Постіндустріальне суспільство.

Белл визначає постіндустріальне суспільство,як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів».

Тобто, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

78 Розглянемо спочатку основні методи збору соціо­логічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз). Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування. Спостереження — метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.Соціальний експеримент — метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експе­римент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).

79. Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище, до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки та аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу зробити висновки щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати його результативність.

Програма виконує методологічну, методичну, організаційну функції. Їх реалізація впливає на структуру програми, яка складається з методологічної та методичної частин.

Методологічна частина програми охоплює такі компоненти:

— формулювання та обґрунтування проблеми;

— розробку мети і завдань дослідження;

— визначення об'єкта і предмета дослідження;

— системний аналіз об'єкта дослідження;

— формулювання робочих гіпотез дослідження;

— інтерпретацію та операціоналізацію основних понять дослідження.

Методична частина програми передбачає:

— розробку стратегічного плану дослідження;

— визначення досліджуваної сукупності, розробку вибірки дослідження;

— вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент);

— обґрунтування логіки аналізу та інтерпретацію зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм;

— опис схеми аналізу отриманих даних.

Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто з визначення предмета і мети дослідження (наприклад, дослідження громадської думки щодо майбутніх виборів, вивчення попиту населення на певні товари, тенденцій злочинності серед певного прошарку населення, з'ясування становища молоді на ринку тощо). Отже, предметом дослідження є реальні життєві протиріччя, які створюють проблемну соціальну ситуацію, для вирішення якої необхідна правдива, оперативна, науково обґрунтована інформація.

80. Метод вибірки - науково обґрунтований підхід, що дає змогу робити висновки про об'єкт як ціле, спираючись на дані аналізу лише його окремих ознак.Повноцінне осягнення методу вибірки неможливе без використання декількох спеціальних понять.Генеральна сукупність — об'єкт соціологічного дослідження в єдності його суттєвих якостей та ознак.Якщо, наприклад, об'єктом дослідження є місто, то його мешканців можна розглядати як генеральну сукупність. Вибіркова сукупність — частина об'єктів генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць спостереження, вивчення та аналізу.Одиниця відбору—елемент генеральної сукупності, що підлягає аналізу.Одиниця спостереження — ознаки об'єкта, що підлягають аналізу.

Репрезентативність — принцип тотожності сформованої моделі досліджуваного об'єкта параметрам (критеріям) генеральної сукупності.Одним із важливих гарантів репрезентації є кваліфікаційний рівень фахівців. Основою формування репрезентативної вибірки є математико-статистичний апарат, принципи якого детально розроблені і представлені в спеціальній літературі. Сфера використання вибіркових досліджень практично не має обмежень. Передусім це стосується так званих «великих» об'єктів, пов'язаних з вирішенням проблем на глобальному (соцієтальному), інституціональному (сім'я, група, колектив, галузь, сфера діяльності тощо) рівнях. Якщо об'єкти незначні за своїм масштабом — від десятків до сотень одиниць — можливі також різноманітні суцільні опитування.Залежно від критерію систематизації розрізняють вибірки прості і складні, суцільні та ймовірні, одно- та багатоступеневі, формальні та змістові, універсальні та цільові тощо. Наприклад, до простих схем формування вибіркової сукупності відносять: а) простий випадковий відбір; б) систематичний (механічний) відбір; в) серійну вибірку; г) гніздову вибірку. До складних належать: а) багатоступеневі; б) комбіновані; в) стратифіковані; г) квотні вибірки.

