ТОП 10:

Соціологічні погляди українських мислителів XIX-XX ст.



Коли в Україні почали інтенсивно формуватися капіталістичні відносини, актуалізувалися як проблеми соціального розвитку, рівноправності та соціальної справедливості, так і національна проблематика. У цей період стає особливо помітним зв’язок соціальних і національних потреб і програм українського народу. Це знаходить відбиття в тих теоріях і концепціях, які розробляються в цей час мислителями різних напрямів і течій.

Важливий внесок у розвиток соціологічної думки в цей період зробили письменники й поети (Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та ін.), учені та громадські діячі (Михайло Драгоманов, Микола Костомаров, Михайло Грушевський та ін.), українські декабристи, члени Кирило-Мефодіївського товариства та багато інших. Спинимося лише на окремих представниках цього плідного на імена та теорії періоду.

Як своєрідний приклад єдності соціальної та національної проблем перебудови суспільства може бути названа насамперед програма Кирило-Мефодіївського товариства, відома під назвою „Книга буття українського народу”. У ній визначена певна схема суспільного розвитку України в минулому, сучасному та майбутньому. Кирило-мефодіївці вважали, що існуюча система класового розмежування суспільства є випадковим явищем, нав’язаним слов’янам іззовні. У документі відзначається, що слов’яни прийняли князів від німців. Прийшлі князі обрали собі таких, що були сильнішими або більш їм потрібними, та назвали їх господарями, а інших людей зробили невільниками. У силу цього, вважали члени союзу, виник класовий устрій, що не відповідає принципам рівноправності та свободи, які були характерні для організації стародавніх слов’янських племен. Усе в них було спільним.

І були в них обрані старшини, і старшини були всім слугами, бо Господь так сказав: хто хоче бути першим, повинен бути всім слугою. Саме тому вони вимагали замінити класову організацію строям, який би більшою мірою відповідав давньослов’янській організації життя. Вони пропонували замінити монархію республікою, яка вирішила б не тільки соціальні проблеми, але й національні. Республіка ця повинна будуватися на основі федеративного устрою.

Концепція федералізму вперше з’явилася в Україні в документах українських декабристів („Товариство об’єднаних слов’ян”). Сприйнявши цю ідею, Кирило-Мефодіївське братство розвинуло її в цілісну теорію перебудови українського суспільства, в основі якої була ідея про необхідність духовного та політичного поєднання слов’ян, члени братства вважали, що після об’єднання кожне слов’янське плем’я має стати самостійним. Українці, росіяни, білоруси, чехи, словаки, болгари та інші повинні створити народні уряди та встановити повну рівноправність громадян незалежно від будь-яких чинників. Для нормального функціонування федерації, на думку кирило-мефодіївців, необхідно створити загальний слов’янський конгрес, уряд федерації з обмеженими повноваженнями, загальною армією та флотом.

Розвиваючи концепцію федералізму, український учений М.Драгоманов доповнив її деякими новими положеннями. Він розглядав федерацію ширше, виділяючи два аспекти: федерацію вільних общин (так званий общинний соціалізм, здатний на його думку, перебороти експлуатацію та соціальний гніт) і федерацію автономних земств та країв. М.Драгоманов був послідовним борцем за національне відродження українців. Використовуючи термін „нація”, він розглядав українців на тому ж рівні, що й інші цивілізовані нації. Називаючи себе „людиною української нації”, Драгоманов уважав за необхідне зв’язати українців із всією світовою культурою,

Одним із найважливіших завдань, яке потрібно вирішити в боротьбі за звільнення українців від національного та соціального гніту, М.Драгоманов уважав створення власної державності. Відстоюючи право українців на свою державність, культуру, він, як істинний і послідовний демократ, уважав неприпустимим надання привілеїв для якоїсь однієї нації і підкреслював, що народи держав із різними національностями не можуть існувати для державних інтересів одного або двох народів. Держава повинна задовольняти інтереси всіх народів. Державна національність, на його думку, є такий же абсурд, як і державна церква.

