Етапи методологічної розробки програми соціального дослідження

Методологічна чіткість при визначенні проблеми конкретно-соціального дослідження є однією з провідних умов його успіху. Адже залежно від обраної проблеми проводиться визначення об’єкта й предмета дослідження.

Об’єктом соціального дослідження може виступати носій конкретної соціальної проблеми, яка турбує соціальну спільноту, групу, а також соціальні інститути, соціальні явища та процеси тощо. Об’єкт виступає носієм суб’єктивного фактору в суспільстві, вирізняється свідомою активністю, проявом волі, наявністю інтересів, цінностей та мотивів, він часто-густо досить складний та поліфункціональний, може мати в собі протиріччя, репрезентувати статистичну та вірогідну природу. Досить часто вивчати об’єкт доводиться в динаміці розвитку у взаємозв’язку з іншими об’єктами, які мають унікальний та не експериментальний характер побутування в соціальному часі та просторі.

В об’єкті дослідження соціолог повинен відшукати ті його сторони і властивості, в яких у найбільш повному вигляді знаходить свій вияв суперечність, конкретна проблема, що підлягає вивченню. Ці сторони і властивості і становлять предмет дослідження. Можна стверджувати, що поняття «об’єкт» більш широке, ніж «предмет» дослідження.

Предметом дослідження може виступати окрема характеристика чи ознака об’єкта соціального дослідження. Таким чином, у предметі соціального дослідження знаходять теоретичне відображення істотні взаємозв’язки проблеми й об’єкта дослідження.

Вирішення наукової проблеми розпочинається насамперед з пошуку та визначення термінів та зазначених ними понять.

Наступний етап – установлення взаємозв’язку та субординації понять, визначення їх місця в понятійному апараті теорії, на основі якої будується дослідження.

Потім визначаються терміни, які допомагають сформулювати гіпотези. Адже понятійний апарат теорії – це своєрідна координатна сітка, на якій можна розташувати соціальні факти та дати їм відповідну дефініцію та інтерпретацію. У різних науках понятійний апарат теорії має різний ступінь обґрунтованості та є своєрідним показником рівня розвитку науки.

Понятійний апарат – надзвичайно важлива умова в перевірці гіпотез наукового дослідження. Вона здійснюється на базі емпіричного матеріалу, який був зібраний у процесі дослідження. Але для того, щоб перейти від теоретичного вивчення явищ до рівня емпіричного, потрібно здійснити таку інтерпретацію базових (ключових) понять, яка б дозволила їх порівняти з реальними фактами. Іншими словами, така процедура повинна репрезентувати кожну із складових понятійного апарату конкретного дослідження у вигляді процесу, який можна спостерігати чи діагностувати.

Першу частину такого завдання можна здійснити за допомогою методу термінологічного аналізу, другу – за допомогою методу аналізу операцій та понять.

Поняття – це відображення об’єктивно існуючого в речах та явищах, яке закріплене словом. Слово (або групу слів), яке визначає певне поняття, можна назвати терміном. Установити значення терміна важливо при аналізі змісту поняття, яке відповідає цьому терміну та відображає найбільш суттєві, важливі ознаки.

Оскільки внутрішня форма слова, а отже, й терміна, проявляється перш за все на початковому періоді назв речей та явищ, виникає потреба аналізувати терміни з урахуванням їх генезису та історичного розвитку.

Поняття – продукт тривалого історичного розвитку пізнання. Їх зміст змінюється та збагачується у відповідності до поглиблення пізнання людиною об’єктивної реальності.

Метод термінологічного аналізу, який був започаткований спочатку в лінгвістиці, з часом залишаючись за своїм об’єктом лінгвістичним (слово та словосполучення), збагатився прийомами логіки, семіотики і став успішно впроваджуватися в багатьох галузях науки. Але його використання в кожній галузевій науці має свої особливості.

