Анкетування як спосіб збору емпіричної інформації

Опитування – найбільш уживаний метод збору соціальної інформації. За допомогою опитування можна отримати повну картину функціонування громадської думки щодо проблем соціальної практики, про запити, потреби, інтереси та орієнтації, мотиви поведінки різних груп населення. Використання методу опитування дозволяє отримувати інформацію про сьогодення, про оцінку подій, які відбувалися багато років тому, а також про плани на майбутнє. Інформація, яка буде отримана за допомогою опитування, досить легко піддається кількісному аналізу, а також інтерпретації після обробки.

Опитування – це метод збору первинної вербальної інформації, який базується на безпосередній (інтерв’ю) або опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії між дослідником та опитуваним (респондентом). При проведенні опитування фіксуються оцінки, думки, враження, надії особистості. Інколи трапляються помилки, коли дослідник інтерпретує емпіричну інформацію як факт або як стан процесу чи явища. Безперечно, ця помилка не повинна траплятися в дослідженні. У дослідженні при використанні анкетування можна отримати тільки оцінки або ставлення населення до певної події.

Сам факт і думка про факт – різні речі. Потрібно зазначити, що отримана інформація в анкетуванні (інтерв’ю) підлягає надзвичайно обережній інтерпретації. Висновки повинні бути виваженими і обґрунтованими. Вони повинні базуватись як на реальних фактах та подіях, так і на оцінках цих фактів життєдіяльності особистості.

Завдяки опитуванню можна отримати широкий спектр різнобічної соціальної інформації.

Які бувають види опитування населення? За ступенем охоплення генеральної сукупності розрізняються загальні та вибіркові опитування. При загальному опитуванні беруть участь всі представники трудового чи творчого колективу, все населення міста чи села. Загальне опитування є певною різновидністю референдуму.

При вибірковому опитуванні число респондентів становить певну частину генеральної сукупності або певну пропорцію (вибірку) від усього населення села, міста, країни.

Як правило, анкетування проводиться з метою більш широкого охоплення одиниць аналізу, інтерв’ю розраховане на досить невелику аудиторію та більш глибокий якісний аналіз проблеми.

Умовою успішного проведення анкетування або інтерв’ю є обов’язкове створення атмосфери доброзичливості та довір’я до респондента. У цьому випадку респондент буде бажати надавати виважену та реальну оцінку чи судження щодо проблем, які підлягають аналізу в дослідженні.

Важливе значення при цьому має зовнішність інтерв’юера, його вміння зацікавити, навіть заінтригувати респондента, закликати його надати доброзичливі та точні відповіді. Для проведення опитування інтерв’юеру обов’язково видається інструкція, в якій зазначені основні етапи здійснення методики опитування, правила відбору респондентів, способи фіксації отриманих відповідей, кодування та класифікації результатів опитування та інші вимоги.

В інтерв’ю важливо зберігати вимоги до послідовності та правильного формулювання запитань. Вони повинні пропонуватися в такій же формі і послідовності, в якій вони зафіксовані в бланку інтерв’ю.

У звіті інтерв’юера викладаються запитання, які виникають при проведенні опитування, фіксується час та місце проведення інтерв’ю, описуються труднощі при спілкуванні з представниками різних соціально- демографічних груп.

Для здійснення опитування потрібно створити інструментарій. Важливим засобом у збиранні соціальної інформації слугує анкета.

В анкеті необхідно фіксувати лише ті запитання, на які неможливо отримати відповіді звичайним способом. Формулювання запитань повинні бути зрозумілі респондентові, не викликати здивування або небажання спілкуватися, відповідати його рівню знань, освіті, поінформованості щодо проблем, які вивчаються. Запитання повинні бути зрозумілі та максимально спрощені і відповідати соціально-психологічним характеристикам респондентів.

Анкета може складатися з трьох частин:

1) вступна частина;

2) основна частина;

3) демографічна («паспортичка»).

У першій частині анкети нотуються назви організації та установи, яка проводить дослідження, пояснюється мета дослідження, гарантується анонімність відповідей, викладаються правила заповнення анкети, підкреслюються важливість та цінність відповідей респондента.

