Соціально-економічні і культурні передумови розвитку фізичного виховання і спорту у перший період нового часу (середина XVII ст. — 1871 Р. )

Мета. Скласти уяву у студентів про об'єктивні і закономірні основи розвитку соціальних функцій фізичного виховання в умовах становлення і утвердження капіталізму.

Зміст

1. Найважливіші передумови збільшення соціальної ролі фізичного виховання.

2. Основні фактори формування буржуазних національних систем фізичного виховання.

3. Розвиток спорту в Англії і США.

На початок

 

1 Низка буржуазних революцій розчистила шлях для подальшого розвитку капіталістичного устрою, який зародився у надрах феодалізму.

Процес формування капіталістичних виробничих відношень і капіталістичного способу виробництва, який розпочався у XVI ст. призвів до англійської революції середини XVII ст. З цього моменту і прийнято відрахувати період Нового часу. Нагадаємо, що цей період продовжується до 1917 р. і, в свою чергу, поділяється на два періоди — І етап Нового часу (середина XVII ст. — 1871р.) і II етап Нового часу (1871-1917 рр.).

В основі виробничих відносин капіталізму лежить монополія класу капіталістів на засоби виробництва, у той час, як маса безпосередніх виробників перетворена у пролетарів, які володіють лише власною робочою силою.

Основні класи: буржуазія і пролетаріат. Порівняно з феодалізмом капіталізм являє собою прогресивний суспільний устрій. Менш, чім за сто років свого класового панування, буржуазія створила більш чисельні і значні виробничі сили, ніж всі попередні покоління разом.

До 70-их років XIX ст. розвиток капіталізму був дуже прогресивним. Відносно демократична форма буржуазних держав, величезні потреби у по дальшому підйомі рівня виробничих сил, об'єднання держав і формування буржуазних націй, сприяли новому прогресу у розвитку культури. У свою чергу, все це викликало великий інтерес до розвитку особистості, звісно, у суто класових інтересах буржуазії. Хоча зараз вже не походження, а особисті якості людини і його діяльність, які забезпечували йому успіх, були у центрі уваги. Епоха Просвіти висунула ідею всезагальної освіти, але маси трудящих продовжують знаходитись у злиднях.

Передові педагогічні ідеї цілком використовувались буржуазією для всебічною виховання представників панівних кіл.Об'єктивно ці педагогічні ідеї і теоретичні погляди, які відображали зростаючий соціальний попит буржуазії на вдосконалення форм і методів виховання, сприяли подальшому розвитку педагогічної теорії і практики у галузі фізичного виховання.

Вже до кінця XVIII ст. у найбільш передових країнах стали з'являтись товариства сприяння фізичному вихованню дітей, з'явились школи нового напрямку і посібники з гімнастики. В той же час під визначенням «гімнастика» мали па увазі сукупність всіх відомих методів і засобів фізичного виховання.

Протягом XIX ст. гімнастика і різноманітні форми фізичних вправ і рухливих ігор були поступово включені у програми європейських шкіл практично всіх ступенів. В Англії широке розповсюдження отримав спорт — своєрідна система засобів, методів і організації фізичного виховання. У деяких країнах були створені національні буржуазні системи гімнастики.

Ідея всезагальності фізичного виховання у XIX ст. знайшла впливового спільника у військових колах. Якщо раніше феодал мав військо у 10 тис. чоловік, то цього вистачало для ведення війни. У XIX ст. характер війн змінився і за характером завдань і за військовою технікою, яка застосовувалась. Необхідними стають багаточисельні армії. Тому буржуазія шукає більш ефективні форми і методи підготовки армії. У деяких державах вводиться обов'язкова військова служба. Для підготовки багаточисельних армій ефективним засобом у той час була гімнастика. Військові кола також підтримували, причешу дуже енергійно, введення фізичного виховання у школах.

Таким чином, пов'язані зі становленням капіталізму нові соціально-політичні умови посилили потребу буржуазії у розвитку фізичного виховання.

Підйом природничих і гуманітарних наук призвів до того, що видатні філософи, лікарі і педагоги епохи Просвіти розглядали фізичне виховання як складову частину всебічного виховання члена суспільства.

