Фахівці, що мають науковий ступінь

	доктори наук	кандидати наук
Усього
у т.ч. мають учене звання академіка
члени-кореспонденти
професори
доценти
ст. наукові співробітники

 

Науковий колектив − група наукових працівників, зайнятих спільним дослідженням за єдиною програмою, під єдиним керівництвом, із складною функціонально-рольовою структурою. Соціологи науки особливу увагу приділяють вивченню організації та діяльності трудового колективу, дослідженню психологічного клімату, міжособистісних взаємовідносин, проблемі конфліктів у трудових колективах учених.

Наукове товариство − це сукупність індивідів, які працюють в одній сфері, галузі знань, пов’язані системою наукових комунікацій, стійкими міжособистісними та міжгруповими відносинами, користуються єдиним понятійним апаратом, процедурами отримання знань, каналами передачі інформації. Важливу роль у функціонуванні наукового товариства відіграє наукова комунікація.

Наукова комунікація − це встановлення пізнавальних і соціальних відношень усередині наукового товариства, а також між ними та іншими соціальними суб’єктами з метою використання наукових знань, обміну інформацією, для оцінки наукової праці. Наукова комунікація виступає як засіб взаємного стимулювання творчої активності вчених, колективів, товариств, як основний механізм розвитку та функціонування науки, механізм її зв’язку із суспільством. Розвинуті наукові комунікації підвищують ефективність наукової діяльності і наукових досліджень. Виділяють різні види та рівні наукової комунікації: офіційні − неофіційні, адресні − безадресні. З точки зору видів і характеру контактів між учасниками наукової комунікації виділяють: зв’язки за допомогою технічних засобів тиражування (книги, журнали, репринти, матеріали, що не публікувалися); безпосередні зв’язки − особисті бесіди, очні дискусії, повідомлення або доповіді, з якими виступає вчений; змішані зв’язки − наукові конференції, виставки тощо.

Дисциплінарне товариство – соціальний осередок науки, на рівні якого здійснюється відтворення наукової діяльності та підготовка нових поколінь дослідників. Характерними ознаками наукової дисципліни вважають наявність професійних журналів, професійних громадських організацій, навчальних кафедр тощо.

Полідисциплінарне товариство − сукупність соціальних суб’єктів, пов’язаних із певною сферою чи галуззю знань (фізика, хімія та ін.).

Професійна спільність учених − це сукупність усіх соціальних суб’єктів, котрі здійснюють наукову діяльність у різних сферах науки.

На думку соціологів науки, як сама наука, так і її соціальні носії можуть бути поділені і за іншими критеріями: природничі; гуманітарні; технічні науки. Між ними існують певні відмінності, що стосуються як пізнавальних установок, наукових методів, так і форм соціальної організації наукової діяльності.

Соціальні функції науки

І. Культурно-світоглядна функція науки реалізується завдяки тому, що отримані нею знання, пояснення тих чи інших сторін дійсності входять у зміст культури та світогляд суспільства.

2. Наука справляє значний вплив на систему освіти суспільства і в багатьох питаннях визначає її зміст і форму.

3. Наука стає безпосередньою продуктивною силою, а це перетворює її в масовий вид діяльності, що потребує значних суспільних ресурсів. Тому вона стає об’єктом державного планування та управління. Крім того, у багатьох країнах світу розвинута практика наукового консультування керівництва країни з важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики. Так, наприклад, у США наукове консультування президентів починається з часів Лінкольна, який підписав у 1663 році хартію Національної академії наук, що покликана консультувати керівництво з наукових питань. Пізніше при президенті була введена посада радника з науки, а також створений консультаційний комітет з науки.

Треба сказати, що перетворення науки в об’єкт державного планування та керування мало подвійне значення для її розвитку. З одного боку, державне фінансування значно поширило наукові дослідження, створило потужну матеріальну базу для їх здійснення, а з іншого боку − поставило науку в залежне становище. Держава стала диктувати свою волю вченим, що призвело, наприклад, в СРСР до того, що наука почала відходити від опису реального світу, стала коригувати свої висновки на догоду політичним силам.

Американський учений Л.Грехем з цього приводу каже, що історики науки, які звикли мати діло з ідеєю про вплив соціальних і політичних факторів на науку, можуть розглядати подібне становище як прийнятне. „Саме для них, а також для представників соціології науки, − пише він, − я хотів би додати, до „хоч і поділяю погляди „екстерналістів”, які вважають, що соціальне оточення справляє вплив на процес розвитку науки (у всіх країнах), та я все ж не можу погодитися з крайнім вираженням цієї точки зору, за якою вважається, що наука − виключно соціальний інститут. Л.Грехем, аналізуючи історію розвитку радянської науки, показує, що партійний контроль над інтелектуалами переходить із сфери політичних дій на саму наукову теорію.

На кінець 30-х років склалася практика централізованого контролю над академічними дослідженнями, науковими публікаціями, призначенням і висуванням наукових співробітників, зокрема призначення посадових осіб, які мають вплив на науку та освіту, перебувало під повним контролем партійних органів. У післявоєнний період по­глибилося втручання партійних органів не тільки в суспільні науки, літературу та мистецтво, а й у природничо-наукові дослідження, такі як фізика, фізіологія, біологія та ін.

4. Розглядаючи соціальні функції науки, треба відмітити, що в сучасному суспільстві існують неоднозначні трактування значення науки для суспільства. Це призвело до формування двох протилежних традицій, які отримали назву сцієнтизму та антисцієнтизму.

