Методи і організація соціальних досліджень

МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІальНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Конспект лекцій

з дисципліни «Методи і організація соціальних досліджень»

для студентів напряму підготовки

6.130102 «Соціальна робота»

денної форми навчання

 

 

Маріуполь

 

ББК С504я73

 

Ярченко Ю. В. Методи і організація соціальних досліджень [Електронний ресурс]: конспект лекцій з дисципліни «Методи і організація соціальних досліджень» для студентів напряму підготовки 6.130102 «Соціальна робота» денної форми навчання / Ю. В. Ярченко. – Маріуполь: ПДТУ, 2016. – 104 с. – Режим доступу: http://umm.pstu.edu/handle/123456789/10035

 

Конспект лекцій містить зміст, лекційний матеріал, згідно навчальній програмі дисципліни, питання для самоконтролю та список базової й додаткової літератури.

Розглядаються основні питання із таких тем: методологічні проблеми соціального дослідження, основні етапи проведення дослідження, програма, методика та технології створення інструментарію, побудова вибірки та визначення способів відбору одиниць аналізу, використання різних методів збору, аналізу та інтерпретації емпіричної інформації, а також практики проведення соціального дослідження в різних галузях соціальної практики – політики, культури, пізнання, спілкування, дозвілля.

.

 

Автор Ю. В. Ярченко, канд. істор. наук, доцент

 

 

Рецензент В. В. Харабет, канд. пед. наук, доцент

 

 

Затверджено

на засіданні кафедри «Соціології та соціальної роботи»,

протокол № 10 від 11 січня 2016 р.

 

 

Затверджено

методичною комісією соціально-гуманітарного факультету,

протокол № 5 від 18 січня 2016 р.

 

ã ДВНЗ «ПДТУ». 2016

ã Ю. В. Ярченко, 2016

ЗМІСТ

ВСТУП.. 5

Лекція 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.. 7

1.1 Соціологія та її методи. 7

1.2 Сутність, предмет та об’єкт соціального дослідження. 11

Лекція 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.. 14

2.1 Соціальне дослідження як методологічний елемент соціології 14

2.2 Соціальний факт та проблеми його дослідження. 16

Лекція 3. ТИПОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. 28

3.1 Формування вибіркової сукупності в соціальному дослідженні 32

3.2 Етапи відбору одиниць аналізу. 33

3.3 Вірогідні вибіркові дослідження. 35

3.4 Районовані вибіркові дослідження. 37

3.5 Гніздовий відбір одиниць аналізу. 39

3.6 Статистичний відбір одиниць об’єкта дослідження. 40

3.7 Квотна вибірка. 42

3.8 Типологічні дослідження. 43

Лекція 4. ВИМІРЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ОБ’ЄКТА ДОСЛІДЖЕННЯ.. 44

4.1 Проста номінальна шкала. 44

4.2 Порядкова шкала. 46

4.3 Метрична шкала. 48

Лекція 5. МЕТОДИКА ЗБОРУ, ОБРОБКИ, АНАЛІЗУ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 50

5.1 Аналіз документів. 50

5.1.1 Контент-аналіз документів. 51

5.1.2 Вимірювання та кодування текстологічної інформації 53

5.2 Спостереження як метод соціального дослідження. 55

5.3 Опитування в соціальному дослідженні 56

5.3.1 Анкетування як спосіб збору емпіричної інформації 56

5.3.2 Інтерв’ю.. 61

5.3.3 Телефонне інтерв’ю.. 61

5.3.4 Фокусоване групове інтерв’ю.. 67

5.4 Експертні опитування. 68

5.4.1 Метод експертних оцінок. 68

5.5 Біографічний метод. 70

Лекція 6. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЕМПІРИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 72

6.1 Формування системи показників та індикаторів у соціальному дослідженні проблем молоді 75

6.2 Соціологічні аспекти діагностики соціальної ситуації 89

6.3 Теоретична інтерпретація емпіричних даних. 92

Лекція 7. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ: МЕТОДИКА РОЗРОБКИ СИСТЕМИ ПОКАЗНИКІВ.. 94

7.1 Показники емпіричної «Шкали задоволеності життям». 94

7.2 Соціально-педагогічного моніторингу в умовах вищого навчального закладу 95

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 104

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Методи і організація соціальних досліджень» належить до циклу професійно орієнтованих дисциплін за фахом спрямування «Соціологічна робота».

