Формування системи показників та індикаторів у соціальному дослідженні проблем молоді

Молоде покоління в усі часи становлення суспільства було найбільш незахищеною та вразливою спільнотою. На нього завжди покладали великі надії в царинах освіти, науки, мистецтва, літератури тощо. З іншого боку, молодь завжди була, є і буде важливим суб’єктом та об’єктом процесів трансформації суспільних інституцій. Тому вивчення та аналіз умов, способів і механізмів формування та реалізації невичерпного духовно-творчого потенціалу молодої людини – надзвичайно актуальне питання сьогодення, що дозволяє в свою чергу визначити шляхи вдосконалення діяльності соціальних інститутів виховання в сфері навчання, пізнання, спілкування та відпочинку. Потенціал молодої особи потрібно розглядати як інтегровані показники рівня формування та реалізації генетичних, фізіологічних, інтелектуальних, психологічних, соціальних та інформаційних елементів структури індивіда. На жаль, науковці дуже часто пов’язують потенціал особистості лише із біоенергетичними характеристиками діяльності індивіда в соціально- психологічному середовищі.

Реалізація потенціалу індивіда може відбуватися в такій послідовності: самопізнання власних ресурсів та можливостей – самопізнання сили потенціалу – самопізнання себе як носія надбань цивілізації – самопізнання шляхів реалізації власних здібностей, умінь, навиків у поєднанні із соціальним потенціалом суспільства в контексті розбудови незалежної демократичної держави.

Разом з тим, потенціал особистості – це субстанція, котра спонукає89 індивіда до конкретних дій, учинків, актів соціально-культурної творчості. Варто зазначити, що універсальною детермінантою поведінки та діяльності молоді є механізми редукції психічного напруження, що суб’єктивно може сприйматися як потяг до предмета потреби з певним позитивним емоційним підґрунтям або як відмова від такого предмета з певним негативним емоційним станом у разі його невідповідності потребі.

Характерно, що агресивна експансія зразків інших культур, репрезентація аморальності та бездуховності в поведінці героїв кіно та телебачення викликає сьогодні реальну загрозу руйнування невичерпного духовно-творчого потенціалу молоді. Тому потрібно створювати антиентропійні механізми творення та освоєння матеріальних та духовних цінностей сучасною молодою особою.

Важливим чинником реалізації власного досвіду, знань, умінь та навичок молоді виступає науково обґрунтована потужна діяльність соціальних інститутів, які створюють належні умови для здійснення соціалізації та адаптації молодої особи в новому, досить неоднозначному світі інших моральних цінностей. Тому від гармонійного поєднання та врегульованої взаємодії сім’ї, навчальних закладів, засобів масової інформації та молодіжних недержавних організацій повною мірою залежить кінцевий результат духовно-творчої самореалізації молоді.

Водночас, трансформація суспільних відносин відбувається як результат впливу нововведень на традиційні структури соціального, психологічного, культурологічного та демографічного характеру. Змінюються всі царини суспільного життя: економічна, соціальна, політична, культурологічна. Але глибина і зовнішній вияв цих зрушень у різних сферах різні.

Отже, першочергової ваги як для державних, громадських та інших соціальних інституцій, так і для молодіжних організацій як посередників, медіаторів між молодіжною спільнотою та різними соціальними інституціями, які за своїм призначенням повинні регулювати ці взаємини, набуває ініціювання найефективнішого включення молодих людей у державотворчі, соціально-економічні та культуротворчі процеси. Варто згадати думки В.О.Сухомлинського щодо необхідності формування «громадянського бачення світу» як живої плоті і крові моральності.

