Проблема суїцилдальної поведінки її типологізація в соціології Дюркгейма



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблема суїцилдальної поведінки її типологізація в соціології Дюркгейма



Проблема самогубства захоплювала увагу Дюркгейма з багатьох причин. Це була "ясно окреслена група фактів" [4, с.3], котрі можна легко визначити. Дюркгейм вважав, що соціолог може і повинен відкривати закони, які б доводили можливість існування соціології як науки. Крім того, він розглядав свою роботу "Самогубство" як застосування до емпіричного матеріалу головного принципу соціологічного методу вивчення соціального факту як "речі", визнання особ існування, зовнішньої по відношенню до індивіда суспільної реальності, котра вивчає його поведінку, не залежно від волі цього індивіда.

Спираючись на ці теоретико-методологічні передумови, Дюркгейм

заперечував пояснення самогубства індивідуальними психологічними мотивами і стверджував, що це явище відбувається під впливом зовнішніх причин, які управляють людьми, тобто під впливом соціальних причин. Визначення причин суїциду, рекомендації щодо засобів його подолання здавались йому найкращим способом зміцнення престижу соціології як науки. Соціологічне пояснення "найбільш індивідуальної дії" могло пролити світло на ті сили, котрі об'єднують людей, оскільки самогубства — явний приклад руйнування соціальних зв'язків.

Суттю дюркгеймівського пояснення був "соціологізм", крізь призму якого розглядались усі інші фактори, в тому числі й індивідуальні мотиви самогубств, які часто здаються їх причинами, представляють лише індивідуальне, причому змінене відображення загальних умов. Дюркгейм звернувся до вивчення соціального середовища як головної причини, під впливом якої змінюється відсоток самогубств. Дюркгейм повністю не заперечував ролі індивідуальних факторів, психічного стану окремих самогубців, їхніх специфічних життєвих обставин, але підкреслював вторинне значення цих фактів, залежність від загальних соціальних причин, стану суспільства.

Згідно з концепцією, яку висунув Дюркгейм, відсоток самогубств є

функцією декількох соціальних змінних: взаємовідносин у релігійних,

сімейних, політичних, національних та інших групах. Виходячи з цього, Дюркгейм використовував прийом доведення шляхом виключення, систематично розглядав і заперечував такі соціальні факти, як "психоорганічну схильність" індивідів (психопатичний стан, расовий і спадковий фактори) і риси фізичного середовища (клімат, пору році, час доби). Услід за цим він розглядав дію соціальних причин і спосіб, яким вони діють, а також відношення, в яких знаходяться соціальні і несоціальні фактори.

Звернувшись до даних офіційної статистики, Дюркгейм виявив ряд

закономірностей: відсоток самогубств влітку вищий, ніж зимою; чоловіки частіше закінчують життя самогубством, ніж жінки; старі люди частіше, ніж молоді; солдати — частіше, ніж громадське населення; протестанти частіше, ніж католики; одинокі або розведені — частіше, ніж заміжні, і відсоток самогубств вищий у міських, ніж сільських областях тощо. "Залишивши осторонь індивіда як індивіда, його мотиви й ідеї, потрібно вивчати, — стверджував Дюркгейм, — ті різні стани соціального середовища (релігійні вірування, сім'ю, політичне життя, професійні групи і ін.), під впливом яких змінюється відсоток самогубств" [4, с.178]. Досліджуючи соціальні факти, Дюркгейм намагався визначити, який елемент або який аспект їх, відповідно до різних логічних правил, а особливо до правил відповідних змін, найбільш тісно пов'язаний з відсотком самогубств. Яка, наприклад, риса релігії має найбільше відношення до самогубства? Що саме в католицизмі

робить католиків менш схильними до самогубства, ніж протестантів?

Почавши з дослідження того, як те чи інше віросповідання впливає на

самогубство, Дюркгейм показав різницю між католицизмом і протестантизмом як з точки зору віровчення, так і з точки зору обрядів. Католицизм як старіша традиційна система і обрядів має порівняно з протистантизмом більшу цілісність, силу поглядів, непримиренність до нововведень, які руйнують загальний дух. Це обумовлює більшу згуртованість релігійної групи католиків, а звідси — менший серед них відсоток самогубств. Протестантизм пов'язаний з падінням традицій вірувань, проникнутий "духом свободи мислення" і критицизму. Його можливість об'єднати віруючих менша, і відсоток самогубств тому вищий.

Ця гіпотеза дозволила пояснити багато інших соціальних змінних, які

пов'язані зі збільшенням числа самогубств. Об'єднує ці змінні ступінь

соціальної інтеграції або соціального зв'язку індивіда. Сім'я, діти,

сільське життя — ті соціально інтегруючі фактори, котрі запобігають почуттю соціальної ізоляції. "Число самогубств обернено пропорційне ступеню інтеграції тих соціальних груп, до яких належить індивід" [4, с.266].

Фактори несоціального порядку, писав Дюркгейм, можуть впливати на процент самогубств тільки побічно. Він застосував процедуру, коли у відносини включається не соціальний фактор, але відшукується той його аспект, котрий найбільш тісно пов'язаний з фактором соціальним.

