Пітірім Олександрович Сорокін та його політичні погляди

 

Один з визначних представників неопозитивізму, який мав великий вплив на розвиток політичної соціології, є П.О.Сорокін - американський соціолог (російського походження). Народився П. Сорокін в 1889 р. Емігрував до Америки. Па початку 20-х років XX ст. зайняв визначне становище в соціології Заходу. Соціальну дійсність П. Сорокін розглядав в дусі соціального реалізму, що обумовлював існування надіндивідуальної нематеріальної реальності. Основою політичного аналізу П. Сорокін вважав соціальну поведінку, соціальну взаємодію. Взаємодія індивідів визначалась як родова модель соціальної спільності і суспільства. Особлива увага зосереджується на аналізі ієрархічної структури організованої соціальної спільності. Всередині соціальної спільності існують страти (прошарки), що виділяються за економічними, політичними, професій ними ознаками тощо. Щоб визначити соціальне становище людини потрібно знати її сімейне становище, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус тощо. Тільки так можна визначити соціальне становище людини в суспільстві. Стратифікація існує і в суспільстві зі розвинутою демократією і в недемократичному суспільстві. В будь-якій організованій спільності людей можна змінювати форми стратифікації. Таке загальне правило. Отже, найбагатіші далеко не завжди перебувають на вершині політичної або професіональної піраміди, а також і не в усіх випадках бідні займають найнижчі місця в політичній і професіональній ієрархії. Теорія стратифікації далеко не досконала для визначення соціальної структури суспільства.

 

Марксистський напрям в соціально-політичній думці

 

В кінці XIX ст. в Росії склався і став дедалі поширюватися і марксистський напрям в соціально-політичній думці, видатними представниками якого стали Георгій Валентинович Плеханов і Володимир Ілліч Ленін.

Російський революціонер та мислитель, засновник соціал-демократичного руху в Росії Георгій Валентинович Плеханов (1856 - 1918 рр.) піддав різкій критиці суб'єктивний підхід російських народників в оцінці суспільного розвитку пореформеної Росії, розвивав ідеї марксизму в світлі матеріалістичного розуміння історії, розробив питання співвідносин ролі особи і народних мас в історії. Народники-суб'єктивісти вважали, що Росія йде своїм самобутнім шляхом і тому капіталізм «штучно пересаджений» в Росію, для самобутнього російського економічного ладу випадковий і є занепадом, регресом. Тому треба затримати, зупинити розвиток капіталізму і припинити злам капіталізмом вікових устоїв російського життя. Зіставляючи умови виникнення і історичної ролі капіталізму на Заході з умовами розвитку капіталізму в Росії, Георгій Плеханов з'ясував спільні передумови розвитку капіталізму в різних країнах і: зробив висновок про помилковість протиставлення Росії Заходу, наголошував, що капіталістичні відносини пробивають дорогу в місті і в селі, ведуть до розпаду устоїв селянської общини, громади. Послідовно відстоюючи марксистське визначення історичного процесу, Георгій Плеханов виступив проти волюнтаризму в історії, розглядав історію людського суспільства як необхідний закономірний процес і разом з тим як продукт діяльності людей, вважав, що існує тісний взаємозв'язок між об'єктивною і суб'єктивною сторонами суспільного життя. Критикуючи соціологічні теорії Петра Лаврова, Петра Ткачова, Миколи Михайловського в питанні ролі особи і мас в історії, Георгій Плеханов відмічав, що не окремі особи, а народні маси відіграють вирішальну роль в історії, а видатні особи, нерозривно зв'язані з народом, виражають його інтереси і прагнення.

Аналогічні позиції займав В.І.Ленін (1870-1924 pp.) російський політичний діяч, публіцист. Екстерном закінчив юридичний факультет Петербургського університету. Зарахований помічником присяжного повіреного Самарського окружного суду, однак його юридична діяльність обмежилася лише кількома процесами. Двічі захищав власні інтереси і обидва рази успішно. Брав участь в організації та діяльності «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», відтак репресований царською владою. Висланий в Сибір (1897-1900 pp.). Організатор та ідеолог нелегальної газети «Искра». Один з організаторів Російської соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 р. до квітня 1917 р. в еміграції, один з головних ідеологів Жовтневої революції в Росії 1917 p., голова Ради народних комісарів (1917-1922 pp.), один з організаторів III Комуністичного Інтернаціоналу.

