Класовий підхід до структури суспільства в теорії К.Маркса 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Класовий підхід до структури суспільства в теорії К.Маркса



За Марксом, класи виникають і протидіють на основі різного положення і різних ролей, виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства,тобто найбільш загальною основою утворення класів є суспільний розподіл праці. Таким чином, ключем до розуміння марксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він сам вважав своїм головним досягненням - двоїстий характер праці: як конкретної праці, описуваної техніко-технологічним змістом, і абстрактної - описуваної ступенем і способом витрати робочої сили. Критерії класів за Марксом: 1)загальна позиція в економічному способі виробництва;2)специфічний спосіб життя; 3)конфліктні і ворожі відносини з іншими класами; 4)соціальні відносини і спільність, що виходять за місцеві і регіональні межі; 5) класова свідомість; 6)політична організація. При вивченні класів і їх відносин важливі, по Марксові, наступні поняття: класова свідомість, класова солідарність і класовий конфлікт. Під класовою свідомістю розуміється усвідомлення класом своєї ролі у виробничому процесі і своєму відношенні до інших класів. Під класовою солідарністю мається на увазі ступінь усвідомлення єдності чи навіть воля до спільних дій, необхідних для досягнення їх політичних і економічних цілей.Класовий конфлікт має два етапи:1) неусвідомлена боротьба між робітниками і капіталістами за більш справедливий розподіл прибавочного продукту, коли класова свідомість ще недостатньо розвинена; 2) свідома і цілеспрямована боротьба між двома класами, коли робітники усвідомлюють свою історичну роль і виступають спільно за поліпшення свого положення і, в кінцевому підсумку, за перехід власності над знаряддями виробництва у свої руки.

17.Функціональний підхід (представники Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур) вважають стратифікацію за необхідне, неминуче та універсальне явище, яке пов’язане з природною багатоманітністю функцій соціальних ролей. Суспільству необхідні лікарі, юристи, інженери, управлінці та дрібні службовці, водії міського транспорту та особи, що прибирають вулиці і т.д. Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, з тому воно справедливе. Стратифікація забезпечує оптимальне Функціонування суспільства.Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункцій, коли окремі ролі винагороджуються зовсім не пропорційно їх вагомості, значенню для суспільства. Наприклад, винагорода осіб, які зайняті обслуговуванням еліти. Критики функціоналізму підкреслюють, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про зіткнення, конфлікти поміж стратами, які призводили до складних ситуацій, вибухам і іноді відкидало суспільство назад.

18. Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Приписаний статус – нав’язаний суспільством, поза зусиллями і заслугами особи(етнічне походження,місце народження ,сім’я). Природний статус передбачає суттєві і стійкі характеристики людини(вік, стать). Набутий статус визначається зусиллями самої людини(американська мрія). Професійно – посадовий статус – це базисний статус, в якому фіксуються соціально – економічне становище. Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

24. Соціальний інститут — це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності,яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.Воно втілює в собі чотири основні значення: 1. Відносно складна соціальна практика, яка підлягає широкому соціальному контролю за допомогою системи позитивних і негативних санкцій (інститут приватної власності, інститут шлюбу). 2. Будь-яка складна організація великого розміру (університет,лікарня тощо). Однак соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій чи соціальних груп. Так, поняття «інститут моногамної сім'ї», тобто сім'ї, заснованої на шлюбі одного чоловіка й однієї жінки, має на увазі не окрему сім'ю, а комплекс заходів, що реалізуються у безлічі сімей цього типу. 3. Складна система дій і відносин, яка виконує певні соціальні функції (економічний інститут, інститут освіти тощо).4. Нормативна і відносно стабільна соціальна практика. Соціальний інститут створює можливість членам суспільства задовольняти різні потреби, регулює дії людей у межах соціальних відносин, тобто забезпечує виконання бажаних дій і здійснюєрепресії щодо небажаних дій, забезпечує сталість суспільного життя, інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільноти. У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних інститутів. Вона народжується в сім'ї, навчається в школі, працює на виробництві, користується громадським транспортом тощо.

19. Соціальна мобільність - переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Існує два основних типи соціальної мобільності: 1)вертикальна 2)горизонтальна ;

Горизонтальна або переміщення - перехід індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної групи в іншу, яка розташована на одному й тому ж рівні. "Переміщення" може відбуватися без будь-яких помітних змін соціального становища індивіда або соціального об’єкта у вертикальному напрямку.

