Соціально-педагогічного моніторингу в умовах вищого навчального закладу

Для здійснення соціально-педагогічного моніторингу в умовах вищого навчального закладу виникла необхідність розробки методик, технологій та відповідного інструментарію. У нашому дослідженні була розроблена власна методика соціально-педагогічного моніторингу, яка базується на основних компонентах сучасних соціальних технологій та має у своїй структурі елементи соціологічної технології, яка була запропонована соціологами Е.Головахою та Н.Паніною. Водночас методика була адаптована до педагогічної галузі у відповідності до специфіки навчально-виховного процесу регіонального вузу. Так, для адекватної оцінки кожного компонента освітнього процесу відбиралася рівна кількість індикаторів критеріїв ефективності з метою репрезентації рівної кількості позицій кожної галузі в інтегрованому показнику. У цілому типологію індикаторів для оцінки зовнішнього середовища та визначення ефективності навчально-виховного процесу ВНЗ можна репрезентувати так:

І. Галузь соціальних зв’язків:

1. Соціально-економічна та суспільно-політична стабільність у державі і суспільстві.

2. Ступінь соціального оптимізму молоді – впевненість її в тому, що ситуація в країні буде поліпшуватися.

3. Структура норм та цінностей, які об’єднують студентську молодь.

4. Міра соціальної справедливості – надання та репрезентація об’єктивних оцінок досягнень молоді державними інституціями суспільства.

ІІ. Галузь національних стосунків:

1. Упевненість у змозі уникнення міжнаціональних конфліктів.

2. Знання державної мови та ступінь національної самосвідомості.

3. Можливість долучитися до власної національної культури.

4. Взаєморозуміння між людьми різних національностей.

ІІІ. Соціально-політична галузь:

1. Права молодої людини в державі.

2. Наявність свобод та прав молоді – слова, совісті, міграції тощо.

3. Визначеність політичних ідеалів, орієнтацій та переконань.

4. Ступінь довіри до політичних лідерів, партій, об’єднань та рухів.

ІV. Професійно-трудова галузь:

1. Професійно-освітньій рівень.

2. Ступінь задоволення змістом праці (наявність місць для працевлаштування та робота за фахом).

3. Задоволення умовами та можливостями самореалізації за місцем роботи.

4. Можливість отримання додаткових заробітків.

V. Інформаційно-культурна галузь:

1. Доступність об’єктивної інформації про зміни, які відбуваються в суспільстві.

2. Рівень соціально-економічних знань, умінь та навичок.

3. Рівень політичних знань.

4. Рівень науково-технічних знань, умінь та навичок.

VІ. Рекреаційно-культурна галузь:

1. Структура та зміст повноцінного дозвілля.

2. Можливості повноцінного дозвілля та відпочинку.

3. Стан здоров’я.

4. Можливості отримання медичної допомоги.

VІІ. Галузь міжособистісних стосунків:

1. Рівень соціально-психологічної підтримки (доброти та співчуття оточення).

2. Наявність близьких друзів.

3. Благополуччя в сімейному оточенні.

4. Підтримка близької людини.

VІІІ. Особистісна галузь (риси особистості):

1. Уміння та навики жити в нових суспільних умовах.

2. Впевненість у власних силах.

3. Рішучість та цілеспрямованість у досягненні власних цілей.

4. Ініціатива та самостійність у вирішенні життєвих проблем.

ІХ. Блок показників ефективності навчально-виховного процесу освітнього закладу можна презентувати так:

1. Рівень професійних знань, умінь та навичок.

2. Рівень інтелектуального розвитку – ерудиція, широта поглядів, евристичність.

3. Культура поведінки та професійної діяльності.

4. Ставлення до роботи (результативність виконання функціональних обов’язків).

5. Організаційно-методичні та технологічні вміння.

6. Ставлення до колег (соціально-психологічний клімат колективу).

7. Ставлення до себе, самооцінка (актуалізація власного потенціалу).

У побудові евристичної моделі повинні враховуватися стратифіковані відмінності рівнів соціального статусу в штатному розкладі вузівського колективу:

1 – група асистентів (бакалаври, спеціалісти);

2 – викладачі без наукового ступеня (магістри);

3 – кандидати наук, доценти;

4 – професори (без наукового ступеня доктора наук);

5 – професори, доктори наук.

У побудові вибірки повинні передбачатися елементи репрезентативності: кількість років педагогічного досвіду членів вузівського колективу, їх пошуково-дослідна активність у здійсненні наукових розвідок та специфіка роботи кафедр ВНЗ – фундаментальних дисциплін, гуманітарних та профілюючих, а також додаткові характеристики праці викладачів – базова освіта, рівень комунікативної культури, захоплення, творчі вміння та навички тощо.