В основній частині викладаються запитання, які поступово розкривають зміст проблеми. Ця частина анкети за змістом найбільш вагома та складна. Запитання повинні враховувати психологію респондента. Запитання викладають блоками, у чіткій логічній послідовності. Головна мета запитань анкети полягає в тому, щоб зацікавити респондента, включити його поступово в процес співпраці з анкетою. Далі пропонуються запитання складніші, які виявляють соціальні установки та орієнтації респондента, оцінки та судження, які мають прямий стосунок до основної теми дослідження.

У заключній частині тексту анкети пропонуються найбільш інтимні та різного характеру контрольні запитання, мета яких – поглибити та уточнити інформацію, яка була отримана у відповідях на попередні запитання.

За формою питання розрізняються на закриті, відкриті та напівзакриті. Запитання вважається відкритим, коли відповідь на нього може бути нерегламентована та викладена в довільній формі.

Наприклад:

Ваші пропозиції щодо вирішення екологічних проблем:__________

Потрібно зазначити, що деякі дослідники захоплюються формулюванням відкритих запитань. Практика проведення соціальних досліджень переконує у наданні надзвичайно малого обсягу відповідей респондентами на відкрите запитання анкети. Питання називається закритим, якщо в ньому пропонуються варіанти можливих відповідей, з яких респондент повинен вибрати лише одну або декілька відповідей. Перелік альтернатив може бути якісного характеру (запитання зі спектром відповідей). Наприклад:

Як би ви оцінили екологічну ситуацію в Україні?

1. Дуже добра.

2. Досить добра.

3. Досить погана.

4. Дуже погана.

5. Важко сказати.

При формулюванні закритих питань важливо передбачити такі моменти:

1) потрібно ввести всі можливі варіанти відповідей;

2) всі альтернативи повинні бути перемішані;

3) у переліку кількісних альтернатив позитивні та негативні характеристики повинні бути однакової довжини, тобто рівною мірою репрезентовані.

Напівзакриті питання повинні мати весь перелік альтернатив закритого питання, а також альтернативу типу «Інше», що дозволяє респондентові надати відповідь чи занотувати додаткові коментарії та зауваження.

Наприклад: «Яку проблему з тих, що стоять зараз перед Україною, Ви вважаєте найсерйознішою?»

1. Протистояння «гілок» влади.

2. Зростання цін.

3. Зовнішня небезпека від інших країн.

4. Безробіття.

5. Забруднення довкілля.

6. Економічна нестабільність.

7. Інше (напишіть)_________________________________________

Для отримання надійної та стійкої інформації у дослідженні можна використовувати інші методи збору соціальної інформації. Так, в анкету варто вводити фільтруючі та контрольні питання. Функції фільтруючих питань – виділити респондентів, які повинні відповідати на наступні питання або на декілька запитань про факти чи події, від групи респондентів, які не повинні на них відповідати, або не можуть з певних міркувань, тобто розділити сукупність опитаних на декілька масивів. Наприклад, дослідника цікавлять відповіді респондентів, які відвідують спортивні секції певного напрямку: «Ви відвідуєте спортивні секції?»

1. Так.

2. Ні.

У цьому випадку на наступні запитання анкети будуть відповідати респонденти, які відмітили альтернативу «Так». Контрольні запитання дозволяють перевірити правдивість відповідей респондентів на основні запитання анкети. Їх аналіз дозволяє оцінити якість отриманої інформації. Як правило, контролюються ті запитання, які пов’язані з основними завданнями дослідження. Введення контрольних питань в анкету проводиться в дещо зміненому формулюванні, що дозволяє не насторожувати респондента і підвищити надійність отримання соціологічної інформації. Наприклад, у першому варіанті може бути запитання: «Якою мірою Ви довіряєте засобам масової інформації щодо висвітлення питань виборів «N»?» та з відповідними варіантами відповіді:

1. Повністю довіряю.

2. Частково довіряю.

3. Важко сказати напевно.

4. Частково не довіряю.

5. Повністю не довіряю.

Контрольне запитання може бути запропоноване у такому варіанті:

«Чи задоволені Ви діяльністю засобів масової інформації щодо висвітлення питань виборів «N»?»

1. Повністю задоволений.

2. Частково задоволений.

3. Важко відповісти «так» чи «ні».

4. Скоріше не задоволений.

5. Зовсім не задоволений.

