Молодь як специфічна соціально-демографічна група

Особливе місце під час вивченняі соціально-демографічної структури суспільства займає проблема молоді як специфічної вікової групи. Соціологи різних напрямів і шкіл пропонують різні інтерпретації суті та вікових меж цієї соціальної групи. Деякі соціологи визна­чають молодь як особливу соціально-демографічну групу, яка не за­вершила процесу соціалізації і характеризується повсякденною пове­дінкою, що відповідає її становищу. В інших соціологічних роботах зустрічаємо дещо інші визначення. Наприклад, відзначається, що молодь – це така соціально-демографічна група, яка переживає період становлення соціальної зрілості, ухо­дження у світ дорослих, адаптації до нього та майбутнього станов­лення.

Серед трактувань молоді дещо окремо стоять підходи німецького вченого Ч.Кройтца та американських учених Д. і М.Раунтрі, які роз­глядали молодь не як особливу соціально-демографічну групу, а як особливий соціальний клас, що виступає третім класом сучасного сус­пільства поряд із буржуазією та пролетаріатом. У цьому зв’язку Д. і М.Раунтрі пишуть: „Ми вважаємо, що зміни в становищі працівни­ків у Сполучених Штатах у 40-х роках є результатом „класових зру­шень” усередині США і за їх межами. У результаті такого „класового зрушення” новим потенційним революційним класом у Сполучених Штатах є вже не робітники взагалі, замість них новим пролетаріатом є маси у відсталих країнах і молодь США.

Розвиваючи цю теорію, Раунтрі підкреслюють, що в американській економіці домінують дві галузі виробництва – великі, масові та швидко зростаючі – оборона та освіта. Три чверті американських військовослужбовців – молодші за 30 років. Молоді солдати отримують менше, а середня заробітна плата військовослужбовців є нижчою, ніж зарплата цивільних державних службовців. Тому Раунтрі і вважають молодих солдатів частиною класу молоді.

Друге місце, на думку цих учених, займають безробітні молоді люди (серед молоді рівень безробіття в 3 рази вищий від старших вікових груп). Під час вивчення проблем молоді необхідно чітко розмежовувати поняття „молодь” і „молодість”. Вивчаючи молодість як період життя людини, дослідник концентрує увагу на індивідуально-особистісних процесах і співвідношенні фізіологічних, психологічних і соціально-психологічних особливостях, що властиві молоді. Групові, соціальні характеристики тут використовуються лише для пояснення особистісних якостей покоління. На третьому місці – студенти. Таким чином, згідно з під­рахунками Раунтрі, 52,1% американської молоді віком від 18 до 24 років або навчаються, або служать, або не мають роботи, це і є та сила, яку вони називають класом молоді.

Якщо ми проаналізуємо наведені визначення молоді (за винятком останнього підходу), ми зможемо виділити основні критерії, на осно­ві яких можна віднести ту чи іншу людину до соціально-демографічної групи молоді. Такими критеріями є: а) вікові параметри; б) незавер­шеність, рецесія соціалізації; в) відсутність повного статусу до­рослих у суспільному та особистому житті; г) особливості культури мислення та поведінки.

Питання про вікові параметри молоді завжди дискутувалося соціо­логами, які по-різному визначали нижню та верхню межу молодіжної спільності. Нижня межа молоді найчастіше визначається у зв’язку з перехо­дом від дитинства до молодості періодом статевого дозрівання, з початком професійної освіти та появою почуттів та інтересу до ближнього, до суспільства. Вона звичайно пов’язується з віком від 14 до 20 років, а весь цей „перехідний період” від дитинства до моло­дості нерідко називають юністю. Цей період Ж.-Ж.Руссо, наприклад, вважав часом другого, соціального народження людини. „Ми народжені, – писав він, – так би мовити, двічі: один раз, щоб існувати, другий – щоб жити; один раз − для роду, другий – для статі. На його думку, перехід від дитинства до вікової групи дорослих здійснюється швидко і рішуче („стрибкоподібно”).

Верхня межа молоді визначається більш багатогранно. Одні вважають такою межею отримання професійної освіти, пов’язують її зі вступом у шлюб, інші орієнтуються на досягнення економічної самостійності, адаптацію в професійній ролі, набуття статусу батьків. Одні визначають цю межу в 25 років, інші – 35. У нас верхньою межею найчастіше називають 29 років. Саме цей вік фігурує в соціології і статистиці, коли визначаються межі молодіжної спільності.

Визначення вікових меж молодіжної спільності пов’язане з проблемою співвідношення біологічного та соціального віку людей. Сучасне суспільне життя вносить значні зміни в розподіл життєвих циклів. Відомо, що, вступаючи в юнацький вік, людина стає достатньо фізично розвинутою. Тією мірою, якою для отримання статусу дорослої людини їй необхідна фізична сила, юнаки повністю відповідають вимогам, що пред’являються до дорослих (тобто з біологічної точки зору – вони зрілі). Але в жодному суспільстві ніхто не може брати участі в житті як дорослий без суттєвої підготовки. Навіть у найменш складних сус­пільствах для отримання статусу дорослого необхідно вивчити спільну мову, засвоїти традиції, мотиви та норми соціального життя і набу­ти деякі вміння, для того щоб нагодувати себе – тобто стати зрілим у соціальному значенні.

