СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА.



ТЕОРІЯ СТРАТИФІКАЦІЇ

 

План

6.1 Соціальні відносини і політичний підхід.

6.2 Соціальна структура суспільства.

6.3 Теорія стратифікації.

 

Соціальні відносини і політичний підхід

 

Суспільство є результатом людської діяльності, а людина, як істота соціальна, спроможна розвиватися і досягати успіху лише в результаті співпраці з собі подібними Суспільство в політології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей.

Будь-яке суспільство є соціально структурованим. У ньому існують вищі і нижчі прошарки, нерівномірний розподіл благ і привілеїв, відповідальності і обов’язку, керуючі і керовані. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження, а й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме в процесі відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна до одної всередині суспільства виникають соціальні відносини.

Соціальні відносини – це відносини між історично сформованими спільностями людей. Суб’єктами соціальних відносин виступають спільності людей, а їх інтереси соціальними засадами політики.

Проте, суб’єктами соціальних відносин можуть виступати лише ті спільності, що виникли об’єктивно в процесі соціального розвитку. Виокремлюють п’ять основних груп:

1) соціально-класові (класи, верстви, групи);

2) соціально-етнічні (народності, нації);

3) соціально-демографічні (жінки, чоловіки, сім’я);

4) соціально-професійні (робітники, селяни, службовці);

5) соціально-територіальні (міське, сільське населення).

Також суб’єктом соціальних відносин виступає і окрема людина – представник соціальної спільності.

 

Соціальна структура суспільства

 

Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому.

Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні.

Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д.

Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.

Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Очевидно, що участь в політиці в будь-яких її формах беруть всі соціальні суб’єкти. Інша справа – ступінь цієї участі, надання суб’єктові владних функцій. Така участь може коливатися від рядового виборця до майже не обмеженого повноваженнями глави держави. Для основи класифікації суб’єктів політичної комунікації оптимальною, на нашу думку, є система Г. Алмонда, що передбачає виокремлення трьох ступенів участі у політиці, а саме:

1. стихійна участь у політиці – діяльність без усвідомлення мети, шляхів досягнення, можливих наслідків;

2. участь напівсвідома – розуміння сенсу ролей за безпечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;

3. цілком свідома участь – утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

 

Теорія стратифікації

 

Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає структуровані нерівності між різними групами людей.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й “дзеркалом” цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Так було, так є і так буде. Коли ми ставимо питання, чому існує в багатому суспільстві бідність, чому існує расова сегрегація, статева нерівність, які шанси має людина, що народилась в середовищі робочого класу, досягти позиції в середньому класі чи піднятися на вершину економічної та со­ціальної піраміди, то ми ставимо питання, що стосуються стратифікації суспільства. Якщо розглядати рівність як юридичну рівність, рівність можливостей або доходів, тоді нерівність виступає як обов'язкова ознака суспільства. Питання, чи є нерівність неминучою рисою суспільства, повертає нас до тривалих суперечок між лібералами і марксистами.

Влада виявляється через матеріальну винагороду, диференціюючи життєві шанси за допомогою ринку, статусної позиції, доступу до політичного впливу. Виходячи з цього, такі ліберали, як Ф. Хайек вважають нерівність ціною, яка платиться за динамічне економічне зростання, характерне для капіталізму. Суспільства комуністичних держав Радянського блоку, будучи прихильними ідеї класової боротьби, прагнули зменшити, якщо не ліквідувати, ці види нерівності. Проте на практиці вони просто породжували його нові форми, які гальмували зростання економіки і соціального забезпечення.

Головне в усіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівності між різними соціальними спільнотами, верствами, прошарками та групами людей.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Отже, соціальна стратифікація — це структурування нерів­ності між різними групами людей, тобто їх розміщення (по рангу) відповідно до “ресурсів”, які вони контролюють: багатства (доходу), власності, престижу (соціального статусу), влади (могутності), або це система регульованої нерівності, за якою формуються різні прошарки суспільства.

Але стратифікація це не просто сукупність прошарків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності.

Виділяють чотири типи стратифікації: рабовласництво, касти, стани, класи. Вони розташовані в історичній і часовій послідовності.