Отже, аналізуючи відповіді, можна переконатися у ступені відвертості респондента, а також «проконтролювати» роботу інтерв’юера щодо проведення опитування та запобігання «самозаповнення» анкети чи бланка інтерв’ю. Для поліпшення взаємозв’язку між соціологом та респондентом в анкету можна вводити «буферні» та «контактні» запитання тощо.

У демографічній частині («паспортичці») розміщуються питання об’єктивного стану респондента та його статусу (стать, вік, освіта, належність до певної релігійної конфесії, рівень заробітної плати, місце проживання, житлові умови тощо). Функція «паспортички» в анкеті полягає в можливості отримати репрезентативні результати та здобути більш якісний аналіз результатів дослідження.

Як правило, «паспортичка» розміщується в кінці анкети, що дозволяє створити атмосферу довіри та доброзичливості при проведенні опитування.

Після створення макета анкети потрібно обов’язково провести пілотажне дослідження з метою отримання оцінки якості анкети. Організовується пілотажне (попереднє) дослідження, в якому апробується програма та методика (окремо апробується інструментарій – анкети, експертні листи для проведення опитування, бланки-інтерв’ю для проведення інтерв’ю).

У пілотажному дослідженні апробується анкета серед респондентів з різними соціально-демографічними характеристиками. Важливо, щоб у цю групу були включені люди різних вікових груп, різного рівня освіти та загальної культури. Усі запитання, які виникають при цьому опитуванні, фіксуються конкретно по кожному питанню, потім відповідно вносяться зміни в анкету для подальшого використання в основній частині дослідження.

Наведемо декілька помилок, які зустрічаються при створенні анкети:

1. Велике перевантаження анкети другорядними питаннями, тобто анкета досить об’ємна, питань дуже багато, виникає небезпека отримати неповну інформацію.

2. Інколи зустрічаються питання, які мають у своїй основі подвійний зміст або навіть протилежний напрям.

3. Якщо в анкеті часто зустрічається позиція «не знаю», «не розумію», які зазначив респондент, можна зробити висновок про те, що питання анкети надто невизначені та нечітко сформульовані.

4. Інколи респонденти нотують в анкеті багато зауважень, додатків. У цьому випадку автори анкети ввели недостатню кількість альтернатив для надання відповіді на запитання анкети.

5. Якщо багато запитань в анкеті залишаються незаповненими, то це значить, що: а) погано викладені правила заповнення анкети; б) в анкеті не гарантована анонімність відповідей респондента; в) недостатньо зрозуміла мета дослідження; г) анкета розпочинається зі складних, «прямолінійних» або конфіденційних запитань.

Способи отримання соціологічної інформації за допомогою анкетування бувають поштові, пресові, роздаткові. Подекуди використовуються газети чи журнали, в яких друкуються анкети. Інколи анкети надсилаються за певними адресами респондентів. Але потрібно зазначити, що використання перших двох варіантів збирання інформації дуже ненадійне, тому частіше за все використовується «роздаткове» анкетування.

Роздаткове анкетування проводиться прямо на робочих місцях з роздаванням та збиранням, після заповнення їх соціологом. Можливі варіанти видання анкет додому, але у визначені терміни. Опитування на місці – найбільш надійний спосіб оперативного збору інформації, тому що після заповнення анкет їх можна переглянути та повернути для повного заповнення.

При використанні роздаткового опитування дослідник також має змогу задавати запитання, спостерігати процес заповнення та ставлення респондентів до опитування.

Інтерв’ю

Методика проведення інтерв’ю має досить значні відмінності від організації анкетування. На загал в інтерв’ю можна здобути більш глибоку та достовірну інформацію, але процедура його надто тривала та вимагає значних ресурсів – економічних, матеріальних, інтелектуальних тощо. Для проведення інтерв’ю залучають підготовлених фахівців, які повинні досить принципово та неухильно притримуватися тексту бланка-інтерв’ю, не порушуючи послідовності запитань та не допускаючи вільного тлумачення запитань і відповідей під час проведення інтерв’ю з респондентом.

 

Телефонне інтерв’ю

Опитування по телефону надзвичайно популярне в діяльності засобів масової комунікації, у вивченні громадської думки державними органами влади, мотивів підприємницької діяльності, соціально-культурної творчості населення.

