Техніки розробки соціологічних якісно-кількісних звідних характеристик (індексів)	Прийоми якісного та кількісного вирівнювання характеристик

 

Клас А утворюють методи та техніки, які стосуються збору первинної інформації. Клас В – методи та техніки, які стосуються обробки та аналізу вихідних даних.

Підстава класифікації Види

Характер знання: Методологічні, неметодологічні.

Рівень знання: Теоретичні, емпіричні

Орієнтація дослідження: Фундаментальні, прикладні

Предмет дослідження: Соціологічні, комплексні (соціально-економічні, соціально-політичні,соціально-психологічні й ін.)

Характер цілей і задач дослідження: Розвідувальні, описові, аналітичні

Динаміка об'єкта дослідження: Разові (крапкові), повторні

Вибіркова сукупність: Суцільні, вибіркові, змішані

Масштаб дослідження: Міжнародні, загальнонаціональні:регіональні, місцеві

Перше соціологічне дослідження відбулося 1851 на території США, провели його журналісти у 2 штатах перед виборами, підсумки яких підтвердилися на виборах. В Україні СД ведуться від 60 –х рр.. ХХ ст.

 

 

Метод спостереження

Соціологічне спостереження являє собою цілеспрямоване і систематизоване сприйняття будь-якого явища, риси, якості та особливості якого фіксуються спостерігачем. Форми і засоби фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото-, теле- або кіноапарат та інші технічні приладдя.

Характерними рисами наукового спостереження, на відміну від буденного, є систематичність, планомірність, цілеспрямованість.

Спостереження може бути: включеним, невключеним; польовим, лабораторним, випадковим (незапланованим).

Головною особливістю методу спостереження є те, що відбувається безпосередній зв'язок з об'єктом, також однією з особливостей методу є неможливість повторного спостереження.

Метод аналізу документів

Зазначений метод дозволяє отримувати дані про події, що відбулися, спостереження за якими вже неможливо. Вивчення документів нерідко дозволяє виявити тенденції і динаміку їх змін та розвитку.

Документом в соціології називають створений людиною предмет, призначений для фіксації, передачі і зберігання інформації.

В залежності від автора документи поділяють на офіційні (створені юридичною або посадовою особою) та документи приватного походження.

Існує два види методів аналізу документів — традиційний і контент-аналіз, який активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незалежним формалізованим методом групування текстів. Застосовується також біографічний метод, в центрі якого вивчення індивідуального життєвого шляху. Експеримент можна визначити як спробу дослідника перевірити гіпотезу в суворо контрольованих умовах. Експерименти часто застосовуються у сфері природничих наук, оскільки вони мають значну перевагу над іншими методами дослідження. В ситуації експерименту дослідник безпосередньо контролює обставини, в яких проводиться експеримент. У порівнянні з природничими науками масштаб досліджень у соціологи дуже обмежений. Ми можемо привести до лабораторії тільки невеликі групи осіб, а в таких експериментах люди усвідомлюють свою піддослідну роль і можуть поводитися неприродно

Метод опитування

Данин метод займає 90% всіх методів збору інформації.

Опитування — це метод збору соціальної інформації про об'єкт в ході безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога (інтерв'юера) і того, кого опитують (респондента) шляхом реєстрації відповідей респондента.

Методи опитування поділяються на інтерв'ю і анкетне опитування.

Інтерв'ю—це бесіда, що проводиться за певним планом і передбачає безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом. За формою проведення воно може бути прямим, опосередкованим (наприклад, по телефону).

Особливістю анкетного опитування є використання анкети, що заповнюється респондентом (сам читає анкету і фіксує відповіді).

Анкетне опитування може бути очним, при якому інтерв'юер роздає анкети і присутній при їх заповненні, та заочним, яке в свою чергу може бути поштовим (анкети розсилаються поштою і через деякий час повертаються дослідникам), пресовим (анкета публікується на сторінках газет чи журналів) і телефонним (опитування відбувається по телефону).

Особливим видом опитування є експертне, тобто опитування, в ході якого респондентом є експерт (спеціаліст в певній галузі діяльності).

