Фізичне виховання і змагання у феодальному суспільстві 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Фізичне виховання і змагання у феодальному суспільстві



Мета. Сформувати у студентів уяву про об'єктивні основи і характерні особливості розвитку фізичного виховання і змагань у період середньовіччя.

Зміст

1.Місце фізичного виховання і змагань ужитті феодального суспільстві

2. Роль змагань у військово-фізичній підготовці лицарів.

3. Фізичні вправи, видовища і змагання у житті селян та ремісників міщан.

4. Початок формування буржуазної фізичної культури.

На початок

Після падіння рабовласницького устрою в історії людського суспільства настає епоха феодалізму. Згідно історичній періодизації епохи феодалізму називається також середньовіччя або середніми віками. Історії середніх віків охоплює тривалий період з V по ХVІІ ст. і насичена яскравими і різноманітними подіями. Цей період відзначився виникненням і розвитком нових форм економічного і суспільного життя, класової боротьби гострими політичними та ідеологічними сутичками, першими буржуазними революціями.

Для виробничих відношень феодального устрою є характерним, перш за все, панування великої земельної власності, яка за словами Енгельса «була! справжньою основою середньовічного, феодального суспільства». Існування великої земельної власності обумовлювало існування феодалів і селян — основних класів феодального суспільства. Вся земля знаходилась у руках феодалів — землевласників. Селяни на відміну від античних рабів були наділені; землю і, крім того, були власниками знарядь праці і робочої худоби. Але, селяни у феодальному суспільстві ніколи не були власниками землі, яку обробляли. Такі відношення власності викликали необхідність позаекономічної залежності у феодальному суспільстві. Однієї з форм залежності у феодальному суспільстві було кріпацтво. Тому у період середньовіччя у відповідь на феодальне насильство виникали повстання селян проти церкви і феодалів, масові єретичні рухи, які висловлювали соціальні бажання народу.

У галузі фізичної культури після падіння рабовласницького устрою в Європи настає тривалий період занепаду. Власне це відбувається і з розвитком культури в цілому аж до епохи Відродження (XIV ст.). Те, що було досягнуто людством в галузі фізичної культури в античних рабовласницьких державах було забуто, зруйновано. Класичні системи фізичного виховання стародавньої Греції, споруди для занять фізичними вправами, іграми, блискучі змагання давнини не тільки були надовго забуті, але самі фізичні вправи та ігри, які були у побуті народу жорстоко заборонялись і переслідувались християнською церквою.

Таким чином, історичні факти свідчать про те, що рівень фізичної культури у феодальному суспільстві був набагато нижчим, ніж за часів рабовласництва. У тих, хто вивчає історію фізичної культури виникає питання, чому наступив такий занепад в галузі фізичного виховання і змагань в умовах сооціально-економічної формації, яка об'єктивно була більш прогресивною, ніж попередній рабовласницький устрій. Але в основі цього явища були об'єктивні соціально-економічні причини, які призвели до того, що феодальному суспільстві, порівняно з рабовласницьким, різко змінились соціальні функції фізичної культури. У феодальному суспільстві був дуже низький соціальний попит на фізичне виховання і змагання. Проаналізуємо, наприклад, тільки основні соціальні функції фізичної культури в умовах феодалізму: виробничу, військово-прикладну, фізичного розвитку, інтегровану, виховну і культуру.

Феодальні виробничі відносини і фактично простий тип селянської праці хоча і вимагали розвитку рухової системи, в цілому супроводжувались пригніченням інших систем і функцій організму. Соціально-економічні умови, суспільний розвиток класового примушування селян призводили до того що вони вимушені були працювати понад фізичних можливостей свого організму, у результаті передчасно витрачались енергетичні ресурси організму і скорочувалась тривалість життя до 30-40років. Слід враховувати, що у період епідемій багато населених пунктів ставали буквально безлюдними. Прості селяни не мали можливості дбати про своє здоров'я і займатись фізичним вихованням підростаючого покоління. Якщо феодали зуміли в решті решт створити для себе певну систему військово-фізичної підготовки, то селяни не могли цього зробити у силу свого безправного становища. Фізичні вправи та ігри селян, яких пригнічували, були доволі обмеженими і примітивними і складались з традиційних видів вправ.

