Фізичне виховання і змагання у рабовласницькому суспільстві



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Фізичне виховання і змагання у рабовласницькому суспільстві



Мета. Скласти уяву про закономірний і об'єктивний характер розвитку фізичного виховання і змагань у рабовласницькому суспільстві.

На початок

 

Зміст

1. Соціальна спрямованість і завдання фізичного виховання і змагань у рабовласницькому суспільстві.

2. Класичні системи фізичного виховання у Стародавній Греції.

3. Старогрецькі змагання, їх соціальна спрямованість і характерні особливості.

4. Особливості фізичного виховання і змагань у Стародавньому Римі.

У ІУ-ІП тис. до н. е. у результаті нових суспільних відносин на зміну первісному суспільству приходить рабовласницьке суспільство — перша класова суспільно-економічна формація.

Основою виробничих відносин рабовласницького суспільства була власність рабовласника на знаряддя і засоби виробництва, а також на робітника виробництва — раба. Цей принцип виробничих відносин привів до складання двох основних класів рабовласницького суспільства: класу рабовласників (це був панівний клас) і класу рабів. В умовах рабовласницького устрою розвиток суспільства відбувався за рахунок експлуатації рабів, які не мали ні особистої власності, ні людських прав. Рабовласницький устрій створив дуже важку форму експлуатації — рабство, але, об'єктивно, рабовласницький устрій був вищий первісного устрою, прогресивніше його, тому що це був перехід до більш високої форми розвитку людського суспільства.

Розвиток культури у рабовласницькому суспільстві був незрівнянно вищий, ніж у первісному, коли тільки починають складатись початкові культурні цінності, які створює людина. У рабовласницьких державах, особливо у Стародавній Греції, і фізична культура стає більш змістовною і різноманітною порівняно з первісним устроєм.

У рабовласницькому суспільстві, яке було засноване на експлуатації людини людиною, фізична культура набуває класовий характер. Панівний клас створив, у відповідності з рівнем матеріального життя суспільства і своєї ідеології, необхідні умови для виховання і військово-фізичної підготовки підростаючого покоління свого класу. Створювались спеціальні системи, в яких основна увага приділялась фізичному вихованню. Ці системи були спрямовані на те, щоб зміцнити рабовласницьку державу, дати військову і фізичну підготовку панівному класу. Військова діяльність і військово-фізична підготовка були необхідні для утримання в покорі величезної кількості рабів.

У рабовласницькому суспільстві значно збагатились форми, методи, засоби фізичного виховання. Чудовим зразком у цьому відношенні є Стародавня Греція, хоча слід постійно мати на увазі класовий характер фізичної культури цієї рабовласницької країни. Але, як писав Ф. Енгельс, «...без рабства не було б грецької держави і науки; без рабства не було б і римської держави. А без того фундаменту, який був закладений Грецією і Римом, не було б сучасної Європи».

З'явились нові фізичні вправи, нові форми змагань, найбільш значні з них — Олімпійські ігри. З'явились спеціальні приміщення для занять фізичними вправами, будувались спеціальні місця для проведення змагань, виникають зародки наукових знань про фізичне виховання і теоретичні обґрунтування значення фізичних вправ. Питання фізичної культури знаходять своє відображення у філософській, історичній і медичній літературі того часу.

До рабовласницьких держав Стародавнього Сходу належали Єгипет, Ассирія, Вавилон, Персія, Індія, Китай. Ці держави знаходились на теренах, які включали Північно-Східну Африку, Малу Азію, Іранське плоскогір'я, Індію і Китай. Як правило, це були великі держави із суворо централізованою владою царя, фараона, які проводили енергійну захватницьку політику.

Разом з рабством тут ще зберігались залишки первісно-суспільного устрою і були великі маси вільних селян. Серед цих селян, які були юридично вільними, зберігаються і розвиваються народні форми фізичного виховання. До народних видів вправ слід віднести різні танці та ігри, які були пов'язані з трудовою діяльністю, з релігійними святами, з військовими вправами, оскільки вільні селяни були основою армії у східних державах того часу.

На багатьох пам'ятниках матеріальної культури, знайдених у результаті археологічних досліджень, зустрічаються зображення різних видів фізичних вправ, ігор і змагань.