Телефонне опитування суттєво відрізняється від звичайного інтерв’ю або анкетування і тому вимагає спеціальної підготовки інтерв’юера. Адже якщо при проведенні інтерв’ю соціолог має можливість підтримувати інтерес у респондента до опитування, то при здійсненні телефонного опитування потрібно добре володіти мовою, уміннями на «відстані» зрозуміти стан респондента та втримати його увагу в опитуванні. Цей метод містить у собі синтез традиційного інтерв’ю та анкетування. Але такий метод зазвичай використовується в межах одного населеного пункту. Такий метод, крім отримання оцінок щодо функціонування органів державної влади, суджень про події, процеси та діяльність системи масової комунікації, дозволяє також певною мірою «зняти» соціально-психологічну напруженість у респондентів. Соціолог змушений вислуховувати часто-густо емоційні висловлювання респондентів та занотовувати їхні прохання, рекомендації тощо.

Телефонне опитування має також і позитивні аспекти, адже при його проведенні можна ліквідувати ефект присутності «третіх осіб», які у звичайному опитуванні нерідко втручаються в хід отримання емпіричної інформації від вибраного респондента. Практика показує, що вплив інтерв’юера на відповіді респондента в телефонному опитуванні менший, ніж при безпосередньому спілкуванні. До позитивів також можна віднести оперативність телефонного опитування та можливість оперативного реагування на запити, потреби населення, серед якого здійснюється телефонне опитування.

Перш ніж здійснювати телефонне опитування, потрібно насамперед скласти програму, яка може складатися з таких пунктів:

1. Мета та завдання опитування.

2. Елементи вибірки та особливості відбору телефонних абонентів.

3. Гіпотеза чи проблемна ситуація з гіпотетичними напрямками вирішення.

4. Методика організації опитування та план збору, обробки та інтерпретації результатів опитування.

В основному телефонне опитування повинно тривати 5 - 10 хвилин. З урахуванням специфіки опосередкованого спілкування створюється інструментарій дослідження, тобто бланк телефонного інтерв’ю, який містить чіткі лаконічні запитання та адекватну шкалу відповідей чи передбачає фіксацію відповідей респондента по телефону. Запитання в анкеті повинні бути чітко сформульовані та мати лаконічну форму, бути зрозумілими для респондентів, щоб мати можливість отримати досить надійні та максимально відверті судження населення міста.

Зрозуміло, що кількість запитань повинна бути регламентована, але існують різновиди телефонних опитувань, коли запитань може бути більше при умові попередньої домовленості з респондентом про більш тривале спілкування з проблемної ситуації, або коли проблема, яка аналізується соціологом, зацікавила респондента та викликала бажання більш глибоко та аргументовано дати додаткові відповіді та запропонувати власні судження щодо актуальних проблем сьогодення.

Разом з тим вимога економії часу – також важливий фактор, який змушує соціолога бути «стриманішим» та лаконічним у проведенні телефонного опитування. Можна стверджувати, що кількість запитань та тривалість телефонного опитування залежить від теми, актуальності, обізнаності та активності респондента і вирішуються ці проблеми у відповідності до мети, завдань та гіпотези соціального дослідження.

Насамперед у телефонному опитуванні пропонуються запитання прості, адже початок спілкування – дуже важлива характеристика встановлення контакту з респондентом. В анкеті для проведення телефонного опитування вводяться обов’язково контактні запитання, які дозволяють підтримати інтерес у респондента до опитування та створюють атмосферу доброзичливості.

Запитання повинні бути лаконічні, інформаційні та передбачати створення установки цікавості в респондента для отримання відвертої та надійної інформації від нього.

В анкеті для проведення телефонного опитування потрібно вводити більше відкритих запитань, ніж закритих. Так, український соціолог В.Г. Городяненко пропонує такі вимоги до створення анкети для проведення телефонного опитування:

1. Упродовж проведення інтерв’ю інтерес у респондента повинен зростати. Потрібно, щоб перше запитання зацікавило респондента, але не було дискусійним. В іншому випадку відсоток осіб, які відмовились відповідати, буде більшим, ніж у ситуації, коли дискусійне запитання запропоноване посередині бланка для телефонного опитування.