Дисципліна «Методи і організація соціальних досліджень» охоплює спектр основних питань із таких тем: теоретичні питання соціології, методологічні проблеми соціального дослідження, основні етапи проведення дослідження, програма, методика та технології створення інструментарію, побудова вибірки та визначення способів відбору одиниць аналізу, використання різних методів збору, аналізу та інтерпретації емпіричної інформації, а також практики проведення соціального дослідження в різних галузях соціальної практики – політики, культури, пізнання, спілкування, дозвілля.

Метою вивчення дисципліни є формування у студентів системно-теоретичного уявлення про основні методологічні принципи, категорії, функції, форми і методи конкретно-соціальних досліджень та їхні практичні можливості у пізнанні і прогнозуванні соціальних процесів.

Основними завданнями дисципліни є формування знань про особливості функціонування соціальних об’єктів; ознайомлення з методами аналізу соціальних процесів та явищ суспільного життя; отримання об’єктивної та достовірної соціальної інформації для побудови теорій, концепцій та розробки програм розвитку соціальних інститутів, організацій та закладів освіти, науки, культури тощо; формування різних типів вибіркових досліджень; використання методів збору та аналізу емпіричної інформації; ознайомлення з методами аналізу соціальної статистики та математичної обробки отриманої емпіричної інформації; використання інформаційно-комп’ютерних технологій при проведенні соціологічних досліджень.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати концепції соціального дослідження та репрезентації результатів у друкованих засобах масової інформації; характеристику соціально-педагогічного та соціологічного підходу до розуміння соціальної та професійної культури студентської молоді, відокремлення складників культури, пояснення того, як відбувається регуляція поведінки у молодіжних групах та суспільстві; описання механізмів соціальних відхилень у молодіжному середовищі, відмінностей культурно-засуджуваних та соціально-схвалюваних відхилень, пояснення їхніх особливостей; визначення понять «соціальна інституція» як спектра різновидів і функцій інституцій, пояснення механізмів її створення на прикладі формування конкретної інституції молодіжного спрямування; аналіз та визначення поняття «духовно-творчий потенціал молоді» на відміну від дефініції – «соціальний потенціал молоді»; пояснення того, що таке «соціальна культура», «соціологічна культура», «психологічна культура», «професійна культура» та «соціальна стратифікація», уміння виокремити головні елементи соціальної структури суспільства; характеристика змісту, форм і джерел соціального контролю; формування різних типів вибіркових досліджень. Після опанування дисципліни студенти повинні вміти складати аналітичний звіт щодо результатів наукового дослідження та формувати практичні рекомендації; визначати поняття «соціальний процес», відокремлювати головні різновиди процесів: диференціацію, інтеграцію, мобільність, соціальний конфлікт; аналізувати конкретні процеси – зміни у міграційних потоках молоді, формування нових економічних і політичних структур у молодіжному середовищі, динаміки злочинності, вживання тютюну, алкоголю та наркотиків; з’ясовувати природу, функції та механізми перебігу соціальних, психологічних та статусно-рольових конфліктів у молодіжному середовищі, сутність, природу й значення соціального консенсусу; здійснювати соціально-педагогічний моніторингу проблем пізнання, спілкування та діяльності учнівської і студентської молоді; використовувати методи різних наукових галузей – психології, педагогіки, соціології, соціальної психології тощо; упровадження соціологічних та педагогічних методів у процес аналізу первинної емпіричної інформації; опрацьовувати соціальну статистику, роботу із джерелами інформації; упроваджувати засоби оперативної діагностики рівня знань, умінь та навичок; складати аналітичні звіти щодо здійснення соціального моніторингу та формувати практичні рекомендацій.

Лекція 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

План

1.1 Соціологія та іі методи

1.2 Сутність, предмет та об’єкт соціального дослідження

 

Соціологія та її методи

Сьогодні надзвичайно зросли вимоги до соціологічної науки. Серед головних причин цього – масштабні зміни в суспільному розвитку нових незалежних країн, загострення соціальних, економічних, екологічних, демографічних та культурологічних проблем, складнощі перехідного періоду з радянської планової на ринкову модель економічного розвитку незалежної Української держави. Сьогодні надзвичайно динамічно зростають вимоги до особистості, до її активної соціалізації та суспільно-політичної активності, важливості здобуття знань, умінь та навичок конкретної професії, розвитку креативності в царині освітньої, наукової та художньої діяльності тощо.