Можна констатувати, що в галузі фізичного виховання у становищі трудящих мас у період рабовласницького і феодального ладу багато спільного. Але, як відомо, рівень фізичного виховання характеризується багатьма функціями. Другою по значущості є військова функція фізичної культури. В умовах феодалізму, як і усього іншого експлуататорського суспільства, ця функція реалізується класом феодалів, якім необхідно було утримувати селян у покорі, приймати участь у багаточисельних війнах, які були невід'ємним атрибутом феодального суспільства. Здавалось би і тут завдання феодалів і рабовласників повинні реалізуватись однаково. Однак у феодальному суспільстві все відбувається по-іншому. Рівень військової справи дозволяє вирішувати результати бою порівняно невеликою кількістю важкоозброєних лицарів (про що мова піде пізніше), а селян надійніше тримає у покорі не стільки сила зброї, скільки християнська церква. Таким чином, феодали не були зацікавлені у своїй військово-фізичній підготовці так, як колись рабовласники, у яких не було іншої можливості, крім військової сили, утримувати у покорі рабів, тому що кожен раб молився своєму богу. В умовах феодалізму християнська церква, яка була найбільшим землевласником, потерпіла поразку у боротьбі за політичну владу, але досягла майже абсолютного панування у всіх сферах ідеології і культури. Історія християнства показує, що церква на протязі багатьох сторіч була ворогом фізичної культури. Церква жорстоко розправлялась з тими, хто порушував її заборони. Так, у XIII ст. у Мекленбурзі (Німеччина) була спалена на вогнищі велика група людей за те, що вони «поступили безбожно, плаваючи оголеними у ставках на очах натовпу, що є свідоцтвом того, що вони спокусились дияволу».

Із утвердженням християнської церкви у відношенні релігії до фізичного виховання настає новий етап, обумовлений, перш за все, міркуваннями політичного характеру. Церква, намагаючись до одноосібного впливу на всі сторони життя народу, починає чинити перепони змаганням, заняттям фізичними вправами. Вона висуває ідеали аскетизму, які були несумісні із пропагандою вдосконалення людського тіла, його гармонійного розвитку. Тому у кінці IV ст. наказом імператора Феодосія І, який розповсюджував християнство примусовим шляхом, були заборонені олімпійські ігри та всі обряди і церемонії, які були з ними пов'язані. Слідом за руйнуванням стадіону в Олімпії теж саме відбувається із спорудами для змагань в Афінах, Олександрії, Неаполі і т. ін.

Церква об'явила про мізерність і гріховність фізичного початку у людині, нікчемність його перед духом. Християнська церква формує аскетизм — релігійно-містичне вчення про мораль, яке проповідувало відречення і боротьбу з почуттями тіла, як шлях досягнення моральної досконалості і спілкування з богом.

У той же час церква була ворогом науки, тому що свою владу вона могла утримувати, керуючи лише неосвіченими людьми. В інтересах церкви утверджується схоластична система освіти і виховання, яка була заснована на сліпій вірі в авторитети.

Фізична культура в епоху середньовіччя перестає виконувати інтеграційну функцію (згадайте значення античних олімпійських ігор у процесі об'єднання старогрецьких полісів). На початку етапу розвитку феодалізму існувала велика кількість маленьких держав, які намагались підкорити одне одного і тому постійно вели війну. У період появи абсолютистських держав першочергову роль відіграє королівська влада і в цьому відношенні запит на фізичну культуру не з'являється.

Таким чином, у період феодалізму (особливо в період раннього і розвинутого феодалізму) мав місце незначний соціальний попит на фізичне виховання і змагання; соціальні функції фізичного виховання і змагань проявляються, в основному, у сфері військової діяльності; все це у сукупності пояснює чому фізична культура середньовіччя мала нижчий рівень порівняно з рабовласницьким устроєм.

2 Як вже відмічалось, військова справа у феодальному суспільстві була зосереджена у руках феодалів (Л. Кун, 1982; В. В. Столбов, 1989; Б. Р. Голощапов, 1995).

