Сутність та історичні форми сім’ї і шлюбу

Важливим елементом соціально-демографічної структури суспільства є сімейна структура. Вона складається зі спрільнот, що виділяються на основі двох критеріїв: сімейного й шлюбного стану. За сімейним станом розрізняють; сім’ю, членів сім’ї, що живуть окремо від сім’ї, самотніх людей. За шлюбним станом виділяють такі соціальні групи: одружені, неодружені – розлучені, овдовілі й ті, хто ніколи не був у шлюбі. За даними 2005 року, дві третини населення України перебувають у шлюбі: 60% – у зареєстрованому шлюбі, а 5% – у фактичному (громадянському). Ці види спільностей і проблем, пов’язані з ними, вивчає соціологія сім’ї.

Соціологія сім ’ ї – це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї та сімейно-шлюбних відносин. Вона розглядає сім’ю двояко: як соціальний інститут і як соціальну спільність. У першому випадку безпосереднім предметом вивчення постають: зразки сімейної поведінки, властиві тим чи іншим соціальним групам, типам культури, характерні ролі в сім’ї, особливості формальних і неформальних санкцій і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин. З тієї ж позиції вивчається значення сім’ї для суспільства, її функції, проблеми вибору шлюбного партнера, мотиви й причини сімейних конфліктів. У другому випадку предметом вивчення є структура сімейної влади, стабільність сім’ї тощо.

Дана галузь соціології виникла у 20-ті роки XX ст. Її виникненню передували численні дослідження сім’ї різними школами й напрямами наукового знання. Серед дослідників, що зробили найбільш значний внесок у розвиток даної галузі соціології, можна назвати, насамперед, І.Ноя, І.Рейса (США), А.Жирар, Л.Руссель (Франція) і багато інших західних соціологів. У колишньому СРСР відомі праці А.Харчева, М.Мацьковського, І.Бестужева-Лади та ін.

На думку деяких дослідників, в Україні проблема сім’ї та сімейних відносин до певного часу не була предметом спеціального дослідження. Тільки в середині XIX ст. сім’я, насамперед так звана мала сім’я, починає цікавити українських учених. Відзначають, що в 1653 році дослідник В.Тарнавський висловив ідею про те, що вивчення даної форми сім’ї є „історичним питанням першорядної важливості”. Пізніше П.Єфіменко став вивчати історію виникнення малої сім’ї на основі розгляду українських сільських общин. Щоб отримати об’єктивну картину, він використав соціологічні методи. Учений проводив опитування селян, вивчав думку офіційної влади й поміщиків з цього питання.

Історик М.Грушевський, вивчаючи історію виникнення і розвитку українства, виділяв фактично дві основні форми української сім’ї: найбільш просту форму сімейної організації – моногамну патріархальну сім’ю, яка складалася з матері, батька і неповнолітніх дітей; він називав її „тіснішою”, а всі інші форми сім’ї – ширшими.

Основними поняттями цієї соціологічної теорії є „сім’я” і „шлюб”. У чому полягає їх сутність? У соціологічному словнику поняття „ сім ’ я ” визначається двояко. По-перше, сім’я розглядається як соціальний інститут, який характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини між подружжям, батьками, дітьми та іншими родичами. По-друге, вона визначається як заснована на кровній спорідненості чи шлюбі мала соціальна група, члени якої пов’язані між собою спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою.

Поняття „ шлюб ” бере початок від старослов’янського „сьлюб”, що означав урочисту обіцянку. „Злюбитися” означає домовитися. У сучасній соціологічній літературі це поняття розглядається, як санкціонована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що включає в себе норми регулювання відносин між ними, їх взаємні права та обов’язки. Шлюб як соціальний інститут пов’язаний із дією норм, обов’язків і прав юридичного характеру, а також з моральними нормами, традиціями і звичаями.

Сім’я і шлюб – поняття історичні, вони виникли на певному етапі розвитку людського суспільства і змінювалися разом із ним. У доісторичні часи, про які можна міркувати лише на підставі нечисленних непрямих даних, первісні люди об’єднувалися в кровноспоріднені скупчення, у яких і реалізували інстинкт продовження роду та статевий інстинкт, Існує думка, що в цей період сім’ї та шлюбу не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядковані статеві зв’язки), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати в близькі відносини зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік – з усіма жінками цього ж скупчення. Мала місце так звана ендогамія – у статеві стосунки вступали представники одного роду. Вважається, що подібна форма статевих відносин сьогодні не зустрічається навіть у найвідсталіших племенах. Рецидиви первісного проміскуїтету були востаннє виявлені дослідниками в минулому столітті, наприклад, у Північній Америці в індійському племені чеппева та інки, де чоловік брав за дружину свою сестру чи матір.

Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Серед перших соціальних норм, які регулювали біологічні інстинкти, можна назвати статеві табу. По-перше, це була тимчасова заборона на статеве спілкування між чоловіками та жінками в певні періоди життя – підготовка до полювання, під час полювання; пізніше, у період землеробських робіт. По-друге, було заборонене кровозмішування.

