ТОП 10:

Основні соціальні функції культури



Пізнавальна функція полягає в тому, що завдяки залученню до культурних надбань, людина пізнає об’єкти і процеси дійсності, які ці надбання відбивають.

Виховна функція пов’язана з тим, що оволодіння культурою прищеплює людині кращі соціальні риси характеру, поведінки, формує в ній благородні почуття та ідеали.

Світоглядна функція проявляється в тому, що всі культурні цінності є дуже важливим фактором формування певного світогляду людини − життєвого (буденного), філософського, релігійного, наукового і т.д.

Емоційно-естетична функція полягає в тому, що коли людина відвідує, наприклад, театр, музей, кіно, читає художній твір, то переважно не думає про виховання або пізнання дійсності. На перше місце ставиться емоційна сторона, естетичне переживання, насолода. Відпочинок і дозвілля, праця або пізнання доповнюються духовною насолодою.

Перетворювальна, творча функція культури проявляється в тому, що за її допомогою формується як певний тип особистості, так і будується певна дійсність, перетворюється світ і зокрема суспільство. Деякі соціологи ведуть також мову про діагностичну та прогностичну функції культури.

Розглядаючи структуру культури, можна в ній виділити, передусім, дві великі частини − матеріальну та духовну культуру. Матеріальна культура − частина загальної системи культури, яка включає в себе всю сферу матеріальної діяльності та її результати. Вона виражається в засобах праці, технології виробництва, продуктах, що виробляються людиною, житлі та одязі людини тощо. Духовна культура включає в себе духовну діяльність людини та її продукти. Вона пов’язана з духовним засвоєнням і перетворенням світу людини та її власного соціального буття. Духовна культура містить у собі пізнання (знання), моральність, норми і цінності, науку, релігію, мистецтво тощо.

Ці дві частини культури не можна розглядати окремо: вони органічно пов’язані між собою й не можуть існувати одна без одної. З одного боку, без духовного життя культура взагалі не існує, тому що жоден предмет не може бути включений у людську практику без його осмислення, без використання духовних компонентів − знань, навичок, без „мислячої” голови. З іншого боку, сама духовна культура може існувати, зберігатися і передаватися в матеріальній формі (книги, картини, театральні постановки, декорації, культові та цивільні споруди тощо). Усе це говорить про відносність протиставлення матеріальної і духовної культури, про умовність такого поділу культури, який носить, так би мовити, „робочий”, „службовий” характер, дозволяючи акцентувати увагу на окремих аспектах культури.

Матеріальна культура вивчається, як правило, у курсах спеціальних технічних, природничих чи мистецтвознавчих наук. Для соціології особливе значення має духовна культура. Різні соціологи аналізують духовну культуру та її складові частини дещо по-своєму. Наприклад, деякі вчені відокремлюють у структурі духовної культури такі елементи: поняття, що встановлюють спосіб, яким люди організують свій досвід: відношення або уявлення про те, як різні факти з досвіду людей пов’язані між собою, цінності або уявлення про цілі, до яких людина має прагнути і які поділяються всіма: правила та стандарти, за допомогою яких люди вирішують, як необхідно себе поводити, щоб поведінка відповідала цінностям певної культури. Інші науковці до них додають ще якості людини, а також її діяльність, яка дозволяє реалізувати ці якості; духовні цінності, що створюються людьми: заклади культури, організацію виробництва, зберігання, обміну та вжитку культури. Вивчаючи всі ці елементи духовної культури, соціологи можуть повною мірою виявити взаємовплив культури та особистості, особистості та суспільства, культури та суспільства.

Соціологія релігії

Важливе місце в духовній культурі всіх народів світу посідає релігія. Не випадково, що з самого початку існування соціології вона стала предметом спеціального вивчення соціологами. О.Конт − родоначальник соціології, його послідовники Г.Спенсер, М.Вебер, Е.Дюркгейм та інші приділяли значну увагу аналізу релігії та її місцю в житті суспільства. Вони фактично заклали основи спеціальної соціологічної теорії − соціології релігії.

Соціологія релігії − галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні умови, що сприяли виникненню релігії, місце та її роль у житті суспільства, структуру релігії та взаємодію її основних елементів. На думку деяких учених у соціології релігії фактично виділяються три рівні знань, кожний з яких має свої особливості. Такими рівнями є:

1. Система фундаментальних положень, що розкривають сутність релігії, її ставлення до економічного базису, її соціальні корені.

2. Система знань, що описує структуру релігії, її функції, різні релігійні об’єднання та організації.

3. Емпірична соціологія, що вивчає релігійність населення, її критерії, тили людей за їх ставленням до релігії і церкви.

Релігія − форма суспільної свідомості, що неоднозначно трактується представниками різних наукових та ідеологічних напрямів. На думку, наприклад, американського вченого Р.Белла, релігія − це сукупність символічних форм які співвідносять людину з кінцевими умовами її існування, з точки зору марксистів, релігія − фантастичне відображення в головах людей стихійних сил природи та суспільства. У підручниках соціології радянського періоду релігія розглядалася як система особливих уявлень, вірувань, що завжди супроводжуються емоційними переживаннями, почуттями та специфічними релігійно-культовими діями, а також пов’язані з діяльністю релігійних організацій, храмів, служителів культу, віруючих (пастви). З точки зору матеріалістів, релігія має історичний характер: вона виникла на певному етапі розвитку людського суспільства і змінювалася з його розвитком. Історики вважають, що більш-менш чіткі релігійні уявлення з’явилися вперше в неандертальців або в кроманьйонської людини близько 80-15 тис. років тому. Вони вважають, що виникнення релігії не було разовим актом, якимось вибухом у духовному житті суспільства − це був стрибок, але з величезним часовим періодом.

