Механізм формування особистості

Однією з важливих проблем соціології особистості є проблема її формування. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Але як? На наш погляд, формування конкретної особистості відбувається під впливом комплексу біологічних і соціальних факторів. Саме їх конкретне сполучення, своєрідність дає унікальну особистість.

Соціобіологи стверджують, що становлення особистості підпорядковане лише біологічним факторам, їх опоненти засвідчують протилежне: біологічне в людині − вторинне, на соціальні якості воно не впливає. За Смелзером, істина лежить десь між двома точками зору: біологія дійсно встановлює загальні рамки для людського єства (людської природи), але в цих межах люди мають високу пристосованість: вони засвоюють такі зразки поведінки і винаходять такі соціальні інститути, які або дозволяють біологічним силам керувати людиною, або придушують її, чи, нарешті, допомагають знайти компромісний варіант. До соціальних факторів, які впливають на формування особистості, належать: оточуюче середовище, взаємодія з іншими особистостями, індивідуальний досвід кожної людини та досвід поколінь, культура даного суспільства і загальнолюдська культура та багато інших факторів.

У соціології існують різні теорії, які по-різному інтерпретують взаємовідносини суспільства та особистості. Проаналізуємо три різні підходи до цієї проблеми, пов’язані з відомими соціологами світу; Е.Дюркгеймом, К.Марксом і М.Вебером.

Е.Дюркгейм вважав, що соціальна реальність, колективні уявлення і колективна свідомість панують над усіма ознаками індивідуального, над особистістю. Суспільство в його інтерпретації виступає як незалежна, зовнішня і примусова сила відносно індивіда. Вона являє собою більш багату реальність, ніж індивід, домінує над ним і створює його, є джерелом вищих цінностей.

М.Вебер дотримувався протилежної точки зору. Для нього немає соціальної реальності, крім індивідів: усі суспільні утворення, існування яких він не заперечує, є лише процес взаємодії особистостей. Цей учений уважав, що клас або нація, держава або акціонерне товариство самі по собі не можуть діяти цілеспрямовано та усвідомлено, а тому статус соціального суб’єкта в соціології Вебера має лише індивід − особистість.

К.Маркс пропонував третій варіант розв’язання проблеми взаємовідносин особистості і суспільства. Особистість визнається ним як суб’єкт суспільного розвитку, але не висувається на перший план і не потрапляє в число рушійних сил суспільного прогресу. Згідно з концепцією Маркса, особистість − не тільки суб’єкт, а й об’єкт суспільної діяльності. Вона виступає як сукупність усіх суспільних відносин.

Незважаючи на досить значні розбіжності в трактуванні питання про взаємодію суспільства та особистості, зрозуміло − суспільство та особистість взаємно впливають одне на одного: суспільство формує особистість, сформовані ним особистості виступають як основні суб’єкти суспільних змін і процесу формування даного суспільства. Соціологія особистості займається вивченням процесів впливу суспільства на особистість, які пов’язані з соціалізацією.

Соціалізація розглядається як процес засвоєння індивідом протягом усього його життя соціального досвіду, унаслідок чого людина стає особистістю. Зміст соціалізації включає в себе засвоєння людиною культури людських стосунків, соціальних норм і цінностей, необхідних для взаємодії з різними людьми, ролей, видів діяльності, форм спілкування, пізнання суспільства, у якому живе індивід, оволодіння навичками роботи, розвиток необхідних для життя здібностей.

Основними засобами (джерелами) соціалізації взагалі та її основних різновидів (політичної, етнічної соціалізації зокрема) є родина, система освіти (усі ступені), засоби масової інформації, культура, найближче соціальне оточення (батьки, родичі, ровесники, друзі тощо).

Процес соціалізації особистості здійснюється поступово і постійно і не може на жодну хвилину припинитися. Він починається з народження людини, з перших кроків її життя і продовжується впродовж усього її життя. На кожному із ступенів соціалізації існують свої специфічні особливості: у дитинстві, юності, у дорослому стані, похилому віці. Соціологи ведуть мову про різні види соціалізації − первинну і вторинну − які залежать від віку людини, наявності власного життєвого досвіду, здатності до самостійного мислення. Вони виділяють так звану ресоціалізацію, яка розуміється як оволодіння новими нормами і цінностями для заміни раніше засвоєних, а також зворотну соціалізацію − процес, пов’язаний з такою парадоксальною ситуацією, коли нове покоління, яке швидко опанувало новий досвід, починає „навчати” попередні покоління (учні робляться вчителями).

Як відбувається процес соціалізації особистості? Які механізми в суспільстві та в самій особистості приводять у дію багато факторів, про які йшлося вище? Можна говорити про два види механізмів здійснення соціалізації: загальні й часткові.

До загальних механізмів соціалізації відносять спілкування окремих людей та їх об’єднань, тобто соціальних груп різного виду; спільну діяльність; взаємний вплив людей один на одного; навчання; виховання. У нас завжди в процесі соціалізації визнавалася особлива, роль виховання, яке розглядалося як процес цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування в людини відповідних якостей і рис. Таке звужене розуміння виховання може перетворюватися певною мірою на маніпулювання особистістю. А тому, говорячи про виховання як загальний механізм соціалізації, ми маємо на увазі насамперед засвоєння культури.

До часткових механізмів соціалізації можна віднести соціально-психологічні механізми, які дозволяють особистості засвоїти ті чи інші соціальні норми та цінності. Це процеси ідентифікації, імітації, адаптації та дотримання встановлених норм, У чому їх особливості?