Структура оцінки шкали.

Структура оцінки шкали спрямована на виявлення ступення відхилення отриманої інформації від дійсного стану об’єкту вивчення.Модель істинної оцінки- це методологічна основа розуміння точності вимірювання.Істинна оцінка становить суму істинного ззначення характеристики а також величини семантичної помилки та випадкової.Надійність передбачає відсутність випадкових помилок. Валідність передбачає відсутність систематичних помилок. Систематична помилка постійно зміщує об’єктивність вимірювання оскільки структурно вона вбудована в основу методології дослідження. Випадкова помилка є результатом дії ситуативних чинників.Валідне дослідження передбачає з необх. надійність, але не навпаки.

Шкала Гутмана

Шкала відносин, названа ім'ям свого розробника Гутмана. На її основі спочатку оцінюється, чи має досліджуване ставлення, наприклад, расову упередження, єдине вимір. Якщо так, то тоді з'являється можливість впорядкувати за ієрархією і порядку ряд питань збільшується інтенсивності, бо згоду з одним з них має на увазі і прийняття інших. Оскільки у всякій сукупності тверджень існує межа, відмова підтвердити окремий пункт означає незгоду з іншими пунктами більшої інтенсивності. Позиції респондентів потім порівнюються шляхом простого підрахунку. На практиці скоєних шкал Гутмана, ймовірно, не існує, і 10-процентний коефіцієнт помилки вважається цілком прийнятним. Дані шкалограммного аналізу, отримані на основі відповідей респондентів (за принципом "так" - "ні"), зіставляються з даними анкети або тесту.

 

Шкала Л.Терстоуна

Шкала Л.Терстоуна - метод вимірювання в шкалі інтервалів психологічних і соціальних характеристик досліджуваних.

Перша шкала равнокажущіхся інтервалів була описана в роботі 1929 року, присвяченій соціальному дослідженню того, як люди ставляться до інституту церкви. Дослідження проводиться у кілька етапів:

1.Первинна розробка великого поля суджень, найбільш широко виражають цікавить установку. Для цього як джерела суджень, можна використовувати висловлювання з публікацій, думки колег і близьких, групові дискусії на потрібну тему і т. п. Далі йде первинний відбір. Підбираються судження недвозначні, короткі, не містять спеціальні терміни. Також виключаються судження, що стосуються радше до минулого, ніж до цього і містять такі слова, як: «все», «завжди», «ніхто», «ніколи», оскільки цим словам люди зазвичай надають різний зміст, що ускладнює інтерпретацію.Таким чином, список з 350-400 висловлювань скорочується приблизно до 150-100.

2. Другий етап - відбір експертами, що дозволяє визначити шкальні значення для кожного судження і провести серед них остаточний відбір. Терстоун розділив всю суму позитивного - негативного ставлення на 11 категорій (від «А» до «К»), розділених суб'єктивно рівними інтервалами. Вимога суб'єктивного рівності інтервалів між градаціями вельми істотно для побудови шкали Терстоуна, і звичайно його спеціально підкреслюють в інструкції для «суддів». У цьому методі під експертами розуміються такі ж респонденти, а не якісь захмарні фахівці, вони представляють модель всю сукупності респондентів. Тобто експерти - типові представники цільової групи. Кожне із тверджень списку друкується на окремій картці, які і лунають «суддям» (картки набагато зручніше списку на аркуші паперу, що зменшує фактор «лінощів» експерта). Завдання «суддів» полягає в тому, щоб розкласти судження по 11 рубриках відповідно до ступеня вираженого в них доброзичливого або неблагожелательного ставлення до об'єкта дослідження. «Суддів» не просять висловити їх власну думку, вони повинні лише розсортувати висловлювання. Шкальні значення (бал) кожного з висловлювань визначається розподілом оцінок «суддів», воно є медіаною оцінок різних експертів. Викидаються ті судження щодо яких думки «суддів» сильно різняться. Показником величини розкиду оцінок є квартильное розмаху. На цьому етапі вводиться важливе припущення, що дисперсія процесу розрізнення стимулів розподілена по нормальному закону, що дає можливість побудувати шкалу інтервалів.

