Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні соціологічні парадигми у соціологіїСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Поняття "парадигма" ввів у науковий обіг американський соціолог Т. Кун. Під соціологічною парадигмою розуміють сукупність основних принципів і положень певної теорії, що мають власний поняттєвий апарат і визнаються групою вчених.
Соціологія належить до наук із багатопарадигмальним статусом. Це означає, що для соціології характерним є плюралізм у розумінні суспільства, а отже, можливість усебічно охопити та детальніше вивчити соціальне життя в ньому.
Розрізняють парадигмальні імена в соціології (наприклад, О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер, Дж. Мід, Т. Парсонста ін.) і парадигмальні школи в соціології (з окрема, Чиказька, Франкфуртська, Колумбійська, Гарвардська школи тощо).
За характером методологічних підходів до вивчення суспільства розрізняють структурні (макросоціологічні) парадигми й інтерпретивні (мікросоціологічні). У свою чергу, структурні парадигми поділяють на функціоналістські та конфліктні.
Визначними класиками функціоналістських парадигм Г. Спенсер та Е. Дюркгейм. Засновником сучасного структурного функціоналізму вважають американського соціолога Т. Парсонса, декана факультету соціології Гарвардського університету, котрий очолив його після П. Сорокіна. Значний внесок у розвиток структурного функціоналізму зробив американський соціолог Р. Мертон. Функціоналістські парадигми націлюють дослідника на розгляд суспільства з позицій системнооргапізованого явища, що складається з частин, які взаємодіють і становлять єдине ціле. При цьому певні частини суспільства є також складноструктурованими. Функціоналісти наголошують на стабільності, сталості, гармонії, порядку, солідарності, співробітництві в суспільстві. Суспільство ж розуміють як таке, що тяжіє до рівноваги, самозбереження, а розвиток у ньому тлумачать як повільні, поступові еволюційні зміни. Конфліктні парадигми розглядають суспільство як суперечливе єдине ціле внаслідок існування конфліктів у ньому з різною природою, розв'язання яких і поява нових зумовлюють постійний розвиток соціуму та зміни в ньому. Прибічники конфліктних парадигм акцентують увагу на існуванні розбіжностей, протилежностей, суперечностей між різними соціальними суб'єктами, розв'язання яких є джерелом постійного оновлення суспільства, отже, його генези. Класики конфліктного підходу - К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Гумплович. Сучасні теоретики конфліктного підходу в соціології - Р. Міллс, Р. Дарендорф, Л. Козер.
Наприкінці XX ст. провідною стає думка сучасних учених про доцільність поєднання функціоналістського та конфліктного підходів для пояснення суспільних процесів. Інтерпретивні парадигми пояснюють суспільство з погляду буденного життя людини в її найближчому оточенні, а тому предметом їхнього розгляду є переживання, думки, прагнення, мотивації, суб'єктивні відчуття людей, суб'єктивні смисли, що їх вкладає людина в різні судження, дії. Найбільш плідно інтерпретивні парадигми почали вивчатися з 60-х рр. XX ст. їх розглядають як подальший розвиток "розуміючої соціології", започаткованої М. Вебером. Найбільш відомі серед цих парадигм: теорія соціальної дії(М. Вебер), теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід), феноменологія (А. Щюц, Т. Лукман), етнометодологія (Г. Гарфінкель, Е. Гоффман), теорія соціального обміну (Д. Хоманс, П. Блау).
За змістом і методами дослідження структурні парадигми тяжіють до політології, права, економіки, а інтерпретивні тісно пов'язані з психологією, педагогікою, етнографією та іншими "поведінковими" дисциплінами, котрі ще називають біхевіористичними.