Потрібно зазначити, що небезпечним чинником у реалізації політики еволюційного реформаторства, забезпечення рівноваги, стійкого балансу різних соціально-політичних сил, зокрема в кожному окремому соціумі, може стати нинішній аморфний, незавершений стан політичної самоідентифікації та структуризації молодіжного середовища, яке перебуває на перехідному етапі пошуку свого місця в процесах державотворення, розбудови «власного поля» для самоствердження та реалізації потенціалу. На жаль, відсутність значних, ефективних результатів розвитку суспільства викликає в молодіжному середовищі розчарування, невпевненість та страх перед майбутнім. Унаслідок цього зростає соціально-психологічна напруженість, відбувається ескалація надзвичайно потужного негативного потенціалу. Разом з тим задоволення потреб суб’єктів суспільних відносин через освоєння чи творення матеріальних і духовних цінностей середовища становить «антиентропійний процес творення техногенно-культурних структур» суспільства. Імовірно, що зі зламом колишньої ідеологічної системи, домінування моністичної та уніфікованої моделі молодіжного руху в масовій молодіжній свідомості більш усталеного характеру набувають установки не пов’язувати реалізації своїх різнобічних інтересів із жодним громадським рухом, політичною партією, об’єднанням та іншими соціальними інститутами: точніше сказати, формується психологічна диспозиція на індивідуальні схеми виживання та вирішення власних проблем завдяки ініціативі й підприємницькій активності.

На жаль, продовження функціонування в українському суспільстві перехідної доби патерналістської моделі формування взаємин держави із молодіжними та громадськими організаціями є цілком обумовленим явищем. Унаслідок відсутності належної підтримки молодої формації з боку держави перманентно посилюється її залежність від різних політичних, економічних, комерційних та інших структур, що змушує її шукати вихід зі скрутного становища.

Розвиток теорії та практики соціально-педагогічних, соціально-психологічних та соціальних досліджень стримується, часто-густо, відсутністю науково обґрунтованої концепції становлення та розвитку духовно-творчого потенціалу особистості, а також хаотичним запозиченням методологій і теорій з інших галузей наукового пізнання, які недостатньо проаналізовані щодо адекватності їх використання у вивченні молодіжних проблем.

Водночас використання інноваційних дослідницьких технологій у процесі вивчення та аналізу нових парадигм життєдіяльності молодої людини завжди корисне, але не завжди успішне та результативне.

Важливою умовою в науковому аналізі соціальних проблем молоді виступає практика проведення систематичних, глибоких та широкомасштабних соціальних досліджень мотивації навчання, професійної підготовки, психологічної готовності до ринкових перетворень, а також вивчення глибинних, історичних передумов формування потенціалу української молоді в конкретному соціальному часі та просторі.

Створення та впровадження соціального моніторингу в діяльність навчальних закладів та установ, державних інституцій молодіжного спрямування, здійснення діагностики екологічних, економічних, соціальних та психологічних проблем дозволяє досить оперативно вносити корективи у виховний процес, підвищувати активність студентської молоді в процесах спілкування, пізнання, естетично та інформаційно насиченого дозвілля тощо.

Зважаючи на досить складну та неднозначну ситуацію в молодіжному середовищі, потрібно визначити його основні характеристики та відмінності від інших соціально-демографічних груп суспільства.

У науковій літературі розглядаються різні дефініції поняття «молодь». Воно часто вживається у контексті «молодіжна політика», «молодіжна культура», «молодіжні запити, потреби та інтереси», «молодіжна мода» тощо. У цьому випадку потрібно окреслити вікові, фізіологічні, психологічні, соціальні, інтелектуальні та інші ознаки специфічної спільноти суспільства – «молодь».

У різних галузях науки пропонуються досить неоднозначні визначення іманентних ознак даної демографічної групи, яка репрезентує також усі інші характеристики, риси, якості та тенденції, які наявні в суспільстві.

Визначення вікових та інших параметрів поняття «молодь» необхідно для того, щоб мати уявлення в суспільстві щодо обсягу трудових ресурсів, знати питому вагу економічно активного населення, обсяг грошових та матеріальних затрат у царині молодіжної політики, рівень інтелектуальних зусиль, які потрібні для виховання учнів, студентів та підготовки спеціалістів, бакалаврів, магістрів у системі освіти, а також знати кількість молодіжного населення, яке має надію в майбутньому на певні пільги, кредити, дивіденди.

Дослідження вікових меж молоді дозволяє мати чітке уявлення про психологічні та інтелектуальні проблеми молоді, а також про ефективність молодіжних інституцій у їх вирішенні, знати масштаби та зміст програм і планів молодіжної політики, грошових та матеріально-технічних засобів, які виділяються державою для цієї політики. Відомо, що ці затрати визначаються не лише гостротою тих чи інших проблем молоді, але й співвідношенням молоді у структурі всього населення країни. Адже, виходячи із кількості молоді, оцінюється також творчий, інноваційний потенціал, який має підростаюче покоління, та відзначається його роль у житті суспільства. Особлива роль знання про вікові межі дозволяє уникнути «конфлікту поколінь», який завжди наявний у життєдіяльності суспільства.