У соціології такий метод використовується епізодично, особливо в процесі контент-аналізу текстів та документів. Цей метод передбачає вивчення історії становлення та розвитку понять, розкриття взаємодії термінів, визначення їх місця в понятійному апараті наукового дослідження.

Кожне наукове дослідження розпочинається із вивчення історії термінів, вивчення соціально-економічних, політичних, психологічних аспектів їх побутування та динаміки розвитку.

Насамперед потрібно зазначити про вимоги у формуванні термінологічного апарату наукового дослідження. Ці вимоги такі:

1. У процесі аналізу потрібно йти не від терміна до пояснення фактів, а навпаки, самі терміни пояснювати умовами, в яких вони створювалися.

2. Термінологічний аналіз повинен бути по можливості багатовекторним, ураховувати різні джерела в його формуванні, репрезентувати шляхом порівняння багатозначність таких термінів у використанні в конкретному дослідженні.

3. Аналізувати терміни необхідно з погляду історії їх становлення, розглядати терміни в розвитку, простежуючи зміни їх змісту у зв’язку зі зміною історичної дійсності.

У процесі термінологічного аналізу належить досить точно виокремлювати об’єктивний зміст того чи іншого терміна від його суб’єктивних зміщень.

У науковій літературі була здійснена спроба обґрунтувати класифікацію понять у відповідності до їх універсальності:

1. Загальнонаукові (які притаманні всім наукам, наприклад, метод, принцип);

2. Міжгалузеві (наприклад, потреба, інтерес);

3. Конкретно-наукові (для соціології – репрезентативність, соціальний статус).

Аналіз термінів складається з таких етапів:

1. Цільове вивчення термінів, які становлять тематичну групу. Визначається спочатку базовий (ключовий) термін і терміни, які їм підпорядковані. Для пошуку сучасних термінів використовують літературу за темою дослідження, використовують словники, довідники та інші праці щодо визначення окремих термінів та визначення невідповідності або нелогічності окремих термінів та їх визначень.

2. На цьому етапі здійснюється етимологічний аналіз, мета якого – визначення початкового значення слова (або слів), яке стало терміном. Зрозуміло, що найбільш плідний напрямок етимологічного аналізу терміна – розгляд мовного середовища, в якому відбувалося його становлення. Це дозволяє розкрити глибинний зміст терміна та його шлях подальшого розвитку. Але з іншого боку, етимологічним матеріалом потрібно користуватися досить виважено та обережно. Адже існує загроза етимологічних суміщень. Тобто, під різними термінами можна розглядати один предмет, але різні його аспекти та характеристики.

3. На жаль, часто термін продовжує репрезентувати свій минулий зміст і впливає на сучасний зміст соціального процесу чи явища. Тому словам приписується не те значення, яке є істинним, а навпаки, ситуативне, поверхове.

4. Дослідження самого терміна повинне відбуватися у всіх без винятку зв’язках та залежностях і з урахуванням розвитку всієї системи. Такий підхід може мати назву контекстуального аналізу. Він вимагає від дослідника вміння визначати характер використання терміна в текстах, які створені у різні часи, з’ясувати специфічність його значення в мові конкретного документа, звертаючи увагу на емоційність та експресивність тексту. Адже в окремі історичні періоди термін може отримувати додаткове стилістичне значення.

У цьому випадку можна порівнювати різні терміни та їх зміст у мові українського, російського, білоруського етносів тощо.

5. Наприкінці роботи з поняттями потрібно знову уточнити їх зміст з урахуванням нових матеріалів, які були отримані на попередніх етапах у зіставленні їх із гіпотезами та пропозиціями, які в свою чергу вимагають більш лаконічного формулювання кожного поняття. Після глибокого аналізу історії виникнення окремих термінів можна переходити до процедури аналізу операцій та понять.

В основі методики аналізу операцій та понять понятійного апарату виступає процес зіставлення понять, які аналізуються та розкривають зміст елементів соціального процесу, з фактами, явищами або подіями суспільного життя.