Серед селян Стародавнього Єгипту були розповсюджені боротьба, акробатичні вправи, танці, ігри з м'ячем. Власне кажучи, ці вправи, а також стрільба із лука, плавання були відомі і в інших країнах. Однак селянам лишалось обмаль часу для фізичних вправ. І зовсім недосяжними були фізичні вправи для рабів. Але, одиниці з них виступали при дворах рабовласників в якості танцюристів, акробатів, жонглерів, канатохідців.

І тільки панівна рабовласницька верхівка широко використовувала фізичну культуру у своїх класових цілях, причому широко застосовувались народні види фізичних вправ, але знову у класових цілях. За допомогою спеціально організованого фізичного виховання і військово-фізичної підготовки, які були доступні лише рабовласникам, останні намагались розвинути такі фізичні якості, які б виділяли їх з маси простого люду.

У стародавній Індії, де існував розподіл суспільства на касти, у середовищі панівного класу утворилась особлива каста вояків-кшатріїв. Оскільки членів цієї касти,готували до виконання військової функції у суспільстві, їх вже з дитинства по спеціальній системі привчали бути воїнами, розвивали в них силу, спритність, витривалість (Л. Кун, 1982).

Про виховання у Стародавній Персії найбільш докладно можна дізнатись із праць старогрецьких авторів. Так, давньогрецький історик Геродот писав, що виховання охоплювало період з 7 до 24 років і мало суспільний характер. В столиці при дворі царя, у всіх великих містах при дворах військової верхівки знаходились спеціальні школи, де у суворих умовах виховувались хлопчики. Розумове виховання було обмежене-дітей знайомим з легендами про богів і царів.

Особлива увага приділялась загартуванню. Тому діти спали в холодних приміщеннях на жорсткому ліжку. Фізичні вправи складались із їзди верхи, метання списів, а головне, із стрільби з лука. Коли підліткам виповнювалось 15 років вони вступали на службу державі і переслідували розбійників. Розбійниками, як правило, називали рабів, які втікали. У вихованні широко використовувалось полювання, на яке виїжджали на декілька днів. Під час полювання, а також тоді, коли підлітки охороняли гурти, вони харчувались дикими плодами, ягодами, спали у полі. Декілька разів на рік влаштовувалось царське полювання, в якому приймали участь і юнаки.

У 25 років молоді перси становились повноправними, займали державні посади, але і після цього не переставали вправлятись в їзді верхи, метанні списа і стрільби з лука.

В цілому, слід відмітити, що у рабовласницьких державах Стародавнього Сходу чітко визначився класовий характер фізичного виховання, яке у повній мірі було доступно лише панівному класу рабовласників, які використовували його для зміцнення своєї влади. Підготовка воїна-рабовласника була головним завданням виховання у рабовласницькому суспільстві.

 

Найбільшого розвитку фізична культура рабовласницького суспільства . досягла у Стародавній Греції. Приблизно у Х-ІХ ст. до н.е. на теренах Греції з'явились перші рабовласницькі держави. У багатьох з цих держав фізичне виховання знаходилось на досить високому рівні. Більш того, фізичне виховання знаходилось в основі спеціальних систем виховання підростаючого покоління рабовласників. Для зміцнення свого панування рабовласники потребували сильних армій і мали такі армії. Тому військовій підготовці і фізичному вихованню приділялось багато уваги. Найбільш характерними системами виховання у Стародавній Греції були афінська і спартанська системи виховання (В. М. Лабскир, А. І. Любієв, 1994; В. Олівова, 1985).

Найбільш високого рівня давньогрецька фізична культура досягла в Афінах.

Афіни завдяки своєму економічному становищу зайняли провідне місце у культурному житті Стародавньої Греції.

Слід відзначити, що Стародавня Греція — це країна, досягнення якої багато у чому є основою європейської культури. Багато галузей сучасної науки зросли на базі праць давньогрецьких вчених і філософів. Елементи давньогрецької архітектури використовуються для оздоблення сучасних споруд. Епос, література і мистецтво Стародавньої Греції і досі привертають увагу і викликають захоплення.

Як вже визначалось, в Афінах була створена система виховання, основною метою якої була підготовка воїна-рабовласника. Саме для цього використовувалось розумове, фізичне, моральне і естетичне виховання. Дуже багато уваги приділялось вихованню відданого громадянина рабовласницької держави.