Ідентифікація − це процес ототожнення себе з іншою особистістю, групою, колективом, що допомагає людині оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми і цінності, а також приймати відповідні соціальні ролі, які доводиться кожному виконувати в житті. Можна говорити про пряме ототожнювання себе з реальною чи придуманою особистістю − батьком або матір’ю, другом, кіногероєм тощо.

Цей соціально-психологічний процес приводить найчастіше до засвоєння здебільшого зовнішніх прикмет діяльності, поведінки. Але „входження в роль”, повне ототожнювання може вплинути і на внутрішні особливості людини. Яскравою ілюстрацією цього є герой одного французького фільму − злочинець, якого під виглядом героя опору садять до тюрми, щоб дезорганізувати боротьбу патріотів, які „налякані” арештом свого лідера. Цей герой, зображуючи антифашиста, так увійшов у роль, що в ньому відбувається внутрішній перелом і він починає допомагати членам Опору. У даному випадку завдяки прямому ототожнюванню відбувся процес ресоціалізації, результат якої − поява нової особистості.

Процес ототожнювання може відбуватися шляхом зарахування себе до відповідної умовної або реальної соціальної групи, що означає засвоєння цілої системи якостей і стереотипів поведінки, вимог до соціальних ролей, які характерні для даної соціальної групи: я − робітник, я − інженер, я − фанат, рокер, член групи ровесників тощо. Усе це означає не тільки приписування певною людиною себе до якоїсь конкретної групи, а й визнання нею тієї системи цінностей і норм, які панують у ній.

Імітація (наслідування) − свідоме чи несвідоме сприйняття людиною досвіду інших людей, зокрема їх поведінки, вчинків, дій. Наприклад, усі йдуть на виборчу дільницю голосувати за того чи іншого кандидата в депутати − і я йду, не думаючи про доцільність такої поведінки; усі починають кричати на стадіоні, уболіваючи за свою команду − і я також кричу, хоча в іншому випадку мені це і на думку не спало б.

Адаптація − це процес пристосування до соціального середовища та його вимог. Специфічною формою адаптаційних процесів є конформізм, конформність. Конформною, як відомо, вважається така поведінка, за якої особистість, не погоджуючись у думках з оточуючими, зовні погоджується з цінностями та нормами, що вони пропагують. Іншою формою прояву адаптаційних процесів е інтеграція − активна взаємодія людини з соціальним і політичним середовищем, яке передбачає свідомий вибір і готовність приймати його цінності як свої власні.

На думку деяких учених, як важливий частковий механізм соціалізації особистості, може розглядатися фактор дотримання встановлених норм. Таке наслідування може носити як свідомий характер − не беру участі в заборонених організаціях, не здійснюю протиправних дій тому, що це для мене неприпустимо, це було б порушенням моїх моральних принципів − так і змушений − не роблю всього цього тому, що боюся покарання, установленого за порушення закону. Особлива увага приділяється цьому механізму у вихованні. Смелзер, наприклад, відзначав, що американські школярі вчать напам’ять клятву вірності, ще не розуміючи цього поняття.

Контрольні питання

1. Що таке людина, індивід, індивідуальність? Які існують погляди щодо цього?

2. Що являє собою особа? Яку структуру вона має?

3. Що таке типологізація особи? Які види типологізації особи вам відомі?

4. За якими ознаками проводиться психологічна типологізація, соціальна?

5. Як формується особистість? Які погляди щодо цього існують у соціології?

6. Що таке соціалізація? Її зміст, джерела, ступені?

7. Як здійснюється соціалізація? Охарактеризуйте механізми соціалізації.

Проблемні питання, вправи та завдання

1. Чим відрізняються поняття „особистість”, „людина”, „індивід”?

2. Як ви розумієте фразу: „Особистістю не народжуються; нею стають”?

3. Як би ви прокоментували слова Шекспіра про те, що весь світ − театр, у ньому − усі актори? Про які ролі йдеться? Чому?

4. Спробуйте охарактеризувати одного із студентів вашої групи з точки зору теорії ролей, теорії рис. Порівняйте структуру його особистості, розроблену на основі цих теорій, з аналогічними характеристиками даного студента, поданими іншими членами вашого колективу.

5. Як ви вважаєте, для чого проводиться типологізація особистості і яке практичне значення має ця процедура?

6. Як би ви прокоментували висловлювання: „Людина − не посудина, яку треба наповнити, а смолоскип, який треба запалити”?

7. Деякі вчені вважають, що кожна етнічна група має свою психологію, а тому відрізняють соціально-психологічні типи особи за етнічною ознакою. А якої думки дотримуєтеся ви? Чи можна говорити, чи ні про якісь психологічні особливості українців? Спробуйте обґрунтувати свої погляди.

8. Соціобіологи твердять, що становлення особи зумовлене тільки біологічними факторами, їх опоненти кажуть, що біологічне в людині вторинне, на соціальні якості не впливає. Де ж істина?

9. Як ви думаєте, чи кожна людина є особистістю, чи ні? Обгрунтуйте свою точку зору,

10. Як би ви прокоментували висловлювання Л. Гумпловича, російського соціолога кінця XIX − початку XX ст.: „У людині мислить зовсім не вона − а її соціальна група; джерело її думок лежить зовсім не в ній, а в соціальному середовищі, у якому вона живе, соціальній атмосфері, якою вона дихає; вона мислить так, як її примушують впливи оточуючого середовища, що концентруються в її мозку”?

11. На думку соціологів, соціалізація являє собою єдність двох тенденцій − уніфікації, яка проявляється в прагненні індивіда бути як усі, в оволодінні загальноприйнятими засобами спілкування та діяльності, стереотипами масової свідомості та індивідуалізації, яка проявляється в прагненні до формування свого „Я”, до вироблення оригінальних засобів спілкування та діяльності. У чому конкретно це проявляється?

Соціологія культури