Спираючись на західноєвропейську соціалістичну думку та враховуючи специфіку Росії, В.І.Ленін в загальних рисах сформулював марксистську політичну доктрину XX ст. Центральне місце в ній займає питання про класову боротьбу, що є «одним з найголовніших питань марксизму». Тісно пов'язавши марксизм з ідеологією, Володимир Ленін ідеологізував саму доктрину, що стала політичною ідеологією комуністичної партії. Складовою частиною доктрини стала концепція соціалістичної революції. Концепція містила ідею про можливість перемоги соціалістичної революції в одній, окремо взятій країні, положення про об'єктивні передумови революції та суб'єктивний фактор, вчення про авангардистський тип політичної партії, ідею революційної ситуації, поєднання соціальної боротьби з національно-визвольною та переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. В. Леніну належить розробка концепції держави диктатури пролетаріату, методів її діяльності, структури, періоду існування, тактики державної політики. Розробив концепцію пролетарської демократії як явища перехідного типу, висунув власну теорію соціально-класової структури суспільства і дав визначення поняттю клас. В полеміці з західною народницькою соціологією Володимир Ленін розвиває марксистське положення про економічно-політичні системи, за якими суспільство - це живий організм в його функціонуванні і розвитку, що перебуває на певній ступені історичного розвитку. Слідом за Плехановим слабкість суб'єктивістської методології в оцінці ролі особи в історії показує і Ленін, і, якщо Плеханов в полеміці з народниками в основному розробляє питання ролі особи в історії, то Ленін значну увагу, приділяє ролі класів, народних мас, підкреслював, що недоліком попередніх соціологічних теорій є нерозуміння ролі народних мас в історії. Володимир Ленін вважав величезним завоюванням марксистської філософії матеріалістичне розуміння історії. В теорії історичного матеріалізму бачив науковий фундамент для розуміння закономірностей суспільного розвитку і революційної боротьби за соціалістичне перетворення суспільства. Творчо досліджуючи питання економічного, політичного і духовного розвитку суспільства в сучасну епоху, В.Ленін розглянув всі сторони марксистської соціології. Особливе значення мають дослідження з питань ролі особи і народних мас в історії, про державу і революцію. Слід пам'ятати, що ленінські принципи (класова боротьба, войовничий атеїзм та пролетарський демократизм і моралізм) втілились в тероризм,геноцид свого народу, голодомор українців і були відкинуті історичним поступом як в СРСР, так і в інших «соцкраїнах».

 

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте рух декабристів

2. Охарактеризуйте період просвітництва

3. Охарактеризуйте народництво

4. Охарактеризуйте політичні погляди П.О. Сорокіна

5. Охарактеризуйте марксистський напрям в соціально-політичній думці

 

Теми рефератів:

1. Дати аналіз твору „Слово про Закон і Благодать” Іларіона.

2. Аналіз твору „Повесть временних лет” (1113 р.).

3. Аналіз політичної проблематики славянофільства і західництва.

4. Аналіз політичної проблематики анархізму.

 

Література

1. Политология: Учебное пособие / Под ред. С.А. Матвеева. – Харьков: «Одиссей», 2004. – 336с.

2. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища шк, 2008. – 304 с

3. Порівняльна політика. Основні політичні системи сучасного світу / за заг. ред. В. Бакірова, М. Сазонова. - Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2008. - 576 с.

4. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. – Львів: ЦПД - „Астролябія”, 2005. – 348 с.

5. Романюк А.С., Сокирка Ю.М. та ін. Від соборності до незалежності: стан та динаміка інтеграції українського суспільства у контексті європейських процесів. – Львів: ЦПД, 2009. – 140 с.