ТОП 10:

Соціальні зміни як предмет соціології



Серед соціологічних теорій є такі, які вивчають не особливі галузі соціального життя, а його окремі процеси. Важливе місце серед них займає соціологія соціальних змін.

Соціологія соціальних змін − це галузь соціологічного знання, що вивчає соціальні зміни і розвиток соціальних явищ та об’єктів, суспільства в цілому. Чому вивчення цих проблем виокремилось в особливу галузь соціології?

По-перше, це пов’язано з тим, що процес соціальних змін і розвитку охоплює всі грані соціального буття, без його інтегрального теоретичного усвідомлення не буде повним пізнання суспільства.

По-друге, більшість дослідників схильна вважати, що науково-технічна революція значно прискорює історичний розвиток. Сучасний світ дедалі частіше може характеризуватися як мінливий. Теорії явно відстають від швидкозмінюваного світу, а це породжує практику стихійного і не завжди адекватного реагування людей, соціальних груп, країн.

По-третє, розвиток теорій соціальних змін був пов’язаний із розповсюдженням песимістичних поглядів на прогрес, які ще в першій половині XX ст. стали поширюватися в західній соціології. За умов швидкозмінюваної реальності, складності і багатоманітності соціальної дійсності, відзначає український соціолог І.Предборська, тлумачення зміни як відхилення від норми або тільки ціннісноспрямованих процесів (прогрес, наприклад) стали недостатніми й перешкоджали цілісному сприйняттю такого багатовимірного феномена, яким а людське суспільство.

По-четверте, новопостала об’єктивна потреба в переосмисленні підходу до оцінки суспільного розвитку вимагала створення теорії, яка була б здатна охопити всю багатоманітність соціальних явищ, готова передбачити соціальні зміни й допомагати здійснювати управління та контроль над ними.

По-п’яте, цей процес до виникнення соціології вивчався досить абстрактно, головним чином, на рівні філософської рефлексії, а соціологія прагне дати його конкретні характеристики, розробити показники та емпіричні індикатори. І, нарешті, без знання тенденції розвитку суспільства та його окремих складових частин неможливе наукове управління суспільством.

Вважається, що перші соціологічні спроби пояснити зміни в суспільстві пов’язані з О.Контом. Усвідомлюючи, що динамізм, рухливість, плинність, мінливість є невід’ємними і фундаментальними характеристиками будь-якого соціального організму, він відокремив у структурі соціології соціальну статику і соціальну динаміку. Важливий внесок у формування сучасного теоретичного бачення соціальних змін був зроблений також Е.Дюркгеймом, К.Марксом, М.Вебером, П.Сорокіним. Особливого розвитку соціологія соціальних змін досягла в другій половині XX ст. у роботах Р.Дарендорфа, У.Огборна, Н.Смелзера та інших.

До основних категорій, якими оперує дана соціологічна теорія, належать рух, соціальний процес, соціальні зміни, соціальний розвиток, революція, еволюція, реформа, регрес, прогрес тощо. Проаналізуймо деякі з них.

У людському суспільстві, як і в природі, усе постійно рухається, змінюється, перетворюється. Усе перебуває у вічному пориванні до іншого стану. З історії науки відомо, що питання про початкове джерело всебічних змін вирішувалося по-різному, залежно від філософських позицій учених. Ідеалісти, у тому числі теологи, вирішували це питання, посилаючись на потойбічну силу – Божу, вселенську тощо.

Матеріалісти виходили з того, що рух, як і матерія, вічний, він не привноситься ззовні, а міститься в самій природі матерії. Тенденція, імпульс до змін міститься в самій матерії, інакше кажучи, рух – це атрибут матерії. Що таке рух?

Рух – це зміни взагалі, тобто всі зміни, що починаються від простого переміщення об’єктів у просторі і закінчуються процесами біологічної і соціальної еволюції. Отже, соціальний рух – це певна сукупність змін, що відбуваються в суспільстві. Для характеристики соціального руху, тобто соціальної форми руху матерії, можна скористатися поняттям соціального процесу, яке включає всю сукупність змін, про які йшла мова.

Соціальний процес – це сукупність стійких актів взаємодії людей, які виражають певну тенденцію зміни (або збереження) суспільного становища чи способу буття великих груп людей, умов відтворення та розвитку кожної людини як особистості й впливають на відносини між людьми, групами, спільностями.

Усякий процес, на відміну від окремих подій або явищ, характеризується протяжністю в часі, послідовністю, при якій попередні етапи та стани обумовлюють безперервністю наступні. На відміну від інших форм руху, соціальна форма характеризується деякими особливостями.

