ТОП 10:

За результатами моніторингу показників національної дистанційованості



Населення України

(шкала Богардуса − середній бал: шкала: 1-7 балів)[21]

Національна дистан-ційованість населення Україны від... Індекс національної дистанційованості (шкала: 1–7 балівв)
N = 1800 N = 1807 N = 1800 N = 1810 N = 1810 N = 1810 N = 1800 N = 1799 N = 1 800 N = 1 800
Азербайджанців - - - - - - - 5,8 5,8 5,7
Американців* 4,3 4,4 4,6 4,7 4,8 4,8 4,9 5,4 5,5 5,4
Арабів 5,4 - - - - - - 6,1 6,1 6,0
Афганців - - - - - - - 6,2 6,2 6,1
Білорусів* 2,9 2,7 2,6 2,5 2,4 2,8 2,7 4,2 4,1 3,9
Грузин* 5,3 4,9 5,0 5,1 5,0 5,4 5,3 5,4 5,5 5,4
Євреїв* 4,2 3,8 3,8 3,9 3,8 3,9 3,9 5,1 5,1 5,0
Китайців - - - - - - - 5,9 5,9 5,8
Кримських татар* 5,1 4,6 4,8 4,8 4,9 4,9 5,0 5,6 5,5 5,4
Молдаван   4,6 4,7 4,8 4,8 5,1 5,1 5,3 5,2 5,1
Негрів 4,5 - - - - - - 6,0 5,9 5,9
Німців* 4,4 4,5 4,6 4,8 4,7 4,8 4,9 5,2 5,2 5,1
Поляків* 3,8 4,4 4,5 4,6 4,5 4,8 4,9 5,0 5,0 4,8
Росіян 2,5 2,3 2,1 2,0 1,9 2,3 2,2 3,3 3,1 3,1
Румун* 4,6 4,7 4,9 4,9 4,9 5,2 5,2 5,4 5,4 5,1
Сербів - 4,8 5,0 5,1 5,1 5,4 5,4 - - -
Словаків - 4,6 4,8 4,8 4,8 5,0 5,0 5,1 5,1 4,9
Турків - 4,9 5,2 5,3 5,4 5,6 5,6 5,9 5,9 5,7
Угорців* 4,2 4,6 4,8 4,9 4,8 5,1 5,1 5,4 5,4 5,1
Українців 1,6 1,8 1,4 1,5 1,5 1,6 1,6 2,4 2,2 2,2
Українців, які мешкають в інших країнах 3,5 - - 3,9 3,8 4,0 4,1 3,5 3,4 3,1
Циган* 5,6 5,1 5,3 5,4 5,5 5,6 5,7 6,0 6,1 6,0
Чехів - - - - - - - 5,3 5,3 5,1
Чеченців - - - - - 6,1 6,1 6,3 6,4 6,4
Інтегральний індекс національної дистанційованості 4,6 4,5 4,6 4,7 4,7 5,0 5,0 5,5 5.5  
Інтегральний індекс національної дистанційованості за 10 національностями, позначеними “*” 4,4 4,4 4,5 4,6 4,5 4,7 4,8 5,3 5.3 5,1

визначити, чи є ця невелика зміна початком нової тенденції на шляху до відкритого демократичного суспільства, або це відображення деяких коливань настроїв, викликаних загальною психологічною атмосферою в країні[22].

Сьогодні в області міжетнічних відносин основними є два основні завдання: забезпечення національно-культурного відродження українського етносу української нації, її історичної свідомості і традицій, функціонування української мови в усіх сферах життя; забезпечення всіх народів, національних груп, які проживають на території України, рівними правами в економічному, політичному, культурному житті та соціальній сфері.

Вирішення цих двох завдань буде, на наш погляд, тим успішнішим, чим точніше буде втримуватися баланс між реалізацією прав різних етнічних груп України та прав особи. Здається, що система захисту прав окремої людини має діяти як щодо етнічної „більшості”, так і етнічної „меншості”. Особливе значення при цьому матиме така форма реалізації прав, як персональна автономія.

У свій час універсальну модель захисту етнічних меншостей запропонував О.Бауер. Ця модель базується на національно-культурній автономії, яка передбачає реалізацію прав не за територіальним принципом, а за принципом етнічної незалежності. Ця модель у специфічних умовах України, де є регіони, у яких домінує український етнос, але є й такі, де домінують інші етнічні групи, – буде значно продуктивнішою як для українців, так і для представників інших етнічних груп.

Контрольні питання

1. Яка галузева соціологічна теорія вивчає етнічні відносини?

2. За допомогою яких основних категорій можна описати етнічну структуру суспільства?