До семирічного віку афінські хлопчики виховувались дома. Головним завданням домашнього виховання було забезпечення фізичного розвитку дитини за допомогою різноманітних ігор. З 7 до 14-16 років вони навчались у приватних школах — граматичній і гімнастичній. В граматичній школі навчались грамоті, музиці і співам, а в гімнастичній школі — фізичним вправам. Тут на протязі 2-3 років діти займались бігом, стрибками, боротьбою, плаванням, метанням диска і списа. По досягненню 16-річного віку діти найбільш заможних батьків поступали в так звані гімнасії, де разом із заняттями фізичними вправами вони вивчали філософію, політику, літературу.

3 18 років юнаків зараховували у загони ефебів — державну військову організацію, крім того, ефебами могли стати діти лише забезпечених батьків. Навчання в ефебії проводили вчителя фехтування, стрільби із луку, метання дротика і метання із катапульти. Протягом першого року ефеби продовжували ще відвідувати гімнасію, де вони вдосконалювали свою загальну фізичну підготовку. Одночасно вони тренувались в їзді верхи, на колісницях, у плаванні та ін. На початку другого року навчання в ефебії молоді вояки демонстрували перед народом результати своєї річної військової підготовки, після чого їм вручали щит і спис і направляли у прикордонні загони для військової служби. Цим завершувалось виховання молодого афінянина. Однакі в подальшому, вже будучи дорослим, афіняни самі турбувались про збереження і розвиток своєї фізичної підготовленості. Вони часто приходили у палестри, які були, як правило, відкриті від сходу до заходу сонця, і тут не тільки спостерігали за заняттями молоді, але часто і самі займались фізичними вправами.

Взагалі стародавні афіняни і мешканці інших грецьких держав дуже високо цінували фізичний розвиток людини. Найбільш відомі атлети постійно прославлялись, найкращі скульптори втілювали їх образи у мармурі. Широко відомі такі видатні твори давньогрецьких скульпторів як «Дискобол» Мирона (V ст. до н. е.) та ін.

Досить своєрідною біла система виховання в іншій давньогрецький державі — Спарті. Порівняно невелика кількість спартіатів — рабовласників (приблизно 10000 чоловік) панувала над масами рабів і залежного від них населення (250-300 тис. чол.). Щоб зберегти владу спартіатам необхідно було постійно знаходитись у бойовому стані, тому кожен спартіат у віці від 20 до 60 років рахувався в армії.

Консерватизм державного устрою Спарти, закони і звичаї диктувались положенням Спарти, як військового табору, оточеного ненавистю ілотів і піріеків. Вся влада належала військовій верхівці, яка суворо охороняла незмінність встановлених порядків — «законів Лікурга».

Елементи первісного устрою, потворно змінені умовами класового суспільства різко виступають у системі обов'язкового виховання спартіатів та в їх побуті.

Боротьба (малюнок на амфорі)

Обмеженість життєвих засобів примушувала первісних людей вбивати своїх новонароджених. Спартіати також вбивали своїх малюків, які по зовнішнім ознакам здавались їм кволими. Але в умовах класового суспільства і держави для вбивства новонародженого виносилась постанова спеціальної ради, куди зобов'язаний був приносити своє немовля батько. Виконання цього рішення також доручалось батьку дитини. Спартіатам були потрібні фізично міцні члени їх малочисельного класу, тому життя залишали тільки тим новонародженим, які були визнані здоровими. До семи років дитина виховувалась в сім'ї. Із семирічного віку хлопчики отримували суворе суспільне виховання у школах — гімнасіях під керівництвом призначених державою вчителів. Хлопчиків розподіляли на вікові групи (агели) і вони проходили весь час, займаючись фізичними і військовими вправами. Дітей вчини навіть красти, так як вважали, що це розвиває спритність і кмітливість, викладались також музика і співи як предмети, необхідні для воїнів. Метою виховання була підготовка спритного, сильного, витривалого воїна, який не вміє розмірковувати і звик до покори. Засвоївши тільки основи письма і рахунку, спартіати були малограмотні і не вміли говорити складними фразами («лаконізм»). Вони вчились переносити всілякі негаразди, розвивали силу і витривалість за допомогою фізичних вправ (бігу, боротьби, метань, стрибки та ін.). їх вчителями і керівниками були педономи, які призначались державою. Щорічно для хлопчиків всіх вікових груп влаштовувались змагання (агони), під час яких вони демонстрували досягнуті за рік результати у розпитку фізичних якостей. Для підлітків, які досягай 14 років, призначався так перший випробувальний рік: вони отримували зброю, групувались в особливі загони і зобов'язані були під керівництвом своїх вчителів нести поліцейську і військову службу. Протягом цього року вони проводили нічні походи («кріптії»), під час яких вони мали право вбивати кожного ілота, який їм і у стрічався, нападати на ілотські селища, руйнувати їх. Це робилось з метою приборкання ілотів і виховання у молодих спартіатів жорстокості.