Вертикальна соціальна мобільність - ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви в іншу. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальне піднесення і соціальний спуск. У відповідності з природою стратифікації є низхідні і висхідні течії економічної, професійної і політичної мобільності, не говорячи вже про інші, менш важливі, типи.

Висхідні течії існують в двох основних формах: 1)проникнення індивіда з нижньої верстви в існуючу більш вищу верству; 2)утворення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи в більш вищу верству з вже існуючими групами цієї верстви. Низхідна течія має відповідно також дві форми: 1)перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не руйнуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав; 2) друга - деградація соціальної групи в цілому, приниження її рангу на фоні інших груп або в руйнуванні її соціальної єдності. Є два види соціальної мобільності: 1)мобільність як добровільне переміщення або циркуляція індивіда в межах соціальної ієрархії; 2)мобільність, яка обумовлюється структурними змінами (наприклад, індустріалізацією і демографічними факторами).

В межах досліджень мобільності розглядаються рівні і зразки мобільності ("близька" - між суміжними ієрархічними ступенями і "дальня - між віддаленими), а також те, на які позиції хто переміщується, і що визначає відбір при переміщенні.

Інтергенераційна мобільність вказує на відповідність позицій індивідів до позицій їх батьків, а інтергенераційна - на відповідність позицій, які займаються одним й тим же індивідом в різні моменти його трудового життя.

 

21.В. Парето визначив еліту як клас, що складається з людей, найбільш продуктивних чи найбільш здібних у різних сферах діяльності. У «Трактаті із загальної соціології» він обґрунтував роль еліти, базуючись на ідеї соціальної рівноваги, до якої прагне суспільство як система. Стан рівноваги забезпечується взаємодією чотирьох груп елементів - економічних, соціальних, політичних та інтелектуальних. Серед них особливу увагу вчений приділяв мотивації людської діяльності. Головними стимулами діяльності і рушійними силами історії Парето вважав психологічні стимули, які назвав «залишками». Це нелогічні, ірраціональні спонукальні мотиви: «інстинкт товариськості» (для політика потреба у визнанні з боку керованих ним організацій); «інстинкт комбінацій» (яскраво виражений у видатних політичних діячів, є їх головною професійною якістю); «потреба в демонстрації власних почуттів» (ритуали і культи, віра у вождя тощо); прагнення до «постійності агрегатів» (цим обумовлена тривалість співіснування політичних інститутів, поглядів, традицій, стереотипів, що склалися); «інстинкт цілісності індивідуума» (прагнення забезпечити безпеку особистості і недоторканість власності); «інстинкт сексуальності» (найбільш глибокий і сталий з усіх «залишків», хоча його намагаються обмежити різними заборонами). «Залишки» не усвідомлюються людьми і приховуються за допомогою «похідних». Це мимовільно чи свідомо обрані форми пояснення нелогічної поведінки - доктринальні і теоретичні твердження в політичному, соціальному чи релігійному контексті.Головна ідея в терміні «еліта», за його трактуванням, - це перевага розуму, характеру, спритності тощо. «Залишки» і «похідні» групуються таким чином, що в політичному процесі виділяються два типи еліт: еліта «левів» та еліта «лисиць». Розвиток суспільства відбувається через періодичну зміну, циркуляцію цих типів еліт. Зміни, що відбуваються в суспільстві, поступово підривають панування одного з типів. Владарювання «лисиць», ефективне в спокійні періоди історії, є непридатним у ситуаціях, що вимагають рішучих дій і застосування насилля. Це веде до невдоволення в суспільстві та посилення контреліти («левів»), яка за допомогою мобілізації мас скидає правлячу еліту. «Циркуляція еліт» здійснюється шляхом насилля, переворотів і революцій, які, на його погляд, є корисними для суспільства. Необхідність зміни еліт обумовлена тим, що попередні еліти втрачають свою енергію і відбувається зменшення пропорцій «залишків», які давали їм можливість завойовувати і утримувати владу. Тому всі соціальні перетворення визначаються «циркуляцією еліт», тобто системою «обміну» людьми між двома групами - елітою та її потенційною зміною (контрелітою). Безперервна зміна еліт сприяє рівновазі соціальної системи і тим самим забезпечує надходження «кращих».

