Розміщення та співвідношення міського і сільського населення за окремими реґіонами України за даними перепису 2001

	Кількість наявного населення, тис.осіб	У % до всього населення	Довідково за 1989 рік
місь-к.е	сіль-ське	місь-к.е	сіль-ське	місь-к.е	сіль-ське
Волинська	533,2	527,5
Дніпропетров-ська	2960,3	607,3
Донецька	4363,6	477,5
Житомирська	775,4	614,1
Закарпатська	466,0	792,3
Київська	1053,5	774,4
Рівненська	549,7	623,6
Тернопіль-ська	485,6	656,8
Харківська	2288,7	625,5
Хмельницька	729,6	701,2

 

Відносно низький рівень урбанізації в нашій країні пов’язаний, передусім, з низьким економічним розвитком держави взагалі і низькою продуктивністю праці в сільському господарстві, зокрема.

З 1989 до 2001 року частка міського населення зросла в 11 областях України, зменшилася − у 5, в інших 11 − залишилася без змін. Зміни відбулися переважно в центральних, а також у деяких західних та південних реґіонах. Особливо високий рівень цього показника в Донецькій (90%), Луганській (86%) та Дніпропетровській (83%) областях, низький рівень (менше 50%) характерний для Вінницької, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.

На думку дослідників міст, перше, що вражає того, хто починає вивчати міста, − це розмаїття міст і видів урбанізації. Міста розрізняються, передусім, за чисельністю: великі, середні, малі. Є міста, які нараховують кілька тисяч чоловік, але є й міста-мільйонери. За даними статистики, кількість міст з мільйонним населенням в середині 80-х років наближалася до 270, а до 2000 року їх, може, стало вже близько 400. За деякими даними, чисельність населення Токіо та Нью-Йорка наближається до 20 мли. чоловік. Населення столиці України зараз становить 2,6 млн. чоловік. Густота населення є певною кількісно-якісною характеристикою можливої тісноти соціальних зв’язків в основних елементах адміністративно-територіального поділу суспільства. Антрополог К.Леві-Строс пише, наприклад, що коли потрапив до Америки, він був шокований тим, що міра людини та міра речей тут і в Європі є настільки різною, що єдиний шаблон був уже неможливий. Будинки, вулиці та міста були просто надто великими. У той же час в американців, які приїжджали до Європи, часто складалося протилежне враження: навіть найбільші європейські міста здавалися їм переповненими людьми і тісними.

В Україні зараз існує 476 міст, серед них − 24 обласних, одне столичне та одне столичне автономної республіки Крим. За адміністративними функціями розрізняють республіканські, обласні, районні, столичні. Міста розрізняються також за специфічними функціями: науковими, релігійними, культурними. Є промислові, військові, курортні та інші міста.

У різних країнах використовуються й різні принципи типологізації і класифікації міст. Виявлення різних типів міст дозволяє краще зрозуміти характерні риси та проблеми тих соціальних спільностей, що пов’язані з життєдіяльністю міст.

Що являє собою місто? Його особливості та характерні риси пов’язані з тим, що міста виступають у трьох основних якостях: місто, по-перше, є соціальним осередком суспільства, по-друге, воно виступає як одна з соціально-територіальних спільностей, і, по-третє, воно являє собою специфічне середовище життєдіяльності людей. Місто характеризується такими рисами: висока концентрація та густота населення на обмеженій території; розмаїття трудової та позатрудової діяльності населення, пов’язаного, головним чином, із несільськогосподарською працею; соціальна і професійна неоднорідність населення; високий рівень розвитку соціальної інфраструктури; особливості архітектури та густоти розміщення споруд і будівель; специфічний спосіб життя та особлива міська культура.

У деяких країнах, наприклад, у Японії в законодавстві обумовлюються ті риси та вимоги, яким повинен відповідати населений пункт, що претендує на статус міста. Серед них, наприклад, такі: чисельність населення не може бути менш як 50 тис. чоловік, не менше 60% житлових будівель мають знаходитися в центральній частині населеного пункту; не менше 60% населення мусить бути зайняте в промисловості, торгівлі або інших галузях, характерних для міст; необхідно мати певні міські будівлі і служби, перелік яких визначається актами органів префектури.

Міста як особливий тип поселення та повної соціально-територіальної спільності плідно досліджували чимало американських учених, зокрема представники Чикагзької школи соціології. Один із них, Л.Вірт, уперше висунув поняття „міський тип життя”, за допомогою якого він характеризував особливості міських поселень. Соціолог згрупував в єдине ціле характеристики просторової та соціальної організації міста (велика чисельність, висока концентрація і соціальна неоднорідність населення) і характеристики особливого міського типу особистості, який формується в цих умовах. Вірт уважав, що спілкування людей у містах носить досить поверховий характер, особисті зв’язки дуже часто розпадаються, а соціальна згуртованість і соціальний контроль за поведінкою людей послаблюються, що веде до кращого виявлення індивідуальності людей і сприйняття кожної людини як багатогранної індивідуальності. Учений виділив такі специфічні риси міської культури: 1) перевага анонімних, ділових, короткочасних і поверхових контактів у міжособистісному спілкуванні; 2) зменшення значущості територіальних спіль-ностей; 3) згасання сусідських зв’язків; 4) зменшення ролі сім’ї; 5) різноманітність культурних стереотипів; 6) несталість соціального статусу міського жителя, підвищення його соціальної мобільності; 7) послаблення впливу традицій на регулювання поведінки людини.