Поряд з іншими науками (історією, філософією, психологією, культурологією, правознавством), які вивчають процеси становлення та розвитку суспільства, особистості, груп та спільнот у конкретних галузях, соціології належить особлива роль у визначенні місця та ролі суспільства, соціальних спільнот та груп у процесах соціалізації особистості, функціонуванні територіальних, етнічних, демографічних, професійних громадських формувань, вивченні явищ політичного, економічного, культурологічного життя суспільства, аналізу стосунків та масової поведінки тощо.

Сам термін «соціологія» буквально означає «наука про суспільство» (від лат. societas – суспільство і грецьке logos – наука). Разом з тим, визначень предмета соціології надзвичайно багато, подекуди вони спрощені або, навпаки, охоплюють надзвичайно багато проблем, які вивчаються цілою системою наук про суспільство.

Соціологія – це поліцентрична, поліпарадигмальна, з багатьма пізнавальними технологіями наука, що вивчає форми, закони та закономірності функціонування і розвитку соціальної реальності суспільства через їх переломлення у взаємодіях людських індивідів та спільнот, наука, що досліджує соціальні форми, закони та закономірності функціонування і розвитку суспільства через взаємодію індивідів і їх груп, спільностей.

Соціологію можна також розглядати як одну із найбільш загальних наук про суспільство, закономірності його функціонування та розвитку. Водночас соціологія – це наука про суспільство як цілісну, динамічну систему взаємодіючих соціальних груп, класів та взаємопов’язаних соціальних інституцій. Соціологія – це наукове знання про суспільство, його соціальну структуру та суспільні відносини. Саме це змусило в середині ХIX століття позитивіста Огюста Конта заявити про необхідність створення соціології як позитивної науки про суспільство. Соціологія, вважає О. Конт, може і повинна будуватися за взірцем передових природничих наукових дисциплін, на фундаменті виявлених законів, зв’язків між явищами, що повторюються. В основу побудови соціології як самостійної науки Конт поклав ідею «соціальної системи», тобто визнання факту існування суспільства як свого роду організму, що складається з певних елементів, які, в свою чергу, виконують певні функції. Виходячи з цього, О.Конт розрізняє в соціології «соціальну статику» (або теорію суспільного порядку, яка вивчає умови існування і закони функціонування соціальної системи, її структуру та елементи) і «соціальну динаміку» (або теорію суспільного прогресу, яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем). Представники Баденської школи неокантіанства (кінець ХIХ століття) Ріккерт і Віндельбанд, відрізняючи науки про культуру (історичні) від наук про природу (природознавство), не вважали можливим відносити соціологію до перших.

На винятковості знань про суспільні явища наполягали й російські народники, представники так званого суб’єктивного методу в соціології. Сутність останнього найбільш чітко виражена в «Історичних листах» П.Лаврова, у праці М. Михайловського «Що таке прогрес?» Розглядаючи соціологію як типовий прояв суспільного знання, ідеологи народництва вважали, що завдання останнього – виражати суспільний ідеал, віртуально конструювати суспільство на основі цього ідеалу. Суспільствознавство, таким чином, на відміну від природознавства, повинне вивчати не те, що існує в дійсності (те, що є), а те, яким має бути, якими є ідеальні уявлення про суспільний устрій.

Характеристика соціології та її основних методів (контент-аналіз документів, соціолінгвістичні методи вивчення тексту) не буде повною, якщо не розглянути вплив на формування гуманітарних способів пізнання науки «герменевтики». Ця наука культивувалась у давньогрецькій філософії та філології, адже вона являла собою мистецтво й теорію тлумачення тексту. Особливої популярності вона зажила у західній філософії у 50-ті роки ХХ століття у зв’язку з опублікуванням так званого «Герменевтичного маніфесту» німецького філософа Гадамера.

Американський соціолог Н. Дж. Смелзер вважає, що «соціологія вивчає суспільство та суспільні відносини». На думку англійського вченого Е. Гіденса, «соціологія – це вивчення соціального життя людини, груп людей та суспільства».