3. Дайте визначення понять: „етнос”, „нація”, „народність”, „етнічна та національна група”, „етнічна та національна меншість”, „національність”.

4. З яких етнічних спільностей складається наше суспільство? Назвіть їх приблизні кількісні параметри.

5. Що таке націоналізм? інтернаціоналізм?

6. Який зміст укладається в поняття „міжетнічні відносини”?

7. Коли та на якій етнічній основі виникла українська нація? Які точки зору існують з цього приводу? Які особливості української нації можна виділити?

Проблемні питання, вправи та завдання

1. Які фактори сприяють формуванню етносів? Чи всі вони продовжують діяти протягом усього існування етносу, чи ні?

2. Які ознаки має етнос, які – нація? Що в них є спільного і що – відмінного?

3. Українці – це нація чи етнос? Поясніть свою точку зору.

4. Чи правомірне використання поняття „американський етнос” або „швейцарський етнос”; „американська нація” та „швейцарська нація”? Чому?

5. У чому полягає принципова різниця між етносом і нацією, з одного боку, та расою з іншого? За якими ознаками розрізняються людські раси? Які існують раси?

6. Як ви розглядаєте перспективи розвитку етносів і націй? Чи можлива, на вашу думку, поява в майбутньому безнаціональної спільності людей?

7. У більшості країн в особистих документах немає пункту про національність. Чи потрібно це вказувати, чи ні? Ваша думка?

8. Якщо в дитини батьки належать до різних національностей, то до якої національності вона буде належати?

9. Які тенденції характерні для розвитку етносів і націй? Як вони співвідносяться? Яка з них діє, наприклад, у країнах Європейської Співдружності, яка – у Югославії, колишньому СРСР?

10. Що є, на ваш погляд, головними причинами загострення міжнаціональних відносин у країнах світу, у нас?

11. Які існують напрями та шляхи розв’язання міжнаціональних проблем у сучасному світі? Які з них найбільш ефективні? У чому полягають особливості вирішення проблем шляхом самовизначення націй і шляхом розвитку культурно-національної автономії? Якби від вас залежало – який з цих двох шляхів ви б обрали для себе: а) ви належите до етносу, що десь має свою державність; б) ви належите до етносу, що ніде не має своєї державності; в) ви належите до великого (чисельного) етносу; г) ви належите до невеликого за кількістю етносу?

12. Західні дослідники називають сучасний стан міжнаціональних відносин „етнічним ренесансом”, а деякі дослідники колишнього СРСР – „етнічним парадоксом”. Чому це так? А на вашу думку, те, що відбу­вається зараз в області міжнаціональних відносин у колишніх республіках СРСР, – це випадковість чи закономірність?

13. У чому ви бачите різницю між національним і націоналістичним?


Розділ ІV. СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Соціологія праці

Сутність та структура праці

Вважається, що соціологія праці є однією з найрозвинутіших на сьогодні спеціальних соціологічних теорій, її виникнення було пов’язане з підвищенням інтересу суспільства до комплексного вивчення людської праці, а також з недостатньою інформацією про працю. Це давали інші науки з прагненням науково обґрунтувати ті різноманітні зв’язки, які існують між працею та іншими соціальними явищами.

Серед багатьох різноманітних спеціальних соціологічних теорій існують такі, що вивчають працю людей[23]. На думку сучасних соціологів, саме комплексність вивчення праці виступає відмітною ознакою соціологічного підходу, який виділяє соціологію праці із системи наук про трудову діяльність людей. Але комплексність, з іншого боку, допускає складну внутрішню структуру соціологічного знання про працю, наявність різних рівнів, напрямів і тенденцій у розвитку його предмета. Зараз можна нарахувати близько десятка спеціальних соціологічних теорій, пов’язаних із вивченням різних аспектів трудового процесу, це, зокрема, індустріальна[24] та аграрна соціологія, економічна соціологія, соціологія управління, професій, підприємства, трудового колективу тощо. Усі вони доповнюють одна одну на основі взаємного обміну результатами досліджень і в сукупності формують спільну проблематику, якою займається соціологія праці.

Коли виникла соціологія праці? Деякі вчені вважають, що вона почала розвиватися лише в 20-х роках XX ст., коли розпочалися масові емпіричні дослідження в промисловості, передусім Хоторнський експеримент. Інші підкреслюють, що для розгортання емпіричних досліджень праці були потрібні загальні соціологічні теорії праці, які стали її першоосновою, а тому початок соціології праці треба віднести до моменту виникнення соціології в 30-40-х роках XIX ст. Треті кажуть, що історію соціології праці не можна відділити від того теоретичного знання про трудовий процес, яке розвивалося ще задовго до виникнення соціології. У зв’язку з цим доцільно, на наш погляд, говорити про три основні періоди еволюції теоретичних уявлень про працю: донауковий (досоціологічний), класичний і сучасний.

