Жіноча гімнастика. Середина XIX ст.

 

Дуже велике значення автори шведської системи гімнастики приділяли вихідним положенням їх було розроблено дуже багато. Автори шведської гімнастики вірно вважали, що від доцільного вибору вихідного положення у значній мірі залежить якість виконання вправи. Такі вихідні положення, як «руки перед грудьми», «руки до плечей», «руки в сторони» і т. ін. збереглися до наших днів.

Багато хто вважав шведську гімнастику науково обґрунтованою. Але це було не так. Автори шведської системи гімнастики не могли в умовах того часу розробити фізіологічне обґрунтування гімнастичних вправ (фізіологія ще не отримала свого розвитку), а велика кількість медичних закладів, які працювали за шведською системою не міняла суті справи.

Значно пізніше сформувалась чеська система гімнастики. Теоретики та організатори чеського гімнастичного руху врахували досвід інших гімнастичних систем і досягнення сучасної науки. У лютому 1862 р. під керівництвом Мирослава Тирша (1832-1884 рр.), чеського буржуазного демократа, професора естетика та історії мистецтв, був створений гімнастичний союз, який у подальшому отримав назву «Сокіл». Ця організація отримала широку підтримку чеської спільноти, яка намагалась консолідації своїх сил у будь-який формі для боротьби за національну незалежність і визволення від гноблення Австро-Угорщини. Не випадково організація обрала назву волелюбного птаха. Характерно, що і костюми членів «Сокола», які були розроблені видатним чеським художником Манесом, складались, зокрема, і круглої шапки з соколиним пером і червоної сорочки, на зразок одягу італійських бійців Гарібальді. Члени організації називали один одного братами і сестрами. Створена на хвилі національно-визвольного руху організація «Сокіл» об'єднувала всі верстви населення. Цю обставину широко використовувала чеська буржуазія, яка ретельно приховували класові протиріччя, представляючи «Сокіл» позакласовою організацією. Сокольській рух отримав широке розповсюдження у всіх слов'янських країнах. Він діяв під гасломпанславізму (об'єднання слов'ян) і мав підтримку з боку уряду царської Росії, який намагався у рамках цього напрямку реалізувати свої великодержавні плани.

З 1882 р. «Сокіл» став проводити традиційні свята, в яких приймали участь представники сокольського руху з інших слов'янських країн. Лід час таких свят проводились масові гімнастичні виступи, використовувалися національні костюми, музика. Все це викликало велике піднесення національних почуттів у чехів та інших народів.

Поступово формувалась чеська або сокольська система гімнастика. її автори добре розуміли, що гімнастичні вправи впливають на здоров'я людини та його вольові якості. Але цс не знайшло відображення у розробленій ними методиці навчання. Разом з тим, ця гімнастика була значно багатшою на німецьку щодо використання засобів і досконалішою за методами навчанняфізичними вправами, організації діяльності, тих, хто займається. Автори сокольської гімнастики розробили складні і красиві комбінації гімнастичних вправ, не примушуючи своїх учнів виконувати одні й ті самі вправи десятки разів. Саме із сокольської гімнастики виникла сучасна спортивна гімнастика.

Всі вправи сокольської гімнастики поділялись на наступні чотири групи:

1) вправи без приладів (ходьба, біг, вільні вправи, присідання та ін.);

2) вправи із приладами (перекладина, бруси, кінь, кільця; з предмета ми — м'яч, булави, обруч);

3) групові вправи (піраміди, масові гімнастичні вправи);

4) бойові вправи (фехтування, боротьба).

Якщо на початку свого розвитку сокольський рух, виконував завдання національно-визвольної боротьби, носив прогресивний характер, то, починаючи з 90-их років XIX ст., «Сокіл» у цілому перетворився у реакційну організацію. Чеська буржуазія, яка очолювала сокольський рух, не була послідовною у національно-визвольній боротьбі. Вона була налякана ростом робочого руху, тому об'єдналась с австро-угорською буржуазією проти трудящих мас Як бачимо, підтверджується положення про те, що розвиток фізичної куль тури знаходиться у прямій залежності від соціально - політичних умов.

Розглянуті вище гімнастичні системи мали свої національні особливості. Бони були створені у результаті потреб, які виникали на певному етапі розвитку цих країн і вирішували завдання військового, національно визвольного, педагогічного, оздоровчого характеру.