Класовий характер фізичного виховання фізичної культури у феодальному суспільстві тісно пов'язаний ще з однією особливістю, а саме — з військовою спрямованістю. В основному це відноситься до фізичної культури феодалів. Величезне значення військової функції класу феодалів у середні віки обумовлювалось панівним місцем, яке займала у середньовіковому суспільстві війна. Придушування повстань селян і міщан, внутрішні сутички, загарбницької експедиції в інші країни (відомі походи хрестоносців, наприклад) — всі ці військові акції займали дуже значне місце у житті феодального суспільства. Природно, що військовій справі приділялось дуже багато уваги. Правомірно сказати, що фізичне виховання було пов'язане з військовим навчанням. З розвитком феодальних відносин військова справа, отже військова підготовка і фізичне виховання стає привілеєм і обов'язком феодалів. Саме в цей період розвитку феодалізму у країнах Західної і Центральної Євро з'являється спеціальна категорія феодалів — воїнів, які стали називатись л царями (від німецького слова «ritter» — лицар, вершник). На основі лицарства потім виникає аристократія. Основу феодального війська у країнах Західної Європи складала важкоозброєна регулярна кавалерія, яка формувалась з лицарів і була тією частиною війська, яка вирішувала результат кожного бо Для того, щоб стати лицарем необхідно було бути достатньо забезпеченим для придбання дорогого лицарського озброєння (бойового спису, меча, щит шолома та іншого знаряддя). Необхідні були добра фізична підготовка і гар обов'язкові у важкоозброєному кінному війську (вага бойового знаряддя лицаря досягала 50 кг). До винаходу вогнепальної зброї лицарі у бою були практично не уразливими. Так, наприклад, у бою біля Брюмеля у 1119 р. з 900 лицарів, які приймали участь у бою загинуло 3, а 140 було взято у полон.

Підготовка лицарів біла спрямована на досягнення «семи лицарських доброчинностей». Цими доброчинностями були: їзда верхи, стрільба із луку, фехтування, плавання, полювання, гра в шахи і складання віршів. Дуже мало і уваги приділялось розумовому вихованню. Але від лицарів цього і не вимагали. Багато з них не вміли ані читати, ані писати. Лицарське виховання переслідувало практичну ціль: підготувати міцного і сильного воїна-феодала, здатного захищати класові інтереси феодалів.

Військово-фізичне виховання майбутніх лицарів розпочиналось з ранніх років, звичайно у замках багатих феодалів. Замки сюзеренів були ніби-то школою для лицарської молоді. Це «шкільне» виховання мало власне сімейний характер, хоча і було у деякій мірі регламентоване.

Феодали-чоловіки проходили дві обов'язкові ступені виховання, які вели до посвяти у лицарі, і одну необов'язкову — вищу ступінь.

Звичайні феодали посилали своїх 7-річних синів у замок сеньйора (більш багатого феодала), де їм надавали звання пажів. Пажі проходили першу ступінь лицарської підготовки і служби. Для досягнення сили і спритності вони займались стрільбою із луку, метанням каменів і списів, стрибками, бігом, боротьбою, плаванням та їздою верхи. Одночасно їх навчали полюванню, військово-фізичним вправам і лицарському етикету.

Придбані у пажеському віці вміння і навички вдосконалювались на наступній ступені, коли по досягненню 14 років пажам надавали звання «зброєносців» і вони отримували право носити меч та шпори. Під керівництвом спеціальних викладачів зброєносці об'їжджали диких коней, бігали у важких латах і без них на довгі дистанції, стрибали через рови і забори, лазили по драбинам і без них по кріпосним стінам, плавали із зброєю і без неї, дресирували собак, грали в шахи. До кінця перебування у зброєносцях молоді люди займались фехтуванням на мечах, списах та їздою верхи у повному спорядженні. Так здійснювалась загальна фізична і військова підготовка зброєносців. По досягненню 21 року їх посвячували у лицарі. З цього моменту заняття фізичними вправами для більшості з них ставали розвагою (їзда верхи, полювання) або слугували підготовкою до участі в турнірах.

Третя ступінь лицарської підготовки — фізичне вдосконалення була доступна тільки багатим сеньйорам. Вона включала лише ті види фізичних вправ, які відповідали індивідуальним нахилам (наприклад, боротьба, фехтування та ін.). На цій ступені переважало не групове, а індивідуальне навчання.

У замки запрошували викладачів-професіоналів, майстрів фехтування, найбільш відомих борців та інших спеціалістів.

Завдяки такій системі виховання лицарі, як правило, були людьми фізично сильними, спритними і витривалими, які володіли основними прийомами бойових дій, їх гордістю була груба фізична сила. У своєму колі вони дотримувались так званого лицарського етикету, але у відношеннях з селянами і міщанами допускали грубість і насильство.

