Передумови виникнення соціології




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Передумови виникнення соціології



Передумови виникнення соціології

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об’єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами. 2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства. 3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення соціології: 1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.

2. Об’єкт та предмет соціології. Вони є взаємопов’язаними, але не тотожні. В кожній з суспільних наук людина є об’єктом, але кожна наука має свій предмет. Об’єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія – наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія – то позитивна наука про суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити. Основна категорія соціології – це спільнота. Позаяк в спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству. Соціальна спільнота – це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб’єкти якого об’єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

3. Структура соціологічного знання. Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія – це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз’яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень соціальних наук, з іншого боку – специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

4. Функції соціології. 1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об’єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси. 2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія – вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція. 6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7)Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень. 8)Світоглядна функція.

Позитивізм О.Конта

Позитивізм - філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Засновником позитивізму є французький мислитель Огюст Конт. Йому належить 6-томний «Курс позитивної філософії», надрукований у 1830--1842 рр. Виступивши ідеологом науки, Конт не тільки високо підніс її статус, а й зробив її своєрідною релігією.Підґрунтям концепції Конта є закон трьох стадій. На його думку, кожне з понять, і відповідно знання загалом, неминуче долає три такі стадії:1)теологічну, або фіктивну, коли за явищами шукають надприродні сили -- божества тощо;2)метафізичну, або абстрактну, коли за явищами вбачають абстрактні сутності й сили -- субстанції, флогістони тощо;3)наукову, або позитивну, коли між явищами відкриваються незмінні закони.

Принципова відмінність позитивної стадії від попередніх полягає в тому, що явища не пояснюються через щось інше, потойбічне їм, а описуються через зв'язок з іншими явищами. В законі трьох стадій Конт правильно розпізнав тенденцію зростання ролі наукового знання в історичному розвитку суспільства.

Індустріальне суспільство в соціології Конта.

Індустріального суспільства - обов'язковий етапу у розвитку всього людства. При цьому він не вважав суттєвими протиріччя інтересів пролетарів та підприємців. Між ними може спостерігатися тимчасове і другорядне за своїм значенням суперництво в розподілі багатств. Але, і тут Конт згідний з представниками ліберального напряму, зростання виробництва відповідає інтересам усіх. І закон індустріального суспільства — зріст багатства, який утверджує або передбачає, врешті-решт, узгодження інтересів. При цьому особливого значення він надає приватній власності та її концентрації, тобто зростанню багатства.

Соціологія релігії О.Конта

О. Конт, який вважав, що в дослідженні соціального життя важливо з'ясувати засади соціального порядку, а відповідно й соціальну роль релігії.

Для соціології релігії, на думку О. Конта, найважливішими є два аспекти:

1. Релігія, яка на першій стадії була невід'ємним елементом людського суспільства, згодом поступово витісняється науковим знанням. Ця думка була покладена в основу концепції секуляризації, витіснення релігії з різноманітних сфер життя суспільства і занепаду її впливу.

2. Кожна стадія розвитку пов'язана з певними соціальними структурами, відносинами у сфері влади. Пануванню теологічних ідей, яке охоплює людську історію від її початку до XII ст., відповідає домінуюча роль духовенства та військових, які з точки зору позитивізму є непродуктивними соціальними верствами. На філософській стадії панівні позиції починає захоплювати бюрократія, передусім юристи. Останньою історичною формою теологічного порядку був, за Кон-том, адекватний християнському монотеїзму феодальний режим. Якщо на цій стадії релігійні вірування були зв'язуючою силою, основою соціального порядку, то із занепадом релігії постала загроза розпаду соціальних зв'язків.

Пізніше Конт, зневірившись у можливості розумної організації суспільства шляхом просвіти, дійшов висновку про необхідність «другого теологічного синтезу» як духовної опори соціальних зв'язків. Він запропонував світський, раціоналістичний варіант «позитивної релігії» — культ людства як єдиної «Великої істоти», величезного соціального організму. В цій релігії соціолог, який найкраще знає механізми соціальної динаміки і здатний керувати суспільством, стає верховним жерцем.

