Соціологічні аспекти діагностики соціальної ситуації

У сучасних умовах, щоб зрозуміти логіку діяльності особистості та збагнути дієвість її соціального та духовно-творчого потенціалу, потрібно здійснити аналіз ситуації, в якій вона або перебувала, або перебуває нині.

Водночас такий складний феномен, як «ситуація» потребує також особливого розгляду. Тлумачення цього соціально-психологічного елементу соціуму, в якому завжди перебуває особистість, може набувати варіативного характеру залежно від предмета аналізу, кута зору, характеристик суспільно-політичної, економічної та культурологічної ситуації.

У цьому випадку потрібно наголосити, що розгляд проблеми може здійснюватися спеціалістами різних галузей, що часто-густо викликає, з одного боку, намагання надати їй характеристики більш вузької спеціалізації, адже конкретна група молоді проживає на певній території і має домінуючі загальні риси. З іншого боку, здійснюючи диференціацію, помічаємо, що конкретна група молоді, маючи принципову подібність певних рис, відрізняється від інших груп, які належать до інших категорій. Такі тенденції взаємозалежні та взаємодоповнювальні, але саме така відмінність може слугувати відліком у взаємному запереченні різних точок зору щодо феномена «ситуація».

У багатьох роботах українських учених увага приділяється вивченню соціального та психологічного середовища особистості. Серед прихильників «особистісного» напрямку нової наукової галузі поширений термін «психологія середовища» (environmental psychology), інакше – психологічна екологія.

Інші дослідники під середовищем, у якому відбувається самоздійснення особистості, розуміють комплекс умов, зовнішніх сил та стимулів, які діють на індивіда. Зрозуміло, що зростання чисельності нових підходів та точок зору певною мірою можуть змінити традиційні напрямки досліджень та зосередити інтерес на людині як на єдиному самодостатньому цілісному об’єкті. Але, на жаль, при такому підході досить часто забувають про звичайне та традиційне уявлення про існування чіткого та міцного зв’язку між людиною й умовами життя. Ці умови мають як прямий, так і опосередкований вплив на особистість завдяки існуванню традицій, стереотипів, соціально та нормативно визначених видів поведінки.

Такі соціальні елементи, які можуть діяти в різних векторах та з різним нормативним тиском на особистість, повинні також підлягати аналізу тією ж мірою, що й особистісні – психологічного характеру. Адже середовище досить потужно впливає на особистість, тому важливо розглядати її в контексті природних соціальних ситуацій, в яких вона перебуває, та які вона видозмінює й трансформує відповідно до власних потреб та інтересів. Тому потрібно досить виважено та однозначно тлумачити такі поняття, як «середовище» та «ситуація».

Наприклад, дослідники A. Фурнгама M. Aрджіл (1981) стверджують, що сьогодні існує понад тисячу робіт, в яких по-різному тлумачать поняття «ситуація» в залежності від специфічних особливостей галузі наукового аналізу – філософії, соціології, теології, антропології, психології, педагогіки, юриспруденції та інших наук.

Характерно, що інтерес у науковому світі до аналізу феномена «ситуація» впродовж багатьох років не зменшується, отже, потрібно вивчати не лише її соціально-психологічні ознаки в динаміці, але й соціально-педагогічний контекст її побутування.

В історичному контексті потрібно згадати дослідження К.Левіна, який одним із перших дослідників здійснив аналіз проблем теорії поля. Згодом цю проблему аналізували Х. Хартшом та M. Mей, які вивчали залежність чеснот дітей від їх особистісних та ситуаційних особливостей. Досить плідна дискусія існувала в американській соціологічній думці щодо детермінації соціальної поведінки та ролі особистості в ній.

Сьогодні поняттям ситуації оперують такі галузі наукового знання, як інтеракціонізм, психологія навчання, психологія середовища, психологічна екологія, соціо- та психолінгвістика, соціальна психологія, психологія освіти, клінічна психологія тощо. Особливості «ситуації» як складного та багатогалузевого соціально-психологічного феномена також розглядаються на різних рівнях – макро-, мікро, мета- тощо.

Так, Д. Меньюсон пропонує 5 рівнів у визначенні ситуації:

А. Стимули (Stimuli) – окремі об’єкти або дії.

В. Епізоди (Episodes) – особливі та значні події, які мають як причину, так і наслідок.

С. Ситуація (Situations) – фізичні, часові та психологічні параметри, які визначаються зовнішніми умовами. Сприйняття та інтерпретація, як стверджує автор, здобуває характер стимулу та епізоду.

Д. Оточення (Settings) – інтегроване поняття, яке дає характеристику типу ситуацій.

Е. Середовище (Environments) – сукупність фізичних та соціальних змінних зовнішнього світу особистості.