По закінченні випробувального року підлітків переводили у розряд ейренів. Ейрени (юнаки від 15 до 20 років) систематично займались фізичною підготовкою і в той же час активно допомагали педономам у вихованні молодших хлопчиків.

По досягненню 20 років спартіат знов підлягав випробуванням і переводився до розряду ефебів, у складі яких знаходився до 30 років. Ефеби входили у склад війська, приймали участь у походах. Вони систематично займались фізичними вправами, вдосконалювали якості, які були необхідні воїну.

Біг стадіодром Біг доліходром
(по малюнку на вазі V ст. до н.е.) (по малюнку на вазі)

Суворому фізичному вихованню хлопців і юнаків Спарти відповідало не менш суворе виховання і спартанських дівчат. Вони разом з юнаками приймали участь у суспільних святах, виступали у змаганнях і танцях; багато вправлялись у бігу, стрибках, метаннях і навіть боротьбі. Мета такого виховання дівчат полягала в тому, щоб, як свідчать стародавні джерела «зміцнити їх тіла, з тим, щоб такими ж міцними були і діти, яких вони народять».

У системах фізичного виховання Стародавньої Греції використовувалась велика кількість засобів у вигляді фізичних вправ, методів, організаційних форм, які можна об'єднати під загальною назвою «гімнастика». За своїм змістом стародавня гімнастика поділялась на три розділи: палестрику, орхестрику та ігри.

Основою палестрики було п'ятиборство (пентатлон), яке складалось з бігу, стрибків, метання списа, метання диска і боротьби. У п'ятиборстві знайшла своє відображення ідея всебічного розвитку громадянина за допомогою вправ, які розвивають швидкість, спритність, силу і витривалість.

кулачний боєць (бронзова статуя Ш ст. до н. е.)
Із стрибків найчастіше застосовували стрибки у довжину. На змаганнях • стрибали з обтяженнями: олов'яними або кам'яними гантелями (від 1 до кг). Вважалось, що гантелі у руках допомагають стрибунам подолати більшу відстань.

Стрибок з гантелями (малюнок на вазі V ст. до н.е.) Метання списа


 

Застосовувались різні види бігу: стадіодром — біг на дистанцію 1 стадій (192,27 м), діаулос — біг на 2 стадія (біля 385 м), доліходром — біг на довгі дистанції від 7 до 24 стадіїв (1346-4614 м), біг в озброєнні (із списом і щитом, у шоломі і панцирі) на 2 стадія, біг зі смолоскипами. Для грецьких бігунів була характерна велика витривалість. Яскравим прикладом цього є воїн, який після важкого бою з персами під селищем Марафон у 490 р. до н.е. прибіг до Афін із звісткою про перемогу, подолавши відстань більше ніж 42 км.

Необхідно відмітити, що сучасного старту стародавні греки не знали, і бігуни стояли, зробив невеликий крок уперед з невеликим нахилом і витягнув праву руку. Кругової доріжки греки не знали. Біг виконували туди і назад на довжину стадіону.

Метання списа або дротика мало безпосередній зв'язок із військовою справою. Тому найчастіше метали у визначену ціль. Диск звичайно метали на дальність,. Найчастіше вони були кам'яні, а пізніше — з бронзи (вага від 1,7 до 4,7 кг, діаметр від 14 до 21 см). Метали диск без повороту, після короткого розбігу.

Боротьба була розповсюджена у двох варіантах. Перший варіант полягав в тому, що перемога надавалась атлету, який, залишившись на ногах, тричі кидав суперника на землю. Другий варіант являла боротьба у різних положеннях з кінцевою метою покласти суперника на землю. Крім цих основних вправ до складу палестрики входили кулачний бій і панкратіон. Панкратіон був складною вправою, у який поєднувались боротьба і кулачний бій.

У кулачному бою не було раундів. Не було і розподілу на вагові категорії (також як і у боротьбі). Боролись без перерви до перемоги, місце бою не було обмежено.

Функцію рукавичок виконували шкіряні ремені, якими обгортали руки, щоб попередити ушкодження. Щоб збільшити силу удару до ременів кріпились металеві накладки. У панкратіоні боролись незахищеною рукою.

До палестрики відносились також плавання, фехтування, їзда верхи, стрільба з лука.