У соціальних дослідженнях виникає ситуація, коли при вивченні соціальних проблем дослідницька група має справу з абстрактними поняттями, які досить важко порівняти з емпіричною дійсністю. Так вивчається рівень дозвіллєвої кваліфікації молоді з метою розширення спектра форм культурологічних акцій або аналізується особистість та її діяльність у системі засобів масової комунікації та визначається рейтинг джерел інформації серед різних груп споживачів. У всіх випадках виникає запитання: Що являє собою «дозвіллєва кваліфікація», «рейтинг джерел інформації» у рамках конкретного соціального дослідження».

Кожному поняттю, яке узагальнює чи абстрагує ті чи інші реально існуючі процеси, явища, події, факти, обов’язково належать відповідні їм характеристики або конкретні емпіричні еквіваленти.

Отже, процес визначення понять виступає методом, який дозволяє репрезентувати ключове поняття у формалізованому вигляді, що підлягає спостереженню або вимірюванню із конкретним змістом.

Між тим, певні поняття дуже складно порівнювати з реаліями суспільної практики. Глибина та відповідність у створенні понятійного апарату значною мірою залежить від багатьох факторів: від рівня обґрунтованості методики конкретного дослідження, теоретичної глибини аналізу проблеми, а також від рівня кваліфікації дослідницького колективу, його соціальних, психологічних та культурологічних характеристик.

З іншого боку, «розкласти» поняття на складові елементи необхідно для переходу від якісного до кількісного аналізу суспільних процесів.

Отже, пошук емпіричних показників того чи іншого поняття є процесом повернення до абстрагування. Він завершується операційним визначенням поняття, тобто визначенням правил фіксації відповідних емпіричних показників або характеристик даного поняття. Водночас необхідно намагатися зафіксувати елементи соціального процесу з певною мірою визначеності та обґрунтованості з позицій методології та методики дослідження. Адже шлях пізнання здійснюється не тільки від теорії до конкретної практики (процес, зворотний абстрагуванню), але й після завершення соціального дослідження (зрозуміло, на більш високому рівні), від практики до теорії (що є процесом абстрагування).

Зворотний процес – відновлення «розкладеного» на окремі елементи поняття, яке потрібне для дослідження, та яке, на основі здійсненого аналізу, вже значно відрізняючись повнотою та глибиною, є досить потужним засобом у розумінні складних, багатовекторного спрямування, соціальних процесів та явищ.

Логіка аналізу операцій та понять може складатися з таких етапів:

1. Для більш повного обґрунтування поняття можна провести опитування експертів, які мають відповідну професійну підготовку та фаховий рівень. Урахування соціальних та психологічних характеристик у створенні експертної групи дозволить отримати компетентну оцінку конкретного поняття чи методу його визначення. У процесі оцінки експертами конкретного поняття можна використовувати систему бальної оцінки, коли кожний експерт окремо формує свій континуум оцінювання, потім здійснюється вимірювання бальних оцінок за кожним індикатором з наступним ранжуванням (середнє арифметичне, квартальне відхилення, медіана, мода, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації тощо).

У кінцевому варіанті опитування експертів дозволяє визначити основні індикатори для надання характеристик ключового поняття та впорядкувати їх у рейтингу значимості.

Разом з тим, як свідчить досвід у проведенні соціальних досліджень (В.О.Ядов), «спроба повністю інтерпретувати в емпіричних еквівалентах абстрактне поняття – завдання дуже складне, подекуди – неможливе». Завжди певні характеристики чи окремі елементи абстрактного поняття неможливо зафіксувати в емпіричних показниках, щось залишається, на жаль, невизначеним, «загадковим». Відтак – коли дослідник трансформує загальні поняття в запитання анкети (інколи у варіанти відповідей на них), або навпаки, від запитань анкети до загальних понять при аналізі отриманих результатів та формулюванні висновків, залишається «terra incognitа», яку також потрібно аналізувати та інтерпретувати в конкретні рекомендації тощо.