Представникам таких професійно-кваліфікаційних груп викладачів пропонувалося за 7-бальною шкалою оцінити ступінь важливості соціально-професійних та психологічних рис діяльності працівника ВНЗ.

У результаті аналізу вимог та пропозицій на основі рейтингових оцінок були визначені чотири групи рис, які певною мірою доповнюють показники ядра структури евристичної моделі професійного портрета викладача ВНЗ.

До першої групи можна віднести риси, які необхідні для професійної діяльності асистента, викладача: аналітичність, ерудиція, евристичність, новаторство, творчий підхід до справи, здатність до узагальнення та рівень володіння професійними знаннями.

У другій групі репрезентовані такі риси: самокритичність, оригінальність мислення та організаторсько-методичні вміння і досвід роботи.

Третю групу становлять якості, які репрезентують комунікативно-адміністративну діяльність: педагогічне вміння здійснювати керівництво колегами та студентами, навички творення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі, уміння стимулювати, вимагати, контролювати та знати проблеми власного колективу, а також вимогливість та турбота про зростання професійно-кваліфікаційного статусу інших колег.

Четверта група складається із рис, які притаманні особистості в галузі загальної культури: духовні запити, потреби та інтереси, творчі вміння та навики, а також знання гуманітарного характеру, загальна ерудиція, навики ораторського мистецтва та вміння створювати власний імідж викладача.

Таке емпіричне «ядро» складається із групи досить тісно пов’язаних між собою показників. Але зі зниженням рівня зв’язку конкретних елементів кількість якостей, які входять до такого ядра, може бути збільшена або розширена. При зменшенні тісноти зв’язків у такій структурі шляхом експериментальної роботи були визначені ще дві, інші групи.

До такої «додаткової» групи увійшли такі риси, як вихованість, витриманість, толерантність, уміння спілкуватися з колегами та студентами, справедливість, доброзичливість та повага до іншої думки.

До другої («резервної») групи можна також віднести професійні риси, а саме: корпоративність, гордість за власний колектив та його досягнення, власний стиль поведінки, обов’язковість, принциповість, авторитетність та енергійність.

Водночас Е. Головаха та Н. Паніна пропонують шкалу для вимірювання компонентів соціального самопочуття («шкала задоволеності соціальними благами»), яка складається з чотирьох індикаторів:

1 – недостатньо;

2 – важко сказати, достатньо чи ні;

3 – достатньо;

4 – не цікавить.

На їх думку, у дослідженні можна використати також шкалу, яка складається із трьох елементів:

1 – недостатньо;

2 – важко сказати, достатньо чи ні (не цікавить);

3 – достатньо.

Зрозуміло, що кількісний інтегрований показник – індекс соціального самопочуття вимагає апробації в емпіричних дослідженнях, але його адаптація можлива до інших галузей життєдіяльності особистості, зокрема у здійсненні діагностики рівня духовно-творчого потенціалу студентської молоді та його фіксації за допомогою емпіричних показників.

Визначений та апробований інтегрований емпіричний індекс рівня духовно-творчого потенціалу, його зрілість, динаміка й варіативність у відповідності до трансформаційних процесів соціокультурного простору дозволяє проводити порівняльний аналіз сформованості ресурсного потенціалу особистості (рівня запитів, потреб, інтересів, життєвих планів, професійних знань, умінь та навиків, соціальної активності тощо) та здійснювати моніторинг динаміки й ефективності морально-етичного виховання молоді, результативності впливу на рівень соціального самопочуття й оптимізму молодого покоління.

Таким чином, теоретичне узагальнення та практичне вивчення процесу впровадження концепції формування потенціалу студентської молоді вимагає подальших зусиль у вирішенні питань поглибленого й широкомасштабного наукового пошуку в царині пізнання, спілкування, морально-етичної, духовно-творчої та соціально-професійної діяльності особистості.

 

Висновки

1. Важливий напрям здійснення освітніх реформ у країні полягає в глибокому і тісному поєднання процесу навчання загальноосвітньої та фахової підготовки з урахуванням регіональних особливостей і можливостей розширення та реалізації ресурсного потенціалу суб’єктів навчально-виховного процесу. У цілому успіх реформування освіти в країні буде залежати від активної розробки та вдосконалення державних стандартів системи обсягу знань, умінь і навичок та творення новітніх морально-етичних засад процесу освіти й відповідної його діагностики.

2. Надзвичайно актуального значення набуває проблема вивчення умов стимуляції навчальної мотивації та розвитку навчальної активності, аналіз особливостей формування тактичних та стратегічних цілей навчання, спілкування та майбутньої успішної професійної діяльності в царині соціальної практики, визначення рівня задоволеності сумісною комунікативною діяльністю суб’єктів навчально-виховного процесу ВНЗ та можливостями підвищення комфортності особистості в диспозиції взаємозв’язків у навчальному колективі на засадах адекватного сприйняття інших й самооцінки себе.