Ігри складали розділ гімнастики, який частіше всього використовували під час занять з дітьми. Це були різноманітні ігри з м'ячем, ігри з утримуванням рівновагі, ігри з бігом.

Різноманітні ігри відображали особливості існування того чи іншого поліса. Так, у спартіатів була гра «бронзова муха» — ті, хто грав, знаходились у темряві, той, хто водив, намагаючись бути непоміченим, кусав інших дітей і якщо будь-хто кричав від болю, то його спочатку били, а потім він повинен був водити. Ще одна гра зводилась до того, що троє дітей лягали на землю, а четвертий стояв з лозиною і бив верхнього, внаслідок чого кожний намагався залізти під інших. Грали і у військові ігри. Любили гру «сфайристику» — з великим наповненим повітрям м'ячем. Гра «харпастон» велась малим м'ячем, який гравець кидав вгору до тих пір, доки будь-хто не зловить м'яч у повітрі і отримає право кидати.

Плутарх у творі «Лікург» пише, що «Старі спостерігали за іграми дітей і часто спеціально доводили їх до суперечок, щоб узнати характер, чи хоробрий хлопчина і чи не втече він з поля бою».

Орхестрика включала в себе різні вправи для розвитку пластики. Ці вправи часто використовувались як підготовчі для оволодіння вправами палестрики. До орхестрики входили також багаточисельні танці, які відігравали значну роль у Греції при здійсненні культових обрядів і видовищ.

Античні тренери створили свою систему тренування. Звісно, в основному, вони покладались на досвід, а не наукове обґрунтування. Тим не менш, її ними слід визнати вміння формувати такі рухові якості: силу, швидкість,витривалість, спритність. Вже у VI ст. до н.е. одним з найбільш суттєвих елементів тренування було застосування силових вправ. Доказом цього є силуети стародавніх атлетів, які представлені у скульптурах і розписах. Вже в ті часи мало місце поступове збільшення силових навантажень. До складу і пі. тих вправ входили також махові вправи з гантелями, підскіки з обтяженням для розвитку м'язів ніг і т. ін.

Античні тренери створили чотирьохденний тренувальний цикл. Можливо, що на цю думку наштовхнула циклічність явищ природи: весна, 111 о, осінь, зима. Такий чотирьохденний цикл мав назву «тетрада». У перший день атлет виконував енергійні, короткі і швидкі рухи з метою підготовки організму до наступного навантаження. На другий виконувалось повне навантаження, з'ясовувались максимальні можливості організму. Третій день присвячувався відпочинку. Четвертий день — вдосконалення елементів техніки і тактики боротьби у змаганнях. Такий тренувальний цикл мав багато недоліків і, перш за все, те, що він не враховував індивідуальних особливостей атлета. Майстерність тренера і секрет його тренування полягав в умінні застосовувати саме той, а не інший обсяг навантаження а також обрати відповідний момент — древні називали його «kairios» (влучити в ціль). Богу цього моменту kairios була встановлена статуя на місці стартів на стадіоні в Олімпії.

Слід відмітити також, що античні тренери намагались визначити принципи відбору людей до занять тими чи іншими видами вправ. Ось які вказівки були у Стародавній Греції для тренера-гімнаста. Бралось до уваги, чи є кандидат в атлети дитиною молодих або похилих батьків, чи є спадкова схильність до захворювань і т. ін.

Багато уваги приділялось гігієні. Хоча в розпорядженні у греків були досить прості засоби — вода, оливкове масло, льняна тканина, скребок, кожне тренування закінчувалось очищенням тіла від піску і пилу та купанням.

Руїни стадіону в Дельфах

Зверталась увага на правильне дихання і загартування шкіри, тому вправи виконувались на сонці і в затишку, під час сильного вітру і під дощем. Застосовувався також масаж.

Таким чином, гімнастика, як сукупність засобів всебічного фізичного розвитку і оздоровлення, займала у Стародавній Греції важливе місце у системах виховання рабовласників різних старогрецьких держав. Загальним в цих системах була їх чітка класова спрямованість, досконалість організації виховного процесу, значна ефективність у реалізації соціальних потреб.

Велике значення у житті стародавніх греків відігравали різноманітні змагання. Із стародавніх часів у Греції однією з найважливіших форм організації суспільного життя були змагання — агони (від слова «боротьба»). Ця система змагань або агоністика була цілеспрямованою системою підготовки рабовласницької верхівки до управління старогрецькими державами. Вона передбачала низку випробувань при переході з однієї вікової групи в іншу, з одного соціального ступеня на другий у галузі виховання, культури, мистецтва, політичної діяльності та ін.