Аналіз наведених понять дозволяє стверджувати, що у визначенні поняття «ситуація» акцент робиться на зовнішніх характеристиках ситуації, розуміння її як звичайного сегмента соціального життя, який визначається мірою входження в нього соціальних груп, місцем їх дії, сутністю діяльності. Частіше за все ситуація обмежується такими рамками функціонування.

Але Л. Фергуссон пропонує визначати ситуацію у психологічному тезаурусі серед чотирьох предикаторів особистості, які обумовлюють її поведінку разом із конституційними (соматичними), груповими (соціальними звичками, аттитюдами) та ролевими, у сенсі сексуальних особливостей.

У роботах M. Aрджіл., I. A. Грехем розуміння ситуації як зовнішніх умов для життєдіяльності людини перекликається з такими поняттями, як «соціальний випадок», дослідники П. Б. Уор, К. Кнеппер пропонують визначення «випадок», I. I. Форге вважає, що це «соціальний епізод».

На жаль, у наданих визначеннях рівні функціонування такого феномена, як «ситуація» не враховуються. Досить часто «ситуація» розглядається як сукупність елементів середовища або як фрагмент середовища на конкретному етапі життєдіяльності індивіда.

Існують також інші точки зору щодо використання поняття «ситуація» в суто психологічному контексті, коли її можна розуміти як «сукупність елементів об’єктивної реальності та як продукт і результат взаємодії особистості та середовища». Автори такого підходу виділяють об’єктивні та суб’єктивні ситуації залежно від домінуючої ролі зовнішніх обставин або особистості.

Дослідник Л. Ніколов вважає, що поняття «ситуація» досить близьке за семантикою до поняття «середовище», але врешті-решт вони не тотожні одне одному. Ситуацію він визначає як систему суб’єктивних та об’єктивних елементів, які об’єднані в конкретній діяльності суб’єкта. До суб’єктивних елементів дослідник відносить міжособистісні стосунки, соціально-психологічний клімат, групові норми, цінності, стереотипи свідомості. Разом з тим у цьому випадку можна визначити декілька відмінностей у розумінні понять «ситуація» та «середовище».

По-перше, поняття «ситуація» не збігається з видами середовища, яке є надто складним утворенням та яке має ознаки географічного, соціального, макро- та мікросередовища.

По-друге, середовище завжди можна розглядати поза діяльністю суб’єкта, а ситуація майже завжди суб’єктивна, певною мірою персоніфікована. Окрім названих характеристик, середовище має ознаки стійкості та тривалості, подекуди стабільності, а ситуація – завжди короткотривала.

На нашу думку, ситуація виступає як багатомірний поліфункціональний елемент соціально-психологічного поля особистості, який має специфічні ознаки «внутрішнього» та «зовнішнього» характеру, статичні та динамічні виміри, об’єктивні та суб’єктивні домінанти в конкретному соціальному та просторовому середовищі. Варто додати, що важливого значення також набуває соціальна якість та соціальна цінність об’єкта дослідження.

Зрозуміло, що процеси взаємозв’язку особистості та соціокультурного простору формують різні варіанти ситуацій, які мають відмінну структуру, функції, якість, типи та рівні інтеграції морально-етичних стосунків у статиці та динаміці. Водночас соціальна якість має прояв у контексті суспільного життя і виступає не як предметний інваріант, а процесуально, як вияв і результат людської діяльності.

Тим самим аналіз соціальної якості ситуації повинен базуватися на діалектиці взаємопереходів суб’єктивного в об’єктивне та фіксуватися в результатах інтелектуальної та духовно-творчої діяльності молоді як головного компонента самореалізації особистості. Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Різні категорії молоді можуть мати характер варіативної діяльності, але їх особливості повинні бути враховані при розгляді політичних, соціально-економічних та демографічних проблем. Адже молодша, середня та старша вікові групи мають свої специфічні інтереси, які потрібно враховувати у здійсненні молодіжної та сімейної політики. Зважаючи на відмінності купівельної спроможності, рівень та структуру матеріальних та духовних потреб, специфіку професійної зорієнтованості, потрібно формувати належну психологічну та організаційну культуру молоді у здійсненні соціальних програм в українському суспільстві.

2. Реалізація молодіжних програм вимагає створення науково обґрунтованих програм роботи з різними категоріями молоді, які повинні враховувати фізіологічні, соціально-психологічні, культурологічні та регіональні особливості й характеристики виокремленої когорти суспільства.

Зважаючи на те, що молодь є суб’єктом та об’єктом великої кількості соціальних програм і перебуває під впливом молодіжних організацій та закладів: соціальних служб для молоді, системи організацій охорони здоров’я та дитини, планування сім’ї, медичного страхування, центрів профорієнтації та працевлаштування, які охоплюють своїм впливом різні категорії молоді – учнівську, студентську, безробітних, міську та сільську, варто поглиблювати координацію та кооперацію соціальних інститутів виховання в царині формування та реалізації соціального, інтелектуального, морально-етичного та духовно-творчого потенціалу молоді.