Соціологія аналізує суспільні явища не тільки у статиці, але й у динаміці, у процесі їх зміни. Вона вивчає практично всі суспільні явища, найрізноманітніші прояви людського життя й діяльності.

У цілому коло інтересів соціології досить велике: тут і питання різного роду диференціації в суспільстві – соціальної, етнічної, демографічної; тут і проблеми, що виникають у різних групах та організаціях; тут і характеристики «соціальних інституцій» – сім’ї, релігії, політики, економіки, освіти, культури тощо. Соціологія також вивчає характеристики різних суспільних рухів, проблеми, які виникають у суспільстві й вимагають розв’язання – екологічні, соціальної нерівності, «відхиленої поведінки» (девіації – злочинності, наркоманії, проституції тощо).

До кола соціологічних проблем, які вивчаються соціологією, належать також урбанізація, зростання народонаселення в одних країнах та зменшення в інших, глобалізація всіх галузей життєдіяльності особистості. Разом з тим, зміна ідеалів і норм наукової діяльності, формування різних моделей науки – найважливіший компонент сукупності суспільних чинників, які впливають на соціологію і в період становлення, і на всіх етапах її подальшого розвитку.

Специфіку соціології відомий російсько-американський вчений П. Сорокін наочно ілюструє, аналізуючи різні теорії причин самогубства. Це сумне явище, як відомо, було об’єктом уваги і біології, і медицини, і психіатрії, і психології, і історії, і економіки, і політології, і права, а також інших біологічних, соціальних та гуманітарних дисциплін. Кожна з них відшукувала причини цього явища у своїй власній царині. «Самогубство ж, – пише П.Сорокін, – треба досліджувати як феномен, який повторюється у різних суспільствах і у різні періоди. Як таке, воно стає не окремим випадком, а родовим процесом або типовим феноменом, який існує завжди і скрізь». Саме так розглядав самогубство один із представників соціологічної класики, французький соціолог кінця ХIХ століття Еміль Дюркгейм. «Сенс його теорії, – вважає П.Сорокін, – полягає у цілісному розгляді відповідного суспільства та його культури як причини самогубств».

Особливу увагу соціологічна наука приділяє вивченню людини як соціальної істоти, особистості, її духовно-творчого потенціалу – здібностей, нахилів, запитів, потреб та інтересів, мотивації діяльності, ідеалів, цінностей тощо. Досить цікава думка Г. С. Батигіна щодо соціологічного пізнання та його специфіки: «Для того, щоб розуміти життя, мало винаходити особливі засоби пізнання. Треба жити в цьому світі, страждати, любити, радіти доброму, ненавидіти зле й уміти висловлювати все, що було пережите. Чи не в цьому справжня соціологія?».

Фундатор української соціологічної думки Микита Шаповал стверджував, що «...треба нам будувати правдиву науку про суспільство, а така наука є соціологія», адже «...вищий зв’язок основних складників соціального явища досліджує соціологія, і тому вона є наукою вищою і загальною, цебто досліджує суспільство в його цілості і зв’язку». Продовжуючи розгляд проблем становлення та розвитку соціологічної думки в Україні, варто навести думку одного із перших в молодій незалежній Українській державі доктора соціологічних наук, професора Львівського державного університету ім. І.Франка – Наталії Черниш, яка стверджує, що соціологія – це «...наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку».

Предмет соціології, як уже зазначалося, полягає не в тому, що вона вивчає, а в тому, як вона це робить, яким є її кут зору, якими є проблеми й завдання, які вона розв’язує. Як вважає, наприклад, російський соціолог В.О. Ядов, «питання про предмет науки – це питання про те, що та як вивчати, чого та як навчати у цій галузі й де межі компетентності фахівця».

З іншого боку, важко не погодитися з відомим польським соціологом Яном Щепанським, котрий пише, що «сама по собі дефініція науки не має вирішального значення, позаяк жодна наукова дисципліна не перебуває у готовій замкнутій і незмінній формі».

Водночас російський соціолог Т.І.Заславська визначає соціологію як науку «про закономірності функціонування, розвиток й взаємодію соціальних спільнот різного типу».

