Тоталітарний, авторитарний, демократичний політичні режими

 

Загально цивілізаційна тенденція соціально-політичного розвитку полягає у поглибленні демократії. У найбільш вживаному значенні демократія – форма політичного, державного устрою, яка випливає з визначення народу як джерела влади, його брати участь у вирішенні спільних, державних прав, з визнання принципів свободи, рівності та інших прав громадян, передбачає запровадження правових та процедурних гарантів їх реалізації в усіх сферах життя суспільства. Демократія – це заперечення монополізму на істину, визначення свободи і рівності громадян в обговоренні, вирішенні спільних проблем, розв'язання конфліктів на основі суспільного консенсусу та компромісу. не можна недооцінювати складності переходу до демократичного режиму. Вихід із старого режиму ще не гарантує автоматично, що демократія буде успішно побудована. Логіка падіння тоталітарних систем така, що вона завжди призводить до загострення проблем, пов’язаних з національною ідентифікацією. В умовах багатонаціональних держав це може вилитися в гостру міжнаціональну кризу.

Питання для самоконтролю знань:

 

1. Обґрунтуйте взаємозв’язок демократії та громадянського суспільства

2. Порівняйте умови функціонування політичних інститутів за різних типів політичних режимів.

3. Визначте спільні риси й відмінності у функціонування тоталітарного та авторитарного політичних режимів.

4. Охарактеризуйте сучасних політичний режим в Україні.

5. Назвіть та охарактеризуйте основні типи демократії, яка її роль у політичному процесі.

6. Які основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.

7. Проаналізуйте основні концепції та моделі демократії, що існують в історії політичної думки.

 

Теми рефератів:

 

1. Сутність політичного режиму.

2. Характерні ознаки тоталітарного режиму.

3. Характерні ознаки демократичного режиму.

4. Характерні ознаки авторитарного режиму.

5. Політичний режим сучасної України.

6. Політико-правові засади демократичного режиму.

7. Демократія: від зародження ідеї до сучасності.

8. Клептократія і охлократія: визначення понять.

9. Концепція тоталітаризму (Х. Арендт).

10. Теорії і моделі демократії.

11. Діагностика авторитарної особистості.

12. Однопалатна та двопалатна структура парламенту: доктрина та сучасна практика.

 

Література

 

 

1. Кирилюк Ф.М. Новітня політологія К.: Центр учбової літератури,-2009. – 594 с.

2. Кирилюк Ф.М. Філософія політичної ідеології К.: Центр учбової літератури, 2009. - 520 с.

3. Куценко О. Зигзаги демократизації політичного режима в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг – 2005 №3 – с.65-79

4. Лактіонова В.В. Концептуальні підходи до проблеми трансформації політичних режимів на засадах демократії // Трибуна – 2005 - №5-6 – С.30-31

5. Оніщук М. Категорія «безпосередня демократія» в конституційному праві України (теоретико-методологічні аспекти) // Право України – 2006_ №9 – С.3-9

6. Порівняльна політика. Основні політичні системи сучасного світу / за заг. ред. В. Бакірова, М. Сазонова. - Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2008. - 576 с.

7. Романюк А.С., Сокирка Ю.М. та ін. Від соборності до незалежності: стан та динаміка інтеграції українського суспільства у контексті європейських процесів. – Львів: ЦПД, 2009. – 140 с.

8. Четверікова Л.О., Привалов Ю.О. Сучасна парадигма метасоціального інституту: історико-теоретичні виміри соціальної держави. – Львів: Астролябія, 2007. – 152 с.

 

 

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ

 

План

8.1 Партія: сутність, риси.

8.2 Функції політичних партій

8.3 Типологія політичних партій

8.4 Партійні системи: основні концепції

 

Партія: сутність, риси

 

В сучасній політології велика увага приділяється вивченню політичних партій, їх впливу на соціально-політичне життя. Термін “партія "має латинське походження, означає “частина чогось цілого, сторона якого-небудь явища чи процесу”. Партія є одним із головних інститутів політичної системи. Як суб’єкти формування владних відносин вони великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику боротьби за владу, політичну стабільність суспільства. Політична партія – це найбільш активна і організована частина соціальної спільності, класу, покликана виражати і захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу для їх задоволення. У сучасній політологічній літературі подано широкий спектр підходів до визначення партії: від розгляду її як свого роду штабу підготовки чергових виборів до розуміння партії як апарату повсякденного впливу на маси у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Вважається, що партія є засобом перетворення волі індивідуумів у колективну волю, знаряддям участі громадян у формуванні політики держави. Політична партія – це добровільна організація, зв’язана спільною ідеологією, метою якої є завоювання влади, реалізація політичних програм в інтересах певних груп населення.