У галузі фізичного виховання ця система визначалась як система атлетики. Атлетика — це система підготовки та участі у змагальній діяльності на основі спеціальних засобів фізичного виховання.

Найбільш відомими змаганнями або іграми у Стародавній Греції були Піфійські (Дельфійські), Істмійські і Нємейські (В. Н. Платонов, С. І. Гуськов, 1994).

Піфійські (Дельфійські) ігри проводились на честь Апполона — бога муз та мистецтва біля міста Дельфи, який був розташований у підніжжя гори Парнас, де знаходився відомий своїм оракулом Дельфійський храм. Оракул через піфій (весталок) «передбачав» людям, які хотіли отримати прогноз на майбутнє і давав пораду, як поступити в тому або іншому випадку. Тут концентрувались всі політичні і військові таємниці і жреці храму направляли політику. Для більшого залучення у Дельфи греків з усіх кінців держав місто отримало назву «пуп землі» і тут в урочистих умовах проводились Піфійські ігри. Спочатку їх змістом були тільки змагання у співах, музиці і танцях і проводились вони раз у дев'ять років, але, починаючи з 48-х ігор — один раз у п'ять років. У програму стали включати атлетичні змагання, які поступово набувають більшої популярності, ніж мусичні.

Істмійськіігри — проводились на Коринфському перешийку, який греки називали «Істм» один раз у три роки на честь морського бога Посейдона.

Ці ігри були започатковані Спартою в інтересах об'єднання під своїм керівництвом областей, які у V ст. до н. е. склали Пелопонеський союз проти Афін: Лаконіка (Спарта), Місіння, Аркадія, Ахейя, Еліда та Арголіда. Спартанці не мали морських гаваней і намагались захопити їх у Аттики, тому і ігри присвятили богу морів. Переможці нагороджувались сосновими гілками і вінками.

Нємейські ігри — проводились також на Пелопонеському півострові біля дорійського міста Аргос, який був розташований біля Коринфського перешийка. Аргос являв собою велике і важливе місто Пелопонесу. Нємейські ігри влаштовувались один раз у три роки, на честь загиблих воїнів і відмічались особливою урочистістю і релігійними церемоніями. Атлетична програма доповнювалась військовими танцями. Переможці нагороджувалися вінками з могил воїнів. Завданням цих ігор було намагання спартанців розпалювати військовий пил і доблесть, агресивність у відношенні іонійських племен греків. Ці ігри ідейно були зв'язані з Істмійськіми.

До Пелепонеської війни (431-404 рр. до н. е.) для дівчат дорійських племен, які очолювала Спарта, в Олімпійській долині проводились «героїди», змагання на честь богині родючості Гери — раз у чотири роки. Тут змагались тільки у бігу. Учасниці по віку поділялись на три категорії. Переможницям ставили в Олімпії пам'ятники.

Однак найбільш відомими і значущими із змагань у Стародавній Греції стали Олімпійськіігри, які набули загальногрецького характеру. Саме ідея мира, мирного союзу між давньогрецькими державами стала найважливішим фактором об'єднання греків, вирішення ними таких соціальних завдань, як зміцнення рабовласницьких держав і протидія зовнішнім ворогам.

Олімпійське свято спочатку проводилось протягом одного дня. Вже у V ст.. до н.е. воно перетворюється у грандіозну урочисту подію, яке тривало п'ять днів. У момент свого виникнення Олімпійські ігри були релігійним святом, але основний зміст його складали атлетичні змагання. Найдавнішим видом змагань в Олімпії був біг на один стадій (192,27 м). На 14-х іграх до програми був включений біг на дві стадії, а з 15-х — біг на витривалість. З 18-х ігор змагання доповнились п'ятиборством, а також боротьбою. На 23-ій олімпіаді вперше змагались кулачні бійці, на 25-ій — перегони на колісницях, а на 33-й — до програми був включений панкратіон.

На іграх виступали історик Геродот, філософ Сократ, письменник Лукіан, оратор Демосфен, математик Піфагор. Піфагор був переможцем Олімпійських ігор з кулачного бою.