Так, демографи вважають, що нижня межа молодого покоління пов’язана з процесом статевого дозрівання, закінченням загальноосвітньої школи та початком здобуття спеціальності в процесі професійного навчання.

Найвища межа визначається юридичним повноліттям, закінченням професійної освіти, узяттям шлюбу, досягненням економічної самостійності, матеріальної незалежності від батьків, завершенням формування особистості, виконанням ролей на засадах соціального та професійного статусу.

Разом з тим дослідники молодіжних проблем по-різному тлумачать параметри меж молодого покоління тому, що визначені критерії мають варіативний характер, а процеси адаптації, соціалізації, інтеріоризації, акселерації тощо, які вони аналізують, закінчуються в різний соціальний час і мають регіональні та соціокультурні відмінності.

Молодь є найбільшою динамічною групою, за рахунок якої відбувається відтворення всіх соціальних спільнот суспільства. Тобто молодь як соціально-демографічна категорія виступає об’єктом та суб’єктом соціальних процесів держави.

У сучасному суспільстві відбуваються досить потужні зміни, які повною мірою впливають і на молодь. Оскільки ці зміни набувають поширення у всіх галузях соціального життя, з часом вони будуть зростати все більше й більше. Особливо активно такі трансформації можуть відбуватися в царині молодіжного середовища. Тому дедалі більшої ваги набуває потреба вивчення цих особливостей у попередніх поколіннях. Здобувши знання про минулі покоління за допомогою генетичного методу, можна здійснити побудову контурів майбутніх змін у молодіжному середовищі.

Соціальні дослідження, які проводяться в українському соціумі, дозволяють визначити тенденції безпосередніх зв’язків між загальноосвітнім рівнем молоді та такою соціальною рисою, як потреба в творчості. Адже встановлено, що зі зростанням рівня освіченості молоді відбуваються якісні зміни в соціальних орієнтаціях на творчі умови роботи, зберігаючи водночас перші позиції економічного та матеріального характеру в рейтингу цінностей. Особливо помітна така тенденція серед першокурсників, які більше налаштовані на освітні процеси, які наповнені творчістю, евристичністю та креативністю, що згодом переростає в поміркований прагматизм та раціоналізм при виборі способу професійної діяльності.

У той же час можна помітити, що студенти перших курсів не можуть повною мірою задовольнити власний творчий потенціал унаслідок відсутності належного соціального досвіду, тому серед них набувають поширення настрої розгубленості та невпевненості.

З іншого боку, серед випускників ВНЗ поширюються тенденції звичайного прагматизму та посиленої критичності до процесу отримання знань, умінь та навичок. На старших курсах збільшується кількість працюючих та одружених, тому питома вага поля романтизму, ейфорії, яка була сформована на перших курсах навчання, поступово зменшується на користь «практицизму» та «цілераціональності.»

Однак потреба у творчому характері навчання не зменшує серед молодіжного середовища мотивації творчого ставлення до інших видів робіт. Зрозуміло, що в гуманітарних ВНЗ це досить важливо й можливо, у технічних – можливостей та необхідності набагато менше.

Так, у 20-30- х роках минулого століття розпочалися соціальні дослідження, результати яких були опубліковані в джерелах першого етапу у вивченні молоді як соціальної спільноти. Зрозуміло, що ці праці мають характер «ідеологічних конструкцій», але для історико-генетичного аналізу та порівняння підходів та кутів зору у вивченні проблем молоді їх потрібно розглядати й неупереджено аналізувати.

Так, однією із перших спроб узагальнити досвід проведення конкретно-соціальних досліджень проблем молоді була праця Л.М.Дробижевої «Історія і соціологія». У цій праці пропонувалися лише підходи до проблем молоді на відміну від їх глибокого аналізу. У праці В.Г.Мордковича був запропонований порівняльний аналіз суспільно-політичної активності молоді 1929 та 1966 років. У наступних роках розроблялися проблеми колгоспної молоді та молодих робітників промислових підприємств Свердловська.

