ТОП 10:

Соціально-територіальна структура суспільства



Поняття та різновиди соціально-територіальних спільностей

Важливою складовою частиною соціальної структури суспільства і його соціально-територіальний поділ. Він має різний характер і специфічні особливості в різних країнах. Як у західній, так і в нашій соціології його вивченню приділяється значна увага. Разом з тим якраз через цю проблему існує порівняно мало теоретичних досліджень і робіт, які б претендували на високий рівень узагальнення, а тому немає і того розмаїття підходів і визначень основних категорій, яке ми зустріли при вивченні попередньої теми. Проблема соціально-територіальних спільностей завжди була швидше практично-соціологічною, прикладною, ніж чисто теоретичною, а тому і розроблялася переважно на прикладному рівні.

Що таке соціально-територіальна спільність? Це сукупність людей певної території, між якими виникають соціальні зв’язки завдяки однорідності об’єктивних умов їх життєдіяльності. Інакше можна сказати, що це така сукупність людей, які мають однакове ставлення до певної, господарськи обжитої території.

У зарубіжній соціології, і зокрема в американській, як тотожне використовується поняття „співтовариство”. Визначається воно як „найбільш поширена одиниця соціальної організації, що являє собою сукупність людей, які більш або менш постійно організують свою повсякденну діяльність у межах певної спільної території”.

Головними системоутворюючими ознаками соціально-територіальних співтовариств є: наявність різноманітних стійких зв’язків між людьми, які включені в дану спільність; однорідність об’єктивних умов їх життєдіяльності (єдність середовища перебування); певна цілісність структур, у рамках яких функціонують соціально-територіальні спільності (виробничі сили, соціальна та політична структура, культура, побут тощо).

Соціально-територіальні співтовариства, у свою чергу, розрізняються між собою за різними параметрами, а саме: розмірами території, густотою розміщення населення, особливостями економічного, соціального та культурного розвитку, особливостями економічного та політичного життя, соціальним і національним складом, географічним положенням та кліматичними умовами. Розглядаючи умови розвитку різних соціально-територіальних спільностей у США, американський дослідник Е.Дж.Рейс, наприклад, відзначав: „...Будучи мікрокосмами Великого суспільства, американські спільності виявляють значну одноманітність. Але між ними існують і вагомі відмінності... Так, є багатий матеріал за відмінностями у складі населення, у функціональній диференціації, у сегрегації за расовими та етнічними ознаками мобільності”. Він також визначає відмінності в структурі влади, у розмірі міст, оптимальному для культурної діяльності, в економічній базі, політичній організації і т.п.

Розрізняють кілька видів соціально-територіальних спільностей: 1) первинні соціально-територіальні спільності; 2) регіони (регіональні спільності); 3) типи поселення.

Первинні соціально-територіальні спільності − це спільності людей, сформовані на основі політико-адмністративного або адміністративно-територіального принципу. У першому випадку мова йде, наприклад, про штати, республіки, провінції, тобто відносно політично незалежні частини держав, які мають свої економічні, політичні та культурні особливості. У другому випадку мова йде про області, райони, на які поділені унітарні держави та складові елементи федерацій.

В Україні основними первинними соціально-територіальними спільностями є спільності, сформовані на основі адміністративно-територіального принципу, − це 24 області, одна автономна республіка − Крим, 481 район, 436 міст. Кожна з них відносно відособлена і має різний рівень цілісності. В інших країнах, наприклад, ці спільності можуть мати інші назви. У США первинними соціально-територіальними спільностями вважають штати (їх 50), графства (їх понад − 3 тис.), тауни (одне або більше поселень і сільська місцевість, що їх оточує), тауншипи (в основному, невеличкі сільські поселення). У Франції: − департаменти, округи, кантони, комуни. В Італії − області, провінції, міські та сільські комуни.

В основі регіональних спільностей лежить поділ території країни на певні регіони. Регіон − у широкому значенні − це будь-яка територіальна спільність людей. У вузькому розумінні поняття регіон може трактуватися як означена одиниця територіальної структури (область, частина країни, група країн), яка складає більш або менш єдиний територіально-господарчий комплекс. Для вивчення проблем, пов’язаних з особливостями розвитку окремих регіонів і їх взаємодії, існує окрема галузь соціології − регіональна соціологія.