Відомий філософ, соціолог, соціальний психолог В. О. Ядов дає таке визначення предмета соціології: «Соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і соціальних процесів як модусів їх існування, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку та взаємодії між багатоманітними соціальними спільнотами, між особистістю та спільнотами, наука про закономірності соціальних дій та масової поведінки». І все ж слід погодитися з Г.М.Поповою, яка вважає, що не варто перебільшувати роль визначення предмета соціології, намагатися у вигляді дефініції точно й повно вказати на те, що перебуває у центрі уваги соціології. Визначення будь-якої науки – річ надзвичайно складна.

Розглядаючи різні кути зору у визначенні предмета соціології та основні напрямки вивчення суспільних процесів та явищ, варто навести судження Яна Щепанського, який переконує читача книги «Елементарні поняття соціології» в тому, «що перед ним – специфічна й складна галузь дослідження, яка має значні історичні традиції, обсягову літературу, яка спирається на шерег суміжних дисциплін, має власну емпіричну базу, свої теорії, свою мову, й що робота у цій галузі вимагає професіоналізації».

За сучасних умов, при різкому зростанні практичного значення соціальної інформації, підвищення ролі громадської думки як соціального інституту в політичних процесах, емпірична соціологія здобуває статус науки провідної та найнеобхіднішої для різних галузей соціальної практики. Разом із тим, в останні роки у нашій країні утворилася безодня між розвитком теоретичних підвалин методології емпіричного соціального дослідження (організація та проведення збору первинної соціологічної інформації) та практикою емпіричних досліджень (аналіз одержаного матеріалу).

По-перше, соціальні дослідження були, як правило, ініціативними, тобто «соціальним замовленням» – виступав сам автор (або авторський колектив); відповідно, і результати з погляду їх значимості і якості «гідним чином» оцінювалися переважно авторами.

По-друге, через обмежені фінансово-організаційні можливості та незацікавленість реального замовника, дослідження були надто тривалими – три-чотири місяці. А оскільки збиралася інформація силами самих співробітників або мобілізованої «громадськості», то й досвід організації праці інтерв’юерів та надійність отриманих даних викликали подив та недовіру до об’єктивності результатів соціального дослідження.

Потрібно також додати, що сьогодні політичні лідери, журналісти, ведучі телепередач та більшість новоявлених соціологів просто не поінформовані про елементарні вимоги до процесу отримання достовірної та об’єктивної соціологічної інформації, тому результати «інтерактивних опитувань» за телефоном редакції чи іншої організації набувають характеру «кишенькового» використання у звичайному кон’юнктурному варіанті. Розуміння репрезентативності, правомірності перенесення висновків на генеральну сукупність, вірогідність одержаних даних їх мало хвилюють просто через те, що вони навіть не підозрюють про існування цих соціологічних категорій.

Провідний український соціолог Н.В.Паніна слушно зауважує, що такий «соціолог» «...славно попрацювавши, провівши одне-два подібних «дослідження» (такі «дослідження» також трудомісткі), щиро впевнений, що він «займався соціологією». Тут вводить в оману удавана простота науки – «запитав – одержав відповідь – прорахував – дізнався». Запитання «Про що ж саме дізнався?» – найчастіше не виникає.

Основною проблемою соціології, на думку творця соціології як окремої науки Огюста Конта, є «проблема порядку». Адже він вважав, що «порядок» і «прогрес» – це базові поняття соціології як науки. Розкриття пов’язаної з цими поняттями проблематики зумовлює поділ соціології на дві частини – соціальну статику (теорію порядку) і соціальну динаміку (теорію прогресу). Водночас сьогоденні уявлення про структуру соціологічного знання багато в чому відрізняються від уявлень О.Конта та інших учених. Це зумовлено, зокрема, зміною самої парадигми наукового знання про суспільство, розвитком емпіричних соціальних досліджень, поглибленням процесів спеціалізації і галузевої диференціації соціологічного знання.

Питання для самоконтролю

1. У чому відмінність предмета соціології від інших соціально-гуманітарних наук?

2. Що становить зміст поняття «соціальна потреба у знаннях?»

3. Які основні засади формування соціології як науки?

4. Які існують рівні соціологічного знання?

5. Які існують труднощі в побудові концепції соціального дослідження?

 

Питання для самоконтролю

1. Які існують суперечності при розробці концепції дослідження?

2. З яких частин складається програма соціального дослідження?