Перш за все необхідно зупинитись на поглядах і діяльності видатного представника епохи Просвіти — англійського філософа і педагога Джона Локка (1632-1704 рр.), який був представником нового буржуазного класу у всіх його формах. Свої педагогічні погляди на виховання Д. Локк виклав у книзі «Думки про виховання дітей», яка була видана у 1693 р.

Історична заслуга Д. Локка полягає у спростуванні теорії уроджених ідей, а також — в обґрунтуванні матеріалістичного принципу походження знань. Звідси переконання Д. Локка у могутності виховання в процесі формування людської особистості.

У філософії і педагогіці Локк виражав інтереси англійської буржуазії і шляхти, яка до неї приєдналась у період, коли Англія поширює свою колоніальну імперію і буржуазія вела боротьбу за політичну владу у метрополії, (й потрібні були люди, які здатні активно діяти у самій Англії та в інших країнах, які вміють за любих обставин збути свої товари, а якщо треба, то і силою підкорити собі народи слаборозвинених держав. Локк рішуче виступав проти теорії уродженості і божественного походження королівської влади, проти уродженості моральних понять і боровся проти схоластичних методів у педагогіці.

Як справжній представник буржуазії Джон Локк свою педагогічну систему призначав виключно для підростаючого покоління буржуазії. До про с того люду Джон Локк ставився зневажливо. Він хотів, щоб із дітей буржуазії виховували джентльменів, які були б підготовлені до життя. А для того, за думкою Локка, необхідно зміцнювати тіло і волю, оволодіти необхідними життєвими навичками. Він переконливо доказував необхідність вдосконалення органів почуття, розвитку органів руху, загартування тіла, придбання прикладних навичок (плавання, їзда верхи, веслування, фехтування, стрільба), розвитку сили волі і здатності до максимальної напруги фізичних сил. Крім того, він рекомендував вивчати бальні танці та інші елементи галантності, які зовні відзначали «верхівку» суспільства від простого люду.

Педагогічні ідеї Джона Локка була популярні серед педагогів того часу. Вони здійснили великий вплив на практику фізичного виховання в англійських навчальних закладах. Не дивлячись на те, що педагогічні погляди Локка відображали вузько класовий характер намагань англійської буржуазії, його вчення про розвиток органів почуття, про загартування тіла і фізичний розвиток людини було прогресивним.

Одним з видатних педагогів-просвітників другої половини XVIII ст. був французький філософ Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). Приватну власність Руссо вважав головною причиною нерівності людей. Однак він виступав не за повну ліквідацію власності, а тільки за обмеження її розмірів. Руссо мріяв про створення суспільства, заснованого на приватній власності дрібних ремісників і селян, а державу майбутнього уявляв собі у вигляді патріархального союзу, затвердженого суспільним договором. Свої педагогічні погляди Руссо виклав у книзі «Еміль, або про виховання» (1762 р.), де висунув ідею відповідності з природою індивідуального виховання людини.

Руссо говорив про недоцільність засвоєння знань, накопичених історичним досвідом людства, і вважав, що кожна людина повинна отримувати всі свої знання шляхом власного досвіду. У цьому одна з негативних сторін педагогічних поглядів Руссо.

Руссо вважав, що людина народжується вільною, але його закріпачують з пелюшок і роблять рабом власних звичок, а тому-рабом суспільства. Найкраща звичка — не мати ніяких звичок. Ідеальним Руссо вважав виховання природне. З моменту народження дитини необхідно піклуватись про загартування його тіла, привчати до змін температури повітря і води і не створювати звичок у положенні тіла, рухах і навіть у харчуванні. У цілому ж у фізичному вихованні він розрізняв наступні три ступені: перша — загартування тіла, друга — загартування тіла і розвиток органів почуттів, третя загартування тіла, вдосконалення органів почуттів і розвиток рухових вмінь і навичок.

Фізичне виховання на думку Руссо повинно було забезпечити успіх наступного виховання — розумового, трудового і морального. Чим краще загартоване тіло людини, пристосоване до будь-яких умов існування, чим краще розвинені у нього органи почуттів і рухові здібності, тим легше йому пізнавати навколишній світ і жити у ньому. У фізичному вихованні Руссо рекомендував застосувати змагальний метод. Останній він вважав природнім шляхом підвищення зацікавленості вихованців у вдосконаленні своїх фізичних здібностей і прояву їх індивідуальних досягнень.