Для сцієнтизму характерним є розгляд науки як найвищої культурної цінності, яка обумовлює соціальний прогрес суспільства і на яку повинна спиратися людина у своїй діяльності. Представники сцієнтизму вважають також, що методи точних і природничих наук − універсальні, їх потрібно поширювати на всі інші науки.

Представники антисцієнтизму наполягають на обмеженості можливостей науки у вирішенні найважливіших проблем людського суспільства, а в крайніх варіантах оцінюють науку як силу, що варта дійсної сутності людини. Антисцієнтисти, зокрема, висунули проблему відповідальності вченого перед суспільством, пропонуючи створити гуманізовану науку, яка включає її етичні норми.

Який же рейтинг науки в нашому суспільстві? На жаль, в Україні поки що не проводились дослідження щодо вивчення думок людей про науку та її значення для суспільства. Але ті дослідження, що проводилися вченими колишнього СРСР, можуть дати якесь уявлення щодо цього. Ґрунтовне дослідження в СРСР на подібну тему проводилось Інститутом природознавства та техніки АН СРСР спільно із соціологами в 1990-1991 роках. У ході цього дослідження були опитані представники міського населення, а також студенти двох університетів. Результати дослідження показали, що ставлення населення до науки є диференційованим: більшість опитаних (52%) вважає, що дати однозначну оцінку науці неможливо: вона веде в одному випадку до позитивних, а в іншому − до негативних наслідків; 42% опитаних можна назвати сцієнтистами − вони вбачають у науці виключно позитивний фактор суспільного розвитку. Тільки негативне начало в науці бачать 5,5% опитаних − явна меншість. Ця остання думка продиктована тривогою щодо катастрофічного погіршення природного середовища. Вона за цей процес цілком покладається на науку, тоді як відповідальність керівництва країни, ВПК просто виключається з поля зору.

На думку соціологів, значна частина опитаних пов’язує свої критичні міркування про науку саме з її сумним становищем у радянському суспільстві. Іншими словами, за критикою науки криється критика суспільства взагалі та його ставлення до науки. У ході дослідження вивчалося ставлення населення до окремих наук. Так, значна частина опитаних уважає, що позитивні наслідки впливу таких наук, як фізика, психологія та соціологія на суспільство переважають над негативними. У Ленінграді цей показник, наприклад, становив відповідно 55,8, 63,9 та 56,4% респондентів. Думки про те, що негативні наслідки цих наук мають перевагу над позитивним, додержуються майже 6%. Але в значної частини респондентів погляд на названі, а також деякі інші науки, ще не сформувався (у Ленінграді їх частка коливалася від 17,2 до 34,6), що дозволяє зробити висновок про порівняно низьку наукову освіченість суспільства.

Викликає інтерес ставлення людей не просто до науки як абстрактного явища, а й до вчених, що уособлюють науку в будь-якому суспільстві. Більше половини опитаних (56%) уважають, що вчені просто задовольняють свою допитливість за державний рахунок, і лише 25% респондентів уважають, що інтереси вчених спрямовані на виведення країни з кризи. Однак понад 80% опитаних визнають бажаність і необхідність використання наукових методів у вирішенні політичних та економічних проблем.

Контрольні питання

1. Як у соціології розглядається таке поняття, як сутність культури?

2. З яких складових частин утворюється культура? Які існують думки з цього приводу?

3. У чому полягають особливості матеріальної культури? Духовної?

4. Що таке „культурний рівень людини”? Суспільства?

5. У чому полягає сутність релігії?

6. Як і коли почала виникати релігія?

7. Які релігії існують у світі? В Україні?

8. Як визначається релігійність населення?

9. Що таке наука? Які бувають науки? Яку соціальну структуру має наука?

10. Що таке сцієнтизм та антисцієнтизм?

Проблемні питання, вправи та завдання

1. Як ви розумієте слова Смелзера, що поміж людей культура значною мірою виконує ту саму функцію, що й генетично запрограмована поведінка в житті тварини?

2. Огборн вважав, що різні частини сучасної культури змінюються з неоднаковою швидкістю: одні частини змінюються значно швидше за інші. Які частини культури, на ваш погляд, розвиваються швидше, які повільніше? З чим це пов’язане?

3. Деякі вчені вважають, що культура спричинює не тільки солідарність, а й конфлікти в групах людей. Що в даному випадку мається на увазі? Які елементи культури можуть стати основою, наприклад, групових конфліктів?

4. У чому полягають особливості розвитку української культури протягом усього існування українського народу? Яке значення мала культура в становленні української нації, української державності? Яке значення буде мати, на ваш погляд, створення незалежної української держави в наш час?

5. Що таке релігія з точки зору різних учених і релігійних діячів? Яку роль вона відіграє в житті суспільства? Як ви вважаєте, чому в наш час люди все частіше звертаються до релігії?

6. Як би ви прокоментували слова Фрома про сутність релігії: „В авторитарній релігії лише Бог є володар того, що спочатку належало людині: він володіє її розумом та її любов’ю. Чим досконаліший Бог, тим досконаліша людина. Людина проектує краще, що в ній є, на Бога і тим самим збіднює себе”?

7. У чому, на ваш погляд, полягає сутність міжрелігійних конфліктів в Україні в наш час? Яка їх головна причина? Як можна уникнути цих конфліктів?

8. Які соціальні функції науки в сучасному суспільстві? Як би ви пояснили відоме положення, що наука стає матеріальною силою?

9. Одні вважають, що наука обумовлює соціальний прогрес людства, інші наполягають на тому, що можливості науки обмежені або розглядають її як силу, що є ворожою людині та суспільству. Хто має рацію? Чому?

Соціологія освіти