В політологічній літературі виділяють чотири основних ознаки партії:

1) партія є носієм певної ідеології або виражає конкретну ідеологічну орієнтацію; 2) партія – це організація, тобто відносно тривале об’єднання людей; 3) цілі партії – завоювання і здійснення влади; 4) кожна партія прагне завоювати підтримку народу. Виникнення політичних партій було зумовлене формуванням унаслідок буржуазних революцій в Європі та Америці парламентів і парламентаризму як форми організації та здійснення державної влади. Першою масовою партією було ліберальне товариство реєстрації виборів у Англії, засноване у 1863 р. У 1863 році виникла перша робітнича партія – Всезагальний німецький робітничий союз, заснований Ф.Лассалем. На сьогодні у світі налічується понад 800 політичних партій, які об’єднують у своїх лавах близько 100 млн. чоловік і мають ще більше прихильників.

Сучасні політичні партії дуже різноманітні за характером і принципами організації, ідейним настановами, соціальною базою, позицією і місцем у політичній системі суспільства, тактичними пріоритетами та ін. Сутність партій трансформується, конкретизується залежно від того, при якій політичній системі вона функціонує. Відмінності партій зумовлені соціально-політичним устроєм: політичне призначення; функції як опосередковуючі ланки між державою і суспільством; статус у політичній системі; міра включення в державну структуру; форми боротьби за статус правлячої; роль у формуванні державного апарату; партизація державного апарату; значення особистого членства в партії для соціального статусу, кар’єри і життєвого успіху; становище громадських організацій.

 

Функції політичних партій

 

До основних функцій політичної партії відносяться: завоювання підтримки мас; політичне виховання і політична соціалізація; відтворення інтересів різних класів і соціальних груп населення; політична мобілізація громадян на реалізацію партійних програм; відбір і висунення лідерів на державні посади, а також контроль за їх діяльністю; забезпечення зв’язку між державними інститутами і населенням; участь у розробці і реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави; розв’язання конфліктів у державі; збереження стабільності суспільства та інші. Під впливом партій відбуваються зрушення в структурі державних органів, політичні партії виступають ініціатором запровадження виборчої системи, під їх впливом відбуваються законотворчий і правотворчий процеси, утверджуються нові політичні норми і з’являються ідеологічні документи. Можна стверджувати, що партія є невіддільною часткою парламентської системи. Партії – істотний чинник стабільності політичного режиму. Передчасними є висновки про “кінець” партій і втрату ними ролі. Вони зберігають своє важливе значення в політичному житті. Це підтверджується досвідом функціонування існуючих демократичних режимів і особливо процесом подолання тоталітаризму.

 

Типологія політичних партій

 

Політичні партії – явище багатогранне. Класифікують партії по різним критеріям. В залежності від класового характеру виділяють партії класові, міжкласові, партії проміжних верств. В залежності від типу організаційної структури – кадрові (елітарні), масові; централізовані і децентралізовані; демократичні чи тоталітарні; з постійним членством або з неформальним членством; побудовані по територіальному або виробничому принципу. По місцю, яка партія займає в системі влади – легальні, нелегальні; правлячі і опозиційні. Залежно від ідеології – реформістські, революційні, консервативні, ліберальні, реакційні.

Політологічні джерела фіксують вісім параметрів, що утворюють парадигму партії: 1) інституціалізація, тобто міра “вростання” партії в політичну систему; 2) статус в уряді; 3) соціальна підтримка; 4) політичні орієнтації партії; 5) цільова орієнтація; 6) структурна незалежність, тобто ступінь автономності; 7) внутрішня організація, тобто ступінь структурованості; 8) згуртованість фракції в партії, активність фракції в партії, активність членів партії в її діяльності.

Тип партії визначається і юридично-політичними факторами. Залежно від політичного режиму партія може бути легальною чи нелегальною. Характер партії зумовлений певною мірою типом виборчої системи. Наприклад, при мажоритарній виборчій системі вибори проводяться в одномандатних округах, де перемагає той, хто одержує найбільшу кількість голосів. Це сприяє збереженню великими партіями своїх позицій. Навпаки, пропорційна система, при якій мандати розподіляються відповідно до одержаних голосів, дає змогу політичним меншостям відокремлюватися від великих партій і вступати самостійно, а це сприяє ідейно-політичній кристалізації партії.