3. Як отримати об’єктивні результати у дослідженні?

 

Квотна вибірка

Квотна вибірка формується в декількох варіантах. Спочатку створюється модель вибірки на основі багатьох показників як певних пропорцій, які відповідають основним характеристикам генеральної сукупності в цілому. Такими показниками можуть бути стать, вік, освіта, соціальний статус, місце проживання, приналежність до певної конфесії тощо.

Якщо створена модель вибірки відповідає в основному генеральній сукупності за вибраними параметрами, можна допустити, що така вибіркова сукупність відтворить у цілому генеральну сукупність за іншими показниками, які з тієї чи іншої причини не увійшли у вибіркову сукупність.

Використання вибіркової сукупності стає можливим тільки при умові достатнього уявлення про генеральну сукупність (наявність статистичних даних, матеріалів спостереження або офіційна інформація щодо штатного розпису з відділу кадрів – кількість працюючих за статтю, за віком, за освітою, у змінах, цехах, бригадах тощо). Потім відбираються одиниці опитування, які відповідають пропорціям у генеральній сукупності. Наприклад, генеральна сукупність складається з 400 чоловіків та 600 жінок. Якщо взяти 10 % вибірку, потрібно опитати відповідно 40 чоловіків та 60 жінок. Опитуванню підлягають інші групи населення, але у відповідності до основних характеристик генеральної сукупності, тобто зберігаються рівні пропорції у вибірковій сукупності (за статтю, віком, освітою, місцем проживання тощо).

Безперечно, всі характеристики генеральної сукупності у вибірковій сукупності відтворити не завжди можливо; дослідник змушений опитувати респондентів, які презентують основні соціальні спільноти, групи, галузі, території, виробництва, способи відпочинку, дозвілля тощо.

При формуванні квотної вибірки виникають складнощі пошуку респондентів, що відтворюють певні характеристики генеральної сукупності. Інколи дуже важко відтворити певні характеристики вибіркової сукупності, тому в майбутньому виникає потреба підвищити надійність та репрезентативність інформації. У такому випадку дослідник повинен виходити із завдань дослідження, а також використовувати перехресні методи підвищення достовірної соціальної інформації про об’єкт у цілому.

 

Типологічні дослідження

При проведенні таких досліджень усі одиниці аналізу розбивають на групи на основі певних показників. Потім з кожної групи відбираються типові представники. Передбачається, що представники певної групи мають певні якісні характеристики в середньому для групи, тому вірогідно, що вони можуть мати і наступні характеристики в середньому для групи.

Звідси робимо висновок, що аналіз результатів про окремі групи повинен подати інформацію, яка в основі є характерною (репрезентативною) для всієї генеральної сукупності.

Наведені приклади типологічних досліджень використовуються як попередні, з метою апробації програми та методики, з подальшим проведенням повномасштабних соціальних досліджень.

 

Питання для самоконтролю

1. Які ви знаєте організаційно-технічні етапи соціального дослідження?

2. Які фактори впливають на обсяг, структуру та типологію вибірки?

3. Які існують етапи відбору одиниць аналізу?

4. З чого складаються випадкові помилки вибіркових оцінок?

5. Які переваги гніздового відбору перед вірогідним?

6. Які виникають складнощі при формуванні квотної вибірки?

Проста номінальна шкала

Коли виникає потреба впорядкувати події та явища у певному порядку, можна запропонувати схему групування цих елементів за подібністю. Так, можна зафіксувати в такій шкалі класифікацію мотивації навчання у вузі: «отримати диплом про вищу освіту», «здобути знання, вміння та навички професії», «отримати престижну професію», «вирішувати власну долю самостійно» тощо. У цьому випадку неможливо впорядкувати запропоновані судження в певній системі координат у тому сенсі, що один мотив кращий, а інший гірший, вони просто різні. У той же час, кількісна репрезентація даних, які згруповані в номінальній шкалі, може бути підґрунтям для здійснення певного аналізу мотивації навчання у ВНЗ. У номінальній шкалі існують такі можливості числових операцій:

1. Визначення частот у натуральних величинах. Наприклад, скільки респондентів із конкретної сукупності вибрали певний варіант відповіді в анкеті щодо мотивації навчання у вузі. Відповідно це можна зробити у відсотковому варіанті до загальної чисельності або у показниках моди розподілень (М), тобто групування з найбільшою чисельністю. Наприклад, із 1450 респондентів, які мали можливість вибрати певний варіант відповіді, варіант «А» відзначили 850 чоловік., «В» – 1100 респондентів, «С» – 420 студентів. Від загальної чисельності отриманих відповідей (850+1100+420=2370) це становить для «А» – 850:2370=36,3 %, для «В» – 46,3 % і для «С» – 18,4 %. Таким чином, можна виділити групу найбільшої чисельності, яка називається модальною, тобто варіант «В».