2. Спочатку повинні йти прості запитання, потім складніші. Адже чим більше захоплюється респондент відповідями, тим складніше йому відмовитися від співпраці з соціологом. Тому, якщо відповіді на запитання до респондента вимагають тривалого часу, їх потрібно ставити у першій половині анкети, допоки респондент не втомився (приблизно не пізніше, ніж через 25 хвилин після початку інтерв’ю).

3. Запитання інтимного характеру потрібно ставити респондентові наприкінці телефонного інтерв’ю, коли вже налагоджений контакт.

4. У змістовному відношенні питання повинні бути логічно взаємозв’язані, наступні запитання, як правило, уточнюють попередні, певною мірою фокусують увагу респондента до повноти відповіді.

5. У цілому анкета повинна бути узгоджена як узагальнюючий документ компромісу між вимогами опитуваних, інтерв’юерів та фахівцями дослідницької групи, які обробляють отриману інформацію, готують звіт та пропонують рекомендації для впровадження.

Телефонні опитування можна здійснювати оперативно, охоплюючи досить широкий масив респондентів. Так, журналісти каналів телебачення «1+1» та інших телевізійних редакцій за час проведення телепередачі можуть отримати до 2000 телефонних дзвінків від телеглядачів, але, на жаль, отримана інформація не досить репрезентативна стосовно до аудиторії та передачі вибраного телевізійного каналу.

Зрозуміло, що практика використання телефонного опитування на телебаченні дозволяє значно підвищити «рейтинг» таких передач, але, на наш погляд, результати, які були отримані у таких телефонних опитуваннях, свідчать часто-густо про аматорський, поверховий, навіть популістський характер «телевізійної соціології» та зменшення довіри до академічної, науково обґрунтованої процедури збору, обробки та інтерпретації емпіричної, репрезентативної та об’єктивної інформації, процедура та методика якої вимагає компетентності та відповідних знань методології та методики соціальних досліджень.

До недоліків телефонного опитування можна віднести такі:

1. Об’єктивна необхідність зменшення часу для проведення телефонного опитування викликає ризик отримати поверхові та тенденційні відповіді на запитання інтерв’юера;

2. Складності рівноцінної заміни респондента у випадку відмови його від участі в опитуванні;

3. Необхідність спрощення формулювань та конструювання запитань, які об’єктивно пов’язані зі специфікою спілкування по телефону;

4. Наявність значного впливу суспільно-економічних, соціально- демографічних, культурологічних та інших факторів на якість отриманих результатів (особливості регіону, політичні настрої та сподівання, соціально-культурна ситуація в регіоні тощо).

Для підвищення надійності отриманої інформації за допомогою телефонного інтерв’ю в умовах міста потрібно:

1. Вивчити карту міста на предмет компактного проживання різних соціальних груп;

2. Проаналізувати розташування АТС та кількість телефонних номерів з різними варіантами (за абеткою прізвищ власників телефонних номерів та певною послідовністю номерів, які розпочинаються на «2», «3», «4», «5» і т.п.).

3. Вирахувати «крок вибірки» та створити пакет документів для здійснення опитування – картограму опитування, бланки для опитування, щоденники, протоколи опитування, ґрунтовні інструкції для інтерв’юерів;

4. Проаналізувати специфіку умов телефонного інтерв’ю у відповідності до соціально-політичної ситуації в регіоні та існуючих традицій, стереотипів та інших психологічних характеристик респондентів, які підлягають телефонному опитуванню.

Одна із найскладніших проблем у телефонному опитуванні – отримання репрезентативної інформації. Як правило, у телефонному опитуванні використовується одноступенева вибірка. Основою для формування вибірки слугує телефонна книга, в якій у алфавітному порядку перераховані всі абоненти квартирних номерів телефонів. Вибірка формується методом систематичного відбору номерів, які зафіксовані в телефонній абонентській книзі. Разом з тим існують недоліки у формуванні такої вибірки тому, що завжди потрібна книга з наявністю нових телефонних номерів.

Існує також традиційний спосіб формування вибірки телефонів – використання процесу генерування на комп’ютері рівномірно розташованих чисел та використання їх як телефонних номерів. Однак у такому переліку можуть існувати службові телефони, тому виникає потреба здійснювати перевірку номерів телефонів удень на предмет приналежності їх до конкретного власника.

