Вступ. Значення, зміст та завдання предмету «Історія фізичної культури» 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вступ. Значення, зміст та завдання предмету «Історія фізичної культури»



На початок

Мета. Сформувати загальне уявлення про зміст, основні терміни предмету «Історія фізичної культури» та його значення в підготовці фахівців з фізичної культури та спорту.

Зміст

I. Предмет, завдання та зміст курсу історії фізичної культури та
спорту.

2. Структура курсу, його зв'язок з іншими предметами.

3. Основні терміни і поняття дисципліни та еволюція їх розвитку.

4. Періодизація та джерела вивчення історії фізичної культури.

 

Визначаючи науковий термін «історія» треба згадати, що слово «історія» в перекладі з грецької, означає оповідання, розповідь про вивчене, досліджене і в українській мові має не менше п'яти-шести призначень.

Перші два значення мають побутовий характер. Це — історія як розповідь і історія як випадок. З певною мірою гумору можна стверджувати, що людина яка «вигадала історію» зовсім не обов'язково є істориком, а «попасти в історію» далеко не завжди є увіковіченням свого ім'я. Інші значення цього слова являють собою наукові терміни, які і цікавлять нас перше за все.

Спочатку ми повинні створити уяву про історію фізичної культури і спорту як про науку, наукову дисципліну. Тому зупинимось на наукових термінах «історія».

Перше: історія — це процес розвитку. Історію можна розглянути з двох боків, як історію природи і історію людей. Далі термін «історія» визначає життя суспільства в цілому, і є діяльністю людини, яка переслідує свою мету.

Не має сумніву, що історія може розглядатись як наука про минуле. Належати історії — означає відноситись до минулого. Історія — це наука, яка вивчає минуле людського суспільства.

Історія фізичної культури є частиною історичної науки, її спеціальним розділом, таким, наприклад, як історія культури, військова історія, економічна історія і т. ін. Об'єктом її вивчення є фізична культура. Тому, перш за все, ми повинні сформулювати саме поняття «фізична культура». Відмітимо, що в історії людського суспільства не існувало часів, народів і держав, які б не мали хоча б в найпростішій формі фізичного виховання, різноманітних ігор, змагань і т. ін.

Але те, що зараз відбувається в галузі фізичної культури і спорту дійсно незвичайно. Сьогодні вже неможливо з впевненістю сказати, скільки видів спорту існує на земній кулі, які механізми призвели до того, що не така велика кількість природних рухів людини (біг, ходьба, стрибки, лазіння, плавання і т. ін.) у різних комбінаціях складають багато десятків видів спорту? Чому практично вся земна куля хоче спостерігати за ходом Олімпійських ігор?

Не буде перебільшенням сказати, що сьогодні будь — яка галузь суспільного життя так чи інакше «поєднується» зі спортом, а спорт, в свою чергу, також пов'язаний з усіма видами людської діяльності або з усіма видами соціальної діяльності.

Фактично на сучасному етапі немає жодної галузі життя суспільства, де б фізична культура і спорт не виконували того чи іншого призначення. Виробництво. Підготовка робочої сили. Військова справа. Мистецтво. Виховання людини. Міжнародні відносини.

Фізична культура і спорт є складовою частиною культури суспільства. Те, що ми з вами зараз розглянули, наочно свідчить про те, що фізична культура і спорт тісно пов'язані з життям суспільства, соціальною діяльністю людини.

Фізична культура — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених в процесі соціальної (суспільної) діяльності, спрямованої на підготовку людей до життя спеціальними засобами. Таким чином, є всі підстави говорити про те, що фізична культура, спорт — це явища соціальні, а рівень розвитку фізичної культури і спорту в тій чи іншій країні буде відображати рівень соціального попиту з боку держави і в деякій мірі — економічний і культурний потенціал самої країни. Чим вищий рівень соціального попиту з боку держави, чим більш уваги приділяє вона фізичній культурі і спорту, тим на більш високому рівні буде розвинена ця галузь суспільства. В свою чергу, рівень досягнень у великому спорті, розвиток масово-оздоровчої фізичної культури серед всіх вікових груп населення свідчить про потенціал країни, сприяє підвищенню її авторитету в світі.