Системоутворюючими ознаками регіонів як цілісних соціально-економічних систем є спільність економічного життя, культурна і соціальна своєрідність, загальні риси способу життя населення. Відособлення регіонів має, як правило, об’єктивні причини і пов’язано, передусім, з такими факторами, як характер заселення даної території, географічне положення, особливості проведення індустріалізації, склад населення тощо.

В Україні зараз поки що немає офіційного поділу країни на певні регіони, але умовно ми дуже часто говоримо, наприклад, про Західний або Східний, Центральний або Південний регіони. Можливо, з часом виникне і необхідність більш чіткого та офіційного означення специфічних соціально-економічних регіонів для вдосконалення керування розвитком окремих районів України, як це відбувається в інших країнах світу. В американській статистиці прийняте виділення окремих метрополісних регіонів − наприкінці 80-х років їх нараховувалось 282. Найбільшими метрополісними регіонами вважалися регіони з центром у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Чикаго.

У Франції також застосовується регіональний підхід для здійснення ефективного економічного розвитку країни, оскільки вважається, що в умовах науково-технічної революції та необхідності вирішення значних економічних і соціальних завдань традиційний адміністративно-територіальний поділ на відповідне необхідним умовам і вимогам. Тут уже в 1955 році країна була поділена на 21 економічний регіон (пізніше їх кількість зросла до 26), на чолі кожного з них був поставлений спеціальний префект-координатор, наділений певними повноваженнями в економічних та соціальних сферах. Пізніше були навіть утворені регіональні асамблеї (міні-економічна та міні-соціальна рада), завданням якої стала координаційна діяльність, яка сприяла зростанню цілісності регіональних спільностей країн.

Типи поселень

Типи поселень − це історично утворені, обумовлені поділом праці форми соціальної і просторової організації суспільного виробництва та проживання населення. До них належать, передусім, сільські та міські поселення, які є предметом вивчення спеціальних соціологічних теорій − соціології міста і соціології села. Зупинімося більш детально на розгляді цих спільностей.

Місто − це найбільш поширений зараз тип поселення людей, який склався в процесі суспільного поділу праці. У нашій літературі місто визначається як територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважно несільськогосподарською працею. Американський учений Ч.Тіль при визначенні поняття ’’місто” підкреслює іншу характерну рису міських поселень; він пише, що міста − це спільності, у яких проходить координація діяльності великих мас людей, що перебувають поза межами міста.

Міста виникли приблизно між VІІІ і ІІІ тисячоліттям до н.е. на території між Босфором і Перською затокою і з тих пір поширилися по всій землі. Головними причинами виникнення міст вважаються: виникнення та розвиток ремесел, промисловості, торгівлі, виникнення та розвиток могутніх держав, розквіт релігійних організацій. У багатьох старих містах можна виділити домінуючі структури, які дозволяють зрозуміти, що сприяло їх виникнення. Для традиційного японського міста, наприклад, відзначає Ч.Тіль, − це замок або фортеця, для старих європейських міст − собор, для міста перших американських штатів − будинок муніципалітету.

Процес зростання міст і поширення міського способу життя отримав назву урбанізації. Поширення процесу урбанізації можна проілюструвати такими цифрами; 5 тис. років тому міст практично не було, тобто урбанізація дорівнювала нулю; у І ст. до н.е. частка міського населення становила у світовому населенні менше 1%, у 1800 році урбанізація досягає вже майже 5%, у 1965 році цей показник сягав 30%. У наш час в окремих державах світу кількість міського населення наближається до 100% (наприклад, у США приблизно 95% загальної кількості населення країни). Україна − не дуже урбанізована країна, міське населення у нас становить близько 68%. Розміщення та співвідношення міського і сільського населення за окремими реґіонами України за даними перепису 2001 року подано в таблиці далі.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.241.176 (0.008 с.)