Структурно – функціональна школа в соціології.

Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.

За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.

Жодна соціальна система — суспільство в цілому, виробнича одиниця, окремий індивід — не можуть вижити, якщо не розв'язані її основні проблеми:• пристосування до оточуючого середовища (адаптація), • формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання); • підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція)

• забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність - підтримування зразка).

71. Суспільство – це система зв’язків і стосунків, у якій і завдяки якій люди взаємодіючи між собою і природою здійснюють свою життєдіяльність; це система зв’язків і стосунків, через які індивіди виявляють свою сутність. Характеристики суспільства: 1) Території, на якій консолідуються соціальні зв’язки – це основа соціального простору, на якому складаються спілкування. 2) Здатність підтверджувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків(соціальні структури стають основним стабілізуючим фактором суспільства); стійкі утворення, зв’язки, відносини і соціальні спільноти, соціальні інститути. 3) Автономність і високий рівень самореалізації суспільства. Суспільство – це універсальний спосіб організації соціальних зв’язків та соціальної взаємодії, що забезпечують задоволення всіх основних потреб людей; це утворення самодостатнє, таке, що саморегулюється та само відтворюється.

72.Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

73.Інформаці́йне суспільство - за концепцією постіндустріального суспільства; нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне суспільство, є:

збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті;

створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

ІС настає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, «інтелектуальних» комп'ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Це забезпечує кожній особі (закріплюється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та інше). Завдяки цьому забезпечується найбільший прогрес і свобода людини, можливість її реалізації.Інформаційне суспільство — одне з численних понять низки концепцій, які конкретизують теорію постіндустріального суспільства (Даніель Белл). Найбільш репрезентованими є концепція її «третьої хвилі» (Елвін Тофлер) та І.с. (Лайнон, Масуда). Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський). Основна ідея концепцій І.с. полягає у тому, що суспільство, котре раніше позначалося як постіндустріальне, швидко набуло ознак, які дають підстави стверджувати, що воно є інформаційним. Це означає, що основною ознакою цього суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу. На швидке зростання обсягу інформації та її значення звернув увагу ще Белл у праці «Прихід постіндустріального суспільства» (1973), хоча сам він термін І.с. не використовував. У межах концепцій І.с. існують дві протилежні тенденції щодо оцінки самого факту перетворення інформації у потужну соціальну силу.Згідно з першою, оптимістичною, інформатизація суспільства, зокрема, комп'ютеризація, становить безумовне соціальне благо. Наприклад, за Тофлером, в І.с. створюють принципово нові умови для праці (індивідуальна праця, зазвичай, за комп'ютером), зростає рівень свободи та усвідомлення людиною своїх можливостей, більш виваженими та науково обґрунтованими стають політичні рішення, що справляють значний вплив на всі сфери життєдіяльності людини. Масуда також вважає, що І.с. приведе до формування принципово нового типу людини — більш «людяної», екологічно зорієнтованою. Еволюція людства зміниться на коеволюцію — обопільний розвиток людства та природи.

Представники іншої тенденції, песимістичної (насамперед Лайон), розглядають І.с. як суспільство маніпулятивне, до того ж, як таке, в якому рівень маніпулювання людиною швидко підвищується. Інформаційні технології дедалі ширше починають викоритовуватися у політиці, перетворюючись у політичні технології. Згідно з Лайоном, сфера комунікацій, що виникає внаслідок застосування цих технологій, призводить до того, що більша частина населення абсолютно не усвідомлює стану «реального розподілу влади й контролю в цьому суспільстві».

 

75.Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки — уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії, а її особисті дії. В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

Масове суспільство.

Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації та масової культури, загальною освіта, демократизацією політики тощо), яка активно розроблялася в 1920-1960-і роки.

Особливістю масового суспільства є розрив соціальних зв'язків, відособленість окремих індивідів, відсутності у них індивідуальності, стійких і загальнозначущих моральних цінностей. Особистісний статус людини формується на рівні соціальної групи, громади, ремісничого цеху, аристократичного «світла», церковного приходу. Але безперервні вертикальні і горизонтальні переміщення великих груп людей, характерні для індустріального суспільства, руйнують рівень сусідського, професійного, релігійного спілкування, спілкування в «своєму колі» і основним рівнем спілкування стає сім'я. Людина починає сприймати суспільство як безліч інших таких же схожих на нього індивідів, що одягаються в тих же універсальних магазинах, що їздять у тих же потягах і трамваях, які читають ті ж газети, і так само, як він, одиноких.

Тому потреба в самоствердженні переноситься на національно-державний рівень, на рівень всього суспільства і політичні інтереси набувають особистісний, особливо значимий характер. Таке загострено особисте сприйняття національних, державних потреб робить будь-який конфлікт як у державі, так і в міжнародних відносинах особистою справою мільйонів людей і надає йому особливо гострий, хворобливий характер. Це створює для еліт необмежені можливості маніпулювання атомізованим масами. Теорія масового суспільства таким чином пояснює причини революції 1917 р. в Росії, а також поява фашизму і його прихід до влади в Італії та Німеччини.

Найбільш детально проблема масового суспільства досліджується в роботі Х.Ортега-і-Гассета «Повстання мас» (1930 р.). Він писав, що на відміну від колишніх часів, коли маси перебували у «задників громадської сцени», зараз вони на авансцені історії, що і викликало тяжку кризу в Західній Європі. Ортега-і-Гассет нагадував, що небувале збільшення спектра людських можливостей, розширення просторових і часових меж його світу відбулося раптово, за одне покоління. Середня людина, яка відчуває себе «як усі» і знаючи, що він посередність, «має нахабство стверджувати всюди і всім нав'язувати своє право на посередність». Долучаючись до благ цивілізації дуже швидко, він не тільки не засвоює культури минулого, а й заперечує її.