Японська модель організації

професор Б.З. Мільнер виділяє такі основні риси японського досвіду управління:• пожиттєвий найм робітників і службовців у великих компаніях, який охоплює до 30 % робочої сили і ставить постійних працівників у привілейоване становище (гарантія роботи, зростання доходів, соціально-культурне забезпечення); • принцип "старшинства", який забезпечує підвищення заробітної плати залежно передусім від стажу роботи, а також рівня кваліфікації та результативності праці; • підготовка кадрів, яка передбачає обов'язкове регулярне підвищення кваліфікаційного рівня працівників і забезпечує їм просування по службовій драбині;• планомірне переміщення кадрів із одного функціонального підрозділу в інший, при якому керівники набувають широкого і різнобічного досвіду управління, що дозволяє їм поліпшувати взаємодію між підрозділами;

• система горизонтальної координації, яка складається із розгалуженої мережі спеціальних органів (рад, комітетів) на кожному рівні управління корпорацією;• спеціальна роль штабних органів, завданням яких є підготовка і опрацювання рішень збірного характеру, які визначають політику фірми загалом;• процедура прийняття рішень, які відрізняються, з одного боку, тривалою і всебічною підготовкою їх усіма підрозділами компанії, причетними до їх реалізації, і, з іншого - швидкою реалізацією рішень;• залучення працюючих у "гуртки якості", метою яких є самостійна постановка і вирішення завдань підвищення якості продукції, удосконалення технології виробництва, розвиток винахідництва, удосконалення кооперації праці. Із наведеного випливає, що активізація діяльності персоналу в японському досвіді має два зустрічних напрями: ЗГОРИ, тобто з боку керівництва фірмою чи корпорацією, і ЗНИЗУ, тобто з боку працюючого персоналу від робітника чи рядового клерка і до першого керівника.

Американська модель організації є повною протилежністю японській

Розуміюча соціологія

Розуміюча соціологія, за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тільки тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Дії людей усвідомлені, отже, соціологія має бути “розуміючою” наукою, тобто розуміти як дії, так і їх суть. Це – наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна поведінці. Адже соц дія – не просто самоорієнтована, вона орієнтована на інших. Орієнтацію на інших Вебер наз очікуванням, без чого дію не можна вважати соц. Отже, предметом розуміючої соціології є усвідомлена соц дія.

Масове суспільство.

Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації та масової культури, загальною освіта, демократизацією політики тощо), яка активно розроблялася в 1920-1960-і роки.

Особливістю масового суспільства є розрив соціальних зв'язків, відособленість окремих індивідів, відсутності у них індивідуальності, стійких і загальнозначущих моральних цінностей. Особистісний статус людини формується на рівні соціальної групи, громади, ремісничого цеху, аристократичного «світла», церковного приходу. Але безперервні вертикальні і горизонтальні переміщення великих груп людей, характерні для індустріального суспільства, руйнують рівень сусідського, професійного, релігійного спілкування, спілкування в «своєму колі» і основним рівнем спілкування стає сім'я. Людина починає сприймати суспільство як безліч інших таких же схожих на нього індивідів, що одягаються в тих же універсальних магазинах, що їздять у тих же потягах і трамваях, які читають ті ж газети, і так само, як він, одиноких.

Тому потреба в самоствердженні переноситься на національно-державний рівень, на рівень всього суспільства і політичні інтереси набувають особистісний, особливо значимий характер. Таке загострено особисте сприйняття національних, державних потреб робить будь-який конфлікт як у державі, так і в міжнародних відносинах особистою справою мільйонів людей і надає йому особливо гострий, хворобливий характер. Це створює для еліт необмежені можливості маніпулювання атомізованим масами. Теорія масового суспільства таким чином пояснює причини революції 1917 р. в Росії, а також поява фашизму і його прихід до влади в Італії та Німеччини.

Найбільш детально проблема масового суспільства досліджується в роботі Х.Ортега-і-Гассета «Повстання мас» (1930 р.). Він писав, що на відміну від колишніх часів, коли маси перебували у «задників громадської сцени», зараз вони на авансцені історії, що і викликало тяжку кризу в Західній Європі. Ортега-і-Гассет нагадував, що небувале збільшення спектра людських можливостей, розширення просторових і часових меж його світу відбулося раптово, за одне покоління. Середня людина, яка відчуває себе «як усі» і знаючи, що він посередність, «має нахабство стверджувати всюди і всім нав'язувати своє право на посередність». Долучаючись до благ цивілізації дуже швидко, він не тільки не засвоює культури минулого, а й заперечує її.