Одна із наступних спроб продовження вивчення молоді як специфічної соціальної спільноти та структурного компонента суспільства була здійснена на Всесоюзній науково-теоретичній конференції «Молодь і соціалізм» у 1967 році, потім на II Всесоюзній конференції «Зміна соціальної структури суспільства», яка відбулася в Свердловську в 1974 році і на якій працювала спеціальна «молодіжна» секція «Молодь як суспільна група». Тут було запропоновано для ознайомлення 40 доповідей та повідомлень.

В.Н.Боряз, аналізуючи джерела, в яких розглядалися проблеми молоді, зазначав, що впродовж 1953-1970 рр. з проблем соціології молоді було опубліковано 1984 праці, із них 339, або 16,4 %, були присвячені соціології праці молоді.

У бібліографічному довіднику «Соціальні дослідження процесів змін соціальної структури...», який охопив публікації 1966-1972 рр., із 1743 назв праць близько 20 % були присвячені проблемам молоді. Серед них потрібно зазначити монографії Л. Когана, Л. нанича, Л. Бляхмана, Т.Богданової, які були спрямовані на аналіз різних аспектів соціальних характеристик робочої молоді.

До праць, у яких розглядалися проблеми створення соціального портрета молодого робітника, можна віднести книгу Л.Н.Когана та В.А.Поляничко «Молодой рабочий и культура». Автори книги на основі результатів соціальних досліджень, які були проведені на Уралі, аналізували теоретичні та практичні проблеми культурного розвитку робочої молоді та шляхи їх оптимізації.

Разом з тим, у результаті певної «локальності» досліджень можна було помітити деяку «загальність», що не дозволяло порівнювати стан молодіжних проблем у різних регіонах на тлі відсутності теоретико-методологічних засад. У багатьох працях при розгляді молодіжних проблем відбувалася звичайна їх констатація, без належного методологічного та теоретичного аналізу. Соціальна активність та соціальна діяльність розглядалися однобоко, не було достатньої єдності в розгляді основних форм та видів соціальної активності.

У працях наголошувалося лише на двох формах активності – трудової та суспільно-політичної, досить обмежено розглядалися такі форми активності, як пізнавальна, активність у галузі освіти, культури, побуту тощо. Навіть система об’єктивних та суб’єктивних показників була розроблена досить поверхово.

Помітним явищем у соціології молоді було дослідження «Социальный облик рабочей молодежи: По материалам социологических исследований 1936 и 1972 годов». У монографії була здійснена спроба використати не лише методики суміжних суспільних наук, але й новітні на той час засоби переробки отриманої інформації, за допомогою якої були зафіксовані події в молодіжному середовищі 30-х та кінця 60-х і початку 70-х років. Ця праця мала історико-комплексний характер, у ній була здійснена спроба аналізу суспільно-політичних, професійно-виробничих, соціальних, демографічних та культурологічних змін серед молоді. Зрозуміло, що соціологічне дослідження тих років базувалося на класовому, конкретно-історичному принципах та єдності теорії і практики. Але основним підходом був генетичний, який передбачав аналіз сучасних проблем того періоду та форм життєдіяльності молоді попередніх історичних етапів.

У дослідженнях проблем молоді вивчаються різні за специфікою формальні й неформальні групи, етнічні й територіальні, професійні та кваліфікаційні спільноти. Одиницею соціологічного аналізу в таких дослідженнях виступає окрема особистість, її мотиви поведінки, запити, потреби, ціннісні орієнтації й установки. Одночасно вона виступає безпосереднім джерелом інформації, з одного боку, як певна деперсоніфікована особистість, а з іншого, як повноцінний представник конкретної спільноти в соціальному часі та просторі.

У соціальних дослідженнях також здійснюється аналіз характерних рис та особливостей конкретних спільнот та груп населення, які працюють у різних галузях народного господарства, що відбираються для аналізу на основі різних критеріїв і показників. Це можуть бути багатодітні сім’ї, довгожителі, слухачі радіопередач, телеглядачі, представники аудиторії театру, кіно, особи, які здійснили дії девіантної поведінки тощо. У даному випадку виникає потреба отримати такі показники, які б давали змогу охопити якомога більше ознак, характеристик та рис конкретної групи, яка підлягає вивченню.