Кожному типові парадигм відповідають певні методи дослідження. Так, структурним парадигмам відповідають "жорсткі" (кількісні, статистичні) методи збору інформації. Приміром, при вивченні суспільства загалом, його соціальних інститутів, взаємозв'язку між ними виникає потреба у знанні, заснованому на описові, на поясненні узагальнювальних даних. Інтерпретивним парадигмам відповідають "м'які" (якісні) методи. Вони застосовуються тоді, коли досліднику необхідно знати не тільки певний стан речей, а й виявити внутрішні, латентні, приховані механізми, які неможливо ґрунтовно дослідити за допомогою масових опитувань і збору кількісних даних. Наприклад, при вивченні життєвого світу людини, його самосвідомості, мотиваційної сфери соціолог повинен здобути такі знання, які б ґрунтувалися на розумінні та поясненні. Видів "м'яких" методів дослідження дуже багато. Серед них можна виокремити: історію сім'ї, історію життя людини, біографічний метод (біографічне інтерв'ю, соціальна автобіографія), групові дискусії, метод "фокус-груп", глибинні інтерв'ю та ін.
Структурні парадигми в соціології Структурні парадигми досліджують і описують суспільство на макрорівні, а тому їх ще називають макросоціологічними. Структурні парадигми поділяються на функціоналістські й конфліктні. Засновниками та прибічниками функціоналістських парадигм були: Г. Спенсер, Е. Дюркгеіім, Т. Парсопс, Р. Мершон. Основні засади функціоналістських парадигм: • тлумачення суспільства як єдиного цілого, що складається І! суми частин-підсистем, які пов'язані між собою, взаємозалежні та перебувають у взаємодії; • розуміння конкретної підсистеми суспільства не тільки як самостійної, але водночас і як частини соціальної системи чагалом, зміни в якій спричиняють зміни цієї системи; • визнання індивіда основним елементом системи через соціальну роль, яку він виконує; • розуміння суспільства як системи, що тяжіє до гармонії, солідарності, самозбереження, рівноваги. Порушення останніх породжує патологічні явища, деструктивні процеси, аномію (безнормність); • соціальні зміни мають суто еволюційний характер. Починаючи з 50-х рр. XX ст., функціоналістський підхід до пояснення суспільства, котрий наголошував на рівновазі, стабільності, гармонії, порядку, солідарності, співробітництві, вступає в суперечність із реальними подіями в суспільстві, що характеризувалося надмірною конфліктністю. Із цього часу популярності набувають конфліктні парадигми. Фундаментальні положення таких парадигм розвивали такі вчені: К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Гумплович, Р. Міллс, Р. Дарен-дорф, Л. Козер. Основні засади конфліктних парадигм: • конфлікти та колізії - невід'ємний атрибут внутрішнього життя суспільства; • розв'язання одних конфліктів і породження інших - основа для постійних еволюційних змін у суспільстві; • суспільство завжди суперечливе, але водночас і єдине ціле, тому що в ньому завжди є групи з різними інтересами, до того ж одні мають користь коштом інших; • соціальні конфлікти мають не лише негативний, але й позитивний потенціал, який зумовлює рух і зміни в ньому; • зростання ролі соціології в запобіганні та розв'язанні конфліктів, у їх діагностиці з метою підтримки соціальної системи й унеможливлення її деструкції та руйнації. У 60-ті рр. XX ст. виникла нова наукова галузь знання - конфпіктологія (прикладна наука з практичного врегулювання конфліктів). Конфліктна парадигма широко використовується також у транзитології— новому науковому напрямку, що вивчає соціальні зміни. Як показав час, і функціоналістські, і конфліктні парадигми поодинці мають вузьку сферу практичного вжитку. Застосовуючи виключно функціоналістські парадигми, дослідники роблять наголос на стабільності, рівновазі, співробітництві, гармонії в суспільстві та не можуть пояснити, чому суспільство все ж таки не вільне від конфліктів. Застосовуючи переважно конфліктний підхід, важко пояснити, чому ж суспільство буває солідарним, у ньому панує злагода, взаєморозуміння, згода, довіра тощо. Тож найбільш плідним вбачається такий узагальнений підхід, який би передбачав органічне поєднання переваг обох парадигм з метою здобуття об'єктивного системного та всеохопного знання про суспільство.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 667; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.187.232 (0.007 с.) |