Першийохоплює період від третього тисячоліття до н.е. до ХVІІІ ст. н.е. і включає в себе як теоретичні погляди давньосхідних та античних учених, так і теорії, створені науковцями Нового часу. Як відзначає сучасний югославський учений Д.Маркович, перші уявлення зустрічаються ще в Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), отже, його в певному розумінні можна розглядати як першого теоретика з проблем праці. Викликають інтерес і уявлення про працю іншого античного вченого Платона. Він підкреслював значення суспільного поділу праці, трудового виховання та вибору занять. У праці „Держава” Платон згадує 54, у „Протагорі” − 29, у „Горгії” − 28 видів професійних занять. Античний учений уважав, що ідеальне суспільство повинно забезпечити кожній людині можливість займатися лише одним видом праці: швець має бути шевцем, а не землеробом; землероб − землеробом, а не суддею, воїн − воїном, а не торговцем. „Кожному − своє” − гасло Платона. Порушення якого, на його думку, є неприпустимим, і займатися двома або більше заняттями, господарювати в багатьох сферах і втручатися в чужі справи − це найбільший злочин.

У період середньовіччя з’являються нові аспекти аналізу праці. Августин Блаженний закликав наслідувати слова апостола Павла: хто не працює, той не повинен їсти. Він поставив на одну площину фізичну та розумову працю, оцінюючи найвище працю сільськогосподарську. Мислитель підкреслював, що сільськогосподарська праця з’єднується з таким великим суспільним блаженством, що для тих, хто стоїть осторонь неї, це стане покаранням. Деякі інші представники середньовіччя розглядали працю як джерело всіх багатств, заповнюючи, що праця − передумова людського існування. Розподіл праці вони виводили з природи людської діяльності і необхідності співробітництва, розрізняючи два види поділу праці: особливий, як передумову людської діяльності, і загальний, який виник у процесі розвитку суспільства.

Пізніше, у період виникнення та розвитку капіталізму, у працях М.Лютера і Ж.Кальвіна, М.Вебера та соціалістів-утопістів, представників класичної філософії та політекономії з’являються різноманітні трактування праці, які відображають як її значення для розвитку капіталістичної системи, так і вимоги щодо гуманізації праці. Так, наприклад, М.Лютер писав про значення праці для фізичного і розумового здоров’я людей, підкреслюючи, що „кожний, хто може, повинен працювати, оскільки праця − не тільки загальна основа суспільства, а й найкращий спосіб служіння Богу”. Т.Мор вважав працю не лише обов’язком, а й честю для всіх членів суспільства. А.Сен-Симон міркував, що праця − значне суспільне явище, вона є обов’язком всіх людей, а неробство − неприродне, аморальне і шкідливе явище. Праця − джерело доброчесності і щоб уникнути експлуатації, потрібно розподіл багатства в суспільстві здійснювати за працею.

Політекономісти А.Сміт, Д.Рікардо, У.Петті розробили цілу низку економічних проблем праці, у тому числі теорію трудової вартості, яка зіграла важливу роль у поглибленому розумінні сутності й вартості праці. Серйозну увагу дослідженню праці приділяв Гегель. Праця − одна з центральних тем у його роботах. Деякі науковці називають його основоположником сучасної філософії праці. Він був першим філософом, який показав, що людина стала людиною завдяки праці.

Одним із видатних мислителів цього періоду був Прудон, який приділяв багато уваги проблемам праці. Він уважав працю вирішальною силою суспільства, що визначає його зростання і всю його структуру. На думку Прудона, результат праці − суспільне багатство, і ніхто не має права відчужувати його. Учений підкреслював, що між працею людини і самою людиною існує настільки важливий зв’язок, що тих, хто не вміє користуватися знаряддями праці, не можна вважати людьми: це аномалія, нещасні істоти... Тому головний критерій прогресу суспільства − розвиток знарядь праці і промисловості. На відміну від багатьох своїх сучасників, які відзначали перевагу сучасного їм поділу праці, Прудон писав про негативні наслідки цього поділу, вважаючи, що це призводить до розтління душі та продовження робочого дня. На його думку, розподіл праці принизив працю ремісника, призвів її до праці чорнороба і поставив у залежне становище від виробництва.

Другий період еволюції уявлень про працю пов’язаний із розвитком соціології як самостійної науки. На думку деяких сучасних соціологів, класичними соціологічними теоріями, які визначали розвиток соціології з середини XIX ст. і до 80-х років XX ст., були теорії К.Маркса, Е.Дюркгейма і М.Вебера, у яких праця стала основним об’єктом аналізу і центральною соціологічною категорією.