Специфіка створення таких показників проявляється в тому, що вони в кінцевому результаті репрезентують кількісні та якісні характеристики респондентів. Ці показники можуть слугувати основою для вимірювання й використання в математичній обробці емпіричної інформації за допомогою таких методів, як дисперсійний, кластерний та факторний аналіз і встановлення коефіцієнтів кореляції між змінними соціальних процесів та явищ.

Разом з тим певною складністю в соціальних дослідженнях є подвійний характер вивчення респондента, коли він аналізується в контексті конкретного носія особистісних та соціальних рис, тобто як «особистість» та «індивід».

Варто зазначити, що особистість можна репрезентувати як інтегральну цілісність біогенних, психологічних та соціокультурних її характеристик. Водночас особистість виступає реальним носієм усіх соціально-значущих рис та відносин суспільства, у просторі якого вона здійснює власну життєдіяльність. Соціолог, психолог чи соціальний педагог визначає загальні, повторювані, стійкі ознаки, основні тенденції розвитку особистості, які певною мірою дають загальні характеристики її соціально важливих рис та соціальних відносин у конкретно-історичній та соціально-економічній ситуації.

Особистість є також носієм інтегрованої сукупності соціально важливих рис і соціальних відносин, які мають пріоритети в суспільстві. Такими соціальними рисами можуть бути рівень освіти, економічний, соціальний та професійний статус, приналежність її до певної конфесії тощо.

З іншого боку, у дослідженнях використовуються показники, які репрезентують відмінності респондентів за статтю, віком, місцем та датою народження, сімейним станом, наявністю дітей, особливостями території помешкання, соціальним статусом, мобільністю тощо.

Варто зазначити, що у вивченні проблем молоді дослідник фіксує ознаки молодої особи у площині багатогранності й багатовекторності соціуму, території та ситуації. Водночас такі показники повинні мати цілісний характер при отриманні об’єктивної та повноцінної інформації. Така система показників повинна бути потужно обґрунтована і давати інтегроване уявлення про респондента як носія багатьох рис та ознак суспільної групи в конкретній соціальній ситуації.

Між тим у дослідженнях досить часто виникають ситуації неоднозначності тлумачення окремих галузей функціонування спільнот, специфіки, напрямку й важливості їх у житті груп та індивідів. Внаслідок цього виникає еклектична картина випадково вибраних показників життєдіяльності спільноти чи окремої особистості, яка, зрозуміло, репрезентує деформовану реальність.

З іншого боку, у дослідженнях проблем молоді особистість виступає і як одиниця спостереження та як джерело інформації. Такий «дуалізм» вимагає використання системи показників, які презентують особистість у цілісності та сукупності різних елементів діагностичних процедур та етапів. Тим більше, що при збиранні емпіричної інформації відбувається безпосереднє спілкування між дослідником та особистістю, внаслідок чого дослідник визначає та фіксує її ознаки й характеристики, які потім при обробці отриманої інформації втрачають особистісний характер. Як результат, відбувається деперсоніфікація особистісних рис та відмінностей, тобто втрачається досить цікава персоніфікована інформація.

Певною компенсацією у збереженні особистісних рис та ознак виступає таксономічний підхід, який дозволяє вже на першій стадії обробки емпіричної інформації зберегти цілісність соціально-психологічного портрета особистості, її дієвість та репрезентативність основних ознак завдяки об’єднанню респондентів у визначені цим методом групи.

У вивченні такої динамічної та специфічної когорти, як молодь, виникає також необхідність фіксації різних ознак та рис, з одного боку, та порівняння їх типологічних характеристик між собою в адекватному дослідницькому полі. Це вимагає використання системи показників, яка давала б можливість зіставлення, порівняння та обґрунтованої екстраполяції отриманих результатів в інших вимірах молодіжного середовища. Така система показників може мати блоки:

1. Блок відносно стабільних показників та незалежних від конкретної ситуації, які фіксують іманентні ознаки спільнот та груп. Це можуть бути блоки характеристик розвитку особистості – біопсихологічні, соціально-демографічні, а також індикатори рівня матеріально-побутових умов життєдіяльності.

1.1. До біопсихологічних показників можна віднести антропометричні, фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні характеристики, які мають генетичну природу, є результатом процесів соціалізації та виховання в конкретних умовах і можуть видозмінюватися лише під впливом вікових параметрів.

