Політична діяльність: стратегія і тактика



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політична діяльність: стратегія і тактика



 

Політична діяльність – це реалізація політичних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших спільностей та окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів з приводу завоювання, використання й утримання влади. Політична діяльність – це методи і засоби виконання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм, які не виходять за межі правової регламентації і відповідають вимогам конституції. Політична діяльність підпадає під пояснення теорії поведінки людини, яку вивчає біхевіоризм. Згідно з цією теорією, одним із важливих факторів суспільного розвитку є поведінка, не завжди усвідомлена і проаналізована. З цього, мабуть, випливає, що оцінка минулих політичних дій – це значною мірою аналіз не тільки об’єктивної дійсності, а й суми поведінських актів індивідів та відповідний оціночний вимір. Тут справді важно виявити оцінку суспільного характеру поведінки і політичної спрямованості того виду діяльності, який пов’язаний з політикою і владою у певному значенні слова. Політична діяльність є активним початком усього політичного процесу, адже, саме вона – своєрідне поле дій інститутів політичної системи і соціально-політичних норм. У ній відбиваються воля і інтереси соціальних груп різних рівнів і ставлення до політики, до управління. Політична діяльність впливає передусім на політичні процеси і через них – на всі інші суспільні відносини. Політична діяльність спрямована на ряд об’єктів, одні з яких є організаційними факторами суспільно-політичного життя, другі – процесами політичного розвитку. Політична діяльність приводить в рух важелі, які визначають прогрес кожної сфери та успіх усіх видів діяльності суспільства. Політична діяльність пов’язана з розробкою політики та її здійсненням, з функціонуванням влади.

 

 

Політичний маркетинг як засіб організації політичної діяльності

 

Політичний маркетинг як засіб організації діяльності з’явився в політичній практиці в результаті прагнення державних і партійних інститутів забезпечити безпосередні політичні інтереси різноманітних соціальних верств і груп, особливо в процесі політичної боротьби за владу. Політична діяльність у цьому плані представлена як продукт, що має свого виготовлювача, технологію виробництва, політичної реклами, стимулювання політичної діяльності, її організаційно-технічного забезпечення. Тому організація виробництва політичних рішень, економне витрачання на це засобів, створення високо компетентного корпусу керівних працівників є одним із основних завдань політичного маркетингу. В цій діяльності особливу роль грає технологія підготовки правових актів. Технологія виробництва політичного продукту включає матеріальний розрахунок “вартості” політичного рішення. Ця технологія передбачає також створення певних комісій з експертної оцінки документів і лабораторну перевірку. У політичному маркетингу важливим є переведення цих документів у живе сприйняття конкретної соціальної підструктури, доведення до “споживача” цієї продукції. Політичний маркетинг забезпечує вивчення своєрідного попиту на політичну продукцію. Найбільш яскравим показником рівня попиту є референдум, який свідчить про стан політичного ринку. Попит великою мірою залежить від організації широкої політичної реклами. Значне місце в структурі політичного маркетингу посідає стимулювання політичних дій. Стимулювання політичної діяльності – це забезпечення технологічних умов діяльності. Маркетинговий підхід полягає в тому, щоб організувати втілення політичних документів у практику, створити високоефективну систему політичних контактів між політичними працівниками та об’єктами.

 

Лоббізм як політична технологія

 

Лоббізм як політична технологія і політичний інститут існує з 1829 року, зустрічається в політичній практиці Великобританії і США. Лоббізм – це англійський термін (Lobby), що означає коридор. Лоббізм можна визначити як процедуру тиску приватних і суспільних організацій на законодавчу і виконавчу владу з метою прийняття або відхилення законодавчих чи адміністративних актів. Групи тиску входять до складу кон’юнктурних, латентних (прихованих) політичних сил. Вони визначаються як сукупність індивідів, які під виглядом загального інтересу виражають свої вимоги, висловлюють претензії, що прямо чи посередньо зачіпають інші сектори суспільного життя, вимагають їх здійснення від законодавчого органу або окремих його членів. У складних політичних ситуаціях вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила, партія, формальний чи неформальний політизований рух. Деякі з них здатні спонукати свою аудиторію до створення контрвлади на противагу існуючій. Вони можуть також вступити у змагання з державною владою у здійсненні політики. Роль лоббі у нас розпочинають виконувати різні політичні партії, суспільно-політичні рухи, профспілкові організації. Лоббізм - це явище, яке характеризує демократичні держави. Задача в тому, щоб цей механізм зробити цивілізованим, який би відповідав культурним умовам, умовам правової держави і цивілізованого суспільства.