З метою аналізу репрезентативності отриманої інформації потрібно пересвідчитись за допомогою введення в бланк інтерв’ю запитання «Чи маєте Ви телефон?» та статистичної перевірки окремих елементів підвибірок – телефонної та звичайної (для проведення анкетування). Зрозуміло, що доцільнішим буде спосіб ставлення соціально- демографічних характеристик вибірок телефонного та анкетного опитування. У випадку зміщення за окремими показниками можна здійснити «ремонт» вибірки, тобто додаткове опитування тих категорій респондентів, які недостатньо репрезентовані у конкретній вибірці (у телефонному опитуванні).

Телефонне опитування також має відповідну специфіку проведення, яка може складатися з таких етапів:

Вступна частина, яка передбачає наявність в інтерв’юера номера телефону респондента, картку-схему для відбору респондента та анкету телефонного опитування.

Основне завдання на такому етапі – пошук респондента та встановлення з ним контакту. Інтерв’юер проводить вступну бесіду з абонентом, який підійшов до телефону та відповів на запитання інтерв’юерові щодо складу сім’ї в цілому і продовжує відповідати на запитання інтерв’юера.

У вступній частині інтерв’юер розповідає про причини дзвінка, завдання опитування, підкреслюючи анонімний характер в опитуванні та збереженні конфіденційності в отриманні від респондента інформації.

У вступній частині інтерв’юер повинен пояснити методику вибору номера телефону та особливості відбору респондента у сім’ї для опитування з метою підтвердження анонімності телефонного опитування.

У процесі проведення телефонного опитування інтерв’юер зачитує запитання та пояснює, як на них відповідати (але наголошуючи, що респондент сам повинен вибрати варіанти), фіксує відповіді респондента, не сповільнюючи при цьому темпу інтерв’ю.

Особливо потрібно враховувати специфіку телефонного опитування, адже респондент не може тримати в пам’яті всі варіанти відповіді, тому потрібно емоційно підтримувати контакт у процесі отримання надійної емпіричної інформації. У разі відмови респондента дати відповіді на запитання інтерв’ю потрібно домовитись щодо продовження інтерв’ю у зручний для респондента час та пояснити випадковість вибору його телефонного номера в імовірному контексті.

Досить важливою умовою є вимога при опитуванні необхідності нейтральності інтерв’юера – відсутності здивування чи згоди щодо отриманих суджень. Водночас інтерв’юер повинен для підтримання контакту реагувати на жарти респондента, робити зауваження щодо простих помилок та підтримувати розмову.

Одним із найбільш складних завдань для інтерв’юера є отримання від респондента точних та повних відповідей на запитання. В опитуванні респондент може відмовитися від відповідей, неправильно інтерпретувати запитання, вступити у тривалу дискусію, відійти від основної теми бесіди, давати відповіді нелогічні та наповнені суперечностями. У всіх наведених випадках від інтерв’юера вимагається цілеспрямованість та вимогливість в отриманні потрібної інформації.

Наведемо декілька прийомів стимулювання процесу отримання інформації від респондента:

1. Репрезентації інтерв’юером щодо згоди вислухати всі відповіді респондента.

2. Використання коротких пауз.

3. Повторення основного запитання.

4. Часткова незгода інтерв’юера з респондентом. Наприклад: «Ви стверджуєте, що... Разом з тим багато людей вважають...»

Вимога пояснення: Наприклад:

а) «Мені не зовсім зрозуміло, що Ви маєте на увазі»;

б) «Ви щойно сказали, що... дайте, будь ласка, ґрунтовніше пояснення».

5. Уточнення шляхом неправильного повторення відповіді.

Наприклад:

Інтерв’юер: «Ви зазначили, що постійно виникають конфлікти між викладачами та студентами під час проведення лекцій».

Респондент: «Ні, я сказав, що інколи». Інтерв’юер: «Вибачте! Я, певно не зовсім правильно Вас зрозумів».

6. Акцентування на визначенні інтерв’юером суперечностей у відповідях. Наприклад: «Ви щойно говорили, що... А тепер стверджуєте дещо по-іншому. Можливо, я Вас неправильно зрозумів?»

7. Повторення останніх слів респондентів (у формі «відлуння»).

8. Нейтральна вимога додаткової інформації.