3. На цьому етапі отримана зручна «лінійка» для вимірювання потрібної характеристики. Далі респондентам пред'являється для оцінки 11 висловлювань, щоб вони вибрали ті, з якими він згодні, після чого обчислюється середнє арифметичне обраних суджень, яке розглядається як показник респондента за шкалою вимірюваного властивості.

Шкала Лайкерта

Це методика відповідно до якої кожному респонденту пред’являється деяка серія тверджень (пунктів), що вимагають від нього оціночних суджень. У кожному разі респонденту пропонується сказати, згоден (або повністю згоден) він чи незгоден (або повністю не згоден) з процитованими твердженнями. Кожній відповіді приписується певна числова оцінка в діапазоні від 5 до 1 (5 – «повністю згоден», 1- «повністю не згоден», не маю певної думки»). Щоб отримати сумарну міру упередженості, властивої конкретного індивіда, потрібно скласти всі оцінки, поставлені проти його відповідей, і суму поділити на кількість тверджень (пунктів). Недолік шкал цього типу полягає в тому, що ми нічого не знаємо про взаємодію між окремими компонентами шали. Кожен з них дійсно може вимірювати різні аспекти одного і того ж основного ознака.

Шкала Богардуса.

Поняття соціальної дистанції, яке ввів американський соціолог Е. Богардуса на початку XX ст., Характеризує близькість (відчуженість) соціальних чи етнічних спільнот, груп, окремих людей.

За допомогою шкали соціальної дистанції (або шкали Богардуса) оцінюється ступінь соціально-психологічного прийняття людьми один одного, тому її часто називають шкалою соціальної прийнятності. Вона використовується для вимірювання дистанції, пов'язаної з расовою чи національною приналежністю, віком, статтю, професією, релігією, для вимірювання дистанції між дітьми та батьками. Шкала соціальної дистанції показує ступінь психологічної близькості людей, що сприяє легкості їх взаємодії.

Максимальна соціальна дистанція означає, що людина (або етнос) тримається відособлено, автономно. Ввічливість і етикет як культурні способи спілкування дозволяють приховувати свою особистість, власну оригінальність і культуру; більшість комунікацій у таких випадках символічно і формально,

Мінімальна соціальна дистанція сприяє конкретизації уявлень про інших людей, оскільки, коли люди добре знайомі, цікавляться один одним, національною культурою, вони залучаються у взаємодію і кожен бере до уваги оригінальність і індивідуальність один одного.

 

Шкала Степела

Шкала Степела- неполярная шакала з 10 категоріями, пронумерованими від -5 до 5. Є модифікацією семантичного диференціала, оскільки респондент вказує, в якій мірі і в якому напрямку прикметник-дескриптор відповідає даній концепції. Шкала Степела – десятибальна шкала, що використовує значення від –5 до 5 без нейтральної (нульової) точки. Шкала, зазвичай, розташована вертикально. Респондентів просять визначити, наскільки вірно або невірно кожен термін описує об'єкт, вибираючи відповідне число на шкалі відповідей. Чим вище число, тим ближче термін по опису до об'єкту. Таким чином, дослідник має в своєму розпорядженні досить великий арсенал шкал для вимірювання характеристик об'єктів дослідження. При виборі конкретної шкали потрібно враховувати характер отримуваних даних, можливості респондентів, характеристики об'єктів, методи обробки даних, трудомісткість обробки результатів дослідження, можливість того, що інтерпретуються результати.

 

Семантичний диференціал

Цей метод заснований на пред’явленні респонденту деякої серії пар прикметників, з тим щоб виявити, як даний індивід розуміє певне поняття (або як він до нього ставиться). Респонденту пред’являється подібний список (виписаний зазвичай на окремій картці) і пропонується оцінити певний об’єкт за 7-бальною шкалою, на полюсах якої розташовуються антонімічні прикметники. Вимірювання такого типу допускає варіювання як інтенсивності (сили), так і спрямованості вимірюваного відносини; при цьому нейтрального відношенню відповідає серединна точка шкали. Порядок розташування прикметників всередині кожної пари визначається випадковим чином, щоб уникнути зсуву в бік відповідної тенденції. Метод семантичного диференціала виконує в дослідницькому процесі дещо інше і більш фундаментальне завдання, ніж інші шкали, а саме допомагає формуванню і оцінюванню дефініцій тих чи інших понять.