Причини виникнення релігії матеріалісти вбачають у двох основних факторах − безсиллі людини перед природою, перед її стихійними силами, та виникненні в людині здатності до абстрагування, їх взаємодія й послужила тим грунтом, на якому стало можливим виникнення релігійних вірувань і культів.

Однією з перших форм релігійності можна вважати тотемізм − віру в надприродний зв’язок груп людей з якимось видом тварин, риб, рослин, які вважалися „тотемом” (предком, родичем) даної групи, назву якого вона носила. Поряд із ним існувала й інша форма ранніх релігійних вірувань − анімізм, тобто віра в існування надприродних сил у вигляді духів, душ. Спочатку душа ототожнювалися з диханням та вважалася втіленням життя. З припиненням дихання, тобто з відходом душі, припинялося життя фізично і духовно. Згодом розвинулося уявлення про самостійний образ душ, про їх переселення. Смерть стала вважатися припиненням лише фізичного існування людини. Душа ж продовжувала своє існування і перетворювалася в безтілесних духів, які населяють природу або потрапляють у потойбічний світ. Виникла ще одна форма ранньої релігійності − фетишизм, тобто поклоніння неживим матеріальним предметам, яким приписуються надприродні властивості. Крім тотемізму, анімізму та фетишизму в первісних людей також існувала магія. Магія − дії, побудовані на вірі людини у свою здатність впливати на надприродні сили. В період розпаду родового устрою з’явилися культи вождів, які згодом перетворилися в культи богів.

У класових суспільствах почали виникати нові типи релігії, які збереглися і до нашого часу, хоча і певним чином видозмінювалися. Виділяють такі типи сучасних релігій:

· локальні релігійні системи та культи, що існують в окремих регіонах світу;

· національно-державні релігії − ті, що існують у межах тих чи інших держав та етносів (індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, іудаїзм);

· світові релігії − вони поширені в багатьох країнах світу (християнство, іслам, буддизм).

Згідно з церковними відомостями на початок 80-х років, коли населення світу становило близько 4,5 млрд. чоловік, число прихильників окремих релігій характеризувалося такими цифрами: до християнства належала чверть людства − близько 1 млрд. чоловік, у тому числі − кількість католиків становила 580 млн. чоловік, протестантів - 344 млн., православних − 74 млн. чоловік; до ісламу належало 592 млн. віруючих, до буддизму − 256 млн. чоловік.

Релігія в суспільстві відіграє значну роль, тому соціологія вивчає такі соціальні функції релігії, як

· ілюзорно-компенсаторну (компенсує незадоволеність людей своїм буттям);

· світоглядну (визнання надприродного лежить в основі розуміння природи, суспільства, людини, її соціальної поведінки);

· регулятивну (регулює поведінку людей, створюючи певну систему цінностей та норм);

· комунікативну(у процесі культової та позакультової діяльності люди спілкуються між собою);

· інтегративну функцію, яка полягає в тому, що релігія певним чином виступає в ролі інтегруючого фактора, котрий підтримує стабільність суспільства. Насправді ж, якщо суспільство чи його групи тяжіють до іншого віровчення, релігія може виступати і виступає дестабілізуючим фактором.

Важливе місце в соціології релігії займає розкриття структури релігії як суспільного явища. Основними елементами релігії називають: релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні відносини, а також систему релігійних організацій та інститутів.

Релігійна свідомість включає в себе два рівні − релігійну ідеологію як досить струнку систему ідей про Бога, світ у цілому, природу, суспільство та людину, що цілеспрямовано розвивається богословами та служителями культу, та релігійну психологію − як сукупність релігійних образів, настроїв, почуттів рядових віруючих.

Релігійна діяльність включає в себе позакультову та культову діяльність. Культова діяльність пов’язана із здійсненням культових дій. Позакультова діяльність пов’язана з виробленням релігійних ідей, систематизацією та інтерпретацією догматів теології, із створенням богословських творів і пропагандою їх серед віруючих. Деякі соціологи сюди відносять також місіонерську діяльність, викладання богословських дисциплін у навчальних закладах, пропаганду релігійних поглядів через засоби масової інформації − газети, журнали, радіо, телебачення.

Культ − це релігійне вшанування якихось предметів або надприродних істот, сукупність обрядових дій. Залежно від уявлень про предмет культової діяльності виділяють два основних види культу − магію та умилостивлюючий культ. Магія має справу з реально існуючими предметами, яким приписуються вигадані властивості та зв’язки. В умилостивлюючому культі предметом виступає образ Духа, або Бога. У культі, на думку віруючих, досягається безпосередньо спілкування з надприродним. Різновидами цього виду культу є жертвоприношення, проповідь, молитва, богослужіння, релігійні обряди, релігійні свята.

Релігійні організації є важливим елементом усіх релігій. Послідовники певного віросповідання утворюють якусь релігійну спільність, існування та функціонування якої як єдиного цілого забезпечується організацією. Спільність зі всіма своїми організаційними елементами утворює релігійні об’єднання. Серед найбільш поширених видів релігійних об’єднань можна назвати церкву та секти. Для церкви характерні відсутність постійного і контрольованого членства, (поділ віруючих на духовенство, ніби наділене благодаттю священства та рядових віруючих − мирян), ієрархічна організаційна структура. Секта завжди виникає як опозиційна течія в тому чи іншому релігійному напрямі. Для неї характерні: претендування на виключність своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та установок, відсутність священства; лідерство вважається харизматичним, підкреслюється рівність усіх членів.

Дослідження свідчать про поступове зростання кількості релігійних організацій, священнослужителів різноманітних релігійних напрямів України[46]. Інформація про це подана в таблицях далі.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 75.101.220.230 (0.006 с.)