Наприклад: «Це дуже цікаво. Не могли б Ви розповісти про це дещо більше?»

9. Вимога отримання додаткової інформації.

Наприклад: «Чому Ви вважаєте так? Як Ви прийшли до такої думки? Коли?»

Зрозуміло, що після використання таких прийомів інтерв’юер повинен підкреслити власне розуміння, згоду та задоволення від отриманих відповідей: «Так! Ви маєте рацію. Тепер я зрозумів, що Ви мали на увазі. Це дуже цікаво.»

Якщо ж респондент відповідає «не знаю» або «важко сказати», інтерв’юер повинен переконатися, чому респондент вибрав такий варіант відповіді:

1. Незнання проблеми чи відповіді на запитання.

2. Нерозуміння змісту запитання.

3. Невміння респондента словесно оформити свою думку.

4. Побоювання публічно репрезентувати власну думку.

5. Побоювання дати «неправильну відповідь».

Разом з тим інтерв’юер повинен бути дуже обережним, коли власним сумнівом може спровокувати ситуацію стосовно отримання відповіді поверхової, яка може мати заздалегідь неправдиву інформацію. Безпосередня, доброзичлива та певною мірою конфіденційна атмосфера, яку повинен створити інтерв’юер, дозволить отримати від респондента точну та повну інформацію в телефонному опитуванні.

На думку російського соціолога В. О. Ядова, процес отримання надійної емпіричної інформації складається з трьох важливих елементів, а саме: достатньої обґрунтованості, стійкості та точності. Якість отриманої інформації залежить від того, якою мірою соціолог зможе керувати процесом телефонного інтерв’ю, бути «непомітним» для респондента та надзвичайно толерантним учасником бесіди.

Український соціолог В. Г. Городяненко вважає, що підвищити надійність результатів можна за допомогою заміни закритих питань відкритими, створення «м’якого» формулювання запитань та відмови від спроб отримати від респондента оцінку конкретних процесів, явищ тощо. Адже завдання інтерв’юера – дізнатися від респондента його думки та уявлення про подію, процес, але в жодному разі не пояснення тих чи інших фактів чи життєвих ситуацій. Можна поговорити з респондентом та відповісти на його запитання, але поза межами процедури інтерв’ю. Не можна пояснювати респондентові, як розуміти запитання чи що міститься у запитанні, тому що відбуватиметься навіювання на відповідь респондента, буде страждати достовірність та надійність отриманої від респондента інформації.

 

Фокусоване групове інтерв’ю

Ідея сфокусованих інтерв’ю виникла в середині ХХ століття в США. Їх передвісниками були так звані вільні інтерв’ю, які активно застосовувалися в американській соціології та психології наприкінці 30-х – початку 40-х років. У таких інтерв’ю заздалегідь задавалася загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань.

Першим узагальненням, присвяченим власне сфокусованому груповому інтерв’ю, стала праця Р. Мертона «Фокусовані інтерв’ю» (1956 р.). Цю розробку було адаптовано Р. Лазарсфельдом та іншими авторами для маркетингових досліджень. Саме в цій галузі сфокусовані групові інтерв’ю знайшли свій подальший розвиток і широке застосування. Власне ж соціологи до цього методу до недавнього часу практично не зверталися.

Це багато в чому пояснюється тим, що в США до початку 80-х років до якісних методів не ставилися як до самостійних способів збирання інформації. Перевага надавалася кількісним методам, які відзначалися більшою репрезентативністю. Що ж до сфокусованих групових інтерв’ю, то вони більше тяжіють до якісних методів. Вони також дозволяють одержати більш глибоку інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи, натомість програють у репрезентативності отриманої інформації.

Метод сфокусованих групових інтерв’ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо – з груповим інтерв’ю. Проте сфокусовані інтерв’ю є не просто чергування запитань і відповідей респондентів, а являють собою форму групової дискусії. Респонденти мають більше свободи у виборі форми презентації своїх думок та вражень щодо заданої теми. Застосування сфокусованого групового інтерв’ю стимулює виникнення нових запитань. А предмет розмови може набувати несподіваних напрямів. Дискусія спроможна краще відобразити різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається динамічно завдяки впливові людей один на одного в процесі спілкування.

