ТОП 10:

Розподіл населення за сімейним станом



Вікові групи постій-ного насе-лення у віці 15 років і старші Частка осіб даного сімейного стану у відповідному віці, %
чоловіки жінки
У шлюбі* Не був у шлюбі Удівці Розлучені У шлюбі Не був у шлюбі Удівці Розлучені
Усього 64,6 24,3 3,9 6,8 54,0 16,1 19,2 10,4
15-19 1,0 98,6 0,0 0,1 7,3 92,1 0,0 0,4
20-24 24,8 73,1 0,0 1,6 48,1 45,8 0,3 5,3
25-29 60,8 32,0 0,1 6,6 70,1 16,3 0,9 12,4
30-39 77,4 10,9 0,4 10,9 75,2 6,1 2,5 15,8
40-49 82,5 4,9 1,2 11,1 73,6 3,6 6,4 16,1
50-59 84,5 2,7 3,4 9,0 66,0 3,1 16,8 13,8
60-69 83,6 1,6 9,3 5,3 51,4 3,6 8,9
70 років і старші 71,8 0,8 25,1 2,1 23,6 5,6 66,4 4,2

* у зареєстрованому чи незареєстрованому шлюбі.

 

Повіковий розподіл показників шлюбного стану засвідчує, що несприятливі структурні зрушення більшою мірою спостерігались у міського населення, сільського вони торкнулись незначною мірою. Трудова сімейна кооперація, фермерство, наявність особистого господарства, як основи матеріального забезпечення доходів сімей, зумовили більш сприятливу шлюбно-сімейну ситуацію в селах порівняно з містами. Дещо не сприяв цій ситуації також високосний 2000 рік, коли, за звичаєм, шлюби відкладаються, а компенсаторні важелі ще не встигли спрацювати.

На зменшенні показників перебування в шлюбі в середньому і старшому віці позначились також підвищена розлученість та овдовіння внаслідок високої смертності (як прояву демографічної кризи). У 1989–2001 рр. спостерігалось значне збільшення частки розлучень довготривалих шлюбів (особливо 20 років і більше), а також зменшення компенсаторної ролі повторних шлюбів. Проте в цілому, у середньому та ранньому старшому віці, показники перебування в шлюбі лишаються порівняно високими, лише в жінок 70 років і більше частки заміжніх незначні, із 1000 осіб – близько 1/4. Позначаються відмінності в повіковій смертності та тривалості життя, жінки в середньому живуть довше чоловіків, залишаючись удовами.

Загальною є тенденція переважання порівняно з чоловіками показників перебування в шлюбі в жінок молодого та дещо середнього віку – у містах до 35 років, у селах до 40. Після зазначених меж віку згадані показники в чоловіків вищі. Позначається різниця в шлюбному віці чоловіків і жінок (в останніх він нижчий), а також та обставина, що чоловіки після розлучення чи овдовіння одружуються вдруге з жінками значно молодшого віку. Слід звернути увагу й на ту обставину, що відносно високий рівень та незначні структурні деформації показників перебування у шлюбі в середньому та старшому віці є надбанням насамперед високої шлюбності в доперехідний період.

З огляду на зменшення показників перебування в шлюбі частка тих, які ніколи не перебували в шлюбі, значно збільшилась, для віку 16 років і старші з перевагою в чоловіків. За даними перепису на 1000 осіб у віці 16 років і старші припадало: холостяків 227 (241 у містах і 198 у селах), дівчат 147 (161 у містах і 117 в селах). Порівняно з 1989 р. частка холостяків згадуваного віку в містах збільшилась на 33,1%, у селах і на 17,2%, частка дівчат збільшилась відповідно на 23,8% і 18,2% (табл. 4.6.2). Отже, у міжпереписний період збільшилась диференціація згадуваних показників у розрізах місто і село, особливо у чоловіків, та холостяки і дівчата, особливо в міських жителів. Проте частка жінок, які ніколи не перебували в шлюбі, була в 1989 р. і лишилась у 2001 р. у середньому нижчою порівняно з чоловіками. У той же час частки холостяків і дівчат у загальній чисельності населення характеризуються відмінностями їх повікової диференціації.