1. Соціальний процес носить масовий характер: одиничні дії людей або окремої події не можуть називатися соціальним процесом.

2. Він має суспільний характер: до соціального процесу відносяться дії, поведінка, діяльність людей. Але, крім соціальних факторів, на поведінку і дії людей впливають і біологічні, і кліматичні й інші причини.

3. Соціальний процес характеризується самодіяльністю його учасників (суб’єктів). Там, де її немає, процес лише за формою зберігає соціальність, за змістом вона є тотожною стихійному природному процесу (наприклад, примусове переселення). Наслідування престолу або двірський переворот розглядаються соціологами лише як епізоди суспільного життя, волевиявлення ж народу на виборах – як соціальний процес.

4. Соціальний процес характеризується стійкістю. Навіть масові, але випадкові, одноразові дії людей, що не викликані закономірними причинами, не можуть називатися соціальним процесом.

Сутність соціального процесу пов’язана із змінами в суспільстві. Що означає поняття „соціальні зміни”? Як зазначають сучасні українські соціологи, цьому терміну, що широко використовується в західній соціології, у нас „не пощастило”: ні в сучасних навчальних посібниках, ні в соціологічній довідковій літературі немає спеціальних розділів, присвячених йому. Хоча в монографічній літературі радянського періоду, відзначає І.Предборська, частково й здійснювалися спроби систематизувати дослідження соціальної зміни в контексті аналізу зарубіжної соціології, проте робили це виключно крізь призму пануючих ідейно-теоретичних установок марксистсько-ленінського вчення про суспільний розвиток, внаслідок чого згадане вище термінологічне зрушення було сприйняте як апологетичний прийом. Такий стан справ у вітчизняній літературі контрастує зі сформованим ставленням до поняття „соціальна зміна” в зарубіжній літературі. На думку вчених, у соціології мало проблем, які є більш привабливими, більш захоплюючими і невловними, ніж проблема соціальної зміни.

Термін „соціальна зміна” був уведений у науковий обіг 1923 року американським соціологом У.Огборном у книзі „Соціальна зміна”. Уважається, що широкого розповсюдження він дістав у 70-ті роки, коли майже повністю витіснив з наукового обігу такі терміни, як „прогрес”, „розвиток”. Уважають, що популярність терміна „соціальна зміна” зумовлена його ємністю, широтою, змістовністю, інформативністю порівняно із спорідненими поняттями, а також його ціннісно-нейтральною забарвленістю. Соціальна взаємодія, соціальні відмінності, соціальний розвиток, соціальна еволюція, соціальний прогрес і регрес тощо, на думку А.Воскова, є термінами, що пов’язані зі спеціальним тлумаченням або оцінкою широких процесів соціальних змін.

У західній літературі соціальна зміна визначається як послідовність часових змін між і всередині структур або як процес, за допомогою якого здійснюються зміни в структурі та функціях суспільства. І.Предборська (український соціолог) вважає, що соціальну зміну дедалі більше розуміють як інноваційний процес, що веде до змінення звичного способу життя, стереотипів, традицій, подолання сили інерції, унесення рухливості в соціальний порядок.

Зміни охоплюють дуже різні типи мінливості: від простого переміщення соціальних об’єктів у просторі до виникнення нових соціальних об’єктів. У зв’язку з цим соціологи використовують різні критерії класифікації соціальних змін. Залежно, наприклад, від розмірів, масштабів їх прояву в суспільстві соціальні зміни поділяються на великомасштабні та дрібномасштабні. Великомасштабні, як уважав американський соціолог У.Мур, – це значні зміни соціальної структури (тобто моделі соціальної дії та взаємодії), уключаючи наслідки й прояви таких структур, які закріплені в нормах, цінностях, культурних твореннях, символах. Короткочасні зміни такого типу репрезентовані революціями, довготривалі – соціальною еволюцією. Дрібномасштабними соціальними змінами називаються такі зміни в характеристиках соціальної структури, які не мають якихось безпосередніх і значних наслідків для узагальненої структури як такої (наприклад, життєві цикли).

У зв’язку зі спробами передбачити соціальну зміну говорять про бажану, тобто планову, і небажану зміну. Американський соціолог Т.Парсонс пропонував розрізняти зміни всередині системи та зміни самої системи. Деякі соціологи виділяють такі дві групи соціальних змін: кількісні зміни, які пов’язані з механічними процесами, та якісні зміни, що виявляються в певній перебудові внутрішньої структури об’єктів і перетворенні їх у нові об’єкти, які мають властивості, котрі різко відрізняються від тих, які вони мали до цього.