Але всі вони, у тій чи іншій мірі, створювались для вирішення класових завдань буржуазії різних країн. Однак, умови у кожній окремій країні були різні, і як це відбилось на системах фізичного виховання ми бачимо на прикладі гімнастичних систем. І вже зовсім по-іншому розвивалось фізичне виховання в Англії і США, тому що там склались умови, які мали значні відмінності від умов континентальної Європи.

3 Англія стала батьківщиною спорту. Чому Англія? Чому ця країна є класичним прикладом залежності спорту від соціально-економічних і політичних умов.

Географічне розташування Англії дозволяло їй не боятись раптового нападу. Тому англійська буржуазія не шукала шляхів для форсування підготовки резервів масової сухопутної армії, як це було у континентальній Європі. Основою військової могутності Англії був флот. За його допомогою вона створювала і зберігала свою колоніальну імперію. На флоті і у колоніальних військах Англії погрібні були винахідливі, наполегливі, енергійні люди, які вміють швидко орієнтуватись, швидко приймати рішення і самостійно їх здійснювати. Зрозуміло, що вони повинні були бути різнобічно фізично розвинутими і загартованими. Система виховання таких людей складалась віками. Коріння її уходили у давню практику змагань, народних ігор і розваг.

У той час, як в Європі створювались національні гімнастичні системи, в Англії розвивався спортивно-ігровий метод фізичного виховання.

Крім того, розвинута у промисловому відношенні Англія отримала можливість раніше, ніж інші країни одержати вільний час (звісно, для забезпечених верств населення). Це дозволило активізувати різні сторони суспільного життя, серед яких не останнє місце займали розваги. Так у житті англійців все більше місце починає займати спорт, який спочатку означав просто гру, розвагу, хобі. Бути спортсменом зовсім не визначало того, що людина активно займається фізичними вправами. Щоб упевнитись у цьому, достатньо згадати одного з персонажів «Саги про Форсайтів» Д.Ґолсуорсі — дядька Джорджа, який вважався у сім'ї справжнім спортсменом.

Фундаментом англійського спорту стали середня школа і вищі навчальні заклади, особливо привілейовані «публічні школи». У своєму сучасному пні ляді «публічні школи» сформувались після реформ, здійснених Томасом Aрнольдом майже два сторіччя тому. Одним із найважливіших важелів освіти і виховання еліти англійського суспільства став спорт. Англійці охочі повторюють фразу, яку сказав колись один з найвидатніших військових Артур Веллінгтон: «Битва біля Ватерлоо була виграна на спортивних майданчиках Ітона...» Цією фразою Веллінгтон підкреслив значення закритих приватних шкіл у формуванні еліти суспільства. Привілейовані навчальні заклади Ітона і Херроу, Вінчестера і Регбі здійснювали великий вплив на суспільно-політичне життя країни, давали своїм вихованцям не тільки чудову освіту, але і гарну фізичну підготовку. Добре організований спорт став и Англії надбанням верхівки суспільства. У подальшому він став називатись аматорським спортом, а належність до обраного спортивного клубу характеризувала належність до вищих верств суспільства.

Важливим фактором розвитку спорту було і те, що в Англії не було регулярної армії. Але за традицією сини з привілейованих родин служили декілька років дома і 3-4 роки у колоніях.

Підйом виробничих сил в Англії, як найбільш розвиненої тоді капіталістичної країни, викликав до життя практику змагання, яка використовувалась і для вирішення завдань виховання та освіти. Випускники коледжів та університетів у якості чиновників, дипломатів, військових переносили спор у колонії, і перш за все — у Америку. Ідеологи англійської буржуазії постійна пропонували принцип «Self-confidence», тобто віри в самого себе, сміливості у прийняті рішень, фізичної досконалості — тобто всього того, що необхідні англійському «джентльмену» (згадаємо Д. Локка).

Принцип «Self-confidence» — це перш за все змагання із суперником з самим собою, змагання у всіх випадках життя. Отримавши широке застосування у галузі фізичного виховання, змагання в Англії сприяли тому, що ця країна отримала всі підстави зватись колискою сучасного спорту засобу фізичного виховання і різновиду соціальної діяльності людини, організованих на співвідношенні сил, здібностей, знань та умінь, спрямованому на досягнення першості (вищого результату).