Перепис виявив посилення тенденції до розповсюдження в Україні різних форм шлюбно-сімейних стосунків[39], уперше зафіксував окремо так звані консенсуальні, тобто незареєстровані шлюби. На 1000 осіб у віці 16 років і старші в Україні припадає: у чоловіків 46 незареєстрованих шлюбів (39 у містах та 62 в селах); у жінок 39 таких шлюбів (33 у містах і 51 у селах). У чоловіків неофіційних шлюбів на 1/5 більше порівняно з жінками; у сільській місцевості порівняно з міським поселенням їх у 1,6 раза більше в чоловіків і в 1,5 раза – у жінок. Перевага частки неофіційних шлюбів у чоловіків порівняно з жінками зумовлена превалюючою дією психологічних чинників, згідно з якими схильність до офіційно оформленого шлюбу в жінок вища, ніж у чоловіків.

Незареєстровані шлюби характеризуються посиленою диференціацією за віком та статтю. Частка незареєстрованих шлюбів у загальній кількості коливається в таких межах: у чоловіків від максимуму 38,9% (33,2% в містах і 48,2% у селах) у 17 років до мінімуму 5,1% (3,9% в містах і 6,7% в селах) у 60-69 років; у жінок від максимуму 53,7% (44,6% у містах і 60,4% в селах) у 15 років до мінімуму 5,6% (4,0% у містах і 7,8% в селах) у 60-69 років. Найбільш розповсюджені консенсуальні шлюби в молодому віці – у чоловіків до 20 років, у жінок до 19 і особливо – до 18 років. Здавалось би, що неофіційні шлюби мали бути поширеними в контингентів середнього віку 25-49 років як складові повторних шлюбів. В умовах високих показників розлученості та овдовіння 70-80-их років – це була типова ситуація (життя „на віру”). Проте в перехідний період 90-х років спостерігалась значна поширеність консенсуальних шлюбів насамперед серед молоді. Саме в цьому полягають відмінності структури неофіційних шлюбів порівняно з доперехідним періодом. Поширеність таких шлюбів серед молоді свідчить як про погіршення умов для взяття офіційного шлюбу та створення сімей, так і про зміни матримоніальної поведінки молоді, про появу нових традицій „пробних” шлюбів тощо. Мають значення також пристосування до нової системи соціального захисту молоді, материнства і дитинства, захист приватної власності та інше.

Консенсуальні шлюби поширені у високорозвинених країнах світу явище, особливо в європейських. Вони не нові й для України, незважаючи на традиції переважаючої зареєстрованої шлюбності. Неофіційні шлюби були розповсюджені в Україні до 1944 року, коли зареєстровані і незареєстровані шлюби були рівні в правах, та в перші повоєнні роки після Другої світової війни (як наслідок статево-вікових диспропорцій серед шлюбоспроможних контингентів населення). Проте в сучасний період їх компенсаторна роль щодо формування шлюбного складу населення за умов низького рівня шлюбності та високої розлученості недостатня й лише допоміжна.

Існування в українському суспільстві моногамної форми сім’ї не означає її однорідності й однаковості в реальному житті. Сучасні сім’ї розрізняються за структурою, кількістю дітей, розподілом влади в сім’ї, етнічним складом та деякими іншими критеріями. Проаналізуємо особливості окремих різновидів сімей.

Типи сучасної сімї за родинною структурою

Нуклеарна сімя, в яку входять подружня пара і діти, що не мають своєї сім’ї. Цей тип сім’ї часто називають малою родиною, він є досить поширеним у сучасних суспільствах (особливо це стосується міських поселень). Це найпоширеніші в Україні сім’ї, частка яких досягла в доперехідний період близько 2/3 (1989 р.) в загальній чисельності сімей при незначній диференціації у зіставленні: міські поселення – сільська місцевість. Проте при відносній стійкості частки простих сімей щодо динамічних порівнянь за 70-80-і роки вона відзначається помітною територіальною диференціацією. За даними перепису населення 1989 р. найбільша частка таких сімей спостерігалась у Черкаській, Кіровоградській і Житомирській областях: тобто – у регіонах з молодою віковою структурою населення та більшою чисельністю молодих сімей. Менш поширені прості сім’ї, домогосподарства в західних, деяких північних і центральних областях.