Електоральна поведінка

під електоральною поведінкою маємо розуміти поведінку виборців. Дослідженням такої поведінки займається, відповідно, електоральна соціологія – галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичній презентації інтересів у владній боротьбі тощо. Безпосереднім завданням її є дослідження мотивації поведінки виборців під час голосування, різноманітних чинників, які впливають на їх електоральні симпатії та антипатії.

Електоральні опитування, як і вивчення виборчої поведінки різних суспільних груп та верств, з'явилися порівняно недавно. Аматорські спроби прогнозування виборчих результатів на основі опитування пересічних громадян щодо їх політичних уподобань були започатковані у країнах із традиційно демократичним політичним устроєм (США) у перші десятиріччя XX ст. Представницьке прогнозування результатів політичних виборів, використання професійних методик і технологій в електоральних дослідженнях розпочалося у 30-ті роки XX ст. Одночасно розвивалися теоретичні концепції, що намагалися виробити цілісне бачення електоральної поведінки виборців. Саме у 30—50-ті роки сформувалися дві найбільші представницькі концепції вивчення виборчої активності громадян — соціологічна (класова, статусна) та соціально-психологічна. Поширеними є також теорії «раціонального вибору» та «політичного поля».

83. Економічна соціологія — інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки. Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зародилася в США в сер. 50-х р. XX ст. Головна соціальна передумова її виникнення полягала в необхідності пошуку шляхів ефективного управління людьми в процесі виробництва в умовах розширення та поглиблення економічних зв'язків, загострення соціальних протиріч. 1 етап історичного розвитку економічної соціології пов'язаний з якісно новою ситуацією у взаємовідносинах між економікою та суспільством. М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сформулював їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він уважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів — політики, етики та релігії. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу соціологічної науки. Вебер розробив такі категорії, як «влада», «авторитет», «бюрократизація», «адміністрація» Наступний період (поч. 20-х — сер. 50-х р. XX ст.) збігся з бурхливим розвитком емпіричних соціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна (промислова) соціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Основоположники соціології економічного життя відзначають «важливість для її становлення концепції «людських відносин», формальних та неформальних груп в організаціях, теорій малих груп, лідерства та керівництва, проблематики соціальної диференціації, В цей період відбувалося накопичення сил, формування фактичної бази нової науки.Третій етап (50—60рр. XX ст.) пов'язують із структурно-функціоналістським напрямом теоретичної соціології (Т. Пар-сонс, Н. Смелзер, К. Девіс, Д. Мурі), які намагалися пов'язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя. Головний результат цього періоду (50—60рр. XX ст.) — інституалізація економічної соціології як одного з напрямів соціологічної науки. Четвертий період (кін. 60-х—70рр. XX ст.) оцінюється як кризовий, пов'язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму. Дослідникам, які опиралися на неї, не вдалося досягти належного рівня синтезу економічного та соціального аналізу, створити концепцію, що органічно поєднувала б всю множину різнотематичних досліджень,але, незважаючи на це, парадигма для соціологічного аналізу зв'язків економіки та суспільства була створена.П'ятий етап (кін. 70-х — кін. 90-х р. XX ст.) характеризується в літературі як етап «нової економічної соціології», яка орієнтується на аналітичні, порівняльні дослідження між окремими регіонами, країнами; розглядає проблеми не окремих соціальних груп,а цілих соціальних систем; питання світової системи, політики країн і їх різних груп, проблеми світової екології,розвитку технології,організації економічних зв'язків.

передумови виникнення соціології

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об’єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами. 2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства. 3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення соціології: 1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.

2. Об’єкт та предмет соціології. Вони є взаємопов’язаними, але не тотожні. В кожній з суспільних наук людина є об’єктом, але кожна наука має свій предмет. Об’єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія – наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія – то позитивна наука про суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити. Основна категорія соціології – це спільнота. Позаяк в спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству. Соціальна спільнота – це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб’єкти якого об’єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

3. Структура соціологічного знання. Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія – це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз’яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень соціальних наук, з іншого боку – специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

4. Функції соціології. 1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об’єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси. 2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія – вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція. 6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7)Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень. 8)Світоглядна функція.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.85.57.0 (0.017 с.)