2. На жаль, не завжди можливо використовувати поняття, які охоплюють усю площину дослідження. У різних дослідженнях одне і те ж поняття може бути наповнене різною кількістю складових (індикаторів), які в свою чергу залежать від багатьох параметрів: теми дослідження, його мети, специфіки тощо. Наприклад, рейтинг джерел інформації може бути різним у військових, пенсіонерів, студентів, мігрантів. Адже у них різний тип інформаційної культури, соціальний досвід, вік, освіта тощо. Тому сукупність показників може створюватися під впливом таких факторів:

А. Конкретного соціального замовлення, яке визначає напрям дослідження та його характер (прикладне чи фундаментальне).

Б. Висхідних теоретичних уявлень про структуру предмета дослідження, проблемної ситуації та перспектив її аналізу.

В. Методичних можливостей пізнавальної діяльності в галузі наукового дослідження (ступінь усвідомлення важливості та необхідності, рівень кваліфікації, досвід узагальнення результатів тощо).

На другому етапі потрібно здійснювати відбір таких понять, які б були суттєві, системні й відповідали б концепції дослідження.

3. На третьому етапі потрібно віднайти емпіричні індикатори, які дозволяють репрезентувати конкретні елементи у формалізованому вигляді та однозначно тлумачити зміст явища, дії тощо. Наприклад, візьмімо поняття «культура читання». Такий процес можна характеризувати за допомогою показників:

1. Зміст читання;

2. Кількість часу, який витрачається на читання;

3. Кількість книг, які прочитані за конкретний проміжок часу;

4. Мета читання джерел (цільове спрямування читання);

5. Складність прочитання текстів;

6. Ступінь засвоєння прочитаного матеріалу.

Розглядаючи запропоновані індикатори, можна помітити, що другий та третій з них мають кількісний характер, перший та четвертий – якісний. Вони в свою чергу дозволяють визначити мету читання, отримати інформацію про рівень розвитку науки, ознайомитися з досягненнями та виявити запити й потреби читачів, систематизувати знання з метою підвищення кваліфікації.

П’ятий та шостий індикатори є якісні, тобто за допомогою їх можна вивчити змістовну, лінгвістичну та логічну структуру тексту, визначити індикатори їх складності (важкий, середній, легкий) та виміряти ступінь розуміння тексту з достатньою точністю й об’єктивністю.

Потім знову, як і на попередньому етапі, потрібно розмежовувати це поняття на окремі складові елементи. У цьому випадку потрібно досить точно надавати індикатори для різних понять та використовувати адекватні методи фіксації, інтерпретації явищ, подій тощо.

Водночас кожна характеристика читання може бути визначена кількома методами:

1. Кількість витраченого часу (шляхом опитування читачів та працівників бібліотеки або за допомогою спостереження в читальному залі);

2. Кількість прочитаних джерел (за допомогою аналізу читацьких формулярів, опитування тощо);

3. Цільове призначення відібраної та прочитаної літератури (за допомогою аналізу змісту книг, інтерв’ю чи «карток зворотного зв’язку»).

Складність тексту та ступінь засвоєння прочитаного можна здійснити за допомогою одного чи декількох методів вимірювання складності тексту. Разом з тим, потрібно намагатися використовувати не один, а декілька методів здійснення контролю за достовірністю отриманих результатів. Адже вибір конкретного методу залежить від багатьох чинників: мети, завдань, специфіки дослідження.

При здійсненні аналізу конкретного документа за допомогою аналізу операцій та понять для кожного окремого дослідження потрібно розробити матрицю, в якій репрезентується процес переходу від загальних понять до емпіричних показників, з обов’язковим розкриттям методики визначення показників та їх ідентифікації з конкретним соціальним процесом тощо.