Руссо рекомендував проведення народних свят, присвячених тим або іншим видатним історичним подіям із життя народу. У їх програму він пропонував включати масові змагання та ігри. Ці свята, на думку Руссо, повинні були бути одним з найважливіших засобів розваги, національного об'єднання «вільних» дрібних ремісників (власників) і зміцнення держави розуму, заснованого на суспільному договорі.

Руссо недооцінював розумове виховання жінок, а що стосується їх фізичного виховання, то воно повинно було обмежуватись розвитком пластичності, грації рухів.

Педагогічні ідеї Руссо, не дивлячись на деякі недоліки його системи (виховання індивідуалізму, недооцінка виховання жінок та ін.) сприяли створенню нових форм і методів буржуазного фізичного виховання кінця XVIII і початку XX ст.

Багато уваги фізичному вихованню дітей приділяв у своїй педагогічній системі швейцарський педагог-демократ Іоган Генріх Песталоцці (1746-ІК27 рр.). Світогляд Песталоцці складався під впливом ідей Ж. Ж. Руссо та інших просвітників XVIII ст. Песталоцці бачив мету виховання у розвитку природних здібностей людини, а основу виховання — у формуванні його морального складу. Намагаючись покращити життя простого народу, особливе значення він приділяв освіті і вихованню селянських дітей. У 1774 р. мін відкрив на своїй фермі у Нейхофі притулок для сиріт і безпритульних дітей, де намагався поєднати навчання з працею. Створений ним педагогічний інститут у Івердоні (1805-1825 рр.) отримав загальноєвропейське визначення. Педагогічна діяльність Песталоцці, розроблена ним теорія елементарної освіти здійснили величезний вплив на розвиток початкової (народної) школи.

Для полегшення і прискорення навчання Песталоцці створив методики елементарної освіти у фізичному вихованні, навчання рідній мові, арифметиці і географії. Тіло людини він вважав слугою розуму і моралі (серця). Цей. слуга може добре виконувати свої обов'язки, якщо він здоровий і сильний. Тому необхідно систематично розвивати тіло (слугу розуму і моралі). Для цього Песталоцці рекомендував фізичне виховання, яке складалось з дитячих ігор, участі дітей у домашніх трудових процесах, курсу елементарної гімнастики суглобів, народних ігор і забав.

Песталоцці вважав, що діяльність тіла проявляється у рухах, які залежать від будови і рухливості суглобів. Тому необхідно забезпечити оптимальний розвиток суглобів. З цією метою він розробив гімнастику суглобів. Сенс її зводиться до того, щоб навчити людину робити всі рухи, які можливі у кожному окремому суглобі.

Елементарну гімнастику суглобів Песталоцці доповнив своєрідною «абеткою трудових вмінь», тобто вмінням тягнути, штовхати, вертіти, піднімати вантажі. Сполучення гімнастики суглобів і трудових вмінь він вважав основою системи фізичного виховання людини. Вона повинна була забезпечити людині можливість успішного оволодіння будь-якою спеціальністю.

Подальший фізичний розвиток повинен здійснюватись через участі у праці, народних іграх, забавах і військовій справі.

Не дивлячись на історичну обмеженість, ідеї Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, І. Г. Песталоцці були ідеологічною зброєю прогресивної педагогіки того часу, вони були виразом соціального запиту, який сформувався у результаті розвитку капіталізму.

2 Найбільш відомими із національних буржуазних систем гімнастики є німецька, французька, шведська і чеська гімнастичні системи (Л. Кун, 1982; В. В. Столбов, 1989; Б. Р. Голощапов, 2002).

Широкий розвиток німецької гімнастики відноситься до початку XIX ст. Напіввійськові — напівгімнастичні організації буржуазної молоді в Прусії, а потім і в інших германських державах виникли у роки окупації країни військами Наполеона. Розпочався рух за визволення країни від іноземців. Так, у 1808 р. у Німеччині виникла національно-визвольна організація «Союз доброчинності» («Тугенбунд»). Заняття з молоддю у цій організації спочатку мали військовий характер, але, коли у 1810 р. за наказом Наполеона ця організація була заборонена, молодь стала займатись гімнастикою та іграми на місцевості.