Багато видів спорту вперш отримали розповсюдження саме в Англії. Англійська буржуазія, керуючись класовими інтересами, культивує відповідні принципу «Self-confidence» види спорту (веслування, гольф, крікет, футбол, регбі). Англійці стали піонерами у розвитку альпінізму. Фактично вони відкрили Альпи і сприяли економічному розвитку цього регіону.

Лорд Байрон на уроці боксу

В Англії склались організаційні форми спортивного руху — клуби та асоціації. Наводимо хронологію перших у світі спортивних клубів. 1845 - клуб фехтування (Лондон);

1855 — футбольний клуб;

1857 — альпіністський клуб;

1863 - перша футбольна асоціація;

1866 — перший клуб легкої атлетики (Лондонський аматорський атлетичний клуб);

1869— перший клуб плавання;

1870-- перший клуб велосипедистів.

У 1829 р. відбулись перші спортивні змагання з веслування, які проводились на річці Темза між Оксфордським і Кембріджським університетами.

У 1838 р. почалась історія Хенлейнської регати. У 1843 р. у Ліверпулі був побудований перший у світі закритий басейн для спортивного плавання.

У 1855р. в Англії відбулись значні студентські змагання, у яких приймали участь 17 коледжів.

Колова система проведення змагань була створена в Англії. У 1888 р. цією системою в Англії був проведений перший національний чемпіонат і футболу. Англійці першими запровадили формування національної збірної команди з кращих гравців клубів. Перший міжнародний матч національних збірних з футболу відбувся між Англією і Шотландією (0: 0) у 1872 році.

Високий рівень розвитку спорту в Англії, тим не менш фактично не розповсюджувався на трудящі маси. Спорт серед робітників розвивався епізодично і в основному мав видовищний характер. Робітникам доступ у спортивні клуби був абсолютно закритий. Саме в Англії вперше виникла проблема любительства і професіоналізму. Вона була так ретельно замаскована буржуазними спортивними діячами, що у подальшому професіоналізм стали пов'язувати виключно з метою отримання грошей за виступи у спорті, Однак, насправді, витоками професіоналізму є класовий підхід буржуазії до cпорту, як засобу виховання представників еліти англійського суспільства.

У статуті Лондонського любительського атлетичного клубу (1866 р.) був параграф, який називався любительським або джентльменським. Цей параграф визначав статус спортсмена-любителя і на довгі роки увійшов у практику спортивного руху інших країн і міжнародних спортивної об'єднань. У ньому було сказано: «Любителем є кожний джентльмен, який ніколи не приймав участі у публічних змаганнях, доступних для усіх, не отримував грошей за участь у них; ніколи не стартував з професіоналами, ніколи у своєму житті не був вчителем або інструктором фізичних вправ, що надавало б йому кошти для існування». Таким чином, буржуазія створила міцний бар'єр для збереження класових привілей у спорті, використовуючи його для вирішення своїх класових завдань. Буржуазія полегшила доступу спортивні клуби перед талановитою молоддю із верств трудящих тільки на початку XX ст., коли загострилась боротьба за спортивні досягнення на міжнародній спортивній арені, а також виникла необхідність використання спорту для відволікання робітників від політичної боротьби.

Спортивно - ігрові методи фізичного виховання знайшли широке застосування у Сполучених Штатах Америки. Розвиток спорту у США є яскравим прикладом взаємозв'язку із соціальними і географічними особливостями країни. Це пояснюється тим, що розвиток спорту у США співпав з бурхливим розвитком капіталізму і становленням американської нації.

Катання на ковзанах. Початок XIX ст.

 

Комерціалізація суспільного життя у США здійснила великий вплив на розвиток професійного спорту. Саме у США отримали велике розповсюдження змагання, які давали великі прибутки їх організаторам. Як і багато іншого, спорт в Америці дуже швидко став перетворюватись у бізнес.

Особливе місце у житті країни займає університетський і шкільний спорт. Університети і коледжі у США тісно пов'язані із суспільним життям. Для їх процвітання дуже важливим є престиж. У свою чергу авторитет навчального закладу важливий для престижу його випускників. Відмінні спортивні команди приносили і приносять немалі дивіденди університетам і школам, у тому числі — матеріальні. Слід відмітити, що у США дуже розвинене почуття відданості своїм шкільним та університетським командам. Поглиблюється воно і характерним для американців місцевим патріотизмом. Без перебільшення можна сказати, що соціальний запит на спорт, національні особливості у його розвитку було пов'язані з тим, що спортивні змагання вигравали роль значного фактору у формуванні американської нації.