Для ілюстрації цієї думки доречно згадати слова одного з найбільш прогресивних президентів Сполучених Штатів Америки Д. Кеннеді. Він казав: «В наш час авторитет держави здобувається не на полях військових битв, а в космосі і на аренах Олімпійських ігор». Згадаємо також виступ збірної України на XXVII Олімпійських іграх в Атланті у 1996 р., де вона вперше виступала окремою командою і зайняла 10 місце в неофіційному командному заліку. Нагадаємо, що в Атланті виступали представники 197 країн світу. Цей успіх вразив світове суспільство і в значній мірі сприяв підвищенню авторитета молодої незалежної України. На жаль, підсумок виступів нашої команди на XXVIII Олімпійських іграх в Сіднеї менш втішний (21-е місце). Але, об'єктивно це є результатом тих кризових явищ, які відбуваються у нашому суспільстві.

Історія фізичної культури — це наука, що вивчає виникнення і розвиток засобів, форм, методів, теорії і систем фізичного виховання на різних етапах існування суспільства. На основі об'єктивно діючих закономірностей розвитку людського суспільства, досліджується еволюція фізичної культури с давніх часів до наших днів.

Завдання вивчення курсу ІФК:

• формування системи знань щодо виникнення і розвитку засобів, форм, методів, ідей та теорії фізичного виховання і спорту;

• розвиток професійної самосвідомості майбутніх фахівців;

• виховання морально-етичних та ідейно-патріотичних переконань фахівця, причетності до світової історичної спадщини та традицій в галузі фізичної культури;

• прищеплення фахівцям навичок наукового аналізу, спрямованих на забезпечення самостійного осмислення закономірностей історичного розвитку фізичної культури та спорту;

навчання практичних навичок роботи з історичною та науковою літературою, критичного осмислення документів та першоджерел;

• вироблення умінь застосовувати набуті знання у професійній діяльності, для орієнтації в сучасних тенденціях розвитку фізичної культури та спорту, оцінки спортивних явищ і подій.

 

Періодизація курсу «Історія фізичної культури» співвідноситься із загальноприйнятою історичною періодизацією. Навчальна дисципліна складається із трьох розділів:

• загальна (світова) історія фізичної культури;

• історія міжнародного спортивного і Олімпійського рухів;

• історія фізичної" культури і спорту в Україні.

Загальна (світова) історія фізичної культури розглядає виникнення і розвиток фізичної культури з часів первісного суспільства до новітніх часів, включаючи вивчення розвитку фізичної культури в рабовласницьких державах Стародавнього світу, в середні віки, в перший і другий період Нового часу, а також в період між І і II світовими війнами, після II світової війни.

Історія міжнародного спортивного і олімпійського руху вивчає особливості їх виникнення в кінці XIX ст. і розвиток до дійсного часу.

Історія фізичної культури і спорту в Україні розглядає витоки фізичної культури на території країни (у період первісно-суспільного ладу; скіфо-сарматської доби; в античних державах Північного Причорномор'я; значення фізичних вправ у житті стародавніх слов'ян; особливості і провідні форми фізичного виховання у Київській Русі: фізична підготовка запорізького козацтва). Також розглядається розвиток фізичної культури та спорту у XIX-XX ст., за часів СРСР участь України в олімпійському русі, проблеми та перспективи спортивного руху в Україні, спортивний рух української діаспори.

Суміжними та взаємодоповнюючими дисциплінами є історія української і зарубіжної культури, теорія фізичної культури з найдавніших часів до сьогоденного державотворчого періоду.

Основними формами вивчення курсу є лекції, семінарські заняття, індивідуальні та групові консультації, самостійне опрацювання літератури.

З

Історія фізичної культури як наука і навчальна дисципліна оперує певними поняттями, які узагальнено віддзеркалюють суть явищ, що вивчаються нею. Саме основні поняття, якщо вони істинні і глибоко відбивають суттєві ознаки і відношення явищ до дійсності, утворюють систему наукових знань. 3 розвитком знань поняття уточнюються, поглиблюються і можуть навіть переходити в інші поняття з ширшим змістом.