3. Вивчення взаємозалежності впливу на особистість соціальних, психологічних, інтелектуальних та моральних чинників потрібно здійснювати в комплексній конфігурації різних стилів, точок зору споріднених наукових галузей – історії, філософії, загальної, соціальної та диференційної психології, культурології, соціології, соціальної педагогіки та соціальної роботи.

4. Цілісний та інтегративний характер вивчення студентської молоді вимагає адекватної методології, методики та надійного й точного інструментарію для діагностики молодіжних проблем, які зафіксовані в науково-творчих роботах, художніх джерелах та текстах народних пісень, приказках та інших зразках фольклору, живопису, а також на фотографіях, малюнках рідного краю й інших носіях відображеного віртуального соціального часу й простору. Адже за словами Л.Українки, «для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий...».

5. Проблема подальшого аналізу особистості як суспільного феномена потребує вивчення не лише психологічних, історико-ментальних та соціальних чинників розвитку індивіда, але й глобальних, планетарних: геополітичних, геофізичних, інформаційно-космічних та трансцендентних у конкретному соціальному часі та просторі сьогодення.

6. Розгляд характеристик особистості варто здійснювати відповідно до динамічних умов сьогодення та з урахуванням специфіки взаємодії різних демографічних поколінь соціокультурного простору – нормативних моделей пізнання, спілкування, професійної та морально-етичної діяльності батьків й інших представників старших поколінь.

7. Теоретичний аналіз соціальних досліджень дозволяє виділити основні напрямки, які потребують концентрації зусиль наукових шкіл регіону у вирішенні проблем професійного самовизначення молоді, вивчення вікових, психологічних та соціальних закономірностей формування особистості, визначення місця і ролі здібностей та інтересів у процесах професійного самовизначення, розробки проблем життєвого шляху, здійснення діагностики процесу формування соціального потенціалу молоді. Запровадження системи методик і технологій для вивчення та діагностики їх дієвості дозволить актуалізувати потенціал студентської молоді в процесах самореалізації.

8. Аналіз соціально-професійної диспозиції колективу ВНЗ варто здійснювати з урахуванням конкретних соціально-економічних, суспільно-політичних та регіональних умов за допомогою системних і структурно-функціональних точок зору у здійсненні соціально-педагогічного моніторингу. Це повною мірою дозволить визначити не лише потенціал колективу ВНЗ, але й зафіксувати відповідність системи норм, цінностей та навчально-виховних парадигм сучасним вимогам сьогодення.

9. Набуває значної актуальності запровадження соціально-педагогічного моніторингу в діяльності соціальних інститутів виховання як потужного засобу випереджальної тактики та стратегії соціальної роботи в молодіжному середовищі. Одним із варіативних підходів до визначення критеріїв діагностики зрілості соціального потенціалу молоді в конкретній соціальній ситуації є формалізація категоріально-термінологічного апарату соціально-педагогічного моніторингу.

10. Прогнозування та оцінка перспективних шляхів формування та реалізації соціального та духовно-творчого потенціалу студентської молоді можливе при умові застосування ситуаційного аналізу імітаційних моделей та сценаріїв розвитку ресурсного потенціалу особистості. Основним підходом до верифікації та об’єктивації результатів соціально-педагогічного моніторингу є їх зіставлення з результатами даних у часі й просторі інших парадигм діагностики в різних ВНЗ регіону. Головним чинником, який стримує запровадження соціально-педагогічного моніторингу в кожному ВНЗ, є не лише відсутність надійних та апробованих методик діагностики рівня сформованого потенціалу, але й брак соціального замовлення на спеціаліста зі сформованим «соціально-професійним портретом», який має широкий набір соціально-професійних знань, умінь і навичок фахового спрямування на засадах високоморальної поведінки та з визначеним прогнозом подальшого розвитку особистості.

11. Важливою умовою в науковому аналізі соціальних проблем молоді, як уже раніше зазначалося, виступає потреба проведення систематичних та широкомасштабних соціологічних, соціально-педагогічних та психологічних досліджень мотивації навчання, професійної спрямованості, психологічної готовності до ринкових перетворень, а також вивчення глибинних, історико-ментальних, генетико-біологічних, інформаційно-культурологічних, соціоніко-енергетичних та інших характеристик потенціалу особистості нової формації в незалежній Українській державі.

12. Створення та впровадження соціально-педагогічного моніторингу в діяльності навчальних закладів та установ, державних інституцій молодіжного спрямування, здійснення діагностики екологічних, економічних, соціальних та психологічних проблем дозволяє досить оперативно вносити корективи у виховний процес, підвищити активність молоді у процесах спілкування, пізнання, естетично та інформаційно насиченого дозвілля.