1.2. Соціально-демографічні показники фіксують сукупність об’єктивних та відносно стабільних ознак людини, які в основному визначають її спосіб життя та специфіку різних видів діяльності. Це можуть бути показники віку, статі, освіти, сімейного становища, національності, конфесійної приналежності, місця проживання та соціального статусу (приписаного або здобутого), індикатори соціально-професійного та кваліфікаційного характеру.

1.3. До блоку показників соціального середовища належать індикатори освіти, професії й національності батьків, місце народження молодої особи, населеного пункту, де проходило дитинство та юність особистості, структура її сім’ї, кількість братів та сестер, мова сімейного спілкування.

1.4. Матеріально-побутові умови фіксуються за допомогою показників життєвих умов особи, прибутку та заробітної плата її та членів сім’ї, забезпеченість матеріальними засобами довготривалого користування. Показники такого блоку входять до системи індикаторів як найменш стабільні та варіативні у відповідності до соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації та мають залежність від активності, цілеспрямованості й рівня потреб молодої особи, яка виступає об’єктом дослідження.

2. Блок показників, які репрезентують різні аспекти думок, надій та сподівань, а також умови соціального середовища, зокрема результати та досягнення респондентів у царині матеріальної та духовної культури. Така система показників повинна мати надзвичайну варіативність тому, що умови життєдіяльності особистості змінюються, динамічно трансформуються нормативні моделі та ціннісні орієнтації. Тут можуть бути створені блоки, які дозволяють констатувати соціальну та політичну активність молоді та її діяльність у галузі вільного часу.

2.1. Блок показників, які об’єктивно відображають статусні позиції особи в конкретному колективі, умови та можливість соціальної мобільності (кар’єри) та соціальних переміщень у горизонтальній та вертикальній площині соціуму.

2.2. Суб’єктивні характеристики – ціннісні орієнтації, установки та конкретні умови диспозиції особистості в конкретному соціальному часі та просторі. 2.3. Блок об’єктивних та суб’єктивних показників діяльності молодої особи в царині вільного часу і дозвілля відповідно до рівня сформованих її потреб та інтересів.

Разом з тим варто зазначити, що визначені блоки показників можуть мати як залежні, так і незалежні характеристики.

Перший запропонований блок показників може виконувати роль незалежних змінних і створює відображення соціального фону суспільства, або певного рівня напруженості соціально-психологічного поля життєдіяльності особистості.

Друга група складається з показників, які відіграють роль залежних змінних та які становлять особливий інтерес для дослідників.

У цілому об’єктивне та адекватне відображення рівня сформованих запитів, потреб, інтересів та особливостей формування духовно-творчого потенціалу особистості в реальному соціальному просторі та часі можливе лише за умови створення системи показників. Така система показників фіксує не лише досягнення особистості в царині науки, освіти, культури, але й відображає іманентні характеристики сімейного середовища, його родоводу, умов життєдіяльності у всіх галузях соціальної практики. Лише в діалектичній єдності та взаємозалежності визначених блоків можливо здійснити об’єктивну діагностику та ідентифікацію становлення, функціонування та розвитку невичерпного духовно-творчого потенціалу особистості.

Досить принциповим питанням є діагностика соціально-демографічних ознак молоді та фіксація їх у практичній площині. Для об’єктивного відображення можна запропонувати такі блоки показників:

1. Показники, які відображають досить стійкі характеристики – стать, національність, соціальне походження та родовід особистості.

2. Індикатори, які фіксують приналежність особистості до соціальної та професійно-кваліфікаційної спільноти, її освіта, рід занять, сімейний стан, місце проживання.

3. Показник віку особистості як параметр стабільності впродовж певного періоду (одного року) може перебувати в системі координат середньої межі тривалості життя конкретної когорти в країні, регіоні та населеного пункту.

Існують певні складнощі при визначенні параметрів віку. Так, серед юнаків помітні тенденції перебільшення років власної «дорослості» та зменшення їх реального стану серед 20 – річних дівчат. З іншого боку, набуває поширення тенденція акумуляції, тобто заокруглення років, особливо таких, які закінчуються на «0» або на «5». У наших дослідженнях серед студентських колективів були зафіксовані певні тенденції «зменшення» віку серед «неодружених» дівчат старших курсів та збільшення на «0,5» – «1» рік серед студентів-юнаків перших курсів.