Якісна зміна будь-яких соціальних об’єктів і процесів, пов’язана з перетворенням у їх внутрішній будові, структурі та функціях, називається розвитком. Розвиток – найбільш важливий та вищий тип мінливості.

Таким чином, можна сказати, що соціальний процес включає в себе дві сторони, два процеси: соціальні зміни – усяку зміну соціальних об’єктів і процесів, пов’язану з ростом, збільшенням (зменшенням) і подібними перемінами, і соціальний розвиток – якісні зміни соціальних об’єктів. З цього випливає, що поняття „соціальні зміни” і „соціальний розвиток” не є тотожними, оскільки останній означає особливу різновидність соціальних змін.

Деякі науковці пропонують використовувати поняття „соціальні зміни” у вузькому й широкому смислі слова. У першому випадку воно включає в себе характеристику лише кількісних змін, у другому – і кількісні, і якісні характеристики соціальних змін.

Під час соціологічних досліджень вимірюються й ті, й інші. Наведемо приклади оцінок змін у житті українського суспільства, які здійснювали респонденти, відповідаючи на питання щодо матеріальних умов життя власної сім’ї: Як Ви оцінюєте характер змін, які відбулися у Вашому житті за останні 12 місяців?”[52]

Матеріальні умови сімї

 
Значно погіршилися 48.3 39.5 28.1 21.8 18.8 12.3
Трохи погіршилися 21.0 22.2 20.7 20.4 19.9 18.9
Залишилися незмінними 24.5 28.4 39.0 44.1 43.3 48.9
Трохи поліпшилися 5.4 9.0 10.7 12.7 15.6 18.8
Значно поліпшилися 0.7 0.8 0.9 0.8 1.2 1.1

1994 1995 1996 1997 1998 1999 20002 2003 2004 2005

Тенденції соціальної динаміки[53]

На думку соціологів, оцінка населенням змін, що відбуваються в різних соціальних сферах життя, найважливіших для людини, дає можливість визначити рівень соціального оптимізму/песимізму, який переважає в суспільстві, що трансформується, і з’ясувати, які сфери життя найбільшою мірою непокоять населення.

Оцінюючи картину соціального оптимізму/песимізму в сучасному українському суспільстві, дослідники звертають увагу на дві основні особливості.

1. Практично в усіх сферах життя питома вага негативних (песимістичних) оцінок значно переважає над позитивними (оптимістичними) оцінками соціальних змін.

2. З кожним роком питома вага песимістичних оцінок неухильно знижується. У березні 2005 року найбільша кількість песимістичних оцінок стосувалася екологічної ситуації та матеріальних умов сім’ї. Близько третини населення відзначили, що вони погіршилися (32% назвали погіршення екологічної ситуації, 31% – погіршення матеріальних умов сім’ї). Проте варто зважити на те, що в 2004 році таких оцінок було 42% і 39% (відповідно), а в 1998 – 78% і 73%.

Близько чверті населення негативно оцінили тенденції змін у таких сферах, як „гарантія зайнятості, забезпечення роботою”, „медичне обслуговування”, „особиста безпека (на вулиці, у громадських місцях)”. Майже п’ята частина населення (21%) вважає, що погіршилася „захищеність від свавілля влади, чиновників”; 13% уважають, що вона поліпшилася.

Позитивні оцінки переважають над негативними в таких сферах, як свобода слова й забезпечення права на інформацію („Можливість вільно висловлювати власні погляди ” і „Можливість одержання достовірної інформації про те, що діється в країні та світі”). За останній рік значно побільшало людей, котрі пишаються тим, що вони є громадянами України. Уперше питома вага їх становить понад половину населення (54%).

Чим характеризуються соціальні зміни? Соціальні зміни мають такі риси: повсюдність, що означає їх здійснення і в просторі, і в часі, необоротність, тобто виникнення якісно нових можливостей, що не існували раніше, певна спрямованість змін. Головними напрямами соціальних змін, їх основними тенденціями можуть бути а) прогресивний, б) регресивний і в) однорівневий напрям здійснення змін.

Прогресивні зміни в загальному вигляді характеризуються як розвиток від нижчого до вищого. Він включає в себе кілька основних критеріїв прогресу: збільшення рівня диференціювання системи, яке супроводжується інтеграцією її основних частин і компонентів; посилення мобільності, ефективності і надійності соціальних систем, збільшення їх здатності долати протиріччя; відтворення в поширених масштабах основних функцій системи; зростання автономності системи стосовно зовнішніх умов; посилення рівня організації; ступені цілісності системи.