13. Моніторинг як метод постійного спостереження за навчально-виховним процесом та фіксацією емпіричної інформації з метою порівняння базових і нормативних показників й попередження небажаних відхилень у процесах пізнання, спілкування та дозвілля учнівської та студентської молоді використовується в різних галузях соціальної практики. Моніторинг набуває поширення в екології, економіці, політології, соціології, педагогіці та інших наукових галузях. Він дозволяє відстежувати динаміку прояву соціальних орієнтацій та установок різних соціально-демографічних груп населення, здійснювати діагностику проявів політичної активності електорату, вимірювати ступінь соціально-психологічної напруженості в різних регіонах країни.

14. За допомогою методики соціально-педагогічного моніторингу в дослідженні можна емпірично визначити показники та індекси ефективної дієвості різних компонентів навчально-виховного процесу та результативності педагогічних дій. При цьому налагоджується зворотний зв’язок між соціально-педагогічною системою та іншими елементами соціальної структури суспільства, формується адекватний рівень презентації та засвоєння навчального матеріалу.

15. Соціально-педагогічний моніторинг дозволяє визначити ступінь дисперсії (відхилення) між запланованими параметрами навчально-виховної моделі та реально отриманими результатами рівня успішності навчання, мотивації здобуття умінь та навичок, зусиль у професійній самовизначеності суб’єктів навчально-виховного процесу.

16. Універсальність методики соціально-педагогічного моніторингу дозволяє його впровадження в діяльність загальноосвітньої школи, ВНЗ та інших соціальних інститутів освіти і виховання з метою подальшого розвитку здібностей студентської молоді, умінь займатися самоосвітою та самовдосконаленням й розбудовувати інноваційні морально-етичні моделі соціальної взаємодії.

17. Визначення та апробування інтегрованого емпіричного індексу рівня соціального, інтелектуального та духовно-творчого потенціалу, його зрілість, динаміка й варіативність у відповідності до трансформаційних процесів соціокультурного простору дозволяє проводити порівняльний аналіз сформованості ресурсного потенціалу особистості (рівня запитів, потреб, інтересів, життєвих планів, професійних знань, умінь та навиків, соціальної активності тощо) та здійснювати моніторинг динаміки й ефективності морально-етичного виховання молоді, результативності впливу на рівень соціального самопочуття й оптимізму молодого покоління.

18. Феномен молоді в багатьох психологічних парадигмах репрезентується як динамічний, цілісний та розвиваючий елемент соціальної організації. Молодь є не лише об’єктом для різних соціальних інститутів, але й саме молодіжне середовище є активним та самодостатнім суб’єктом, який виступає поліфункціональним феноменом у створенні, поширенні та розподіленні соціальної інформації за допомогою тих чи інших форм пізнання, спілкування та діяльності.

19. Процеси становлення, функціонування та розвитку студентської молоді підлягають аналізові насамперед тому, що вона є суб’єктом різних соціальних формувань, володіє інваріантними властивостями, має досить складну структуру й перебуває під дією ентропійних процесів соціуму. У сучасному молодіжному середовищі інтенсивно відбуваються процеси створення, функціонування, розподілення та поширення цінностей духовної культури. Разом з тим, молодь, як специфічна соціально-демографічна група виконує функцію координації діяльності різних соціальних інститутів у формуванні багатоканальної системи потреб, інтересів та цінностей особистості та їх задоволення.

20. Важлива вимога сьогодення – цілеспрямоване формування та задоволення потреб молоді в пізнанні, спілкуванні та морально-етичній діяльності, що може здійснюватися в міжособистісних, групових та масових формах прямого й опосередкованого характеру. Практика підтверджує, що необхідною умовою у процесі здобуття студентами навиків та умінь є інтелектуально-пізнавальна діяльність та активна участь молоді в соціально-політичній, економічній та соціокультурній діяльності.

21. Для більш ефективного соціологічного аналізу умов функціонування духовної культури та видів художньої творчості студентської молоді варто використовувати широкий спектр методик, технологій та інструментарію, що дозволяє отримати широку та репрезентативну соціальну інформацію й оперативно вносити корективи в діяльність соціальних інститутів виховання, які функціонують у галузі освіти, науки та культури: ВНЗ, соціальні служби молоді, центри дозвілля, аматорські колективи та недержавні громадські молодіжні організації й об’єднання.

 

Питання для самоконтролю

1. Які існують показники емпіричної «Шкали задоволеності життям»?

2. Які індикатори використовуються для визначення ефективності навчально-виховного процесу ВНЗ?