За допомогою таких шкал можна вивчати взаємодію між собою різних груп або класів явищ. Наприклад:

 

Таблиця 4.1 – Вивчення взаємодії різних груп або класів явищ

Комбінації варіантів відповіді	Число відповідей	Доля у % до всіх респондентів
АВС		14,4
АВ		21,3
АС		4,0
ВС		9,6
А		19,4
В		30,3
С		1,0
Всього

 

Утворені такі шкали дозволяють виявити наявність або відсутність зв’язків між ознаками, які зафіксовані в шкалах, тобто можна побудувати перехресні таблиці сумісності. Наприклад, можуть бути відмінності у відповідях юнаків та дівчат, які зафіксовані у таблиці:

 

Таблиця 4.2 – Перехресна таблиця сумісності

Варіанти відповіді	Жінки	Чоловіки	Всього відповідей
А	240 (18,5 %)	610 (57,0 %)
В	680 (52,2 %)	420 (39,2 %)
С	380 (29,3 %)	40 (3,8 %)
Всього відповідей	1300 (100 %)	1070 (100 %)

 

Аналіз таблиці дозволяє виявити значно менші пропорції чисельності відповідей чоловіків щодо жінок у варіанті «С» та значного домінування їх у варіанті «А». Розрахунок відсоткових пропорцій дозволяє візуально це помітити.

 

Порядкова шкала

Упорядкована номінальна шкала може відображати відносини між класами об’єктів, але не фіксувати відстані між різними градаціями (класами). Наприклад, виникає потреба побудувати шкалу для фіксації активності в певній діяльності та запропонувати класи, які впорядковані за критерієм активності: А – максимально активні, В – помірно активні, С – мало активні. Разом з тим відмінності між високоактивними та малоактивними не такі ж, як між помірно активними та малоактивними.

У цьому випадку просто фіксується порядок. Такі шкали можна також назвати ранговими. У рангових шкалах використовуються такі градації: «повністю згоден», «радше згоден», «більше згоден, ніж не згоден», «важко сказати однозначно», «радше не згоден», «більше не згоден, ніж згоден»; або: «повністю підтримую», «підтримую частково», «важко сказати», «в основному не підтримую», «зовсім не підтримую»; або: «так буває завжди», «так, інколи буває», «буває і так, і інколи не так», «так радше не буває», «так ніколи не буває»; або: «повністю задоволений», «задоволений», скоріше задоволений, ніж не задоволений», «важко сказати», «скоріше не задоволений, ніж задоволений», «не задоволений», «зовсім не задоволений»; або: «дуже важливо», «важливо», «важко сказати, важливо чи ні», «не зовсім важливо», «повністю не важливо».

Рангові шкали передбачають впорядкування певних об’єктів від найбільш до менш важливих характеристик. Наприклад, можна надати ранг переваг заняттям під час дозвілля, певним ціннісним судженням, важливості тих чи інших методів вирішення суспільних проблем. Завдання експерту або респонденту щодо визначення рангу звичайно формулюється так: «З даного переліку суджень (видів занять, можливих рішень проблем…) виберіть найбільш важливий для Вас, потім менш важливий, решта від попереднього до останнього». Потім пропонуються об’єкти для визначення рангу та вказується місце, де потрібно приписати потрібний ранговий порядок:

 

Таблиця 4.3 – Рангова шкала

Ранги	Об’єкти для ранжування (їх назви)
(4)	А
(15)	В
(1)	С
(2)	К

 