Протилежне спрямування соціальних змін – регресивне – може розглядатися як зміни від вищого до нижчого, його критеріями вважаються ті ж самі фактори, але за умови зменшення, послаблення їх виявлення. Наприклад, менший рівень диференціації соціальної системи, зменшення здатності до подолання протиріч, послаблення рівня організації, цілісності системи тощо.

Деякі вчені пропонують використовувати стосовно суспільства такі критерії прогресивності-регресивностісуспільних систем:

  • темпи розвитку виробництва, продуктивності праці, які ведуть до збільшення влади людини над природою;
  • рівень свободи працівників від експлуатації;
  • рівень демократизації суспільного життя;
  • рівень реальних можливостей для всебічного розвитку індивіда.

Однорівневі зміни – це збільшення або зменшення якісного розмаїття в межах одного й того ж рівня організації. Інакше можна сказати, що це відтворення певних соціальних систем, їх якісної своєрідності, без відповідного змінювання від нижчого до вищого або від вищого до нижчого. Це щось посереднє, перехідне між соціальними змінами й соціальним розвитком. Наприклад, парламент відновлює свій склад, але він за своїми основними характеристиками ідентичний тому, що був раніше.

Соціальні зміни характеризуються не лише певною спрямованістю, а й різним характером. Для вирішення цього питання є три підходи:

1. Одні вважають, що розвиток завжди має або висхідний, або низхідний характер. На думку російського вченого Г.Шахназарова, до кінця XX ст. накопичено достатньо емпіричного матеріалу, щоб поставити під сумнів цю теорію лінійного прогресу, згідно з якою розвиток постійно йде від нижчого до вищого і від гіршого до кращого. Якщо брати за вихідний критерій благо людини, то по багатьох показниках спостерігається застій чи навіть обернений рух (середовище існування, безпека, мистецтво, певною мірою моральність та політичні інститути). Постійно збільшуються лише природничо-наукові знання, техніка та матеріальний комфорт. Учений підкреслює, що „золотого віку” немає попереду нас, так само як його немає і позаду нас.

2. Інші думають, що розвиток суспільства здійснюється по замкненому колу з постійним поверненням до початкового стану та наступними новими циклами відродження та занепаду. Прикладом такого підходу може бути теорія історичного круговороту, яка була спрямована проти примітивних лінійних інтерпретацій історії, що зображали її як поступове віддалення людства від міфічного „золотого віку”. Представники даної теорії, проводячи аналогії з кругообігом речовин у природі, зміною пір року, біологічними циклами, намагалися виявити об’єктивну „природну” повторюваність у зміні династій та форм державного управління, зміні історичної ролі окремих народів тощо.

3. Треті розглядають розвиток у вигляді спіралі, у якій фактично присутні і пряма висхідна та низхідна лінії, і коловорот, і прогрес, і регрес. Даний підхід отримав особливого розвитку в марксизмі. Згідно з марксистською концепцією суспільного розвитку, розвиток людства – це процес зміни різних суспільно-економічних формацій: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, соціалістичної. Кожна з них повторює ті чи інші характеристики попередніх станів розвитку суспільства, але вже на якісно іншому його етапі.

Форми соціальних змін

Залежно від характеру якісних змін, що лежать в основі процесу соціальних змін, можна виділити дві основні форми соціальних змін: еволюцію та революцію. Еволюція пов’язана з необоротними історичними змінами в суспільних системах, що пов’язані з поступовими, повільними змінами як кількісного, так і якісного характеру. На соціальну еволюцію справляють вплив дуже різні фактори. П.Сорокін у свій час відзначав, що ця проблема звернула увагу людського розуму вже давно і викликала досить різноманітні спроби пояснити її. Особливо чітко питання про причини чи фактори соціальної еволюції були висунуті за часів О.Конта. Однак, не зважаючи на виникнення ряду теорій, присвячених розробці проблеми факторів соціальної еволюції, і досі немає жодної загальновизнаної. Одні автори вважають визначальним фактором соціальної еволюції географічні або кліматичні умови: клімат, флору, фауну, ту чи іншу конфігурацію поверхні земної кулі – гори, моря тощо. Інші називають головними факторами етнічні умови, головним чином, боротьбу рас. Треті пов’язують соціальну еволюцію з суто біологічними факторами: боротьбою за існування, ростом населення тощо. Є науковці, які головне місце серед причин соціальної еволюції відводять економічним факторам та класовій боротьбі. Значна частина вчених пов’язує її з дією інтелектуального фактора: зростанням і розвитком людського розуму в різних формах – формі наукових знань, світогляду та релігійних вірувань, винаходів.