Розширена сімя, яка включає в себе подружню пару, дітей, а також когось із родичів – батьків або родичів чоловіка чи дружини. Іноді така розширена сім’я фактично складається з кількох сімей – коли діти одружуються, мають своїх дітей, але залишаються жити з батьками в одній квартирі чи будинку. Поширеність складних, трипоколінних сімей у віддаленому минулому України визначалась виробничою функцією сімейних господарств. Індустріальний розвиток і урбанізація, зміни структури трудової зайнятості та соціально-професійного складу населення в Україні сприяли зведенню до мінімуму частки складних сімей; посилення цієї тенденції, особливо в селах, засвідчили дані переписів населення 1989-2001 рр. У доперехідний період незначною була також диференціація середніх значень цієї частки сімей у порівнянні місто-село з переважанням її рівня в селах. Більш значною була міжобласна диференціація частки складних сімейних домогосподарств при порівнянні індустріальних та східних областей з областями аграрного спрямування економіки та західного регіону. В останніх вона була і лишається дещо вищою.

У міжпереписний період 1989-2001 рр. частка розширених сімей, з двома та більше шлюбними парами, у сільських жителів України зросла від 6,1 до 7,2% (на 18%); у міських жителів вона значно зменшилась – від 5,0 до 3,8% (на 24,0%); для всього населення України теж зменшилась – від 5,4 до 4,9% (на 9,3%). Отже, складні сімейні домогосподарства нетипові для України, особливо в містах. З огляду навіть на зростання ролі виробничої кооперації селянських господарств молоді сім’ї і в сільській місцевості проживають здебільшого окремо від батьків; будують власний дім поруч з ними.

Проживання батьків старшого віку в сім’ях дітей – досить поширене в Україні явище. Після одруження та створення власної сім’ї дорослі діти, як правило, відокремлюються від батьків, що сприяє поширеності простих (нуклеарних) сімей. Проте в разі, коли один із батьків лишається самотнім, тим більш – немічним, він знову об’єднується з сім’єю дітей. Особливо стійкими традиціями щодо догляду за батьками похилого віку вирізняються західні області України. Саме в цьому регіоні вищі частки складних та трипоколінних сімей; максимальні значення їх часток спостерігаються в Закарпатській області.

Монобатьківська сімя −неповна сім’я – родина, що складається з дітей та одного з батьків. Так прийнято називати ті сім’ї, у складі яких відсутня шлюбна пара, тобто батько або мати. Вони складаються з матері або батька з дітьми (частіше матері з дітьми); до цієї групи відносяться також ті сім’ї, до яких, окрім матері чи батька з дітьми, уходить один із батьків матері (батька). Це так звані, “осколкові” сім’ї, які утворюються внаслідок розлучення, овдовіння та безшлюбного материнства. Вони були значно поширені в Україні після Другої світової війни внаслідок загибелі чоловіків та збільшення контингентів вдів.

Французькі соціологи прогнозують збільшення монобать-ківських сімей: один із чотирьох дітей деякий час до свого повноліття стане жити в такій родині, один з кожних двох житиме після завершення монобатьківського періоду в сімейній групі, що складається з одного з батьків і „законного” (або „незаконного”) вітчима чи мачухи. Соціологи вважають, що понад 15% жінок коли-небудь упізнають досвід монобатьківства.

Як і в інших країнах світу (особливо європейських) з високими показниками розлученості та поширеним безшлюбним материнством, в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання частки неповних сімей. Її прояв розпочався в 70-80-роки, коли значно підвищився рівень розлученості; він підсилився в кризовому соціумі перехідного періоду. У міжпереписний період 1989-2001 рр. тенденція зростання частки неповних сімей була зумовлена одночасною дією трьох головних чинників: підвищенням рівня розлученості, смертності та збільшенням орієнтацій на безшлюбне материнство. Останньому сприяло також розповсюдження різних форм неофіційних шлюбно-сімейних стосунків.

За міжпереписний період 1979-1989 рр. частка неповних сімей в Україні зросла від 12,8 до 13,5%; від 13,1 до 14,8% у міських поселеннях; зменшилась від 12,3 до 10,8% у сільській місцевості. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. порівняно з даними перепису 1989 р. вона збільшилась: у всіх поселеннях – від 13,5% до 17,0 (на 25,9%); у міських поселеннях – від 14,8% до 19,3 (на 30,4%); у сільській місцевості – від 10,8% до 12,0 (на 11,1%). Особливо високими темпами збільшувалась частка неповних сімей у міських жителів: матерів з дітьми та з одним із батьків матері (батька) – на 42,1%; батьків з дітьми – на 60%. Особливістю міжпереписного періоду 1989-2001 рр. є також збільшення часток неповних сімей у сільській місцевості; батьків з дітьми – на 37,5%. Проте в сільській місцевості темпи зростання часток неповних сімей були значно нижчими порівняно з міськими поселеннями. Позначились більш поширені в містах розлучення, безшлюбне материнство в умовах розповсюдження різних форм шлюбно-сімейних відносин, а також пристосування до діючої системи соціального захисту материнства і дитинства в умовах малозабезпеченості і поширеної бідності.