Однією з важливих умов для плідного використання сфокусованого групового інтерв’ю є комфортність ситуації перебігу процесу. Важливо, щоб кожний учасник фокус-групи не був обмежений часом для спілкування, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тему, що цікавить дослідника, мав можливість відпочити під час проведення дискусії.

Другою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких не має перевищувати десяти) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучого. На жаль, відтінки запитань, обов’язково відкритих (згідно з вимогами цієї методики), і підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Важливо, щоб ведучий проявляв майстерність та уміння спрямувати дискусію в русло необхідної теми. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням запропонованих запитань, а також за елементами невербальної поведінки. У цьому метод сфокусованого групового інтерв’ю близький до методу спостереження. Думки учасників взаємодії сприймаються не самі по собі, а у вербальному й невербальному контексті дискусії, адже учасники в ході обміну інформацією можуть не тільки змінювати власну думку, але й коригувати думки один одного.

Третьою особливістю сфокусованого групового інтерв’ю є те, що групова інтеракція (соціальна взаємодія), яка виникає в ході дискусії, дозволяє дослідникові одержати інформацію не просто про те, що думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають.

У процесі дискусії ведучий пропонує підкріпити висловлювання фактами, виходячи з особистого досвіду. Завдяки цьому висловлювання набувають більш-менш обґрунтованого характеру, і це дозволяє дослідникові робити висновки щодо мотивації суджень та дій респондентів. Така особливість сфокусованого групового інтерв’ю дозволяє впроваджувати його серед прихильників маркетингових досліджень, оскільки виробникові важливо знати не тільки «що купується?», але й «чому купується товар?» та «хто його купує?» – тобто визначається мотивація дій та вчинків респондентів.

Четверта особливість. Виникнення інтеракції в процесі сфокусованого групового інтерв’ю дозволяє також розкрити більш глибокі підвалини психіки учасників – досвід співпереживання та групового сподівання. Одержати такий результат шляхом масового (поштового, телефонного, роздавального та ін.) опитування майже неможливо.

П’ята особливість. Як правило, мета сфокусованого групового інтерв’ю – не досягнення групового консенсусу, а з’ясування напрямків думок кожного із учасників. Тому такий метод відрізняється від експертних опитувань. Адже у сфокусованому груповому інтерв’ю заохочується висловлювання різних кутів зору та будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного. Потрібно зазначити, що опитування проводиться не серед експертів, а серед пересічних респондентів. Зазвичай, з однієї теми проводять три-чотири фокус-групи. Практика свідчить, що учасники кожної із груп виявляють не зовсім подібне бачення проблеми, яка аналізується. При порівнянні результатів у всіх фокус-групах з’являється можливість говорити про більш або менш типові підходи, і зробити, з певними застереженнями, висновки щодо їх поширення в інших ситуаціях тощо.

 

Експертні опитування

Метод експертних оцінок

Експертиза (від лат. expertu – досвідчений) являє собою процедуру, яка складається з трьох етапів:

1) вивчення (дослідження) проблеми (об’єкта);

2) оцінювання проблеми (об’єкта) за наперед узгодженою методикою та критеріями;

3) умотивованості оцінки, висновки та рекомендації щодо проблеми (об’єкта).

Експертиза дозволяє:

1) зробити глибокий аналіз процесу, конкретної дії, діяльності;

2) визначити оцінки дієвості певних дій, прийомів, способів;

3) обґрунтувати висновки здійсненої експертизи.

Експертизу здійснює група (колегія) експертів – група спеціалістів чи довірених осіб. Група (колегія) експертів може бути призначена офіційним шляхом, обрана соціологом, спільнотою або, зрештою, спонтанно самоорганізована, навіть самоназвана.

Чим відрізняється соціальна експертиза від наукової, інженерно- технічної, медичної, судової та інших видів експертиз? По-перше, будь- яка програма чи проект, навіть суто інженерно-технологічного характеру, мають соціальні наслідки їх реалізації.

Соціальна експертиза – це експертна процедура оцінки, аналізу та прогнозу соціальних аспектів будь-якої ситуації, оцінка, аналіз і прогноз соціальних наслідків програм і проектів, що розробляються та впроваджуються, а також рекомендації щодо запобігання або подолання негативних наслідків.

Соціальна експертиза – це специфічний діалог між замовниками і експертами, у процесі якого зд