ТОП 10:

Соціальні умови й теоретичні засади виникнення соціології. О. Конт як родоначальник соціології



Соціологія виникає наприкінці 30-х — початку 40-х років XIX ст. У соціальній сфері це був час крайньої нестабільності, У часи рішучих і швидких змін у людей виникає потреба в узагальнюючій теорії, здатній прогнозувати, куди рухається людство, на які орієнтири можна обпертися, знайти своє місце й свою роль у цьому процесі.

Найбільш значними відкриттями в науці того часу є відкриття клітки, на основі якого була створена клітинна теорія будови живої речовини, і створення Ч. Дарвіним теорії еволюції видів. Ці відкриття стали основою для створення вчення про суспільство, заснованого на принципах біології, — «органічної теорії розвитку суспільства».

 

Родоначальником соціології як науки вважають видатного фран­цузького мислителя Огюста Конта (1798—1857). Саме він в 1839 році придумав і сам термін «соціологія». За Контом, соціологія (спочатку він називає її «соціальною фізикою») — єдина наука, що покликана відкривати універсальні закони розвитку й функціонування суспіль­ства, невіддільні від законів природи. Свої відкриття вона робить за допомогою чотирьох методів: спостереження, експеримент, порівняння й історичний метод. Причому застосовуватися вони повинні об'єктивно й незалежно від оцінних суджень дослідника. Такий підхід з того часу називають позитивізмом.

 

Саму соціологію О. Конт підрозділяв на дві основні частини — со­ціальну статику й соціальну динаміку. Перша покликана вивчати умови існування й закони функціонування соціальних систем; друга — зако­ни їхнього розвитку й зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті справи, анатомія сус­пільства, теорія громадського порядку, найкращої організації суспіль­ства, досягнення соціальної гармонії.

Суспільство він порівнює з живим організмом, що мас різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно та к само, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його структурні еле­менти поза його цілісністю.

Соціальна динаміка О.Конта — це позитивна теорія суспільного розвитку, що розкриває закони й етапи зміни суспільства. Наслідками вивчення соціальної динаміки є дослідження в області соціального прогресу, що являє собою розвиток по висхідній лінії. Первинні фактори такого прогресу — духовний розумовий розвиток людини вторинні — клімат, раса, тривалість життя.

 

Конт сформулював також основний закон суспільного прогресу або закон трьох стадій.

Перша стадія — теологічна — охоплює стародавність і раннє Се­редньовіччя {приблизно до початку XI століття). Вона характеризується пануванням релігійного світогляду. Друга — метафізична — охоплює XIV—XVIII ст. Конт розглядав її як перехідну, для якої характерне руйнування старих вірувань — фундаменту громадського порядку. Найважливіші події цієї епохи — Реформація. Французька революція. їх супроводжувало поширення критичної філософії, котра призвела до занепаду авторитетів Суспільство, занурене в анархію, має потребу в ноти ідеології, що виконує інтегруючу роль Така, за Контом філософія позитивізму, що знаменує настання наступної стадії.

На третій вищій — позитивній — стадії, що почалася у XIX ст.. разом із твердженням позитивної наукової свідомості наступає розквіт промисловості, науки гармонійний розвиток усіх елементів громадського життя.

 

Значення соціології О.Конта визначається тим. що на основі синте­зу досягнень суспільствознавства того періоду він уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства й можливість пізнання законів його розвитку, визначив соціологію як особливу науку, що спирається на спостереження: обґрунтував закономірний характер роз витку історії, загальні контури соціальної структури й ряду найважливіших інститутів суспільства.

 


Розвиток соціологічних теорій у поглядах Г. Спенсера, Е. Дюркгейма і М. Вебера

Герберт Спенсер(1820—1903) — видатний англійський мисли­тель, творець вчення про соціальну еволюцію. Спенсера вважають засновником школи органічної аналогії: він порівнював суспільства з біологічними організмами, а окремі частини суспільства (держава, церква, освіта тощо) — із частинами організму (серцем, нервовою системою тощо). Кожна частина приносить якусь користь цілому й виконує життєво важливу функцію. Економічне життя в суспільстві, стверджу­вав Спенсер, подібне до обміну речовин в організмі, уряд аналогічний головному мозку, торгівля виконує функції, подібні до кровообігу тощо. Зміни суспільства не можуть відбуватися без зміни його частин і вико­нуваних ними функцій: змінилася економіка — змінюється соціальна структура суспільства, оскільки виникають нові класи. Спенсер першим застосував у соціології поняття структури й функції.

Наукове визнання одержала закладена Спенсером теорія соціаль­ної еволюції, зокрема, його ідея про те, що всі суспільства послідовно розвиваються: від простого стану, коли всі частини взаємозамінні, до складного суспільства із зовсім не схожими між собою елементами. Такий розвиток еволюційний за своїм характером і виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — диференціації й інтеграції. Чим більша різниця між частинами суспільства, тобто чим сильніша їхня диференціація, тим більш невмолимо діє зустрічний закон інтеграції частин. Об'єднання прагнуть регіони однієї країни, нації, народи.

Спенсеру вперше вдалося розробити системний підхід до суспіль­ства й з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний кон­троль і та ін.

Еміль Дюркгейм(1858—1917) — засновник французької со­ціологічної школи. Дюркгейм висунув принципи нової методології в соціології: натуралізм — розуміння законів суспільства за аналогією

Із законами природи й соціологізм —твердження специфічності й автономності соціальної реальності, її переваги над індивідами.

Дюркгейм вважав, що основним завданням соціології свивчення соціальних фактів, під якими він мав на увазі незалежну від індивідів реальність, що володіє «примусовою силою» (спосіб мислення, закони, звичаї, мова, вірування, грошова система). При вивченні соціальних фактів Дюркгейм рекомендував широко застосовувати метод порівняння.

Е. Дюркгейму вдалося одному з перших органічно з'єднати емпі­ричне й теоретичне, фундаментальне й прикладне в соціологічному дослідженні. 8ін розробив не тільки загальну теорію й методологію соціологічного дослідження, але і його конкретні методи, правила й процедури. Великий внесок Дюркгейма у розробку багатьох спе­ціальних галузей соціології: права, моралі, релігії, сім'ї, виховання, поведінки, що відхиляється (девіантної), та ін.

Макс Вебер(1864—1920) — видатний німецький філософ, соціо­лог, один з найважливіших авторитетів суспільної думки кінця XIX — початку XX ст. М. Вебер ? засновником нового напрямку в соціологічній науці — «розуміючої соціології», надавши їй статусу загальномето­дологічного предмета, що дозволяє зрозуміти суть, характерні риси і тенденції поступу цивілізації західного типу.

Соціологія, за М. Вебером, -— наука про соціальну поведінку, що прагне «зрозуміти», «інтерпретувати», «пояснити». Соціальна поведін­ка — це здійснення певного вчинку або утримання від нього.

М. Вебер розробив практично всі базисні теорії, які сьогодні ста­новлять фундамент соціології. Це вчення про соціальну дію й моти­вацію, суспільний поділ праці, відчуження, професію як покликання, основи соціології релігії, соціології міста, соціології соціального па­нування, економічної соціології й соціології праці, теорія бюрократії, концепція соціальної стратифікації й статусних груп, основи політо­логії й інституту влади, вчення про соціальну історію суспільства й раціоналізацію.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.202.194 (0.007 с.)