Частки неповних сімей характеризуються посиленою територіальною диференціацією у розрізі місто-село, а також регіональної. Вони підвищені в індустріальних областях, де переважає міське населення, та в південних; значно нижчі їх рівні в західних областях та в інших регіонах з високою часткою сільського населення. У 1989 р. максимальне значення частки неповних сімей для всіх поселень було в АР Крим – 15,9, мінімальне в Закарпатській області – 10,3; відповідно в міських поселеннях також в АР Крим – 17,6% та в Тернопільській області – 11,2%; у сільській місцевості максимум в Івано-Франковській області – 12,2%; мінімум також в Закарпатській області – 9,4 (табл. 4.6.15, 4.6.16, 4.6.17). Перепис населення 2001 р. засвідчив наявність міжрегіональних змін у формуванні сімейних груп так званих неповних індивідуальних домогосподарств. До них відносяться: посилення тенденції до збільшення часток згадуваних сімей у промислово розвинених, східних областях, а також південних і дещо менше – у центральних; нижчі темпи збільшення часток згадуваних сімей у сільській місцевості, особливо в західних областях.

Зазначені вище тенденції щодо поширення в Україні типів сімей за родинною структурою підтвердили і соціологічні дослідження, проведені Інститутом соціології НАН України. Вони виявили, що структура й склад сім’ї практично не змінилися за останні роки: третина населення (35%) живе в нуклеарних сім’ях (батьки з дітьми); 18% мешкають у трипоколінних сім’ях, 15% мають неповні сім’ї. На таблиці далі показано динаміку складу української сім’ї за результатами соціального моніторингу[40].

Який склад Вашої сімї?

9Склад сім’ї
Живу один (одна) 12,3 11,6 12,1 13,0
Подружжя без дітей 15,6 15,1 16,2 15,9
Подружжя без дітей, але з батьками (або одним із них) 2,2 2,8 3,2 3,2
Подружжя з дитиною (дітьми) 34,7 33,8 35,4 34,8
Подружжя з дитиною (дітьми) і батьками (або одним із них) 12,1 11,4 10,0 12,8
Мати (батько) з дитиною (дітьми) 9,1 10,3 11,4 9,8
Мати (батько) з дитиною (дітьми) і батьками (або одним із них) 5,3 5,6 4,7 4,9

Одинаки − особи, які не мали родичів, а також ті, хто їх мав, але проживав окремо і не підтримував з ними регулярних матеріальних зв’язків. Під час перепису 2001 р. до одинаків належали ті особи, які вели індивідуальне господарство (бюджет), тобто – індивідуальні домогосподарства з однієї особи, незалежно від критерію проживання. У міжпереписний період 1989-2001 р. значно зросла загальна кількість одинаків: по Україні в цілому – у 1,5 раза; у міських поселеннях – у 1,7 раза; у сільській місцевості – в 1,2 раза. Якщо за даними перепису населення 1989 р. частка одинаків була переважаючою в сільського населення, то станом на 2001 р. вона на 2% була вищою в міських жителів.

Контингенти одинаків були в минулому і залишились у міжпереписний період 1989-2001 р. переважаючими в міських поселеннях; тут вони збільшувались значно вищими темпами порівняно з сільською місцевістю. Тільки в 10 областях, переважно центральних та деяких північних і західних, частка одинаків була вищою в селах. За даними перепису 2001 р. максимальна частка домогосподарств одинаків спостерігалась: у всіх поселеннях у Чернігівській області – 29,7; у міських поселеннях у Чернівецькій області – 28,7; у сільській місцевості в Чернігівській області – 33,6%. Мінімальними ці частки були у відповідних видах поселень у Закарпатській області – 16,1%; 19,1%; 14,1%.

За кількістю дітей виділяють багатодітні, середньодітні, малодітні й бездітні сім’ї (для нашої країни відповідно це сім’ї, де більше трьох дітей, дві дитини й відсутні свої або усиновлені діти). У міжпереписний період 1989-2001 рр. в Україні в містах значно збільшилася частка сімей з 2-3-х осіб (на 10,1%) та зменшилася частка сімей з 4-х осіб і більше (у межах 12,8-17,9%); у селах спостерігалася прогресивна тенденція збільшення частки сімей з 3-х і більше осіб (на 6-12,0%) та зменшення частки з 2-х осіб (на 11,2%), а також несприятливо з точки зору омолодження сімейного складу сільського населення. Збільшення кількості сімей, які складаються з однієї особи, у селах також було меншим порівняно з містами.