Цікавою сторінкою розвитку української соціологічної думки є погляди М.Грушевського. Особливий інтерес викликає його концепція виникнення та розвитку української нації. Грушевський простежує історію виникнення, становлення та розвитку української нації, відзначає її особливості та характерні риси, розглядає той шлях боротьби за національне визволення, який вона пройшла. Аналізуючи складний та суперечливий процес розвитку українства, він зазначає насамперед ті особливості класової структури української нації, які вплинули на її розвиток, Грушевський вважав, що вже в XVII ст. українську народність почали залишати всі її вищі класи, які перейшли в ряди державно-керуючої народності. Представником українського народу став демос: інтереси й успіхи українського демосу стають інтересами та успіхами українства. Повторне дезертирство представники вищого класу, створеного із козацьких старшин, здійснюють у ХУІІІ ст. Вони „йдуть” у російське „дворянство, у розряд якого зарахував їх уряд Росії за зраду інтересів українського народу. Селянство, демос, на думку М.Грушевського, лежить в основі самого поняття „українства”: потреби та завдання селянства стали потребами та завданнями української народності. Завдяки цьому український визвольний рух завжди був пов’язаний із соціальним протестом: мотиви соціального характеру збігаються із національними і тісно переплітаються з ними. Трудові маси утворюють головний національний кістяк, стають запорукою національного розвитку, тоді як класи великих землевласників і капітадістів-фабрикантів, за рідким винятком, утворюються з чужорідних елементів, відірваних від національного грунту.

М. Грушевський вважав, що відома популярність ідей федералізму та національно-територіальної автономії в українській суспільній думці та визвольному русі певною мірою пов’язані саме з цими особливостями української нації. Перші-ліпші соціальні вимоги, як, наприклад, ліквідація великої власності на землю або запровадження участі мас в управлінні виробництвом, розглядаються і як національні вимоги. Учений справедливо підкреслює, що прогресивне українство було далеке від визнання виключності чи якихось привілеїв для українців, воно не відокремлює вирішення свого національного питання від загальної проблеми перебудови старої бюрократичної централізованої Росії у вільну правову державу.

Розглядаючи взаємозв’язок соціального та національного в програмі перебудови українського суспільства, Грушевський критикує російських соціал-демократів, які, на його думку, були негативно налаштовані щодо національного питання, оскільки національні вимоги ніби послаблюють класову солідарність. У зв’язку з цим Грушевський уважав неприпустимим навішування ярлика „націоналізм”, коли мова йде про захист національних потреб українського народу у формах, далеких від будь-яких винятків. Як і Драгоманов, Грушевський з націоналізмом пов’язує лише ті ідеї та вимоги, які випливають із визнання винятковості тієї чи іншої нації.

На межі XIX та XX ст. в українській суспільній думці формується націоналістична течія, головною вимогою якої буде національне визволення українського народу та утворення незалежної української держави. На відміну від інших напрямів, які теж тією чи іншою мірою розглядали ці вимоги, націоналістична течія пов’язувала їх з ідеєю визнання виключності української нації. Процес організаційного оформлення українського націоналізму, розвиток і розквіт його ідей відноситься до більш пізнього періоду. У 20-30-ті роки з’явилася ціла низка книг і статей Д.Донцова, з ім’ям якого багато хто пов’язує становлення „нового націоналізму”.

Уперше свої погляди Донцов виклав ще в 1913 році на II Всеукраїнському Студентському з’їзді в місті Львові, де виступив із рефератом про політичне становище української нації. Він визнав застарілими, такими, що втратили актуальність, слова М.Драгоманова про те, що відірваність українського населення від інших країв Росії (політичний сепаратизм) є річчю не лише вкрай важкою, а й для інтересів українського народу непотрібною. Донцов закликав до практичного здійснення ідеї політичного сепаратизму, проголосивши: „Або цілковита національна смерть, або безпощадна боротьба”.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.3.228.47 (0.006 с.)