Певною мірою саме під впливом цих табу стали зароджуватися перші форми сім’ї та шлюбу. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв’язки між представниками різних родів. На думку деяких учених, причинами встановлення екзогамії були: відсутність статевого потягу між людьми, що жили разом з дитинства (Дарвін), намагання уникнути кровозмішування (Морган), необхідність у регулюванні трудової діяльності всередині гурту, оскільки невпорядковані статеві зв’язки спричиняли розбрат і сутички на основі статевого інстинкту, що порушувало господарську діяльність колективу (так вважали деякі радянські вчені).

Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб, сутність якого пов’язана з тим, що чоловіки одного племені були колективними, спільними чоловіками для жінок іншого племені. Два початкових гурти об’єднувалися в одну кровноспоріднену сім ’ ю, у межах якої спочатку діяло табу тільки на статеві зв’язки в межах одного роду, потім між батьками й дітьми, потім між братами й сестрами. Поступово групова сім ’ я й шлюб стали трансформуватися в парну сім ’ ю, яка об’єднувала вже тільки одну подружню пару. Спочатку кожний із подружжів продовжував жити у своєму родовому гурті (дислокальний шлюб), потім чоловік почав переходити в рід дружини (матрилокальний шлюб), а ще пізніше – і дружина в рід чоловіка (патрилокальний шлюб). Однак за будь-яких обставин майно подружжя лишалося нероздільним. Чоловік був власником зброї, мисливських і рибальських знарядь. Жінці належали домашні речі. Шлюб розривався за бажанням будь-якої із сторін.

Від парного шлюбу, що легко розривався, через проміжну форму патріархальної сім’ї суспільство переходить до нових сучасних форм сім’ї та шлюбу: полігамії та моногамії. Моногамна сім ’ я характеризується одношлюбністю. Подружжя в ній з’єднані відносно міцними стосунками – шлюб, визнаний суспільством, може бути розірваний лише за згодою певних громадських органів. Члени моногамної сім’ї мають однакові права (принцип рівноправності), у тому числі майнові. Вони разом ростять дітей і несуть рівну відповідальність за їх виховання. Формальна одношлюбність моногамії іноді доповнюється позашлюбними зв’язками (частіше чоловіків), а також фактичною нерівноправністю жінок.

В Україні єдино можливою, згідно із законом, є моногамна сім’я. Її виникнення деякі вчені пов’язують з ХVI-ХII ст., інші вважають, що моногамна сім’я була характерною вже для ранніх періодів історії українства. Ще в 20-ті роки М.Грушевський підкреслював, що для українських племен був характерний патріархальний побут і моногамна сім’я, про це свідчать, на його думку, лінгвістичні та археологічні джерела. Сучасні розкопки поселень ІV-III ст. до н.е. у Хмельницькій, Чернівецькій та Вінницькій областях свідчать, що площа житлових приміщень могла забезпечити мінімальний життєвий простір тільки для 4-5 чоловік, тобто для малої (моногамної) сім’ї. Кожна будівля мала ще й господарські прибудови, що вказує не тільки на те, що малі сім’ї проживали окремо (як парні сім’ї), але й вели свою господарську діяльність (це є ознака моногамної сім’ї).

Другою формою сучасної сім’ї є полігамна сім’я. Ця форма сім’ї заснована на багатошлюбності й є полігінічною (один чоловік мав кілька дружин). Поліандричні сім ’ ї в сучасному суспільстві відсутні (коли одна жінка має кілька чоловіків). Полігамні шлюби поширені, головним чином, у країнах ісламу, там багатошлюбність узаконена й підтримується релігійними нормами, хоча це зовсім не означає, що тут усі сім’ї полігамні. Серед молоді тут досить широко представлені моногамні сім’ї.

Яке місце належить сім’ї в сучасному суспільстві? На думку дослідників, вона виконує дуже різноманітні функції, які можуть розрізнятися за своїм значенням як в окремих країнах, так і в окремих людей. Найчастіше називають такі функції сім ’ ї:

1. Народження і виховання дітей (репродуктивна функція сім’ї).

2. Нагромадження й передання від покоління до покоління багатства, матеріальних і духовних цінностей.

3. Підтримка й турбота подружжів одне про одного, батьків – про дітей, дітей – про батьків.

4. Спілкування членів сім’ї один з одним, організація дозвілля тощо.

5. Господарсько-споживча функція, пов’язана із задоволенням потреб людини в харчуванні, житлі і т.д.

6. Сексуальна функція.

Дослідження установок студентської молоді у сфері сім’ї та шлюбу показують, що перераховані функції сім’ї мають не однакове значення для різних студентів: 80% опитаних студентів назвали головною функцією сім’ї психологічну (передусім, це спілкування), 76% вважають головною репродуктивну функцію. На запитання „Для чого ви прагнете створити сім’ю?” ці студенти дають відповідь: „Щоб мати дітей, щоб продовжити свій рід”. Значущість інтимних стосунків і сексуальної функції сім’ї визнають близько 50% студентів початкових курсів, на старших курсах їх кількість стає дещо більшою. Економічні та господарські аспекти життя мають значення для меншої частини студентів: вирішення економічних і матеріальних питань уважають важливими 36% опитаних, організацію побуту – 49%, можливість мати свій дім – 56% опитаних студентів.