Оскільки в сімейному складі населення України переважають прості (нуклеарні) сім’ї, їх розподіл за кількістю членів визначається переважно наявністю чи відсутністю дітей та їх кількістю. Ситуація станом на 2001 р. засвідчує посилення тенденцій збільшення частки шлюбних пар без дітей, з однією дитиною та нереалізовані бажані орієнтації на дводітну сім’ю, особливо в містах. У той же час у селах збільшилась частка сімей з дітьми (з 3-х осіб і більше) та складних сімей із 2-х і більше шлюбних пар (6 осіб і більше): тут відповідно зменшилась частка подружніх пар без дітей, як наслідок відносно малої частки шлюбної молоді порівняно з містами, так і менш поширене відкладання народження дітей. Отже, ув контексті функціонування шлюбно-сімейної структури населення як бази для його відтворення, у селах спостерігались більш прогресивні зрушення, незважаючи на прояви демографічної кризи. Позначилась і дія посилення ролі сімейної виробничої кооперації як провідного чинника матеріального забезпечення сільських жителів.

Унаслідок регіональних особливостей щодо структурних змін у формуванні сімейного складу населення відбулось посилення диференціації середньої величини сім’ї в розрізі місто-село; у 2001 р. вона була найвищою за весь період після 1959 р. Це сталося за рахунок зменшення середньої величини сім’ї в містах до найнижчого за згадуваний період рівня; у той же час в селах вона стала збільшуватись. У міжпереписний період 1989-2001 рр. середня величина сімїв Україні в цілому залишилась без змін і на низькому рівні – 3,2 особи, у міських поселеннях вона зменшилась від 3,2 особи в 1989 р. до 3,1 у 2001 р., у сільській місцевості збільшилась від 3,3 особи до 3,4. Середня величина домогосподарств, включаючи сім’ї з однієї особи, у сільських жителів теж була вищою – 2,8 особи порівняно з міськими – 2,6 особи; для всіх жителів України – 2,6 особи.

Дослідження демографів і соціологів показують, що для мінімально розширеного відтворення населення індустріально розвинутих країн потрібно, щоб кожна жінка народила за своє життя 2,2-2,4 дитини. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.[41] кількість народжених дітей в Україні, яка припадає в середньому на одну жінку у віці 15 років і старших була: усі поселення – 1,9 (з них живі 1,8); міські поселення – 1,7 (живі 1,7); сільська місцевість – 2,3 (живі 2,1). У контексті забезпечення простого відтворення населення (навіть за нормальної демографічної ситуації) згадувані показники лише в селах наближаються до потреби. Тут вони на 35,3% вищі за міські. Щодо міських жителів, то згадуваних потреб вони не забезпечують.

За даними перепису максимальне значення середньої кількості народжених дітей, яке припадає на одну жінку у віці 15 років і старших, спостерігалось: у всіх поселеннях у Рівненській області – 2,4; у міських жителів Закарпатської області – 2,0, у сільських Рівненської області – 2,8. Мінімальні значення згадуваних показників були: у всіх поселеннях у Харківській області – 1,7; у міських жителів Харківської області – 1,6; у сільських жителів Полтавської, Харківської та Черкаської області – 2,1. Бачимо, що низькі значення (менше 2-х) показників середньої кількості народжених дітей спостерігаються у високоурбанізованих, промислово розвинених областях, де переважає міське населення. Більш високі ці показники в західних областях та в сільській місцевості всіх без винятку областей України. Окрім суто економічних чинників, специфіки зайнятості населення та відмінностей щодо умов життя, позначаються етнонаціональні, релігійні та інші культурні устої, шлюбно-сімейні традиції як надбання українського народу тощо. Дія згадуваних чинників зумовлює також міжобласну диференціацію сімейного складу населення за наявною кількістю неповнолітніх дітей.

Учені підкреслюють, що в умовах невпевненості у завтрашньому дні, несприятливих соціально-політичних та економічних перспектив усе частіше спостерігається відмова сімей від другої і третьої дитини, їх народження відкладається до кращих часів.