 

Класифікація спостереження

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостереження (контрольоване – неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто). Невключене спостереження полягає у вивченні процесів дослідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване здебільшого на опис соціальної атмосфери і застосовується найчастіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах. Невключене спостер. передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, за ким ведеться спостереження. Довільне спост. характер. браком жорстких приписів зовні. Дослідник не обмежений програмою, не має чіткого плану дій, не встановлює наперед, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) він буде фіксувати. Стандартизоване спостер. відрізняться від довільного суворою регламентацією процедури, часу й вибраного об’єкта. Соціолог досить добре проінформований про об’єкт дослідження і заздалегідь з’ясовує, які елементи (аспекти) процесу чи ситуації, що досліджуються, мають найбільше значення для його дослідження, вирішує як, де, за ким і протягом якого часу вести спостереження. Систематичне спостереження характ. регулярністю проведення протягом певного періоду. Епізодичні спост. – це коли спонтанно, незаплановано досліджують явище, діяльність, соціальну ситуацію. Польове спост. здійснюють над реальними соціальними групами в природних умовах їхньої життєдіяльності. Лабораторні дослідження – групи людей, які відбираються дослідником і ставляться в спеціально створені умови. Контрольоване спост. Здійснюється з метою збирання інформації для відтворення більш чіткої картини досліджуваної ситуації, перевірки певної ситуації. Неконтрольоване спост.має на меті вивчення реальних життєвих ситуацій, загальний опис певного процесу, явища, а також соціальної атмосфери, в якій вони відбуваються.

Класифікація експериментів.

Експерименти можна класифікувати за різними критеріями, наприклад за характером об'єкта і предмета дослідження, за специфікою поставленого завдання, за характером експериментальної ситуації, за логічною структурою доведення гіпотези.

 

Так, за характером об'єкта та предмета дослідження експерименти поділяють на соціологічні, педагогічні, економічні та інші. За цим критерієм можна виділити реальні та уявні експерименти. Реальні експерименти проводять як на генеральній сукупності, так і на натуральній моделі (вибірці). Уявний експеримент здійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об'єкти без втручання в хід подій.

За специфікою поставленого завдання розрізняють наукові і прикладні експерименти. Перші націлені на одержання нових знань, другі є елементом управління.

За характером експериментальної ситуації бувають контрольовані і неконтрольовані експерименти. Перші здійснюють, як правило, в лабораторних умовах, оскільки в польовому експерименті проконтролювати змінні непросто, часом взагалі неможливо. Серед польових експериментів виділяють активно спрямовані і природні, коли дослідник займає позицію спостерігача і не втручається в хід подій.

За логічною структурою доведення гіпотези розрізняють лінійні та послідовн і експерименти. При проведенні лінійного експерименту аналізові піддається одна і та сама група. Доведення гіпотези опирається на порівняння стану досліджуваного об'єкта до і після впливу експериментального чинника. В паралельному експерименті одночасно задіяні дві групи: контрольна та експериментальна — ідентичні за своїми основними характеристиками. Доведення спираються на порівняння стану цих двох об'єктів спостереження в один і той самий час. Якщо в першій групі після введення експериментального чинника спостерігаються певні очікувані зміни, а в контрольній групі ні, то гіпотезу вважають підтвердженою.

Орієнтуючі експерименти досліджують маловідомі ситуації, ставлять нові проблеми, задають напрям теоретичним пошукам. Вони є підґрунтям нових гіпотез. Критичні експерименти застосовують щодо перевірки гіпотез. Вони переводять знання із вірогідного у достовірне. Методичні експерименти досліджують роль чинників, не відображених у предметній теорії, але здатних впливати на результати орієнтуючих і критичних експериментів, їх застосовують для оцінки якості та вдосконалення основних методик.