У соціальних дослідженнях виникає потреба зіставлення різних вікових груп для порівняння конкретних характеристик та окремих демографічних параметрів, особливо в побудові класифікації етапів життєдіяльності та групування їх за подібністю вікових меж на окремі групи. Водночас у здійсненні соціологічних та соціально-педагогічних досліджень розподіл за віковими інтервалами вибіркової сукупності часто здійснюється без належного обґрунтування, що ускладнює порівняння та співставлення характеристик предмета наукового пошуку.

Отже, виникає необхідність обґрунтувати не лише вікові межі молодого покоління, але й здійснити групування його за окремими демографічними параметрами.

Досить важлива обставина полягає у визначенні меж категорії «молодь».

Багато авторів беруть на озброєння у визначенні вікових параметрів цієї категорії економічну самостійність, матеріальну незалежність, яку рівнозначно встановлюють щодо старшого покоління. Тому автори такого підходу вважають, що «верхня межа» молоді становить 25 років.

Інші автори зазначають, що «верхньою межею» молодіжного віку можна вважати медіанний вік населення в цілому. Але такий підхід більш адекватний для статистики, ніж для соціології та соціальної педагогіки. Так, соціолог В. Н. Боряз у багатьох дослідженнях спостерігав фіксацію параметрів молоді від 16 до 30 років.

Вікова шкала в радянській демографії базувалася на подрібненні інтервалів на 5 років: 0-4, 5-9, 10-14, 15-19, 20-24, 25-29 і т.д.

Автори цитованої літератури пропонують такі вікові інтервали, як 15, 16-17 (або 16, 17), 18-19, 20-21, 22, 23, 24.

Разом з тим не завжди доцільно використовувати таку подрібнену шкалу, тому варто для таких груп збільшити інтервали, але так, щоб межі малих інтервалів збігалися з межами більших.

Система вікових шкал:

1 рівень: 0-2; 3-4; 5-6; 7-9; 10-12; 13-14; 15,16,17, 18-19.

2 рівень: 0-4; 5-9; 10-14; 15-19.

3 рівень: 0-9; 10-14; 15-19.

4 рівень: 0-19.

1 рівень: 20-21, 22, 23, 24, 25-29, 30-34, 35-39.

2 рівень: 20-24; 25-29, 30-34, 35-39.

3 рівень: 20-29; 30-39.

4 рівень: 20-39.

1 рівень: 40-44, 45-49, 50-54, 55-59, 60-69, 70-79, 80 і старші.

2 рівень: 40-44, 45-49, 50-54, 55-59, 60-69, 70-79, 80 і старші.

3 рівень: 40-49, 50-59, 60-69, 70-79, 80 і старші.

4 рівень: 40-59, 60-79, 80 і старші.

При використанні запропонованої О. С. Петренко та Т. М. Ярошенко такої системи шкал можна вибрати одну із певного рівня у відповідності до завдань дослідження та особливостей об’єкта наукового аналізу. Тому, використовуючи такий принцип відбору вікових шкал, можна досягти можливості зіставлення та порівняння отриманих результатів у різних дослідженнях. Польські соціологи запропонували дещо іншу вікову шкалу, яка складається з таких вікових меж:

до 18 років (неповноліття); 19-22 роки (повноліття, служба в армії, молоді робітники, учні, професійна ситуація не визначена, більшість ще не створила сім’ї);

23-24 роки (молоді робітники, динаміка змін місця роботи);

25-29 років (рання зрілість, закінчення освіти, динаміка створення шлюбів);

30-34 роки (наступний етап ранньої зрілості, максимум заробітків, період виховання дітей);

35-39 років (зрілість, стабілізація професійного становища);

40-49 років (зрілість, досягнення вищих прибутків, початок праці дітей);

50-55 років (період стабілізації, який обумовлений результатами попередньої професійної та суспільно-громадської діяльності);

50-55 років («передпенсійний» вік у жінок та працюючих чоловіків у шкідливих умовах);

55-60 років («пенсійний» вік у чоловіків та жінок); 66 і більше (пенсійний вік).