Кожне місто, кожний знатний рід вважали своїм обов'язком представити на Олімпійських іграх своїх учасників. Заяви про участь в іграх подавались до визначеного терміна, ті, хто запізнювався платили штраф або не допускались до змагань. Допущені до участі повинні були під керівництвом елланодіків (суддів) проходити в Еліді місячне тренування. Режим був дуже суворим, а перед початком змагань атлети давали клятву біля «священного вогнища» вівтаря Зевса про те, що вони протягом десяти місяців перед змаганнями виконували всі необхідні для тренування вправи і будуть підкорятись всім олімпійським правилам змагань, не припускаючи ніякого шахрайства. У кінці «збору» до учасників звертались із словами: «Якщо ви вправлялись відповідним духом олімпійських ігор чином і не обтяжені негідним вчинком, можете стартувати у доброму настрої. Хто цього не виконав, хай іде куди хоче». Самі елланодіки-судді і розпорядники ігор також проходили тривале тренування і присягали про те, що будуть неупереджено відноситись до своїх обов'язків.

Глядачами на Олімпійських іграх були тільки чоловіки, а з жінок — тільки жриці богині Деметри, храм якої знаходився неподалік.

Дуже важко судити про досягнення старогрецьких чемпіонів, наприклад, про рекорди з бігу: адже тоді не було точних приладів для виміру часу. Іноді траплялось, що хто-небудь стартував раніше часу. У греків існувало суворе правило. «Того, хто стартує раніше, ніж треба — б'ють», — говорили вони. Суддя бив порушника лозиною, після чого повертав його на місце.

Один з письменників наводить цікаву історію про пастуха Полімнестора, який був переможцем ігор у 632 р. до н. е. Цей юнак бігав так швидко, що міг доганяти і ловити зайців. Якщо врахувати, що заєць біжить із швидкістю 14 м/с, то нескладний розрахунок дає феноменальне досягнення: Полімнестор пробігав 100 м за 7,2 с!

З 444 р. до н. е. (84-і ігри) частиною програми в олімпійських змаганнях став конкурс мистецтв. На Олімпійських святах поети читали вірші і гімни, складені на честь ігор, оратори прославляли їх у промовах. Так, давньогрецький поет Піндар у багатьох своїх творах оспівував Олімпійські ігри: «Немає іншої зірки шляхетнішої за сонце, зірки, яка дає стільки тепла у пустелі світу. Так і ми прославляємо те, що всіх ігор благородніші — Олімпійські».

Олімпійські ігри не припинялись і тоді, коли могутність Стародавньої Греції почала падати і грецькі землі у 146 р. до н. е. підкорив собі Рим. Протягом 1170 років в Олімпії регулярно, раз в чотири роки, влаштовувались змагання античних атлетів. Таким чином, було проведено 293 олімпіад. У 194 р. н. е. римський імператор Феодосій І, який примусово впровадив християнство і вбачав в Олімпійських іграх язичницький ритуал, спеціальним наказом заборонив їх проведення.

Таким чином, виникнення Олімпійських ігор мало об'єктивний характер і було наслідком класового замовлення на створення змагань, здатних сприяти вирішенню різноманітних запитів рабовласницької держави у галузі економіки, військової справи, релігії, виховання, культури, мистецтва та ін.

Тому і причинами занепаду Олімпійських ігор Стародавньої Греції були не заборона римського імператора і прийняття християнства, а перш за все, занепад рабовласницького суспільства, підкорення Греції Римом та інші чинники, які «зняли» потребу у проведенні цих змагань.

Виникнення Риму відноситься до 754 р. (або до 753) до н. е. У перші три сторіччя його існування (VIII-VI ст. до н. е.), у так званий царський період, римське суспільство переживало стадію розкладання родового строю і розвитку патріархально-рабовласницьких відносин. У період царів, в умовах військової демократії широкий розвиток отримали багато елементів фізичної культури, які були пов'язані з військовою справою і своїми коріннями уходили до традиційних народних ігор і свят епохи розвинутого родового устрою. Пам'ятники Стародавнього Риму дають немало свідчень розповсюдження серед римлян багаточисельних свят, ігор і танців з яскраво виявленою військовою спрямованістю. Однією з характерних для Стародавнього Риму ігор були троянські ігри, які містили в собі змагання вершників у заплутаних лабіринтах. Ця гра була особливо характерною для римської родової аристократії (патриціїв), які під час війни складали кінні загони. Розповсюджені були також змагання у перегонах колісниць, багаточисельні військові танці, вправи у метанні списа, кулачному бою, боротьбі та ін. Стародавні елементи фізичної культури були основою своєрідної системи військово-фізичного виховання у рабовласницькому Римі.