У тому ж 1810 р. у Берліні був створений перший гурток гімнастики. Рух патріотично налаштованої молоді очолив Фрідріх Ян (1778-1825 рр.). За своїми переконаннями він був націоналістом, пруссоманом, прихильником прусського короля і супротивником буржуазних перетворень. Але, об'єктивно його діяльність, у всякому разі до 1813 р., можна вважати прогресивною, тому що вона була спрямована на боротьбу за національну незалежність і єдність Німеччини. У 1810 р. Ян став проводити воєнізовані ігри молоді на гімнастичному майданчику у Хазенхайді. На цьому майданчику вже у 1811 р. було встановлено гімнастичне обладнання (перекладина, паралельні бруси, драбини для лазіння і т. ін.). Кількість учнів, які відвідували заняття на майданчику Яна, швидко збільшувалась і до весни 1812 р. досягла 500 чоловік. Під керівництвом Яна та його помічників юнаки займались фізичними вправами, військовими іграми і приймали участь у напіввійськових — напівтуристських подорожах. Слово «гімнастика» Ян замінив словом «турнкуст» (мистецтво спритності), а гімнастів назвав турнерами.

Не маючи необхідних знань з педагогіки і природознавства, Ян припускав значні помилки у галузі фізичного виховання молоді. Кращим у Яна вважався той учень, який міг виконувати будь-яку фізичну вправу найбільшу кількість разів, не сходячи зі снаряду. Виховання патріотизму він спрямовував у націоналістичне русло.

За допомогою співробітників Ян розробив техніку вправ па гімнастичних приладах і зміг підпорядкувати гімнастику завданням військової підготовки населення Німеччини. Кількість гімнастичних майданчиків у Німеччині зростала.Німці підтримували турнерський рух, тому що молодь, яка була не задоволена феодальними відносинами, бачила в ньому крок уперед на шляху боротьби за національну незалежність і єдність держави. На своїх заняттях гімнасти обговорювали шляхи об'єднання німецьких держав і влаштовували демонстрації протесту проти феодальних порядків. Це викликало незадоволеність урядів, і у 1819 р. турнерські організації були заборонені.

У сорокові роки XIX ст., коли у Німеччині назріває буржуазна революція, турнерський рух виникає, з новою силою. Під час буржуазної революції 1848-1849 рр. члени турнферейнів (гімнастичних союзів) виступали на барикадах. Після розгрому революції турнерський рух стає обмеженим, але у 60-ті роки турнерські організації знову на передових позиціях у боротьбі за об'єднання Німеччини. Вони влаштовували загальногерманські гімнастичні свята під гаслом загальнонімецької єдності. Але у цей час німецька буржуазія вже відмовилась від революційно-демократичних шляхів перетворення своєї країни і поступово пішла шляхом спільника прусських військових кіл, які намагались підкорити інші німецькі землі. Прусський уряд зумів взяти керівництво турнерським рухом у свої руки і вже у 70-ті роки перетворив його в одну із форм позавійськової підготовки резерву для армії.

Як вже відмічалось, у турнерському русі багато уваги приділялось туризму та екскурсіям, розвитку волі, фізичної сили, витривалості, вихованню дисципліни. Але методика німецької гімнастики не мала наукового обґрунтування, тому в основу класифікації вправ була покладена зовнішня форма рухів. На заняттях виконувались вправи на перекладині, брусах, коні, про водився біг, стрибки у висоту, довжину і з жердиною, вправи у рівновазі, боротьбі, ходьбі, перенесенні вантажів.

Російський професор П. Ф. Лесгафт різко критикував німецьку систему гімнастики за відсутність педагогічного і лікарського контролю, за відсутність вказівок з питань фізичного навантаження і дозування.