Сутність моделітрудового суспільства”, яка виникла на основі теорій Маркса, Дюркгейма і Вебера, пов’язана з двома основними ідеями:

1. Фундаментальним принципом такого суспільства є праця. Праця, її обмін і поділ лежать в основі всіх соціальних відносин.

2. Головним героєм „трудового суспільства” є індивід, економічна, соціальна, політична, культурно-творча та інша діяльність якого може бути зрозуміла й описана в рамках концепції раціональності.

Саме ці ідеї підлягають зараз серйозному перегляду. Під впливом мікроелектронної революції, яка призвела до суттєвих змін у соціальній сфері, змінила принципи прийняття економічних і політичних рішень, формування соціальної та політичної структури тощо, виникла необхідність вироблення нової теоретичної концепції, протилежної моделі „трудового суспільства”. Концепція “смерті” трудового суспільства та її другий бік − концепція інформаційного суспільства починають поступово визначати розвиток сучасної соціології взагалі і теоретичні підходи до аналізу праці зокрема.

Інформаційне суспільство розглядається як антитеза трудового суспільства, як його заперечення й якісно новий етап у соціально-економічному розвитку. Центральним моментом цього розмежування є праця. Не праця, а інформація висувається на роль фактора, який визначає сутність нового суспільства. Система виробництва вже не розглядається як момент, що визначає суспільний устрій, разом з цим змінюється і концепція індивіда. Людина − це вже не людина економічна, діяльність якої обумовлюється вигодою, користю. З приводу цих змін у соціології Д.Белл, один із представників цього напряму, писав так: „Суттєвим фактором є те, що тема праці як такої не є центральною, вона вже не має соціологічного і культурного значення, що поляризує і визначає всі інші теми... Тема праці залишається в економіці, але не в соціології і культурі”.

Третій, сучасний період розвитку соціології праці характеризується не тільки теоретичними дослідженнями проблем праці, а й широким емпіричним вивченням різних аспектів трудового процесу. Саме з початку 20-х років XX ст. соціологія праці починає відокремлюватися в самостійну галузь соціології, формуються її предмет і методологія.

Що вивчає соціологія праці? Можна виділити три аспекти предмета соціології праці:

1. Субєкти праці: працівник, професійна група, первинний колектив, виробнича організація та система відносин між ними, а також між ними і суспільством.

2. Основні тенденції взаємодії людей із засобами та предметами праці, зокрема механізми дії та форми прояву цих тенденцій у діяльності трудових колективів та особи.

3. З. Ставлення людини до праці, характер, зміст та умови праці й трудової діяльності.

Серед основних категорій, якими оперує соціологія праці і які дозволяють охарактеризувати предмет даної соціологічної теорії, можна назвати, насамперед, такі поняття, як „праця”, „зміст і характер праці”, „розподіл праці”, „колектив” тощо. Спинімося на аналізі тих категорій, які дозволять нам зрозуміти сутність та особливості соціологічного підходу до праці й трудових відносин.

Що таке праця? Це поняття визначається по-різному. Одні вчені підкреслюють, що праця − це свідома, універсальна та організована людська діяльність, зміст і характер якої визначаються ступенем розвитку засобів праці й особливостями суспільних відносин, у рамках яких вона здійснюється. Інші звертають увагу на те, що праця − це виконання завдання, яке включає розумові та фізичні витрати необхідні для виробництва товарів чи надання послуг, що задовольняють потреби людини. Проаналізувавши ці, а також інші визначення праці, можна назвати такі основні її характеристики:

· це свідома, універсальна та організована діяльність людей;

· вона пов’язана з витратами розумової та фізичної сили;

· здійснюється в рамках певних суспільних груп;

· являв собою процес, у якому створюються матеріальні та духовні цінності;

· виступає як загальна умова обміну між людиною та природою;

· являє собою вічну і природну умову людського життя такою мірою, що ми в певному смислі можемо сказати: праця створила саму людину.

Праця має подвійний характер: з одного боку, вона являє собою обмін речовин між природою та людиною, а з іншого боку − обмін продуктами діяльності між індивідами. У першому випадку ми можемо аналізувати так званий простий процес праці, призначення якого − біологічне відтворення людини; у другому − суспільний процес праці, призначення якого − відтворення людини як соціальної істоти.

Простий процес праці включає в себе кілька основних елементів, об’єднання та взаємодія яких й обумовлюють його існування: це предмет праці, засоби праці, умови праці, продукт праці та суб’єкт праці. Відсутність хоча б одного з цих компонентів робить сам процес праці неможливим.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.223.162 (0.01 с.)