Наведені в лапках зліва значення рангів – результат оцінок респондента (експерта). Важливо зазначити, що при обробці даних шкала у цифровому варіанті повинна бути «перевернута» у зворотному порядку, тобто останньому, нижчому рангу потрібно приписати найменше числове значення – 1, а першому – найбільше. Внаслідок цього послідовність 1, 2,… буде відповідати зростанню значимості об’єктів. Якщо число впорядкованих об’єктів дуже велике, можна використати метод побудови шкали парними порівняннями. Так, наприклад, респондентам пропонуються оцінити 25 видів занять у час дозвілля, яким, зазвичай, надати ранг важливості досить важко. У цьому разі можна запропонувати таке завдання для респондентів: «Із запропонованих занять у вільний час у кожній парі виберіть вид, який для Вас найважливіший. Будь ласка, не пропускайте жодного рядка. Заняття, якому Ви надаєте перевагу, обведіть кружечком». Наприклад, якщо в переліку в наявності лише 5 назв занять А, В, С, D, Е, потрібно скласти 10 пар, в кожній із них здійснюється вибір заняття, яке до вподоби респонденту.

 

Попарні види занять	Здійснені вибори занять респондентами
А-В	А-В
А-С	А-С
А-D	А-D
А-Е	А-Е
В-С	В-С
В-D	В-D
В-Е	В-Е
С-D	C-D
C-Е	С-Е
D-Е	D-Е

 

Аналізуючи відповіді респондентів, можна здійснити розташування об’єктів у ранговій послідовності:

 

Ранг	Обсяг
1-В	4 відповіді
2-D	3 відповіді
3-Е	2 відповіді
4-А	1 відповідь
5-С	Жодної відповіді немає

 

Потрібно пам’ятати, що інтервали в шкалі не рівні, тому числа визначають лише порядок чергування показників – рангів, а операції з числами – це маніпуляції з рангами, але не з кількісними показниками певних ознак у кожному пункті.

Числа можуть підлягати «монотонній» трансформації, тобто їх можна замінити іншими, але зі збереженням попереднього порядку (на думку В. О. Ядова, шкали такого типу і називаються порядковими). Так, можна замінити ранг від 1 до 5 в числах від 2 до 10 або від (-) до (+). Відношення між рангами залишаться незмінними:

 

	-0,5		0,5

Такі ознаки важливі у випадках, коли дані, які «виміряні» шкалами з різними інтервалами, потрібно привести до «загального знаменника», тобто виразити в одній шкалі з постійною величиною заданих інтервалів.

 

Метрична шкала

Метричні шкали дозволяють зафіксувати величину інтервалу між різними пунктами. На жаль, метричні шкали дуже рідко використовуються в соціальних дослідженнях. Адже головна складність у побудові такої шкали – обґрунтування рівності або різниці і дистанції між різними пунктами. Найбільш поширений прийом встановлення рівності інтервалів – використання методу «експертів-суддів». Насамперед, відбираються близько 50 арбітрів, які повинні вирішити, якою мірою судження, які потрібно оцінити позитивно (або негативно), характеризують даний предмет. Потім готуються картки з різними оцінками суджень про певний захід у вузі з метою побудувати шкалу оцінок ставлення до нього. Це можуть бути судження такого характеру:

«Мені сподобалося, було досить цікаво», «Я дізнався(лася) про новини, які корисні для мене», «Було досить нецікаво», «Якби я знав (знала) заздалегідь про цей захід, я б краще надала (надав) перевагу іншим58 заняттям», «Жаль, що мої друзі не були на цьому заході», «На мою думку, час пройшов майже непомітно», «Запитайте мене, про що я дізнався (дізналася), я не зможу сказати», «В мене дуже багато справ для вирішення, тому мені жаль часу, який можна було потратити на інші заняття», «Це було досить корисно для мене», «Жаль, що такі заходи бувають не часто», «У порівнянні з іншими заходами це було найкраще»…

Завдання експертів полягає в тому, щоб визначити у запропонованій шкалі, наскільки те чи інше судження свідчить про позитивне (негативне) ставлення до заходу. Зазвичай використовують шкалу, яка складається з 11 пунктів (така шкала, на думку В. О. Ядова, найбільш раціональна). Потім судді спочатку аналізують судження, які вони вважають досить «позитивними», і розташовують у групу під номером 1, а найбільш «негативні» – в групу з числом 11, решта – ближче або далі від полюсів (1……………11). У відповідності до найбільшої згоди та подібності оцінок суддів відбираються суджен<