Соціальна еволюція включає в себе специфічний вид змін, який отримав у соціології назву соціальної реформи. Соціальна реформа – це часткове перетворення, часткова як якісна, так і кількісна зміна якої-небудь сторони суспільного процесу. Формально: це нововведення всякого змісту. На думку П.Сорокіна, можна говорити про кілька основних принципів здійснення соціальних реформ:

по-перше, реформи не повинні зневажати людську природу і суперечити її базовим інстинктам;

по-друге, ретельне наукове дослідження конкретних соціальних умов повинно передувати будь-якій практичній реалізації їх реформування;

по-третє, кожний реконструктивний експеримент спочатку треба протестувати в малих соціальних масштабах, і лише тоді, коли він покаже позитивні результати, масштаби реформ можуть бути збільшені;

по-четверте, реформи повинні впроваджуватися в життя правовими і конституційними засобами.

Революція – це форма соціальних змін, протилежна еволюції, сутність якої полягає у відносно прискорених глибоких соціальних змінах тих чи інших соціальних об’єктів або явищ. Революція, наприклад, на думку англійського соціолога Е.Гідденса, це процес політичних змін у суспільстві, що включає мобілізацію масового соціального руху, який готовий застосувати насильство для захоплення влади та реалізації реформ, що передбачені.

Революції, на відміну від еволюції, мають такі особливості:

  • революційні зміни мають відносно прискорений, а не поступовий характер;
  • мають яскраво виражений якісний характер;
  • охоплюють не окремі сторони соціального об’єкта, а торкаються всіх основних його сторін;
  • більшість якісних змін у процесі революції відбувається майже одночасно, тобто вони мають комплексний характер, тоді як в еволюційному процесі зміни можуть відбуватися в зовсім різні часи, вони є поступовими, а не одночасними;
  • соціальні революції характеризуються тим, що в них утягуються великі соціальні сили – маси людей, що беруть активну участь у масових діях.

На думку П.Сорокіна, існує кілька основних причин соціальних революцій. Основна – це посилення пригнічення базових інстинктів більшості населення, а також неможливість їх навіть мінімального задоволення. Чому пригнічення основних інстинктів людини веде до революції? Соціолог підкреслює, що придушення основних інстинктів примушує людей шукати шляхи виходу точно так, як і всякий живий організм шукає спасіння від невластивого йому середовища. Причому репресований інстинкт спочатку намагається знайти вихід у придушенні інших інстинктів та рефлексів, які заважають першому. Наприклад, пише П. Сорокін, голод тисне на ті гальма, які втримують людину від крадіжок, брехні тощо. І той, хто ніколи не крав, стає крадієм і бандитом; той, хто соромився простягнути руку, стає жебраком; віруючий перестає поститися; той, хто завжди додержувався закону, починає порушувати його і т.д. Людська поведінка починає розвиватися за біологічними законами, для неї стає характерною подальша розгальмованість у здійсненні антисоціальних актів.

П.Сорокін пише, що велику роль у людській історії відіграв, наприклад, голод. Періоди революцій і повстань в Афінах і Спарті, у Римі кінця Республіки, у Візантійській імперії, в історії Англії (1257-1258 рр., початок ХІV ст., переддень і в перший період англійської буржуазної революції середини ХVІІ ст., кінця ХVІІІ-початку XIX ст.), були періодами не просто зубожіння, а й сильного голоду. Те ж саме, на його думку, можна сказати і про час, що передував французькій Жакерії 1358 року, революціям кінця ХІV – початку ХV ст., повстанням і революціям 1788-1789, 1847-1848 років тощо. На думку цього соціолога, причинами революцій може бути також придушення інстинкту власності, самозбереження, статевого інстинкту тощо. Саме цими причинами він пояснює революцію 1917 року в Росії[54].

Згідно з даним трактуванням причин революції, не всі соціальні групи стають однаково революційними, оскільки пригнічені інстинкти різних людей і груп розрізняються за характером та глибиною. Припустимо, що пореволюційний порядок певного суспільства придушував в одній групі населення серію інстинктів: а, б, в, г, д, є; у другій – а, б, в, г, к ж; у третій – а, б, в, з; у четвертій – а, б, и; у п’ятій – а, к; у шостій – а. Можна помітити, відзначає вчений, що перша група людей буде в такому випадку найреволюційнішою й останньою, що покине поле боротьби. Кожна наступна – усе більш стриманою у своїх революційних вимогах, а тому може скоріше вийти з революційного процесу. Придушити інстинкт „а” в останній групі найпростіше і тому ця група може стати першою, що відмовиться від революції.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 75.101.220.230 (0.01 с.)