На початку XX ст. виникла і французька гімнастика. Причиною її виникнення було намагання французької буржуазії відродити могутність своєї армії. Отже, у 1818 р. з Франції були виведені окупаційні війська і французьке командування проводить певні заходи щодо зміцнення збройних сил. У тому числі впроваджує гімнастику в армію. Доручення по введенню гімнастики було дане полковнику Франціско Аморосу (1770-1848 рр.). Йому були надані значні матеріальні кошти і у 1819 році Аморос відкрив Нормальну гімнастичну громадянську і військову школу і був призначений інспектором всіх військово-навчальних закладів Франції. Він був не тільки організатором, але і творцем системи природно-прикладної гімнастики. Аморос був обізнаний з педагогічними теоріями Локка, Руссо, Песталоцці, військово-педагогічною практикою Суворова, але не копіював їх, а створив свій оригінальний метод фізичного виховання, який сучасники і послідовники назвали природно-прикладною гімнастикою. У 1830 р. вийшла книга Амороса «Керівництво з фізичного, гімнастичного і морального виховання». На думку Амороса гімнастика повинна мати оздоровче, освітнє і виховне значення. За допомогою гімнастики Аморос мав намір привчати людей перемагати труднощі і бути вірними слугами держави.

Аморос від кожного педагога фізичного виховання вимагав знань з анатомії, фізіології, педагогіки, психології, музики і вміння користуватись гімнастичними приладами. Він пропонував педагогам вивчати індивідуальні особливості вихованців і вести спеціальний фізіологічний листок на кожного учня.

Основна увага в системі Амороса приділялось вправам, які були характерні для природних рухів тіла (ходьба, біг, стрибки, метання, плавання, лазіння, переповзання, боротьба). Елементарні фізичні вправи за думкою Амороса, «грають у гімнастиці роль, аналогічну ролі літер при засвоєнні читання». Вони повинні закладати основу, необхідну для розвитку усіх здібностей людини.

Природно-прикладна гімнастика передбачала:

а) фізіологічне обґрунтування окремих фізичних вправ і всього фізичного виховання; лікарський і педагогічний контроль за тими, хто займається фізичними вправами;

в) методику, яка розрахована на розвиток у тих, хто займається не тільки фізичних, але і цінних для суспільства моральних і вольових якостей людини;

г) розвиток самостійності, творчої активності педагогів і тих, хто займається.

Гімнастика Амороса була досить вдалою спробою створення прогресивної системи фізичного виховання.

На початку XIX ст. виникає також і шведська система гімнастики, виникнення шведської гімнастики також було результатом намагань шведськоїбуржуазії покращити фізичну підготовку армії.

Засновником шведської системи гімнастики був Пер Лінг (1776-1839). У1813р. Лінг відкриває у Стокгольмі інститут гімнастики, який існує і зараз. Лінг розрізняв чотири види гімнастики: педагогічну, військову, лікувальну та естетичну. Але працював Лінг лише над створенням військової гімнастики.

Педагогічну гімнастику розробив син Пера Лінга — Ялмар Лінг (1820-1886 рр.). Він описав техніку виконання і методику викладання гімнастичних вправ шведської педагогічної гімнастики, структуру уроку і ввів нові гімнастичні прилади (гімнастичну лаву, стінку і т. ін.).

Спираючись на анатомічні і фізіологічні дані, Пер Лінг намагався дати наукове обґрунтування шведської гімнастики. Але у той час рівень розвитку фізіології був невисоким, і Лінг більше опирався на анатомію, внаслідок чого класифікація шведської гімнастики була побудована за анатомічними ознаками. Автори шведської гімнастики вважали головним вправляти основні частини тіла. Всі вправи вони поділяли на групи, у залежності від впливу на ту чи іншу частину тіла, головним чином — на ту або іншу групу м'язів. Гак, па уроці спочатку пропонувались вправи для ніг, рук, м'язів спини, для м'язів тулуба, для м'язів черевного преса, а також вправи, пов'язані і пересуванням тіла: ходьба, біг, стрибки, лазіння і вправи у рівновазі. Бігові та стрибкові вправи призначались для впливу на серцево-судинну і дихальні, вправи у лазінні — для розвитку відповідних м'язів, а вправи у рівновазі — для розвитку точності рухів і відпочинку після великих напружень. Для відпочинку використовувались допоміжні вправи, дихальні вправи під час ходьби. В урок включались також ігри, але нев якості основних вправ.

Прилади у шведський гімнастиці не мали такого значення, як в інших гімнастичних системах. Вони призначались для того, щоб зручніше було виконувати ті чи інші рухи.