Можна запропонувати типову матрицю для інформаційних досліджень:

 

№ з/п	Вихідні поняття	Понятійні індикатори	Емпіричні індикатори	Методи	Визначення

 

Зібраний таким чином матеріал може бути підґрунтям для «зворотного» шляху через понятійний апарат того рівня, який перебуває над визначеними емпіричними індикаторами, до рівня основного поняття, наприклад, до поняття «культура читання» тощо.

Однак, у процесі аналізу операцій та понять існують труднощі:

по-перше, існують поняття, які поки що не мають в науці повного розкриття та однозначного тлумачення. У цьому випадку потрібно проаналізувати ще раз терміни та визначити їх робоче тлумачення;

по-друге, ціла низка понять є багатозначними. Це не плутанина, а звичайне багатство змісту цих понять, які фіксують складний факт, явище, подію тощо. У такому випадку завдання полягає в тому, щоб дати перелік різних значень поняття, потім знайти в ньому найголовніше чи найважливіше тлумачення. Зрозуміло, що у відповідності до специфіки дослідження поняття повинно мати більш-менш однозначне тлумачення.

Для вирішення такого завдання використовують метод термінологічного аналізу.

Так, при визначенні поняття «поширеність» читання можна запропонувати такі його суттєві характеристики:

1. Співвідношення читачів та осіб, які не читають джерел;

2. Час, який витрачається на читання;

3. Частота читання;

4. Інтенсивність читання;

5. Регулярність читання;

6. Види джерел для читання;

7. Джерела отримання літератури;

8. Охоплення бібліотечним обслуговуванням;

9. Жанри та теми прочитаних творів;

10.Мовний діапазон читання;

11.Поширеність домашніх бібліотек;

12.Місце читання в системі масової інформації;

13.Цілі та мотиви читання.

Такий різнобій понять, які визначають різні види інформаційної взаємодії читача з джерелами або з різними соціальними інформаційними інститутами, пояснюється складним процесом читання, який має безліч видів, типів та рівнів. Отже, такий перелік понять дозволяє охопити широкий спектр проблем «поширеність» читання.

Після наведеного переліку характеристик читання можна зробити висновок, що «поширеність» читання охоплює простір, обсяг та інші дуже важливі у дослідженні показники явища, які аналізується. Тому так важливо визначити параметри, які допоможуть вивчити поширеність читання впродовж дня: частота звернення до читання за певну одиницю часу (тиждень, місяць, рік).

Метод аналізу операцій та понять дозволяє визначити взаємозв’язок між теоретичним та емпіричним рівнями дослідження, підвищити достовірність, надійність та якісний рівень отриманої інформації.

Наступним етапом методологічної розробки програми дослідження є логічний аналіз основних понять (дефініція понять або обґрунтування понятійного апарату соціального дослідження), без якого неможливо втілити в інструментарії збору емпіричної інформації повноцінної концепції соціологічної розвідки, реалізувати мету і завдання, перевірити правильність висунутих у ній гіпотез. Як уже зазначалося, логічний аналіз складається з двох процедур – інтерпретації та операціоналізації основних понять, що входять у визначення предмета дослідження.

Процес інтерпретації можна розглядати в такій ієрархії:

1. Теоретична інтерпретація понять, яка передбачає наукове визначення;

2. Емпірична інтерпретація понять, яка передбачає пошуки емпіричних значень для теоретичних понять;

3. Операціоналізація понять, яка передбачає пошук інструментарію для вимірювання емпіричних характеристик.

Інтерпретація полягає у пошуках центрального поняття, яке є теоретичним визначенням сутності предмета дослідження і його змістової інтерпретації, тобто тлумачення, пояснення та переведення поняття на більш простий і емпірично фіксуючий елемент. Часто-густо основне поняття містить у собі інші, часткові поняття. Вони також підлягають інтерпретації. Усі виявлені на стадії інтерпретації поняття потребують свого пояснення. Метою такого пояснення є уточнення якісної структури предмета дослідження. Поділ компонентів основного поняття на їх елементи (семантично – на терміни, що розуміються однозначно) має назву операціоналізації, а однозначні поняття, одержані в результаті операціоналізації, – операціональними поняттями.