Класифікація запитань.

У дослідженні можливе використання трьох головних типів запитань: за змістом, за формою й за функціями.

Перший тип включає запитання про факти, події, оцінки, мотиви поведінки, ціннісні орієнтації респондентів і так звані запитання паспортички, які фіксують об'єктивні відомості про респондентів (стать, вік, освіта тощо).

За формою запитання поділяють на дві групи: відкриті й закриті, прямі й побічні. Відповідь на відкрите запитання респондент дає у довільній формі, закрите запитання містить усі можливі варіанти відповідей. Між цими двома типами є перехідний варіант – напівзакрите запитання. Тут також наведені варіанти відповідей, але якщо жоден з них не задовольняє опитуваного, він може подати свій варіант.

Прямі запитання спрямовані на з'ясування чіткої позиції респондента. Якщо ж у дослідників немає впевненості, що респондент забажає відповідати на пряме запитання, ставиться запитання побічне, яке дозволяє респондентові висловити не свою думку, а немовби позицію групи.

Серед функціональних запитань виокремлюють, по-перше, запитання-фільтри, які дають можливість розподілити респондентів за якоюсь ознакою (наприклад, на тих, хто хворів та не хворів минулого року). Запитання-фільтр ставлять тоді, коли на наступне за ним запитання за змістом треба отримати відповідь від тієї частини респондентів, яка стикалася з досліджуваним явищем.

По-друге, це контрольні запитання, які вводять для перевірки змістових відповідей, отриманих від опитуваного. Й, нарешті, це навідні запитання, які допомагають респондентові точніше зрозуміти сенс головного запитання й дати більш точну відповідь.

Класифікація інтерв’ю

напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий путівник інтерв’ю з переліком як обов’язкових, так і можливих запитань;

стандартизоване, яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються.

Залежно від способу спілкування інтерв’юера й респондента інтерв’ю може бути особистим і опосередкованим.

Залежно від жорсткості поведінки інтерв’юера інтерв’ю буває «м’яким», коли інтерв’юер намається досягти довіри опитуваного, демонструє повагу до нього, і «жорстким», коли інтерв’юер веде себе дещо зухвало, демонструючи радше техніку допиту.

За частотою проведення інтерв’ю може бути одно- і багато-разовим (панельним).

Ефективність інтерв’ювання залежить від таких факторів:

• місця проведення (службове приміщення, квартира, вули-ця). Воно визначається предметом дослідження. Питання, зв’я-зані з проблемами побуту, сім’ї та вільного часу, ліпше з’ясову-вати в домашніх умовах, а виробничі — на підприємстві. Опиту-вання не треба проводити в присутності сторонніх осіб, особливо з адміністративного персоналу;

• особистісних характеристик інтерв’юера, його знань, навичок, такту, уміння правильно формулювати питання, уміння добирати з відповідей найадекватнішу меті дослідження інформацію тощо.

 

 

Телефонне опитування.

Останнім часом у практиці роботи соціологів дедалі опитування інтенсивніше застосовуються телефонні опитування. Чим викликана популярність цього методу? Насамперед високою оперативністю телефонного опитування, що важливо для цілого комплексу завдань, пов'язаних з вивченням громадської думки. Перевага цього методу в тому, що телефонне опитування потребує меншої кількості інтерв'юерів, а також дає можливість для більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Телефонне інтерв'ю має низку інших, порівняно із звичайним, переваг:

а) порівняно низькі витрати на такий вид опитування. Окремі роботи на різних етапах дослідження оцінюються значно нижче, а відсутність необхідності поїздок для організаторів опитування та інтерв'юерів взагалі знижує вартість телефонного опитування порівняно із стандартизованим інтерв'ю на 15-20 %;

б) значний виграш у часі. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8-10 запитань) може опитати 30-40 осіб, що значно перевищує норму інтерв'юера при особистому опитуванні. Досвід показує, що експрес-опитування щодо ставлення населення до різних соціально-економічних проблем можна провести за один вечір протягом 2-3 годин. При цьому 15-20 інтерв'юерів можуть опитати 200-300 респондентів;

в) відсутній ефект інтерв'юера, що істотно позначається на якості одержаної інформації;

г) не потребує часу й сил для пошуку респондентів.