Концентрованим (лаконічним, коротким), логічно оформленим виразом змісту світосприймань є визначення, які формулюють в науці на порівняно високому ступені і розвитку. Визначення передає найсуттєвіші ознаки, сторони, риси, призначення явища або предмета, його зв'язки з іншими явищами, закони розвитку.

Визначення, що містять інформацію лише про зовнішні ознаки предмета, необхідно відрізняти від змістовних визначень (Т. Ю. Круцевич, 2003; Б. М. Шиян, 2001).

В даному розділі будуть розглянуті лише визначальні поняття, які характеризують явище, пов'язане з усвідомленим використанням рухової діяльності з метою виховання, а саме: «фізична культура», «фізичне виховання», «фізичний розвиток», «спорт».

Фізична культура — це частина загальної культури суспільства, сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною у процесі суспільно-історичної практики, що характеризує досягнутий рівень у розвитку суспільства на кожному конкретному етапі.

Відповідно до статті І Закону України «Про фізичну культуру і спорт», фізична культура — це «складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових, та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості».

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Сама мета гармонійного (всебічного) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку. Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній та ін.). Але для цього потрібно розвинути структуру особистості, зробити її комунікативною, здатною до перетворюючої художньої діяльності, сформувати ціннісні орієнтації. Це можливо за умови різноманітності змісту, форм і способів діяльності людини та їх оптимального поєднання у процесі її культурного розвитку.

У процесі культурного розвитку людина послідовно діє у трьох напрямках. Перш за все, вона засвоює культуру, виступаючи об'єктом її впливу. Іншими словами, під впливом культури формується людська особистість, розвиваються її здібності.

По-друге, у процесі творчої діяльності особа створює нові культурні цінності, виступаючи в даному випадку як суб'єкт культурної творчості (пошук нових шляхів, засобів, раціональних методів фізичного виховання тощо).

Нарешті, третій аспект культурного розвитку полягає в тому, що культура інтегрується в суті самої особи, яка функціонує в культурному середовищі як конкретний носій культурних цінностей, поєднуючи в собі загальне, властиве культурі в цілому, і особисте, привнесене в культуру на основі індивідуального життєвого досвіду, рівня знань, світогляду тощо.

Специфічною основою змісту фізичної культури, як особливої і самостійної галузі культури є раціональна рухова активність людини, як фактор її підготовки до життєдіяльності через оптимізацію фізичного стану. Вона виникла і розвинулась одночасно з загальною культурою людства. Майже одночасно (ще в первісному суспільстві) виник і один з її основних компонентів — фізичне виховання; пізніше виникають спорт і фізична рекреація.

В особистісному аспекті фізична культура є тією частиною загальної культури людини, яка виражається ступенем розвитку її фізичних здібностей і рухових навичок та здоров'я. Вона дозволяє за допомогою своїх специфічних засобів і методів розкривати потенційні фізичні можливості людини.

Таким чином, фізична культуру можна визначити як сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого фізичного та духовного удосконалення людини.

Показниками стану розвитку фізичної культури є:

. рівень здоров'я, фізичного розвитку та підготовленості різних верств населення;,

ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності;

• рівень розвитку системи фізичного виховання;

• рівень розвитку самодіяльного масового спорту;

. рівень забезпеченості кваліфікованими фахівцями;

. рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу;

. відображення явищ фізичної культури у творах мистецтва і літератури;

• матеріальна база;

• рівень спортивних досягнень.

Фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних освітньо-виховних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу або здійснюється в умовах самовиховання.

Історія фізичної культури дає нам знання про причини виникнення і розвитку фізичного виховання, про ті українські національні традиції і звичаї, які пов'язані з використанням засобів фізичної культури у процесі фізичного виховання. Звернемо увагу лише на те, що виникнення фізичного виховання — це процес об'єктивний, і вже в первісному суспільстві воно було всезагальним і обов'язковим.

Система виховання у первісному суспільстві була добре адаптована до життєвих потреб людини, умов, в яких доводилося жити і діяти молоді. Вона виховувала фізичну силу, витривалість, мужність, характер, почуття, здатність до боротьби з небезпекою, що підстерігала людину на кожному кроці. її вчили битися врукопашну і з засідки.

Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики, стають значною мірою самостійними: з 3-4 років починають ставити капкани на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 — ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині, на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах, аби в цей момент затиснути його в руці). Велике значення в той час мають ігри. Хлопчики грають у війну, влаштовують змагання. Дітей вчили кидати в ціль, ховатись уміло і непомітно, підкрадатись, міняти місце, добре бігати і стрибати. Дорослих юнаків ставили на відкритому місці й одночасно з чотирьох сторін метали у них тупі стріли, від яких вони повинні були ухилятися. З малих літ дітей привчали і до лука. До 13-14 років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися виступити навіть проти великого звіра.

Метою виховання, на думку Сократа, повинно бути пізнання самого себе. Хоча найважливішим завданням виховання Аристотель вважав розвиток розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.

Однією з характерних рис педагогіки другої половини XIX століття Дістерверг вважає спрямування уваги учнів на зміцнення фізичних і духовних задатків, на розвиток почуттів, мислення і волі дитини.

З точки зору специфічних функцій у фізичному вихованні розрізняють дві нерозривно пов'язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку фізичних якостей.

Фізична освіта, на думку її. Ф. Лесгафта, полягає в тому, щоб навчитись ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними і пристосовувати до різноманітних перешкод, долаючи їх спритно і наполегливо, іншими словами, привчитись з найменшим зусиллям і в найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.

Задовго до П. Ф. Лесгафта, розробляючи теорію елементарної освіти, Песталоцці вважав, що в людській природі закладені розумові, фізичні і моральні сили, і, відповідно, поділяв елементарну освіту на інтелектуальну, моральну та фізичну. Метою фізичної елементарної освіти є правильний гармонійний розвиток фізичних задатків людини, що дає їй спокій та фізичну самостійність, прищеплює їй хороші фізичні навички. При цьому І. Г. Песталоцці постійно підкреслював, що всі три складові необхідно здійснювати в тісному зв'язку і взаємодії.

Багато цінного для сучасної практики фізичного виховання можна почерпнути з методики Д. Локка. Метою виховання він вважав підготовку джентльмена, який уміє розумно і прибутково вести свої справи, має здоровий дух у здоровому тілі і вміє поводитись у товаристві. Джентльмен — це людина фізично сильна і загартована. Звідси три завдання: виховання тіла, характеру, розуму і комплексний підхід до їх розв'язання — єдність фізичного, психічного і розумового.

Викладене дозволяє визначити фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя.

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується «великого спорту».

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і у духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.

Визначальною функцією спорту є змагальна функція.

Також його функціями є:

• виховна функція;

· функція підвищення фізичної активності;

· оздоровча і рекреаційно-культурна функція;

· виробнича функція;

· пізнавальна функція;

· видовищна функція;

· економічна функція;

· функція поліпшення взаєморозуміння між народами і державами;

• престижна функція.

Залежно від рівня розвитку спорту (масовий, великий спорт, олімпійський і професійний) певні функції можуть проявлятись більшою або меншою мірою.

 

Джерела вивчення історії фізичної культури:

а) архівні матеріали, літописи, книги, журнали, газети та інші письмові джерела, які містять дані з фізичної культури та спорту;

б) археологічні та етнографічні дані, які свідчать про використання фізичних вправ та ігор;

в) пам'ятки образотворчого мистецтва, художньої літератури, кіно-фоно- и фотоматеріали, які відображають проблематику фізичної культури та спорту;

г) практичні дані про розвиток фізичної культури та спорту у різних народів.

Методами наукового дослідження історії фізичної культури і спорту є:

а) історико-теоретичний аналіз, узагальнення та систематизація
історичних матеріалів;

б) проведення історичної аналогії, співставлення та зрівняння;

в) системний, структурний та статистичний аналіз;

г) письмове (анкетне) опитування, інтерв'ювання та бесіди;

д) узагальнення практики та вивчення досвіду розвитку фізичної культури та спорту.

 


Тема 1 .2.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 2401; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.232.160 (0.058 с.)