Система фізичного виховання у Римі сформувалась у відповідності із завданнями зміцнення могутності рабовласницької армії. При військово-політичному устрої, який склався у Римі в епоху республіки, коли суспільна влада зосередилась в руках громадян, зобов'язаних відбувати військову службу, кожний вільний і повноправний римлянин повинен був готувати себе до діяльності солдата. На відміну від Стародавньої Греції, де для вирішення цих завдань були створені спеціальні виховні заклади, у Римі виховання зберегло домашній характер. До вступу в армію римські юнаки знаходились у сім'ї, у колі своїх одноліток. Засобами їх фізичного виховання були багаточисельні старовинні народні ігри і вправи. Старші хлопчаки вправлялись переважно у бігу, метаннях, боротьбі, фехтуванні. Діти з патриціанських родин багато часу приділяли вправам в їзді верхи. Батьки відповідали за військово-фізичне виховання підростаючого покоління.

У віці 16-17 років римські юнаки вступали в армію. Тут протягом багатьох років в умовах похідно-табірної обстановки вони проходили суворо організовану і спеціально спрямовану школу військової і фізичної підготовки.

Ф. Енгельс так характеризує цю систему: «Навчання воїна було дуже суворим і було розраховано на розвиток у нього усіма можливими засобами фізичної сили. Окрім регулярного навчання поводження зі зброєю і різним рухам, широко практикували біг, стрибки, стрибки із жердиною, скелелазіння, боротьбу, плавання — спочатку без одягу, а потім у всьому спорядженні. Тривалі марші у повному похідному спорядженні, коли кожний воїн ніс на собі від 40 до 60 фунтів, здійснювались із швидкістю 5 миль на годину... І не тільки молоді солдати, але і ветерани легіонери повинні були робити всі ці вправи, щоб зберегти фізичну бадьорість і спритність, а також бути звичними до важких занять і випробувань» (Ф. Енгельс. Твори, т. 14, стор. 18).

Така система виховання збереглась у Римі до кінця II ст. до н. е., коли реформою Марія були закладені основи професійної армії, в якій широко використовувались гімнастичне обладнання (кінь, перекладина та ін.), комплекс кінної підготовки, фехтування. Римський легіон складався з 4.200 чоловік важкої і легкої піхоти і 300 вершників.

Фізичні вправи, ігри, змагання глибоко вкоренились у побут стародавніх римлян. Найбільшою популярністю користувались різноманітні ігри з м’ячем. Вони були розповсюджені як серед патриціїв, так і серед плебсу.

Велике місце у житті римлян займали багаточисельні суспільні ігри, які проводились під час відзначання знаменних дат історії Риму і релігійних свят. Для проведення суспільних ігор у Римі ще у VI ст. до н.е. царем Тарквінієм Приском був побудований великий цирк. Пізніше, у III ст. до н.е. був побудований великий цирк-цирк Фламінієв.

До числа найбільш популярних циркових ігор відносились римські ігри, одні з найдавніших ігор, які були святом патриціїв. З VI ст. до н.е., після встановлення республіки, широко розповсюджуються плебейські ігри. Починаючи з V ст. до н.е., з великою пишністю почали проводитись 100-річні ігри, які тривали 3 дні і 3 ночі. Вони були засновані консулом Валерієм Напликолою і влаштовувались один раз у 100 років.

До програми цих ігор входило багато видів змагань. Найулюбленішими були змагання вершників і перегони колісниць. Нерідко до програми ігор включались і змагання борців, бігунів, кулачних бійців.

З плином часу, по мірі встановлення все більш тісних зв'язків із Грецією,у Рим почав проникати грецький вплив. Ці впливи у деякій мірі торкнулись і фізичної культури.

Починаючи з II ст. до н.е., деякими політичними і суспільними діячами Риму робились спроби перенести на римську землю грецькі атлетичні змагання. Однак ці спроби не були успішними. У 80-х роках до н. е., вже після підкорення Греції Римом, консул Сулла намагався перенести у Рим грецькі Олімпійські ігри. За його наказом 175-ті олімпійські ігри повинні були проводитись, у Римі. Однак і ця спроба не знайшла підтримки серед римлян,і наступні олімпійські ігри (у 76 р. до н. е.) знову відбулись в Олімпії.

Все це пояснюється тим, що римляни не бачили практичної користі у грецькій гімнастиці і тому відносились до неї негативно.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.033 с.)