81. На сучасному етапі політичного розвитку України формування інститутів громадянського суспільства відбувається у рамках процесу модернізації, тобто комплексу соціальних, економічних, політичних, культурних, інтелектуальних трансформацій. Важливими факторами модернізації в економіці є розширення індустріальних технологій, які базуються на використанні капіталу і наукового знання, широкому освоєнні природних ресурсів, розширенні вторинного (переробка, торгівля) та третинного (послуги) секторів господарства, розвиток ринкових відносин. У соціальній сфері – послаблення застарілих типів соціальності та розширення сфери нових цілераціональних зв’язків, заснованих на професійних чи ринкових критеріях, що супроводжується зростанням майнової диференціації, розподілом діяльності на виробничу, політичну і суспільну. В культурній сфері – диференціація духовних систем і ціннісних орієнтацій, секуляризація й плюралізація громадянської свідомості та освіти, розвиток національної культури, різноманіття ідеологічних течій, свобода засобів масової інформації тощо.

Електоральна поведінка

під електоральною поведінкою маємо розуміти поведінку виборців. Дослідженням такої поведінки займається, відповідно, електоральна соціологія – галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичній презентації інтересів у владній боротьбі тощо. Безпосереднім завданням її є дослідження мотивації поведінки виборців під час голосування, різноманітних чинників, які впливають на їх електоральні симпатії та антипатії.

Електоральні опитування, як і вивчення виборчої поведінки різних суспільних груп та верств, з'явилися порівняно недавно. Аматорські спроби прогнозування виборчих результатів на основі опитування пересічних громадян щодо їх політичних уподобань були започатковані у країнах із традиційно демократичним політичним устроєм (США) у перші десятиріччя XX ст. Представницьке прогнозування результатів політичних виборів, використання професійних методик і технологій в електоральних дослідженнях розпочалося у 30-ті роки XX ст. Одночасно розвивалися теоретичні концепції, що намагалися виробити цілісне бачення електоральної поведінки виборців. Саме у 30—50-ті роки сформувалися дві найбільші представницькі концепції вивчення виборчої активності громадян — соціологічна (класова, статусна) та соціально-психологічна. Поширеними є також теорії «раціонального вибору» та «політичного поля».

83. Економічна соціологія — інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки. Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зародилася в США в сер. 50-х р. XX ст. Головна соціальна передумова її виникнення полягала в необхідності пошуку шляхів ефективного управління людьми в процесі виробництва в умовах розширення та поглиблення економічних зв'язків, загострення соціальних протиріч. 1 етап історичного розвитку економічної соціології пов'язаний з якісно новою ситуацією у взаємовідносинах між економікою та суспільством. М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сформулював їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він уважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів — політики, етики та релігії. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу соціологічної науки. Вебер розробив такі категорії, як «влада», «авторитет», «бюрократизація», «адміністрація» Наступний період (поч. 20-х — сер. 50-х р. XX ст.) збігся з бурхливим розвитком емпіричних соціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна (промислова) соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Основоположники соціології економічного життя відзначають «важливість для її становлення концепції «людських відносин», формальних та неформальних груп в організаціях, теорій малих груп, лідерства та керівництва, проблематики соціальної диференціації, В цей період відбувалося накопичення сил, формування фактичної бази нової науки.Третій етап (50—60рр. XX ст.) пов'язують із структурно-функціоналістським напрямом теоретичної соціології (Т. Пар-сонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), які намагалися пов'язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя. Головний результат цього періоду (50—60рр. XX ст.) — інституалізація економічної соціології як одного з напрямів соціологічної науки. Четвертий період (кін. 60-х—70рр. XX ст.) оцінюється як кризовий, пов'язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму. Дослідникам, які опиралися на неї, не вдалося досягти належного рівня синтезу економічного та соціального аналізу, створити концепцію, що органічно поєднувала б всю множину різнотематичних досліджень,але, незважаючи на це, парадигма для соціологічного аналізу зв'язків економіки та суспільства була створена.П'ятий етап (кін. 70-х — кін. 90-х р. XX ст.) характеризується в літературі як етап «нової економічної соціології», яка орієнтується на аналітичні, порівняльні дослідження між окремими регіонами, країнами; розглядає проблеми не окремих соціальних груп,а цілих соціальних систем; питання світової системи, політики країн і їх різних груп, проблеми світової екології,розвитку технології,організації економічних зв'язків.