Соціологія міста отримала певний розвиток і в нашій країні. Систематичні дослідження міст і міського способу життя почалися в нас наприкінці 50-х років і проводилися по трьох основних напрямах.

1. Аналіз міста як соціального осередку суспільства: вивчення специфіки урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв’язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування, забезпечення комплексності соціально-економічного розвитку міста, відтворення соціальної структури і способу життя міського населення, аналіз взаємозв’язку соціально-масової структури і заселення міст тощо.

2. Досліджувалися міста і як соціально-територіальні спільності: соціально-демографічна і соціально-професійна структури міста, особливості функціонування його соціальних інститутів: сім’ї, політики, економіки, освіти тощо та вплив на міське й сільське насе­лення міського способу життя, міської культури і т. ін.

3. Вивчаючи міста як середовище життєдіяльності людей, звертали увагу на взаємодію населення міста та його соціальної інфраструктури (проблеми її вдосконалення і розвитку згідно з потребами громадян у житлі, різних формах і видах побутового, соціального і культурного обслуговування).

Вивчення проблем міста в нашій країні було спрямоване на вирішення багатьох складних проблем реальної дійсності, які були пов’язані з недосконалістю великих міст, що створюють масу незручностей населенню, із стихійністю міграційних та демографічних процесів, порушеннями екології і таке ін.

Досить поширеним ще типом поселення залишається село − історично перший тип людського поселення. Тривалий час саме воно було природною формою розселення людей, оскільки першим видом людської діяльності була сільськогосподарська праця. У період розпаду первіснообщинного ладу і виникнення перших держав ремесло і торгівля поступово відокремлюються від сільського господарства. Відбувається суспільний поділ праці, внаслідок чого ремісники поселяються в окремих місцях, загороджують свої поселення стінами для захисту від ворогів. Далі ці поселення перетворюються в міста − острови ремісництва і торгівлі в морі сільськогосподарської діяльності. Із зростанням продуктивності праці ці острови стають усе більшими й багатограннішими, а кількість сільських поселень і сільського населення поступово скорочується. У наш час сільське населення − це значно менша частка населення Землі. В Україні на початку 90-х років сільське населення становило 32%, у Франції − тільки 6-7, у США – 5, в Англії − 3%.

Село − це соціально-територіальна спільність, яка характеризується своїми специфічними рисами: переважно невелика густота населення і невелика кількість жителів, які заселяють певну територію; однорідність (нечисленність) видів трудової та позатрудової діяльності, яка переважно пов’язана з сільськогосподарською працею; підпорядкованість праці ритмам і циклам природи, що зумовлює нерівномірність трудової зайнятості мешканців села впродовж року; значно більша, ніж у містах, соціальна і професійна однорідність населення; низький рівень трудової мобільності; особливості архітектури і просторового розміщення; низький рівень розвитку соціальної інфраструктури; специфічний спосіб життя й особлива культура, яка відрізняється від міської і більшою мірою пов’язана з народними традиціями та звичаями. У селі зберігаються також специфічні взаємовідносини між людьми: переважають соціально і національно однорідні сім’ї, відсутня анонімність спілкування („усі один одного знають”); значну роль відіграє соціальний контроль спільності за поведінкою людей; певним регулюючим фактором виступають народні традиції, звичаї, місцеві авторитети. Велике значення мають сім’я та сусідські зв’язки й взаємовідносини. Вважається, що на селі життя йде спокійніше, менше стресів, психологічного напруження, людина є ближчою до природи.

Крім перерахованих рис, які притаманні всім сільським поселенням, можна виділити деякі риси, характерні для села в окремих країнах. Для наших сіл, передусім, властиве відставання рівня культури, благоустрою людей, їх побуту; більш низький, ніж у містах, рівень розвитку сільських поселень, пов’язаний з низькою продуктивністю сільськогос-подарської праці, важчими умовами праці, низьким рівнем матеріального забезпечення основної маси сільського населення. Для сільського способу життя в нашій країні характерне і те, що в селі зберігається необхідність працювати в домашньому і підсобному господарстві, обмежене дозвілля.

Таким чином, можна сказати, що для села характерні дві групи особливостей: певні риси екологічного і соціально-психологічного розвитку, які служать для вираження особливої субкультури − вони були і будуть існувати, поки зберігаються сільські поселення, по-друге, ті риси економічного, соціально-побутового і культурного розвитку, які пов’язані з відставанням села від міста − вони поступово повинні зникнути і вже зникають у деяких країнах, поступившись місцем більш розвинутим і сучасним формам життєдіяльності людей.