Влив біологічних, наприклад статевих, відмінностей стає зрозумілим,

якщо проаналізувати відповідні соціальні позиції чоловіків і жінок, способи

їх участі в соціальному і економічному житті, цикли їх соціальної

активності і т.д. Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати з різних причин, які їх визначають, вказуючи на труднощі створення морфологічної класифікації самогубств і враховуючи всі характерні типові особливості їх, Дюркгейм прийняв рішення скласти етнологічну класифікацію, яка відповідала б причинам самогубств.

Він виділив чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний,

аномічний і фаталістичний. Перший створюється причинами, котрі обомовлюють відокремлення індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином. Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної підтримки, стан відокремленості породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму існування. Однією з причин самогубств подібного роду може бути крайній індивідуалізм, але грунтом, який його породжує, є "велике суспільство, соціальна туга" [4, с.274]. Суспільна дезорганізація, втрата суспільних цілей послаблюють соціальні зв'язки, які прикликають індивіда до суспільства, а значить і до життя. Цей загальний стан, у свою чергу, відображається в дезінтеграції суспільних груп — релігійних, сімейних, політичних, які безпосередньо впливають на індивіда.

Другий вид самогубства — альтруїстичний — зустрічається тоді, коли

особисті інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки

велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду Дюркгейм відносить давні звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і ін. Такого роду самогубства існували головним чином в архаїчних суспільствах.

Третій вид самогубства — аномічний. Він зустрічається в часи великих

суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає можливість пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара їєрархія цінностей руйнується, а нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли порушується суспільна рівновага — число самогубств зростає. Аномічне самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах,

характеризується Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників торгового і промислового світу; їх нестримний потяг до збагачення, котрий не зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або відсутність суспільної регламентації, безладна, неврегульована суспільна діяльність лежить в основі аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на людину, то буде сумний кінець.

Протилежністю аномічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті посиленого контролю над індивідом, "надмірна регламентація", котра для останнього стає нестерпного.

Таким чином, самогубство, на думку Дюркгейма, є умисним і усвідомленим актом, який здійснюється індивідом залежно від соціальної дисципліни.

Мірило нормальної соціальної поведінки — "нормальний соціальний суб'єкт", дисциплінований і такий що визначає колективний моральний авторитет.

 

11) Аномічний суїцид. Коли суспільне середовище зазнає поважнихзбурень, як це трапляється в кризові періоди падіння добробуту,або його піднесення, які призводять до раптових змін, деякііндивіди опиняються в іншому становищі, аніж вони займали до тоїпори. Ця ситуація вимагає, аби вони переглянули свої вимоги дожиття, моральні настанови, в яких були виховані, однак суспільствонаразі не може схилити їх до нового способу життя до якого вони нзвичні. Таким чином виходить, що вони виявляються непристосованимидо умов, у яких зненацька опинилися, і навіть сама перспективажиття в таких умовах видається їм нестерпною. Звідси і походять страждання. Стан суспільного безладу називається аномією. Отож аноміявиступає регулярним і специфічним фактором суїциду, одним ізчинників, які впливають на річний показник самогубств. Аномічнийсуїцид вирізняється тим, що залежить не від способів пов’язаностііндивіда з суспільством, а від того, яким саме чином здійснюєсуспільство свій регулятивний вплив на окрему людину. Аномічнийсуїцид породжується тим, що людська діяльність приходить у станбезладу і людські суб’єкти зазнають від цього страждань.
Звичайно, між цим видом самогубства і егоістичним суїцидоміснує певна спорідненість і той і другий, походять від того, що віндивідуумі недостатньо виражене суспільне начало. Одначе сфери, вяких це начало не знаходить своєї реалізації, між собоювідрізняються. Що стосується егоістичного суїциду, то він виникає
за браком суто колективної діяльності, а це позбавляє індивідамети і значення його життя. Явище аномічного суїциду розвиваєтьсятоді, коли суспільне начало відсутнє в сфері суто індивідуальнихпристрастей, що позбавляє їх всяких приписів, спроможних їхрегулювати. Таким чином, виявляється, що не зважаючи на певнуспорідненість ці два види розвиваються незалежно один від одного.Можна вносити в суспільну діяльність значний вклад і водночас невміти приборкати свої бажання; не будучи егоістом, можна жити встані аномії, і навпаки. Ось чому основну кількість своїх жертв цідва види суїциду знаходять у різних суспільних середовищах; першийобирає представників вільних професій, тобто середовище мислячихлюдей, а другий розвивається серед промисловців та комерсантів. Нелише економічна аномія здатна породжувати таке явище, яксамогубство. Самогубство може бути результатом родинної аномії,котра настає по втраті одного з членів подружжя. Існують ще такі явища як шлюбна аномія, котра виникаєвнаслідок впливу інституту розлучення, висока схильність досамогубства, якою відзначаються одинаки, частково зумовлюєтьсястаном сексуальної аномії, яка з найбільшою інтенсивністюспостерігається в тому віці, коли сексуальний потяг зазнаєнайбільшого розквіту.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.192.241 (0.005 с.)