Рівень військово-фізичної підготовки лицарів перевірявся у ході лицарських турнірів, які являли собою своєрідну форму змагань. Під час їх проведення підводився підсумок військово-фізичної підготовки феодальної аристократії і готовності лицарських загонів до бойових дій. Турніри зародились у період раннього середньовіччя. Найбільшого розквіту вони досягли у Франції, Німеччині, Англії, Чехії, Польщі та Іспанії в епоху хрестових походів. У своєму розвитку вони пройшли два етапи: перший — реалістичні військові ігри, коли турніри були приблизними битвами, другий — одноборства, які називались у французів «жут», у німців «тьост».

Масові реалістичні битви («бухурди»), фактично вигравали роль військових маневрів, відбувались на величезних просторах і відтворювали картину тих або інших військових дій. З часом вони стали проводитись на обмеженій ділянці, з певними правилами і у регламентований час.

Найбільш серйозний характер носили масові турніри, які являли собою сутичку двох озброєних загонів. Загони шикувались за натягнутими мотузками на кінцях майданчика. Мотузки за сигналом рубались, і загони кидались назустріч один одному. Лицарі, які загубили шолом або були збиті з коня, вибували із змагань. Вигравав той загін, який мав менше втрат. Учасники турніру, які найбільш відзначились, отримували з рук дам цінні нагороди.

Турніри відбувались на спеціальних майданчиках — «ристалищах». ранніх турнірах ристалищами слугували неогороджені ділянки поблизу замків і міст. Починаючи з XI ст., ристалище стало приймати визначені, але далеко не постійні розміри. З XIV ст., для забезпечення безпеки учасників, ристалища почали розділяти бар'єром, уздовж якого суперники рухались назустріч один одному. Поступово мистецтво бою у таких поєдинках звелось до нанесення сильних і влучних ударів списом з тупим наконечником.

У подальшому масові турніри прийняли форму турнірів — «жутів» або «тьостів». Останні виникли у XI ст. як більш чітка форма одноборства. У ХІІІ ст. вони стали включатись в якості головної частини у турнірні програми і знайшли широке розповсюдження у лицарських колах. Основною вправою у жуті або тьості — двобою важкоозброєних лицарів — були їзда верхи і дії із списом. За встановленими правилами ударом списа на повному ходу треба було вибити суперника із сідла. З XV ст. турніри стали відігравати роль видовищ, де переможців нагороджували грошовими преміями і цінними призами. Багато бідних феодалів приймали участь у турнірах заради грошових нагород. Вони мандрували з турніру на турнір і жили за рахунок цих премій.

Зменшення соціального значення лицарської системи військово- фізичної підготовки феодалів пов'язано у цілому з процесом розхитування феодального суспільства. Фактором, який відіграв велику роль, була поява пороху і вогнепальної зброї, що призвело к докорінним змінам складу військових сил. Піхота і артилерія замінили важкоозброєну кавалерію і зробили непотрібною всю систему лицарської військово-фізичної підготовки. Однак лицарі не відразу відмовились від того, що вважалось їх привілеєм, підтримувало їх авторитет і відрізняло від інших класів. Протягом всього XV ст. ще проводились великі турніри, останнім з яких був великий всегерманський турнір 1487 р. Ще деякий час проводились великі турніри, які не мали великого значення.

Таким чином, лицарські турніри та їх еволюція були відображенням соціального запиту на фізичне виховання і змагання. Чим вищий рівень соціального попиту — тим вищий рівень фізичної культури і навпаки. При цьому слід пам'ятати, що соціальний запит формується об'єктивно і у відповідності із суспільно-історичним розвитком. В умовах існування феодального суспільства існувала об'єктивна потреба панівного класу у військове - фізичній підготовці підростаючого покоління, використання змагань. І цій об'єктивній необхідності вимушена була підкорятись церква, не дивлячись на різко негативне відношення до фізичного розвитку, до змагань.

З XVI ст. і перша половина XVII ст. були періодом, коли у надрах феодального устрою відбувалось зародження капіталістичного ладу. Основним, вирішальним фактором історії того часу було розкладання феодальних відносин, виникнення у найбільш розвинених країнах капіталістичного виробництва у формі мануфактури.

Виникнення нового способу виробництва мало в той час своїм наслідком ускладнення класової структури суспільства. У мануфактурний період капіталізму новий спосіб виробництва не е ще панівним. Старі класи, феодали, з одного боку, селяни і ремісники з іншого, — не тільки продовжують існування, але і чисельно переважають. Продовжує існування і політична настройка феодального суспільства — феодальна держава.