Варто зазначити, що в соціальних дослідженнях можна користуватися як уніфікованою віковою шкалою, так і інтервальною шкалою, яка створюється відповідно до специфіки дослідження. Водночас у дослідженнях для отримання точнішої дистанції стосовно віку можливі два варіанти запитань в анкеті. Більшість дослідників зазначає, що більш вдале формулювання є таким: «В якому році Ви народилися?». Інший варіант: «Скільки Вам виповнилося років?».

Оскільки респонденти звикли, що їх традиційно упродовж життя запитують про рік народження, тому такий варіант запитання більш зрозумілий і дозволяє уникнути акумуляції та психологічного ефекту «сором’язливості» серед респондентів жіночої статі щодо свідомого зменшення власних років життя.

Вікові межі респондентів визначаються більш глибоко та широко в залежності від концепції і завдань дослідження й необхідності здійснення порівняльного аналізу характеристик різних вікових груп.

У цілому в роботах провідних демографів пропонується найнижча планка молодого віку – 15 років. Щодо найвищої межі віку молодого покоління однозначну оцінку важко знайти. У цьому випадку потрібні обґрунтовані емпіричні дані про вік, в якому основна маса молоді здобуває стійкий професійно-трудовий статус у галузях суспільної практики та сімейно-побутової діяльності.

Так, російські вчені В. В. Єлізарова, В. М. Мойсеєнко та А. А. Авдєєв вважають межу в здобутті стійкого професійного та соціального статусу індивіда 26-28 років. Вік від 23 до 29 років – це період адаптації стосовно місця проживання всіх представників молодіжної когорти. Більша частина юнаків та дівчат у цей час одружуються й здобувають сімейний статус, розпочинають виконувати сімейні ролі. У цілому процес сімейно-шлюбної соціалізації закінчується в 29–30 років. У ці роки подружжя вирішують питання про оптимальну кількість дітей у молодій сім’ї, завершують свої головні побутові та сімейні проблеми, засвоюють політичні, моральні, матеріальні та духовні цінності суспільства, апробують отримані знання, вміння та навички в соціально активному житті.

Таким чином молодь – це специфічна соціально-демографічна група суспільства, яка має конкретні вікові параметри, варіативні можливості у здобутті економічного й соціального статусу та виконання відповідних ролей, які зумовлені соціально-психологічними характеристиками особистості, відповідним рівнем соціально-економічного, духовно-творчого розвитку на основі соціалізації та ідентифікації з базовими цінностями суспільства.

Зазвичай у молодіжному віці відбуваються головні події в життєвому циклі людини: закінчується період здобуття загальної освіти, вибір життєвих планів та здобуття професійної освіти, розпочинається трудова діяльність, створюється шлюб, планується народження дітей, інтенсивно формуються морально-етичні цінності, психологічні установки та соціальні орієнтації в процесі соціалізації, реалізується процес здобуття економічного та соціального статусу у відповідності до потреб самореалізації та актуалізації власного нереалізованого потенціалу.

Водночас упродовж сконцентрованого соціального часу представники цієї вікової групи змінюють декілька разів свій соціально-демографічний статус.

Підлітки до 18 років – це переважно учні загальноосвітніх шкіл та навчальних закладів – гімназій, ліцеїв, колегіумів тощо. Вони в основному перебувають у царині батьківської турботи, продовжують або завершують отримання загальної чи спеціальної освіти і не мають повноцінних громадянських прав – брати участь у виборах, створювати шлюб.

Когорта 18–24 річних репрезентує працівників державних та приватних організацій, студентів та інших молодих людей, які завершують або вже закінчили професійну підготовку. Частина їх уже відділилася від батьківських сімей та проживає на власні прибутки. У цьому віці розпочинається активне створення шлюбів, формуються молоді сім’ї, народжуються діти, з’являються досить непрості проблеми – брак коштів, житлових умов, відсутність досвіду співжиття провокує часто-густо соціально-психологічну напруженість.

Молодь 25–29 років – це когорта, яка в основному вже здійснила професійний вибір, здобула відповідну кваліфікацію, певний життєвий та професійний досвід. Для цього життєвого періоду характерна висока конфліктність молодих сімей, великий ризик розлучень упродовж декількох років та вторинне створення сімей.