Рабовласництво – юридична, соціальна і економічна форма нерівності за якою одні індивіди належать іншим як власність. На сучасному етапі майже повністю зникло.

Каста – організована і замкнута соціальна група, членство в якій обумовлюється своїм народженням. Касти були поширені в Індії, на півдні США, Південній Африці.

Стан – соціальна група, яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов’язки, що передаються спадково. Поділ суспільства на стани характерний для середньовічної феодальної Європи.

Клас – велика суспільна група людей, що характеризується майновим, владним і освітнім статусом у вертикальному зрізі соціальної структури, і має спільний спосіб отримання і розмір частки суспільного багатства.

Перші три типи є закритими суспільствами, а класи – відкритим. Рабство, касти, стани базувалися на правових і релігійних нормах і мали офіційні бар’єри таких переходів, і лише класова система скасувала їх юридично.

Відрізняють спільноти, пов'язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікою соціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому в суспільстві виділяють такі соціальні підструктури як соціально-демографічна, соціально-професійна, соціально-класова та інші.

Економічна стратифікація (розподіл на бідних і багатих) полягає в тому, що середній рівень добробуту та прибутків змінюється від групи до групи, від суспільства до суспільства, причому в одному й тому самому суспільстві він непостійний.

Політична стратифікація – тип суспільного розшарування, де головним критерієм є ступінь впливовості на прийняття рішень, обов’язкових для виконання певним колом осіб. Чим більше коло підлеглих, тим більша влада.

Професійна стратифікація базується на нерівномірному оцінюванні суспільством престижу різних професій, а значить і диференційованій оплаті за виконану роботу.

За статевими і віковими відмінностями розрізняють соціально-демографічні спільності. Мова йде про статевий поділ на чоловіків і жінок, поділ за віком на молодь, осіб середнього, старшого і похилого віку. До уваги беруться не тільки фізіологічні відмінності, але і різний статус в суспільстві (дискримінація жінок, працевлаштування молодих спеціалістів, пенсійне забезпечення людей похилого віку).

Важливим суб’єктом політичних відносин являються соціально-професійні спільності – великі професійні групи, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці (робітники, селяни, службовці, інтелігенція, підприємці).

Робітники – особи фізичної праці, які трудяться за наймом.

Селяни – самодіяльне населення, зайняте у сільському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні, великі власники засобів виробництва і землі).

Службовці – особи нефізичної праці, які займаються простою розумовою працею і трудяться за наймом (торгові і офісні працівники, штат органів виконавчої влади).

Інтелігенція – соціальна група людей складної розумової праці з наявною середньою професійною або вищою освітою (інженери, науковці, педагоги, медики, діячі культури і мистецтв, військові).

Підприємці – власники засобів виробництва, які функціонують як його організатори і займаються діяльністю з метою отримати прибуток на власний ризик.

Суспільство можна поділити на соціально-територіальні спільності. Це мешканці населених пунктів (сіл, селищ, міст), окремих адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів), сільське і міське населення в цілому. Через нерівномірний економічний розвиток різних регіонів, населення цих регіонів відрізняється рівнем життя, умовами праці, побуту. Відповідно політичні уподобання населення теж відрізняються.

Сучасне суспільство не є сталим і закритим, в ньому постійно відбувається переміщення індивідів на позиції з більш високим престижем, прибутком, владою, освітою і навпаки. Такий рух досягається в наслідок розширення каналів мобільності, тобто шляхів соціальної циркуляції.

Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств або прошарків до інших, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх індивідуальних якостей та соціальних умов, статусом.

Соціальна мобільність поділяється на — го­ризонтальну та вертикальну.

Горизонтальна мобільність — це перехід індивіда або соціаль­ної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соці­альної верстви на більш високий або більш низький рівень. Вертикальна мобільність поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну.

Становлення соціальної групи - це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки.

Такі соціальні групи, як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки): соціально-демографічні спільноти (чоловіки, жінки, діти, батьки і т.д.); етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності і етнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон): соціально-професійні спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші і формують соціальну структуру суспільства.