 

Виборчі технології

 

Політичні технології мають багато різновидів. Одним із таких різновидів політичних технологій є політичні вибори. У суспільно-політичному лексиконі цей термін означає комплекс заходів, зв’язаних з виборами президента, формуванням керівних органів держави на всіх її рівнях, партій, суспільно-політичних організацій шляхом обрання представників до їхнього складу, а також делегатів на представницькі збори, конференції тощо. Цей комплекс складається з таких процедур: проголошення виборів, утворення виборчих комісій, виборчих округів та дільниць, складання списків виборців, висування та реєстрація кандидатів у депутати, проведення передвиборної агітації, голосування, підрахунку голосів, реєстрації народних депутатів та оголошення результатів виборів, проведення в разі потреби повторного голосування або повторних виборів.

Демократичні вибори дозволяють громадянам вибирати і знімати державних діячів, впливати на склад і поведінку правлячих кіл в країні. Існують наступні виборчі системи в демократичних країнах: 1) мажоритарна виборча система; 2) пропорційна виборча система; 3) змішана виборча система. Мажоритарна виборча система (від франц. слова majorite` - більшість) - порядок підбивання підсумку голосування, згідно з яким обраним вважається кандидат, який набрав абсолютну (більш як 50 %) або відносну (принаймні на один голос більше, ніж інший кандидат (більшість голосів). Пропорційна виборча система – (від лат. proportinalis`) – той, що має правильне співвідношення частин з цілим (система виборчого права, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійним списком. Розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно пропорційно до кількості голосів, поданих за кожний партійний список у кожному виборчому округу. В цілому мажоритарна система створює більш високий поріг для представництва в законодавчих органах. Наслідки будь-якої пропорційної системи залежать від складу електорату, чисельності законодавчих місць, чисельності партій, їх активності. Україна шукає свій шлях вибору виборчої системи.

 

Питання для самоконтролю знань:

1. Дайте визначення поняття „політичний маркетинг”, „політичний менеджмент”.

2. Які функції виконує політичний менеджмент?

3. Якими засобами досліджується політичний ринок?

4. Які існують етапи політичного рекламування?

5. Що означає поняття „виборча інженерія”?

6. Проаналізувати рейтинг політичних лідерів в Україні.

 

Теми рефератів:

 

1. Передвиборча інженерія: тактика проведення виборчих кампаній.

2. Політична реклама і її роль в політичному житті суспільства.

3. Політичний маркетинг і його політична суть.

4. Технологія розподілу влади.

5. Політична іміджелогія.

6. Технологія демократичних виборів.

7. Політичні антитехнології і їх суть.

8. Різновиди антитехнологій.

9. Політичні технології.

 

Література

1. Атаманчук Г., Гірник А. Політичний менеджмент. Теорія і практика політ технологій. – Рівне: „перспектива”, 2004. – 200с.

2. Бебик В.М."Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика", монографія, МАУП, Київ, 2001 р. - 384 с.,

3. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. – К.,2001. – 360 с.

4. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику К. : Центр учбової літератури, 2009. – 840 с.

5. Івасютин Т.Д., Осадчук С., Панчук Н., Грицкан-Дідковський К., Івасюк О. Буковина: національні рухи та соціально-політичні процеси 1918 – 1944 рр. Погляд дипломатів (Документи). – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 228 с.

6. Кирилюк Ф.М. Філософія політичної ідеології К.: Центр учбової літератури, 2009. - 520 с.

10 ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

 

План

10.1 Взаємозв'язок економіки і політики

10.2 Мета економічної політики

10.3 Інноваційні основи сучасної економіки.

10.4 Функції держави в ринковій системі

10.5 Стабільне економічне зростання та науково-технічний прогрес



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.224.207 (0.06 с.)