Проте принаймні два недоліки заважають широкому використанню телефонних опитувань:

а) неможливість формування репрезентативної вибіркової сукупності. Йдеться не тільки про те, що країни, утворені на терені колишнього СРСР, мають один з найнижчих серед розвинених країн світу відсоток телефонізації квартир. До того ж спостерігаються величезні диспропорції в телефонізації різних типів населених пунктів: найбільший відсоток телефонізованих квартир у столицях. Далі за рівнем телефонізації йдуть обласні центри. Найнижчий відсоток телефонізації квартир у сільській місцевості. На кожне село в кращому разі припадає по кілька телефонів. Сформувати репрезентативну для країни вибірку неможливо ще з однієї причини: ступінь телефонізації квартир у різних соціальних груп населення неоднаковий. Все це перешкоджає широкому застосуванню телефонних опитувань у масових соціологічних

дослідженнях, але для проведення оперативних досліджень та експрес-опитувань, завдання яких - проаналізувати тільки тенденції динаміки суспільної думки, вони можуть застосовуватися досить ефективно;

б) складність управління процесом формування вибіркової сукупності. Йдеться про неможливість проведення вибірки «всередині» телефонного номера. Тому у вибірковій сукупності можливі зміщення

не тільки за ознакою «соціальне становище» опитуваних, а й за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо.

 

 

Поштове опитування

Поштове опитування представляє собою різновид анкетного опитування з заочним способом встановлення контакту з респондентом. При проведенні поштового опитування анкета розповсюджується серед потенційних респондентів за допомогою поштової служби у вигляді самостійного поштового відправлення за адресами осіб, які, як правило, спеціально відібрані, бо у своїй сукупності, на думку дослідників, репрезентують певну соціальну спільність.

Серед недоліків поштового опитування в першу чергу слід назвати невисокий рівень повернення анкет. Але сучасна організація поштових опитувань стабільно забезпечує 70-75% повернення. Виділяють дві групи факторів, що впливають на цей процес:

- перша група включає в себе таки види контакту дослідника з респондентом, як повідомлення про опитування (попередній контакт з респондентом), розсилка опитувальника (основний контакт), нагадування респондентам, що не повернули анкети в призначений строк (стимулюючий контакт);

- друга група пов’язана зі змістовним та психологічним оформленням всіх видів контактів: персоналізація, анонімність, винагорода, оформлення анкети та ін.

Також як недоліки методу можна відзначити наступні моменти:

- відмінності між тими, хто заповнив та вислав анкету, та тими, хто ухилився від участі в опитуванні;

- отримання відповідей не від тих осіб, яким було вислано анкету;

- поява групових відповідей там, де потрібні індивідуальні, використання порад інших осіб;

- респондент заповнює анкету не спонтанно, а після роздумів, після того, як прочитає всю анкету;

- отримані данні будуть репрезентативні лише для сукупності осіб, які відображені у списках, за якими складалася вибірка.

Для зменшення впливу цих негативних факторів інколи використовують додаткове інтерв’ювання осіб, які не повернули анкету.

Серед переваг потового опитування можна виділити наступні:

- низька вартість;

- простота організації;

- можливість одночасного проведення опитування на великій території;

- незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв’юера;

- немає жорстких часових обмежень на заповнення анкети, отримуємо зважені, точні відповіді.

Одним з видів поштового опитування є пресове опитування. Анкета друкується на шпальтах газет, журналів. Коло респондентів обмежено тими, хто читає відповідне видання та має можливість та бажання вирізати, заповнити та відіслати анкету. Тому пресове опитування має сенс використовувати лише для зондажу громадської думки щодо вузького кола проблем, з приводу яких читачів можна визначити достатньо компетентними. Добровільна участь та анонімність дають змогу отримати досить щирі відповіді.

 

Експертне опитування