Не дивлячись нате, що феодали все ще залишаються панівним, сильним класом, у цей період все більше зміцнюється і багатіє буржуазія. Це добре видно на прикладі міст. Міста стали центрами культури і багатства, опорою королівської влади у боротьбі з феодалами. У Європі створюються великі абсолютистські держави, що відбувається у наслідок подолання феодальної роздрібненості. Королі підтримували городян, охороняли ремісників і торгівців. У внутрішньому політичному житті міст також відбулись корінні зміни. Із маси мешканців середньовічних міст з розквітом торгівлі і виробництва розвиваються різко уособлені одна від одної групи — патриціат, бюргерство, плебейство. У період пізнього середньовіччя у містах вже не було однорідної фізичної культури, а йшов процес розквіту фізичної культури міської верхівки і процес відносного занепаду фізичної культури народу.

Коли почали виникати середньовічні міста, у їх боротьбі з феодалами, які їх грабували і заважали торгівлі, основну роль відігравало міське ополчення, у яке входили всі мешканці міста. Головною фігурою у місті і в ополченні були ремісники, які були об'єднані у цехові корпорації (кравці, ювеліри і т. ін.). Пізніше у містах виникли спеціальні об'єднанні стрілків і фехтувальників, які називали «братствами». Корпорації стрілків, які виникли у період гострої боротьби перетворюються із загальноміських об'єднань у знаряддя патриціату, яке було спрямоване проти народу. Міський патриціат користувався ними як для військових цілей, так і для внутрішньої поліцейської служби. Стрілкові корпорації почали очолювати представники патриціату.

Міські хроніки того часу містять відомості щодо проведення змагань стрілків і фехтувальників. Наприклад, у хроніці м. Аусбурга за 1470 р. говориться, що на змагання зі стрільби з луку приїхало 466 стрілків з різних міст. Патриціати Аусбурга, Цюриха, Нюрнберга, Мюнхена, Вазеля та інших міст ННімеччини, Франції та Італії у ХV-XVI ст. Побудували спеціальні приміщення для стрільби з луку і пістолів.

Стрільба на змаганнях проводилась у птаха, який був прив'язаний, але іноді використовували і круглу мішень. Відстань від стрілка з луку до цілі дорівнювала 140 крокам, а коли стріляли з рушниць вона подвоювалась. Стрільба з луку проводилась з положення сидячи на лаві. Учасники змагань розподілялись на пари. Переможці кожної пари зустрічались знову між собою і так до тих пір, доки не визначався кращій стрілок. Переможці нагороджувались цінними призами і подарунками.

Керівництво змагань здійснювали 7-8 бюргерів, які призначались патриціатом міста. Крім них, на стрілецьких святах були і особливі наглядачі, які були озброєні дубинками або дерев'яними мечами. Вони виконували також функції глашатаїв. Зазвичай наглядачі охороняли учасників змагань і глядачів - патриціїв, оголошували імена переможців, а іноді носили їх на руках по місту.

Дещо меншу роль відігравали фехтувальні братства. Виникнувши в умовах середньовічного міста, як одна з форм військової організації міщан, вони до кінця XV ст. перетворились у замкнуті організації цехової верхівки. Вступ до них був обумовлений не тільки випробуваннями у мистецтві фехтування, але і відповідним майновим станом.

Іноді фехтувальні братства влаштовували відкриті змагання між всім городянами, які бажали прийняти у них участь. Часто змагання присвячувались будь - яким святам. Фехтувальні братства мали свої статути, герб і власні назви, наприклад, «Товариство святого Марка з гори Лева», «Вільні фехтувальники» і т. ін.

Після появи вогнепальної зброї городяни починають навчатись стрільб із рушниць. У побуті городян широке розповсюдження мали різноманітні народні ігри з м'ячем. Ще в період розквіту феодального ладу на вулиця: англійських міст грали у футбол. У Франції великою популярністю користувались такі ігри, як «крос» і «пом». До тих пір, поки міста були невеликі, всі ігри і змагання проводились за межами міста на полях і лугах. Однак у подальшому, коли міста збільшились, а найближчі околиці виявились зайнятими під городи і сади, стан різко змінився — ігри стали проводитись на вулицях міста. Міська буржуазія стала добиватись їх заборони. Наприклад у 1314 р. англійський король Едуард II на прохання лондонських торговці заборонив ігри з великими м'ячами у межах міст, тому що вони небезпечні для випадкових глядачів і навіть для будівель.