За структурою розподілу влади соціологи виділяють три типи сімей: егалітарні, у яких рішення приймаються спільно; традиційні (патріархальні), де головні рішення приймає чоловік; нетрадиційні, де вирішальне слово належить жінці. Статистичних даних про поширення цих типів сімей у нас чи в інших країнах немає. Однак соціологічні дослідження показують, що в містах частіше зустрічаються егалітарні та нетрадиційні сім’ї, у селах – традиційні. У сім’ях, де дружина має вищий рівень освіти, переважають перший і третій типи сім’ї, у сім’ях з більш високим рівнем освіти чоловіка частіше зустрічаються егалітарні (рівноправні) або традиційні відносини (рішення приймаються чоловіком).

Соціологічні дослідження думок студентів з приводу сім’ї та сімейних відносин показують, що серед них переважають (65% опитаних) орієнтації на демократичну (егалітарну) сім’ю. Авторитарна сім’я, де рішення приймається або чоловіком, або дружиною самостійно, приваблює лише 10% опитаних студентів.

Результати інших досліджень свідчать, що найбільш консервативні погляди на розподіл гендерних ролей у родині, прихильність до патріархальної моделі сім’ї демонструють молоді чоловіки робочих спеціальностей, що не мають вищої освіти. Це виявило й анкетування в Східній Словаччині, яке підтвердило, що освіта впливає на розподіл обов’язків у сім’ї. При цьому гіпотеза про те, що чим вища освіта, тим демократичніші сімейні відносини, не підтвердилася. Чоловіки з неповною середньою освітою виконують типово чоловічі обов’язки. Представники сильної статі, що мають вищу освіту, мало зайняті рішенням господарських проблем, що пояснюється скоріше тим, що в них немає часу на домашнє господарство, ніж відсутністю бажання допомогти дружині (останнє властиво респондентам старшої вікової групи з неповною середньою освітою). Найчастіше виконують типово жіночі обов’язки респонденти із середньою освітою[42].

За етнічним складом виділяють групу сімей, де подружжя нале­жать до однієї етнічної групи, і групу сімей, які складаються з представників різних етнічних спільностей. За даними перепису 1969 року, в Україні 74,7% сімей були одноетнічними, а 28,3% сімей складалися з представників різних етнічних груп (на жаль, останній перепис подібної інформації не дає). Майже в усіх країнах діє тенденція до збільшення етнічно змішаних сімей. Серед народів колишнього СРСР такі шлюби були найбільш поширені в німців (67,6% чоловіків і 64,6% жінок перебували в міжетнічних шлюбах), у євреїв (58,3 і 47,6%), у білорусів (36,6 і 38,1%), в українців (33,4 і 33,5%). Найменш поширені такі шлюби були серед узбеків (6,6 і 5,0%) і казахів (7,5 і 7,2%/) Деякі дослідники вважають, що в умовах загострення міжнаціональних конфліктів кількість етнічно-змішаних шлюбів буде падати в країнах, де ці конфлікти спостерігаються, але навряд чи це буде стосуватися інших регіонів світу.

Завершуючи аналіз тенденцій розвитку сучасної української сім’ї, наведемо прогнози українських аналітиків щодо перспектив змін у шлюбно-сімейній ситуації в найближчий період:

· попри певні орієнтації на європейські стандарти шлюбності, в Україні переважатимуть юридично зареєстровані шлюби;

· поширення офіційно неоформлених шлюбно-сімейних відносин відбуватиметься переважно у формі випробувального періоду перед реєстрацією шлюбу та створення сім’ї;

· до 2015 року очікується стабілізація шлюбності на рівні 6-8‰ з деяким підвищенням у періоди компенсації, розлученості – на рівні 3,5-4,0%;

· унаслідок утрат чисельності шлюбних контингентів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав сподіватись на відродження високих рівнів шлюбності в найближчій перспективі;

· загальна кількість сімей зменшиться з 13,5 млн. у 2001 р. до 12,4 млн. на початок 2015 року;

· середня величина сім’ї становитиме 3,0-3,1 особи у середньому в Україні, у т. ч. у сільських поселеннях – 3,4-3,5 особи;

· у міських поселеннях поширюватиметься однодітність, оскільки зростання вимог до стандартів життя не сприятиме реалізації бажаних орієнтацій на дводітну сім’ю;

· наявність особистого господарства в сільських жителів стимулюватиме збільшення частки 2-3 дітних сімей, проте для відродження середньодітної сім’ї потрібен тривалий період, можливо, не одне покоління.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.167.166 (0.011 с.)