Чотири види спорту користувались у США особливою популярністю: бейсбол, футбол, баскетбол і хокей. Зовсім не випадково, що три найбільш популярні гри — бейсбол, американський футбол і баскетбол народились в США

Малюнок часів первинного розповсюдження англійської гри в крикет з опублікованої в 1834 р. книги Д. Уокера «Ігри і спорт»

Сучасний бейсбол сформувався у період між 1845 1890 рр. Ця гра відповідала фізичним і психологічним умовам життя Америки ХЇХ ст. Велике значення у цій грі має індивідуальна майстерність і відповідальність. Поєднання такого роду вимог наочно відображало особливості життя американського суспільства, де велике місце приділяється індивідуалізму. У країні, де було багато маленьких містечок, у яких було мало розваг, бейсбольні матчі між сусідніми містами перетворювались у важливі суспільні події. З'явились антрепренери, у них — щоденні газети, і у теперішній час стадіони і газети співпрацюють між собою. Такі матчі викликали велику зацікавленість населення того чи іншого району.

З американським футболом зовсім інша справа, Гра ця за своїми правилами схожа з англійським регбі і не має нічого спільного з тим європейським футболом, який американці називають «соккер».

В американському футболі головне для команди, яка володіє м'ячем, — це просунутись з ним уперед, тримаючи м'яч у руках або передавши його партнеру. У кожній команді 11 гравців. На кінцях поля позначені певні смуги; за перенос м'яча за лінію дається 6 очок. У ході гри необхідно збивати суперника з ніг. Після цього гра зупиняється і відбувається перегрупування. Американці вважають: якщо шахи — це інтелектуальна абстракція дій армії, то американський футбол — це фізичний вираз тієї самої ідеї. Головне захват території. Гра потребує мужності, гравці з ніг до голови одягнуті доспіхи. Це у якій-то мірі діяло на психіку американців, нагадувало про боротьбу перших переселенців.

Американський футбол з'явився у коледжах між 1870-1900 рр. і став застосовуватись як ідеальний фактор розвитку почуття відданості команді. В емоційному аспекті, як і у тактичному, футбольна команда розглядалась як армія у мініатюрі. Тому невипадково, коли з'явилось телебачення — футбол стає вигідним професійним видовищем.

Пошуки більш цікавих форм і методів фізичного виховання наштовхнули у 1891 р. викладача фізичного виховання одного з коледжів у м Спрінгфілді (штат Масачусетс) Джеймса Нейсміта на винахід баскетболу Гра містила компоненти, які сподобались американському глядачу: м'яч все ь час попадає у кошик. В американських видах спорту головне — мета, результат. На техніку, артистизм звертали увагу лише як на засіб, необхідний для досягнення перемоги. Тому спочатку американці проявляли слабкий інтерес до таких видів спорту як гімнастика, фігурне катання, стрибки у воду та ін. їм більше подобались «цільові» види спорту, у яких особистий успіх не цінувався так, як командна перемога.

Характерною особливістю американського спорту вже давно стало те, що у США не роблять різниці між професіоналами і любителями. Американські спортивні організації зберігають статус любительства в основному з-за того, що цього вимагають міжнародні федерації. Формально професійні спортсмени об'єднуються у ліги, а студенти-аматори — в асоціації. Пояснюється це наступним соціологічним фактором — фізична досконалість разом з грошовою винагородою є одним із засобів підвищення соціального статусу. Разом з тим, необхідно відмітити, що високий рівень професійного спорту підвищував і рівень любителів.

Багато спортивних термінів увійшли у повсякденну мову американців, наприклад, успіх вони позначають словом «хіт» (у бейсболі — гравець до бігає до бази), «він не дістався навіть до першої бази» і т. ін. Більш того, по розвитку американського боксу, наприклад, можна судити про «хвилі» імміграції у США. Так, серед чемпіонів — професіоналів у період 1860-1910 рр переважали ірландці, у 1920-1950 рр. — італійці (Джо ді Маджо), у 1950 1975 рр. — вест-індійці (Джеккі Робінсон) і т. ін.

Подібні приклади можна було б продовжити, але всі вони знову б слугували підтвердженням того, що соціальні функції фізичного виховання і спорту формуються під впливом визначених соціально-економічних і політичних факторів, які є спільними для усіх країн і особливих, притаманних окремим націям і регіонам.

Тема 1.5.