Яскравим прикладом впливу міських умов на розвиток ігор були зміни в грі «пом».

До XIV ст. в «пом» грали скрізь: у полі, у лицарських замках, біля міських стін. Потім для неї почали будувати спеціальні майданчики закритого типу На них встановлювали сітку, через яку м'яч вже перекидали не рукою, як раніше, а ракеткою. У кінці XIV ст. для цієї гри у Франції з'явились навіть спеціальні споруди.

Приблизно також розвивався у Шотландії та Англії футбол. У ранні часи він був грою селян. Після збору урожаю селяни сусідніх селищ грали у великий м'яч на полях. Міщани грали у футбол на центральному ринковому; майдані або на вулицях. Це часто призводило до порушення нормального руху по місту. Тому поступово стали створювати правила, які обмежували місце гри і кількість учасників. Однак у деяких містах ігри на вулицях продовжувались майже до середини XIX ст.

У середньовічних містах великою популярністю користувались виступи акробатів і особливо канатохідців. Канатохідці не тільки ходили по високо натягнутому канату, але і робили на ньому різні вправи. Багато з цих вправ, наприклад піднімання з вису в упор і різноманітні оберти, пізніше були перенесені на горизонтальний жердину — майбутню гімнастичну перекладину.

З акробатичних вправ найбільшою популярністю у міщан користувалось побудова пірамід. Акробати виконували і різні складні стрибки.

Відсутність фізичного виховання у навчальних програмах середньовічних університетів не заважало розповсюдженню фізичних вправ серед студентів. Багато студентів входили до стрілецьких і фехтувальних братств. Досить часто серед студентів влаштовувались змагання з боротьби і кулачного бою. У багатьох університетах були розповсюджені ігри з м'ячем. У студентських клубах проводились також заняття з фехтування.

Посилення експлуатації вільного селянства та усунення їх від участі у військовій справі вкрай негативно відбилось на фізичній культурі народних мас. У селянства зменшилось дозвілля і матеріальні можливості, необхідні для занять фізичними вправами. У результаті цього багато старих народних свят з іграми, танцями і змаганнями у різних вправах були забуті.

Однак не дивлячись на важке і безправне становище, селяни продовжують зберігати у своєму середовищі традиційні фізичні вправи ранніх часів. На гравюрах ХІV-ХV ст. зображені перегони селян на конях, танці, змагання з бігу, боротьби. У німецьких князівствах великою популярністю користувались танці навколо мечів, покладених на землю. У північних регіонах Європи,у Скандинавії зокрема, широко практикувалась ходьба на лижах і катання на ковзанах, У Франції були відомі ігри з м'ячем. У грі «суль» нерідко приймали її. мешканці багатьох селищ. Вони поділялись на дві партії. Завдання полягало в тому щоб заволодіти м'ячем, занести його у своє село і кинути у намічену ціль. Кількість гравців досягала декілька сотень чоловік.

Аналогічні ігри були відомі в Англії під різними назвами («футбол», «херлінг», «кемпінг» та ін.). Не меншою популярністю користувались ігри на зразок «лапти» (німецька гра «шлагбаль», англійські «крікет», «раундерс»), ігри з кулями, кеглі.

У цілому можна відмітити, що якщо у середовищі селян фізичні вправи зберігаються в основному у силу традиції і як засіб розваги, то у житті мешканців міста фізичне виховання і змагання починають виконувати різноманітні функції (соціальну, політичну, культурну та ін.), що пов'язано із соціальним запитом буржуазії, яка розвивалась.

4 Глибокі соціальні зрушення, які намітились у надрах феодалізму і призвели у подальшому до перемоги капіталізму, були об'єктивною основою для розвитку буржуазної фізичної культури, суттєвою частиною якої був новий погляд на природу людини і навколишнього світу. Потреби зростаючого капіталістичного виробництва стимулювали розвиток науки. У XVI і особливо у XVII ст. у розвитку науки відбуваються докорінні зміни. У ході запеклої боротьби зі схоластикою і релігійним світоглядом розробляються нові, наукові методи дослідження явищ природи. Відбуваються відкриття, які закладають фундамент для всього наступного розвитку природознавства.