Таким чином, увесь процес логічного аналізу основного поняття в соціальному дослідженні складається з двох етапів:

1. З’ясування головних сторін предмета дослідження шляхом інтерпретації такого поняття, яке точно і повно відображає його сутність.

2. Виявлення сукупності операціональних понять, на які розкладається основне поняття.

Наприклад, предметом дослідження є рівень професійної підготовки спеціаліста. Це поняття може мати такі аспекти:

1. Фундаментальна підготовка;

2. Соціально-гуманітарна підготовка;

3. Фахова підготовка.

У свою чергу елементами фундаментальної підготовки є знання філософських передумов пізнання, мислення, діяльності та знання спеціальних теорій і вміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань тощо.

Гуманітарна підготовка включає в себе світоглядний аспект, політичну, етичну, професійну і психологічну культуру та компетентність з названих галузей соціальної практики.

Фахова підготовка передбачає процес отримання професійних знань, умінь та навичок, а також здобуття статусу фахівця конкретної галузі.

Усі виявлені шляхом інтерпретації і операціоналізації поняття включаються в соціологічний інструментарій. Роль операціоналізації полягає у з’ясуванні питання, про що слід збирати інформацію. Отже, метою інтерпретації основного поняття є визначення напрямків аналізу зібраної кількісної інформації.

Завершальною фазою розробки методологічного розділу програми соціального дослідження є формулювання гіпотез і завдань дослідження.

У широкому значенні гіпотеза (від грец. hypothesis – передбачення) – наукове припущення або гіпотетичне судження про закономірності (причинні зв’язки) явищ та процесів, істинність яких невизначена.

Існують такі вимоги до гіпотез:

1. Гіпотеза не повинна мати суперечностей щодо неодноразово перевірених фактів та теорій.

2. Вона повинна поширюватися на всі без винятку явища та процеси, які підлягають аналізу.

3. Гіпотеза не повинна містити понять, які не мають конкретної емпіричної інтерпретації та яку неможливо перевірити.

4. Гіпотеза повинна «передбачати» способи її перевірки.

Гіпотеза в соціальному дослідженні – це науково обґрунтоване передбачення про структуру соціальних об’єктів, характер елементів та зв’язків між ними, про механізми їх функціонування та розвитку. У соціальному дослідженні гіпотеза може виконувати декілька ролей. Насамперед вона допомагає визначити явища, факти та процеси, серед яких потрібно шукати відповідь. Більш того, вона визначає більш-менш чітке формулювання самого запитання, а також передбачає вихід за межі наявного знання, націлює соціолога на певний результат. Потрібно додати, що гіпотеза вказує метод отримання результату наукового пошуку. До основних особливостей гіпотези можна віднести те, що її можна спростувати (коли вона не підтверджується) та підтвердити (верифікувати). Досить важлива евристична роль гіпотези, яка дозволяє отримати нове знання, відкрити невідомі факти, тенденції та закономірності функціонування і розвитку соціальних об’єктів.

Попереднє висування гіпотез визначає внутрішню логіку дослідження. Гіпотези сприяють оперативності дослідження, підказують правильний вибір об’єкта і методів збору емпіричної інформації. Досить важливо, щоб гіпотези не обмежували наукового пошуку і не визначали заздалегідь його результатів. Соціологічні гіпотези мають бути сформульовані однозначно, без використання не визначених чітко понять. Джерелами висування гіпотез можуть бути маловідомі факти, аналогії, буденна свідомість, здоровий глузд, неординарні ідеї тощо.