Більшість учених-політологів розглядають стратифікацію як відмінність між політично домінуючими групами (елітами) та ма­сами. Вертикаль політичної піраміди вибудовується крізь приз­му належності до певних політичних сил, а головним критерієм виокремлення тієї чи тієї політичної страти є рівень володіння владою.

Кожна людина займає одночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, мужчина може бути художником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов'язана із певними правами і обов'язками, називається статусом.

Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расова приналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів, статус студента - після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальній заклад.

Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статус включає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовим набором.

В суспільстві існує величезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д.

Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: досягнення і аскрипція.

Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Аскрипція — просування соціальними “сходинками” завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним) та ін.).

В Україні, що будує ринкову економічну систему, відбувається зміна соціальної структури суспільства через формування верств населення відпові­дно до нових майнових та суспільних відносин. Можливі два альтернативні напрями соціальних змін: формування середнього класу, як основного прошарку населення, або утворення суспільства з двома основними соціальними групами: багатими і бідними. Перший напрямок - це рух по так званому європейському шляху, другий - по латиноамериканському.

Ознаками середнього класу в суспільстві є: активна життєва позиція громадян, що самостійно забезпечують добробут своїм родинам; існування внутрішніх джерел інвестування (бізнес, житло, освіта); висока платоспроможність населення, збільшення зайнятості; демократичні принципи управління. Натомість поляризоване суспільство означатиме концентрацію капіталів і влади в руках обмеженого кола осіб, безконтрольність влади, масову бідність, корупцію.

Приналежність до українського середнього класу визначається за такими ознаками: рівень доходів, власність, високий рівень професійно-освітньої підготовки, ідентифікація себе з середнім класом.

Середній клас — це не лише економічно незалежні люди, які мають власну справу. Це ті, хто активно втручається в су­спільно-політичне життя. Вони самі вирішують, до чого застосу­вати свій хист, вони — господарі власної долі.

Таким чином, основою соціальної стабільності в сучасному світі є потуж­ний і численний середній клас - голо­вна складова громадянського суспіль­ства. Як основний платник податків він формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і внутрішній ринок країни, через накопи­чення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в гро­мадських та політичних організаціях виз­начає поведінку електорату і значною мі­рою формує моральні стандарти сус­пільства, шляхом участі у виборчому про­цесі виконує функції носія демократи та політичних свобод. Взагалі розвиток де­мократії, становлення громадянського суспільства і формування середнього класу - це ідентичні процеси.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що таке соціальні відносини?

2. Що таке соціальна структура суспільства?

3. Як відбувається процес стратифікації?

4. Чим відрізняється приписані статус від досягнутого?

5. Що таке аскрипція ?

Теми рефератів:

1. Стратифікація й класова структура

2. Проблеми перехідного розвитку України в етнонаціональній сфері.

3. Етнонаціональна політика як засіб духовно-морального вдосконалення українського суспільства.

4. Політико-правове забезпечення національного етнічного відродження України.

5. Проблеми і перспективи співвідношення прав громадянина нації та держави в сучасній Україні.

 

Література

 

1.Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику К. : Центр учбової літератури, 2009. – 840 с.

2.Обушний М. I. Політологія: Довідник / М. І. Обушний, А. А. Коваленко, О. І. Ткач; За ред. М. І. Обушного. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

3. Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: "Академія", 2001. – 528с.

4. Романюк А.С., Скочиляс Л.С. та ін. Електоральна карта Львівщини у міжрегіональному зрізі. – Львів: ЦПД, 2010. – 168 с.

5. Смолянюк В.Ф. “Політологія”: Підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України- К.: МО, 2002 р.

6. Четверікова Л.О., Привалов Ю.О. Сучасна парадигма метасоціального інституту: історико-теоретичні виміри соціальної держави. – Львів: Астролябія, 2007. – 152 с.

 

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ

 

План

7.1 Політичний режим: поняття і сутність.

7.2 Типи політичних режимів.

7.3 Тоталітарний, авторитарний, демократичний політичні режими.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.232.88 (0.011 с.)