Розум людини починає звільнятись від релігійних забобонів, від звички, яка виховувалась зі шкільної лави спиратись не на власні спостереження, а на «штучні авторитети» схоластичної науки. У європейських країнах складається новий світогляд, з'являється новий тип людини, з іншими запитами та ідеалами. Цим світоглядом був гуманізм (від лат. humanus — людина, людяний) — напрям суспільної думки, який характеризується захистом гідності і свободи особистості, її всебічного розвитку, боротьбою за людяність суспільних відношень. Гуманізм, який зародився в Європі у XV-XVI ст. висуває на перший план інтерес до людини, людської особистості, виступаючи проти середньовічного аскетизму, феодального і церковного гноблення. Значні успіхи були досягнуті і у вивченні організму людини. Необхідно підмітити, що розвиток гуманізму і нові погляди сприяли розвитку нових поглядів на фізичне виховання і здоров'я людини. Відбувається перегляд положень, які панували у середньовічній медицині, створюються нові теорії про природу організму людини і методах лікування хвороб. Починаються систематичні анатомічні розтини, які знаменували зародження наукової анатомії. Створюються основи теорії кровообігу у людини. Це відкриття стало складовою частиною фундаменту для наступного розвитку фізіології тварин і людини. Поки ж у вивчаємий період панує механістичний погляд на організм людини, коли він розглядається як сума окремих частин, органів. У цьому безумовно, проявився вплив механіки, яка у цей період досягла значних успіхів. Однак механістичний підхід не був перепоною точці зору, що фізичне і моральне єство людини можна змінювати у процесі виховання, що категорично заперечувала церква". У цілому розвиток науки, значні географічні відкриття сприяли перемозі реального знання і стимулювали появу матеріалістичних поглядів на людину та і її організм.

Вже ранні гуманісти (В. де Фельтре, І. Меркуріаліс, Я. А. Коменський та ін.) у своїх працях і практичній діяльності розглядають питання про фізичний розвиток. У подальшому їх погляди були значно розвинуті діячами Відродження і Просвіти.

Таким чином, гуманісти середньовіччя проклали шлях новому напрямку у вихованні, завдання його вони бачили у підготовці здорових та освічених людей, з різнобічними інтересами, які були б практично пристосовані до життя. Однак середньовічний гуманізм являв собою відбиття буржуазного світогляду, тому для нього вельми характерна класова обмеженість. Більшість гуманістів турбувались не про народ, а про обрану верхівку суспільства. Проте, прогресивність всіх буржуазних гуманістів полягала в тому, що вони активно боролись проти схоластичного виховання і аскетичних ідеалів середньовіччя, відстоювали вільний розвиток людської особистості і вважали фізичне виховання невід’ємною частиною загальної системи виховання.

Подальший розвиток буржуазії як класу значно посилив її запит на фізичне виховання. Становлення і розвиток капіталістичного виробництва посилили потребу у вдосконаленні форм і методів виховання і освіти представників панівних кіл (перш за все -— буржуазії, яка разом із здобуттям економічно переваги намагається отримати політичну владу). Процес утвердження капіталізму висуває потребу у «нових» людях, різнобічно підготовлених представників свого класу, які здатні організувати і очолити виробництво, морські і торгівельні експедиції, боротьбу за політичну владу. Характерним прикладом у цьому відношенні є Англія, яка у подальшому стала батьківщиною спорту. Об'єктивною основою цього був вступ Англії на шлях буржуазного розвитку (раніше інших країн), що створило передумови для більш інтенсивного розвитку фізичної культури. У ХV-ХVІ ст. в Англії має місце так званий «опікунський» спорт. Перш за все це характерно для верхової їзди і полювання. Багаті люди вже не тільки самі їздили верхи, займались полюванням, але і спеціально вирощували коней, собак, займались дресируванням, утримували жокеїв, готували їх до змагань. Фактично іде підготовка людей спеціально для виступів у змаганнях. Конкуренція впроваджується буржуазією у всіх сферах життя. До цього процесу залучається і англійська аристократія, яка робить фізичне виховання привілеєм багатих. Цьому процесу вже не в змозі протидіяти церква, яка переслідувала заняття фізичними вправами. У 1618 р. в Англії з'явився королівський маніфест, згідно якого не тільки дозволялось займатись фізичними вправами та іграми, але можна було робити це навіть у неділю, з чим церкві було дуже важко погодитись.

Таким чином, розвиток фізичного виховання у період феодалізму дуже тісно пов'язаний з розвитком буржуазії, буржуазної культури.


Тема 1.4.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 1954; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.11.178 (0.051 с.)