22. Г.Моска: існує два класи осіб: клас керуючих і клас керованих. Між ними здійснюється своєрідний розподіл праці: нечисленний клас керуючих реалізує всі політичні функції, монополізує владу; численний клас керованих постачає керуючим матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєдіяльності політичного організму. Г. Моска одним із перших зазначив, що меншість керує більшістю внаслідок своєї організованості і наявності особливих якостей. З урахуванням згуртованості групи керуючих та її панівного положення в суспільстві, Моска називає її політичним класом, який зазнає поступових змін. Він виділяє дві тенденції в його розвитку: аристократичну і демократичну. Перша виявляється в прагненні політичного класу стати спадкоємним (зробити свої привілеї та функції спадковими). Це приводить до «закриття» класу, до його виродження і соціального застою, активізації боротьби нових соціальних сил за панівні позиції в суспільстві. При домінуванні другої відбувається швидке оновлення правлячого класу, оскільки доступ до нього не ускладнений. Оновлення запобігає дегенерації еліти, примушує її бути здатною до ефективного керівництва. І все ж Моска віддавав перевагу рівновазі між обома тенденціями, оскільки лише вона забезпечує як наступність і стабільність у керівництві, так і його якісне оновлення. Доступ у політичний клас передбачає наявність в індивідів особливих якостей і здібностей. Але ці якості змінюються в процесі еволюції суспільства. У міру розвитку цивілізації переважаючою якістю стає володіння багатством. Згідно з Моска, три якості відкривають дорогу в політичний клас: військова доблесть, багатство і священство; з ними пов'язані три форми аристократії - військова, фінансова і церковна. Слабким місцем у теорії Моска є абсолютизація політичного чинника і недооцінка ролі економіки. Його теорія знайшла підтвердження в тоталітарних державах, в яких політика зайняла домінуюче положення над економікою, а в особі номенклатурної бюрократії втілився змальований Моска прообраз «політичного класу»

23. Володарююча еліта Ч.Міллса:

Опонуючи прибічникам плюралістичного підходу, він головною ідеєю висунув тезу про однорідність еліти. Еліта - це прошарок людей, які займають стратегічні командні посади, складається з політиків, представників бізнесу і військових. Збіг основних інтересів дозволяє їм приймати спільні рішення, що мають наслідки для народу. Гомогенність еліти визначається близькістю біографій, спільністю стилю життя, системою цінностей, що поділяють. Міллс звернув увагу на такі засоби консолідації еліти, як шлюбні зв'язки; освіту, яку представники елітарних кіл отримують в одних і тих же престижних приватних школах, а потім і університетах; дружні зв'язки; членство в аристократичних клубах. Найважливіші рішення, на думку вченого, приймаються головним чином у межах неофіційного спілкування. Політолог зробив висновок про неможливість існування відкритих еліт: рекрутування в еліту здійснюється зі свого власного середовища. Доступ же до неї для представників не елітарних верств утруднений багатьма соціальними бар'єрами. Міллс відкинув тезу прибічників плюралістичної теорії про розосередження влади між групами. На відміну від них, він вважав, що тенденцією сучасного суспільства є концентрація влади в руках єдиної еліти. Розглядаючи суспільство у вертикальному розрізі, політолог виділив еліти як вершину піраміди влади. На середньому рівні знаходяться групи тиску на уряд, про яких розмірковують прибічники плюралістичних теорій. В основі піраміди розташована неорганізована маса рядових громадян, які лише підпорядковуються волі інших і практично не здійснюють впливу на еліту.

20. Соціальна стратифікація за Сорокіним — це диференціація деякої даної сукупності людей (населенняя) на класи в ієрархічному ранзі. Її основа і сутність — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого суспільства. Однак все їх розмаїття може бути зведене до трьох основних форм, а саме економічної, політичної та професійної стратифікації. Сорокін стверджував, що, як правило, всі вони тісно переплетені. Ще одна теза, що є основоположною у цій теорії: будь-яка організована соціальна група завжди соціально стратифікована. Не існувало і не існує жодної постійної соціальної групи, яка була б «пласкою» і в якій всі її члени були б рівними. Ці твердження, які зараз для нас є майже аксіоматичними, у час Сорокіна звучали як революційні ідеї, як критика ідей комунізму, що впроваджувались у тоді створюваному Радянському Союзі.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 504; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.009 с.)