У традиційних (давніх) суспільствах основні соціальні знання передавалися від покоління до покоління без помітного розриву: на­вчання здійснювалося, головним чином, усередині кола сім’ї або ро­дичів і завершувалося до моменту повного фізичного розвитку. Унаслі­док цього і фізична (біологічна), і соціальна зрілість (дозріван­ня) наставали майже одночасно. Біологічний і соціальний час майже повністю збігалися..

Зовсім інша справа спостерігається в сучасному суспільстві. Зараз співвідношення біологічного та соціального віку має інший ви­гляд. З чим це пов’язане? Існує кілька причин цього стану.

По-перше, у сучасному суспільстві існує високо-спеціалізований поділ праці. Це сприяє тому, що досягнення статусу дорослої людини певною мірою пов’язане з оволодінням професією. Лише небагато про­фесій знаходяться у прямій залежності від фізичної зрілості. Крім того, кількість професій постійно збільшується, а в багатьох навички та знання стають усе складнішими. Тому рівень досягнення соціаль­ної зрілості відстає від рівня фізичної зрілості. Ця тенденція ще більше посилюється завдяки процесу акселерації (прискорення зростан­ня та статевого дозрівання дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями). У цих умовах людина продовжує залишатися в становищі юнака, що готується стати дорослим через певний час після досягнення своєї фізичної зрілості. Цей розрив є сам по собі джерелом напру­ження, оскільки в сучасних суспільствах ще зберігається уявлення, що фізична зрілість є свідченням досягнення статусу дорослих.

По-друге, необхідність протягом тривалого часу оволодівати професією затримує досягнення статусу дорослих, навіть якщо людина отримує ще один символ дорослості – одружується та має свою сім’ю. Більше того, протиріччя між дорослим статусом одруженої людини та професійним неповноліттям саме по собі породжує певну напруженість у суспільстві.

По-третє, статус молодої людини в сім’ї батьків не є в сучасних суспільствах певним показником дорослості або юнацтва, оскільки мо­лода людина дуже часто не має фінансової незалежності, що у свою чергу пов’язане іноді з відсутністю відповідальності за себе, свою родину та дітей. На довгий час відкладається виконання своїх обо­в’язків відносно батьків.

У цих умовах змінюється і ставлення молоді до людей зрілого віку. У традиційних суспільствах найбільш зрілий вік сам по собі був ознакою мудрості, нагромадження досвіду, незалежно від особистих якостей чи колишніх вчинків окремих індивідів. У сучасному суспіль­стві зрілий вік сам по собі ціниться набагато менше. Замість спільних, для всіх вікових груп традицій з відповідними обов’язками та досві­дом ми маємо справу з різними кар’єрами. Рух же людей по рівнях соціальної ієрархії (кар’єра) здійснюється, як правило, не за віком, а швидше завдяки гідності та заслугам. Рух відбувається різними темпами: одна людина там і закінчує свою кар’єру на нижньому рівні, друга – уже в молодому віці робить блискучу кар’єру, третя займає високе становище у зрілому віці. Цей постійний розрив між віком і професійним положенням ставить перед суспільством багато проблем, які воно не може вирішити, оскільки їх не може вирішити кожна окре­ма людина: її вік не є перепоною для досягнення мети – професійного успіху, певного соціального статусу тощо. З іншого боку, те, що вона ставатиме старшою, не гарантує отримання якої-небудь „винагороди”.

Становлення молоді, конституювання її в соціально-демографічну групу можна уявляти як процес, що складається з різних за змістом етапів або стадій. Вони відображають зміни в соціальному розвитку молодої людини та пов’язані з різноманітними функціями, вимогами, що пред’являються суспільством до молоді.

Сучасний соціолог Б.Бряз розрізняв три основних етапи станов­лення молоді як специфічної соціально-демографічної групи:

· перший етап соціолог характеризує як етап, де молодь виступає головним чином як об’єкт соціальних впливів у різноманітних проявах (лише в навчанні молодь виступає і як об’єкт, і як суб’єкт соціаль­ного життя);

· другий етап, на його думку, це початок періоду, коли молодь стає елементом продуктивних сил і виробничих відносин взагалі. Тут, залишаючись об’єктом соціальних впливів, молодь набуває якості суб’єкта історичного процесу;

· третій етап – це етап досягнення молодою людиною повного свого виявлення і в ролі елемента продуктивних сил, і в ролі носія всіх виробничих відносин. Саме на цьому етапі молодь відбиває в собі асе сучасне суспільство, заперечуючи себе як молодь.

Важливе значення для вивчення соціальної структури суспільства має аналіз генетичної структури.