Формулювання гіпотез – це творчий, надзвичайно складний процес. Особливо важким етапом у ньому постає саме процес формулювання гіпотези, який передбачає її побудову та визначення, перевірку та уточнення на основі вимог новизни, каузальності, після чого вона здобуває статус наукової гіпотези. Разом з тим здійснюється перевірка змістової істинності гіпотези, з’ясування її відповідності та логічної несуперечливості. При цьому використовується також експериментування з гіпотезою «подумки». Зрозуміло, що кінцева її перевірка здійснюється лише після завершення соціального дослідження.

За своєю значимістю гіпотези поділяються на основні й додаткові.

У відповідності до мети і гіпотези соціологічного пошуку формулюються завдання, які покликані дати відповідь на основне питання: «Які шляхи і засоби розв’язання досліджуваної проблеми?»

Кінцевою метою розробки методологічних засад конкретно-соціального дослідження є створення цілісної логіко-семантичної моделі соціального явища, яке аналізується, після чого на її базі здійснюється розробка соціологічного інструментарію.

Варто зазначити, що крім гносеологічних принципів діалектики, філософії та історії, а також методологічних засад власних спеціальних соціологічних теорій, розробка методологічного блоку програми конкретно-соціального дослідження може опиратися на демографію, соціальну психологію, загальну, економічну і соціальну статистику, математику, логіку та інші системи наукових знань.

Підсумовуючи, приходимо до висновку, що основним компонентом наукового пошуку є соціальне дослідження. Соціальне дослідження здійснюється у відповідності до програми, яка може мати такі розділи: 1 – теоретико-методологічний та 2 – методичний (процедурно-інструментальний).

Конкретно-соціальне дослідження потребує наявності робочого плану для здійснення наукового пошуку, який передбачає проведення пілотажного (пробного чи попереднього) дослідження, побудову вибірки, організацію навчання інтерв’юерів (які потім здійснюють, у відповідності до методики дослідження, інструкції, плану вибірки та особливостей відбору респондентів, збір емпіричної інформації), кодування, класифікацію, систематизацію, обробку та теоретичну і графічну інтерпретацію зі створенням практичних рекомендацій щодо вирішення визначених соціальних проблем.

Варто наголосити, що сьогодні, коли глибока криза суспільних структур та тотальна аномія всіх соціальних інститутів, за визначенням українського соціолога Є.І.Головахи, розкрила багато прихованих процесів соціальної реальності та призвела до виходу на поверхню раніше утаємничених механізмів підтримки влади, балансу інтересів, формування уніфікованих стереотипів мислення, привернувши до них пильну увагу громадськості, створюється цілком унікальне поле для здійснення соціальних досліджень.

Сьогодні, на думку В.І.Тарасенка, з’ясувалася методологічна неспроможність соціології до опанування новими соціальними фактами на рівні спеціальних соціологічних теорій. Зараз уже очевидно, що категорії і засоби досліджень, які сформувалися як у західній соціології, так і у вітчизняній, не придатні для адекватного теоретичного відтворення істотно іншої соціальної реальності – особливо в її кризових, дестабілізованих формах.

У зв’язку з цим виникла гостра потреба у розробці низки специфічних категорій для здійснення коректного соціологічного аналізу процесу формування нових соціально-економічних структур, вивчення абсолютизованого бюрократичного панування, уніфікованого «шароварного» менталітету, проблем формування «середнього класу», реалізації невичерпного духовно-творчого потенціалу молоді та інше.

Отже, особливого значення набуває відображення та констатація не тільки статичного характеру ситуацій перехідного періоду, але й вивчення динаміки і тенденцій трансформації та руйнування різних посттоталітарних структур, які, на жаль, досить адаптивні та варіативні у своєму самозбереженні.

 

Питання для самоконтролю

1. Які існують суперечності при розробці концепції дослідження?

2. З яких частин складається програма соціального дослідження?

3. Як отримати об’єктивні результати у дослідженні?